24.1. Входження усрр до Складу срср.

Після завершення громадянської війни ра­дянські республіки мали статус незалежних дер­жав. Такою була і Українська Соціалістична Ра­дянська Республіка — УСРР (у той час вона мала таку назву). Однак це була імітація державності, оскільки на території радянських республік по­ширювалися закони Російської Соціалістичної Федеративної Радянської Республіки (РСФРР), і саме з Москви здійснювалося управління країною.

Механізм влади був простим: Російська комуністична партія (більшови­ків) прибрала до рук усю повноту влади і визначала державну внутрішню та зовнішню політику. Республіканські ж партійні організації були складовою РКП(б) і виконували волю більшовицького Центрального комітету.

У роки громадянської війни радянські республіки позбулися суверенних прав у галузі військової, економічної та дипломатичної діяльності. Централь­ні відомства, розташовані в РСФРР, не враховували повною мірою інтересів республік, розглядаючи їх як адміністративно-територіальні одиниці. Нарос­тання відцентрованих сил свідчило про необхідність вироблення гнучкіших форм союзних відносин.

Між Україною та Росією велися переговори щодо впорядкування взаємовід­носин. Це ж питання хвилювало й інші народи колишньої Російської імперії, на території якої існували тепер радянські республіки.

Комісію ЦК РКП(б) з підготовки проекту рішення про відносини РСФРР з іншими республіками очолював Й. Сталін. Він був противником державно­го суверенітету республік. Очолювана ним комісія виробила проект, згідно з яким радянські республіки мали ввійти до складу Російської Федерації на правах автономних, тобто жодне право на державність не визнавалося. Пер­ший секретар ЦК КП(б)У Д. Мануїльськийпідтримав цей план. Проти нього виступив голова українського уряду X. Раковський.

	план відповіді
1.	Причини утворення
	СРСР.
2.	Проекти і шлях утворен­
	ня СРСР.
3.	Наслідки входження Ук­
	раїни до складу СРСР.

Вождь більшовицької партії В. Ленін утрутився в Підготовку документів, пов'язаних з об'єднанням радянських республік. Він небезпідставно побою­вався, що сталінський план лише посилить відцентрові тенденції та призве­де до протилежного результату. Тому В. Ленін запропонував створити нове державне об'єднання як Союз Радянських Соціалістичних Республік— союз

• цілеспрямована діяльність радянського керівництва з організації руху Опору на окупованих територіях.

Форми опору:

Пасивні:

• різноманітна допомога партизанам;

• відмова співпрацювати з окупаційною владою;

• саботаж окупаційної влади;

• випуск бракованої продукції;

• зрив поставок продуктів харчування для окупаційної армії;

• ухиляння від робіт тощо.

Активні:

• партизанський рух;

• діяльність підпілля;

• диверсійна діяльність;

• пропагандистська діяльність.

Джерела формування партизанських загонів:

• залишення в тилу ворога спеціально сформованих загонів;

• окремі солдати та підрозділи, що опинились в оточенні і не мали змоги прорватися для з'єднання з фронтовими частинами;

• окремі громадяни, які не були призвані до армії, але були здатні носити зброю і за своїми переконаннями й бажанням готові були вести партизанську боротьбу.

Відомими командирами радянських партизанів стали С. Ковпак, О. Федо­ров, М. Наумов.Зокрема, партизанські з'єднання С. Ковпака пройшли бойо­вий шлях від Путивля до Карпат.

В українських містах і селах діяли молодіжні підпільні організації. У Ми­колаївській області до її складу входили старшокласники села Кримки. У ве­ресні 1942 — січні 1943 р. підпільна молодіжна організація «Молода гвардія» діяла в місті Краснодоні. До її штабу входили І. Туркенич, О. Кошовий, І. Зем- нухов, В. Третякевич, С. Тюленін, Л. Шевцова. Молодогвардійці, крім анти­гітлерівської пропаганди, здійснили низку диверсій і бойових операцій.

У 1942 р.була сформована Українська Повстанська Армія (УГІА).Її голов­нокомандувачем став член проводу Організації Українських Націоналістів (бандерівців) Р. Шухевич (Тарас Чупринка).Партизанська армія контролюва­ла частину території Волині, Полісся та Галичини.'У своєму складі вона налі­чувала близько ЗО—40 тис. бійців. Конгрес ОУН-Б проголосив своєю метою боротьбу проти більшовизму та нацизму.

У 1944 р.в Карпатах представники довоєнних політичних партій Західної України та східних українців створили Українську Головну Визвольну Раду (УГВР),яка закликала неросійські народи СРСР об'єднатися проти Москви.

Отже, в Україні в роки Другої світової війни існувало три течії руху Опору:

• радянська(1941—1942 рр. — партизанські загони, радянське підпілля; діяла на українському Поліссі, Чернігівщині, Сумщині, налічувала 200— 600 тис. осіб);

• націоналістична (1942 р. — похідні групи, УПА та інші загони, підпілля ОУН; діяла на території Волині, Галичини, українського Полісся, налічувала 50—200 тис. осіб);

• польська(1941 — 1942 рр. — армія Крайова, армія Людова, батальйони хлопські; діяла на території Волині, Полісся, налічувала 10—20 тис. осіб).

Висновок. Таким чином, рух Опору в Україні в роки Другої світової війни увібрав у себе боротьбу як проти фашистських окупантів, так і за створен ня Української держави. Комуністичний і націоналістичний партизанський та підпільний рух наближали час перемоги. Однак вони залишались на різних політичних позиціях, тому радянські війська й УПА перебували в стані від критої війни.

в Дати:червень 1942 р. — створення Українського штабу партизанського

руху; 14 жовтня 1942 р. — загальноприйнята дата створення УПА.

• Поняття, терміни, назви:рух Опору, ОУН—УПА, УІППР.

• Особистість в історії:С. Ковпак, Р. Шухевич (Тарас Чупринка).

Білет 24