Pauca Verba_7

Наші курси на МП побудовані таким чином, що ми не навчаємо студентів за підручниками чи посібниками. Кожен викладач, що веде свій курс, слідкує за науковими досягненнями, статтями, сучасними дослідженнями у тій галузі яку він представляє. Тому, ми навчаємо наших студентів шукати, читати і головне правильно аналізувати наукову літературу. Ми привчаємо їх не боятись літератури і адекватно сприймати статтю, наскільки новою за методами та постановкою проблеми вона б не була.

Загалом, коли МП «Біологія» лише починалась, я собі думала, що певно це велика вада і недолік, що сама програма магістеріуму не включає у себе практичних занять. Але, згодом, зовсім скоро, я це цілком переосмислила, і позбулась цієї думки, зрозумівши, що це зовсім не біда. Обмеженість практичних робіт стосується лише МП, але в жодному разі не бакалаврату де цей вид робіт є цілком необхідним оскільки студенти мають вчитись постановці експерименту, організації своєї роботи.

Часто студенти вважають, що найкраще зробити МП у вигляді програми представленої комплексом сучасних експериментальних методів дослідження, запрошувати різних професорів які б ділились своїм досвідом у постановці експерименту. Я думаю, що це неправильно, оскільки біологія динамічна наука і її методи швидко змінюються. Більше того, один науковий інститут спеціалізується на дослідженнях, що використовують певну групу методів, які не використовують в іншому інституті. Окрім того, сучасні методи дослідження дуже дорогі, і тому це було б цілком нераціонально витрачати усі кошти (яких і так мало) на МП. Доцільніше буде проводити практичні роботи на бакалавраті, ніж на МП.

Кожен дослідник, що розробляє конкретну тематику, послуговується певним набором методів. Часто, за браком фінансування, він не може всі їх втілити у тому науково-дослідному інституті у якому він працює. Тому, він може виїздити з-за кордон, на певний час у ті наукові установи з якими співпрацює його інститут (наприклад в Англію, Францію, Німеччину, Америку), і продовжувати свої дослідження там. Потім, повертатись у свою країну, у свій інститут, і захищати тут свою роботу. Це є абсолютно нормальною і прийнятною практикою.

Тому, передусім, нам важливо дати своїм студентам теоретичне підгрунття, сучасний стан знань. Головне – це вміти конструктивно орієнтуватись у сучасних знаннях і вміти їх застосовувати у житті, на практиці. Наша задача – спонукати студентів брати у цьому активну участь, щоб вони були висококваліфікованими спеціалістами. Тож, ми і надалі будемо розвиватись саме у цьому напрямку.

Зараз вік біології, оскільки біологи у сучасному світі потрібні абсолютно усюди.

Роботу у науковому інституті перетворює дослідника на вузькоспеціалізовану людину. Тож хоча б прийти туди Ви маєте із широкою освітою. Це дає можливість працювати Вам якісно, зі знаннями, із фантазією і головне без обмеження у вузькій спеціалізації.

20• Pauca Verba! / № 7

Мікробіологічна лабораторія

Що собою представляє наукова діяльність кафедри біології НаУКМА?

Кафедру у нас невелика, викладачів, що працюють на повній основі небагато. Переважно кафедра спеціалізується в області генетики рослин. Наша кафедра являє собою певну наукову школу, знану у наукових колах. Ми займаємось вивченням цитогенетики пшениці, інтрогресивною гібридизацією (залучення генів чужинного походження до геному пшениці), дослідженням нестабільності її геному. У нас є достатньо непогана наукова база, лабораторії, оригінальний рослинний матеріал, який дає змогу виконувати дослідну роботу на такому рівні, що вона визнається у світі.

Окрім того, на кафедрі діє мікробіологічна лабораторія, що займається вивченням коринебактерій. Студенти, які хочуть стати спеціалістами у даній галузі мікробіології, можуть виконувати на базі кафедри магістерську і бакалаврську роботу.

Слід також зауважити, що у нас є дві аспірантські програми: одна з біохімії, інша з генетики. Так, у аспірантуру з біохімії можна вступати у нас на кафедрі, натомість експериментальні дослідження проводити на базі самого інституту біохімії НАНУ, час від часу звітуючи на кафедрі про виконану роботу.

Аспірантура з генетики для тих, хто хоче спеціалізуватись у області генетики рослин. Але це зовсім не означає, що якщо людина вступить на «генетику рослин» вона після закінчення програми все життя буде вивчати лише рослини. Програма надає достатній багаж знань, не лише з генетики рослин.

Які можливості перед студентами відкриваються після закінчення МП «Біологія» в НаУКМА?

Зараз бути біологом цікаво. Випускники нашої МП вільно вступають на PhD за кордоном, але це не єдиний шлях. Я не вважаю, що покидати свою Батьківщину це правильно. Цілком можливо вступити в аспірантуру і тут, в Україні. Тут достатньо наукових інститутів, що розробляють ту чи іншу тематику. Є можливості для роботи. Це неправильно говорити, що тут немає чого досліджувати, немає чого робити. Як я вже зазначала, цілком можливо працювати тут, час від часу виїздити в інші країни, потім повертатись і здобувати науковий ступінь тут.

Зараз у всьому світі не вистачає людей, що хочуть всерйоз займатись освітою, наукою. Доречі, не так давно відбулась зустріч на якій представники освітніх закладів з Канади запрошували наших студентів, аспірантів та молодих викладачів до себе. Вони не приховують своїх намірів, оскільки там у них також не вистачає охочих займатися науковою діяльністю.

Лабораторія генетики та клітинної біології

Бути науковцем це не професія, це скоріше своєрідний стиль, спосіб життя, який повністю змінює людину, її звички. Заняття наукою потребує постійної самовіддачі справі яку ти робиш. А кожен воліє жити, насолоджуватись життям, витрачати свій час на те що йому цікаво, а наука займає дуже багато часу. Тому звичайно, зараз зовсім не є проблемою, залишити свою Батьківщину і поїхати кудись. Саме тому, що попит на тих, хто може та хоче займатися науковою діяльністю, перевищує пропозицію. Звичайно можна їхати в Америку, Канаду. Чи робити це, чи ні особиста справа кожного, та я дотримуюсь думки про те що «де народився – там і згодився». Є різ-

ні люди. Одним важко залишати свою рідну країну, своїх батьків, інші є космополітами. Таких, як вони, посади у будь-який інститут, у будь-якій країні і вони будуть почуватись вільно, комфортно, не будуть ні до чого прив’язаними. Звичайно, проблема експорту інтелекту існує, її не так легко вирішити.

Тож, звичайно, ми дуже хочемо бачити наших студентів науковцями, висококваліфікованими спеціалістами, які працюють саме у нашій країні.

Розмовляла: Анастасія Кирієнко

21• Pauca Verba! / № 7

Поліморфізм (відмінність між собою нуклетидних послідовностей ДНК; ця відмінність може бути в один нуклеотид) певних генів розглядають, як можливий індикатор виникнення пристосування дикорослих популяцій злаків до зміни навколишніх умов.

Thinopyrum intermedium один з вдалих модельних об’єктів для виявлення адаптації дикорослих злаків до біотичних та абіотичних умов. Thinopyrum intermediumє гексаплоїдним видом, у якого геном має структуру JJJsJsSS, та містить хромосомний набір 2n = 6x = 42. Виявлено, що 14 хромосом належать до S cубгеному, 8 хромосом до Js, а 20 хромосом до J субгеному. Геном S є спорідненим до геному

Pseudoroegneria libanotica, геном J споріднений до геному Thinopyrum bessarabicum, а геном Js

можливо походить від геному

Thinopyrum elongatum.

Пирій середній має середній потенціал стійкості до факторів довкілля. На даний момент у різних представників роду Thinopirum ідентифіковані гени галофільності, гени стійкості до посухи. Наприклад, у геномі Thinopyrum elongatum знайдені гени галофіль-

ності (Nax1 та Nax2). Якщо у Thinopyrum intermedium геном Js походить від Thinopyrum elongatum, то він теж може мати гени галофільності. Тому для цього об’єкту є актуальним пошук генів-кандидатів стійкості до абіотичних факторів.

Для цього використовують один з найбільш простих і доступних маркерів – це глютеніни, запасні білки ендосперму злакових. Ці білки можуть мати до одинадцяти алелів одного гена та виявляють високий рівень поліморфності. Для рослин підтриби пшеницевих Triticinae гени Glu можна використовувати для локалізації генів на довгому плечі 1-ої гомологічної групи хромосом, де ген глютеніну розта-

шований. У Thinopyrum intermedium рівень поліморфності глютенінів може бути пов’язаним із пристосування до різних мікрогеографічних умов.

Дикорослі представники Thinopyrum intermedium

Колоски Thinopyrum intermedium

Адже поліморфізм білків розглядають як адаптивну мінливість, що спричинюється різними формами добору.

У своїй роботі ми відібрали рослинний матеріал з п’яти природних популяцій, що росли за різних мікрогеографічних умов. Це дає змогу оцінити, яким чином будуть впливати різні фактори довкілля (висота над рівнем моря, зволоженість та тип субстрату) на поліморфізм генів глютенінів.

Спочатку проводили морфологічну оцінку ознак колоса. Виявили закономірність появи не типової для даного виду ознаки – остистість. Ця ознака з’являлася у популяції, що росла на камянистому субстраті та за посушливих умов. Через що можна припустити, що дана ознака має адаптативне значення. Потім оцінювали рівень поліморфізму генів Glu у різних популяціях використовуючи метод SDS електрофорезу у поліактиламідному гелі за методикою Леммлі.

Електрофорез білків-глютенінів

Thinopyrum intermedium

Виявили шість компонентів спектру, які були присутні у всіх популяціях. Результати статистично опрацьовували.

Помірні умови довкілля чинили позитивний вплив на збільшення кількісного виразу мірних ознак морфології, а погіршення умов довкілля може викликати появу якісних ознак, що мають захисне значення (поява остей, розвиток опушення).

Ми оцінили, що поява прямокутної форми плеча у першій популяції пирію середнього, пов’язана з 2, 3 та 5 компонентами спектру. Отримані результати вказують на можливе розміщення генів якісних ознак на хромосомі поряд з генами глютенінів. Можемо припустити, що гени, які відповідають за форму плеча луски пирія середнього, знаходяться на першій хромосомі, на довгому плечі, поряд з генами Glu, і відіграють роль у пристосуванні рослин до абіотичних факторів довкілля. Для підтвердження або спростування всіх висунутих припущень щодо можливої стратегії пристосування рослин до зміни умов мікрогеографічних умов та локалізації генів стійкості до абіотичних умов, необхідні подальші дослідження генетичного поліморфізму у популяціях пирію за допомогою специфічних генів-маркерів, наприклад, мікросателітів.

Джерела:

Ли Ч. Введение в популяционную генетику / Ч. Ли. – Москва. :

«Мир», 1978. – 577 с. 3.

Алтухов Ю.П. Генетическиепроцессы в популяциях / Ю.П. Алтухов. – Москва. : ИКЦ «Академкнига», 2003. – 431с.

Mahelka V., Kopecky D., Pastova L. On the genome constitution and evolution ofintermediate wheatgrass (Thinopyrumintermedium: Poaceae, Triticeae) / V.Mahelka, D. Kopecky, L. Pastova// BMC Evolutionary Biology. – 2011. – Vol. 11. - №127. - P. 1–17.

Georgieva M.,Sepsi A., Tyankova N. Molecular cytogenetic characterization of two high protein wheat-Thinopyrum intermedium partial amphiploids / M. Georgieva, A. Sepsi, N. Tyankova// J Appl Genet. – 2011. – Vol. 52. - № 3. – P. 269-277.

Dong Y., Bu X., Luan Y. Molecular characterization of a cryptic wheat -Thinopyrum intermedium translocation line: evidence for genomic instability in nascent allopolyploid and aneuploid lines / Y. Dong, X. Bu, Y. Luan // Genetics and Molecular Biology. – 2004. – Vol. 27. - № 2. – P. 237-241.

Виконала: Анастасія Дученко

Усі існуючі системи (біогенні, абіогенні, соціальні) підпорядковуються одним і тим самим законам. Іншими словами, для того щоб дослідити властивості одної системи достатньо знати застосування цих законів на інших системах. Кожна із систем не існує окремо, разом вони формують тісну мережу взаємодій, що допомагає їм підтримувати одна одну та розвиватись кожній у своєму напрямку.

У даній статті будуть наведенні приклади основних принципів яким підпорядковуються різні системи. То ж, для початку дамо чітке визначення поняттю «система». Систему можна розглядати як сукупність взаємопов’язаних елементів що відокремлена певним чином від оточуючого світу і водночас не настільки щоб не взаємодіяти з ним. Наприклад, жива клітина будь-якого організму – це система, що обмежена від оточуючого середовища своєю мембраною. Водночас з тим, вона не є ізольованою і є нездатною до постійної самопідтримки бо, нажаль не є «вічним двигуном», то ж, для свого існування вона потребує тісної взаємодії з іншими клітинами (для обміну сигналами та речовинам) та міжклітинним матриксом. Людина – також приклад живої системи, що для свого життєзабезпечення потребує взаємодії з іншими людьми (соціальний аспект) та оточуючим світом. Місто, так чи інакше, є іншим прикладом системи, що в свою чергу містить біогенну та абіогенну складову і в своєму існуванні підпорядковується тим самим законам (точніше сказати принципам), що і попередні дві. Таким чином, можна виокремити шість основних принципів що поширюються на всі системи та на їх складові, це принципи: інновації, оновлення, деградації, транспортування, комунікації та перетворення матерії.

Принцип інновації включає у себе виникнення чогось нового і його поступовий розвиток. Іншими словами це еволюція. Так, наприклад, у передісторичному світі не існувало одноклітинних організмів, а була суміш молекул. Проте, ці молекули одного разу створили первісну клітину що складним чином еволюціонувала у нас з вами. Так само і колесо, винайдення якого стало справжнім технологічним проривом. Колесо як складова спортивного авто (що також є системою), еволюціонувало до такого стану у якому ми його знаємо. Отже, принцип інновації є неодмінною умовою для виникнення різних систем.

Наступний принцип це оновлення. Він передбачає регенерацію системи та її підтримку, забезпечуючи тим самим опірність впливу оточуючого світу. Найпростіший приклад це загоєння ран у людини після порізів. Системи може відновлюватись самостійно або за підтримки інших систем (мережі взаємодій). Наприклад, будинок – що також є системою, весь час піддається впливу оточуючого світу: вологості, перепаду температур, дії мікроорганізмів, сильному вітру, дощу. Без належної підтримки його господарів, себто без ремонту та догляду (що є за своєю природою відновленням) такий будинок приречений на руйнування. Таким чином, репарація є постійним процесом що розпочинається від моменту виникнення системи і продовжується все її існування.

Протилежним принципом до оновлення є деградація. Точніше кажучи, це є неминучий процес що обов’я- зково торкнется кожну систему. Так «старі» білки (системи атомів) у середині клітин утилізуються шляхом протеосомної деградації (убіквітинізація), клітини зазнають апоптозу (запрограмованної загибелі), а старий будинок, коли господарі поїдуть, буде всеодно зруйнований.

Деградація необхідна для того, щоб на місці старого виникло щось принципово нове, що необхідне саме тут і саме зараз. Так, рано чи пізно, на місці зруйнованого будинку буде збудований новий маєток. Те саме, стосується і не матеріальних складових, наприклад ідейних поглядів. Так, колись у багатьох країнах світу вважалось (і у деяких нажаль вважається і досі) що роль жінки є другорядною, що найбільше їй підходить становище домогосподарки. Зараз у по-справжньому демократично розвинутих країнах цей стереотип віддійшов далеко на задній план. Саму ідею, можна спробувати розглядати як систему: її раніше не було, вона виникає, розвивається, призводить до якогось результату і зрештою вичерпавши себе деградує.

Неодміними приципами існування будь якої системи є принцип транспортування та комунікації (взаємодії). Так клітина, будучи живою системою, потребує надходження води, макро- і мікроелементів ззовні. Молекули можуть траспортуватись за допомогою спеціальних переносників, і тут має місце їхньої взаємодії один з одним. Сигнальна молекула для передачі сигналу у клітину і перед тим як запустити цілий каскад сигнальних реакцій що в кінцевому рахунку призведуть до зміни експресії певних генів, має пров'язаємодіяти із своїм лігандом на поверхні клітини. А вже потім синал що вона «несе» транспортується усередину. Інший приклад це транспортування поживних речовин з кров'ю по організму. В масштабах країни, як системи, прикладом транспортування є вантажоперевезення. Тобто, принцип транспортування забезпечує переміщення чогось туди де його раніше не було, але де зараз виникла його гостра необхідність. Принцип комунікації забезпечує передачу чогось від когось до когось. Передаватись може інформація, сигнал. Розмова по телефону це також сврєрідний приклад такої взаємодії де неодмінно буде здійснюватись передача певної інформації.

Останнім але не менш важливим принципом є перетворення матерії. Іншими словами «ніщо не виникає нізвідки і не з нічого і не зникає в нікуди». Так, коли має місце руйнування системи на окремі її компоненти має місце нового групування цих складових таким чином що виникне нова система, що за своїми властивостями може бути відмінна від попередньої. Приклад перетворення одних молекул в інші.

Окрім того, кожна система для забезпечення свого існування та розвитку має підпорядковуватись всім цим шістьом принципам. Так чи інакше, в один і той самий момент часу одна і та сама система може підпорядковуватись декільком приципам та утворювати мережі взаємодій. Наприклад, сніжинка є системою, що виникла в результаті дії низьких температур на краплини вологи; падаючи з неба, вона транспортується з одного місця в інше, одночасно з тим вона може взаємодіяти з іншими сніжинками, злипаючись разом; торкнувшись теплої поверхні – вона неодмінно розтане і перетвориться на воду, що при дії низької температури обернеться на кристали льоду, що будуть відміні за своєю будовою від сніжинки. Це може здатись досить примітивним прикладом, але тим не менш він ілюструє як працюють всі шість принципів.

Таким чином, для дослідження властивостей систем, не потрібно щоразу «винаходити велосипед», достатньо знати як функціонують інші системи і вміти проводити паралелі між ними та шукати відповідні аналогії. Звісно, це далеко не всі приципи яким підпорядковуютьсярізні системи, однак це найбільш поширенні і виразні. Інша справа, це те що іноді достатньо важко побачити аналогію між різними системами, томущо в природі все набагато складніше і різноманітніше.

Підготувала: Анастасія Кирієнко.

25• Pauca Verba! / № 7

Берлінський екземпляр та відбиток пера

У 1875 році натураліст Якоб Наймеєр описує знахідку пернатої тварини з околиць Ріденбурґу, повідомляючи, що знайдений цей птах був у 1855 році – раніше за лондонського археоптерикса Оувена, і найменовує його Крилопалом (Pterodactylus crassipes). Цього археоптерикса, нині, можна побачити у Музеї Тейлера у Голландії.

Згодом у 1877 році Наймеєр встановив, що у такого собі мешканця Йоґана Дора, який жив поблизу Айхштедту, знаходиться надзвичайно цінна палеонтологічна знахідка, яка схожа на його Крилопала, проте той не хоче її віддати вченому. Тоді Наймеєр запропо-

нував Дору обміняти скам’янілість на корову. Як не

Термопільський екземпляр

Зодного боку, археоптерикс – оперений, а з іншої

–має скелет плазуна. Деякі деталі кісток нагадують яще-

рохвостих птахів, а деякі – виключно плазунів. Цікавим є той факт, що фактично крім пір’я, його ніщо не єднає із сучасними птахами.

Зольнхофенський екземпляр

Десь у середині 1980-х років відомий британський астрофізик Ф. Хойл виступив із сенсаційною заявою, що зольнхофенський екземпляр археоптерикса є нічим іншим як майстерно виготовленою підробкою.

Мюнхенський екземпляр

Археоптерикси характеризувались наявністю щелеп із зубами. Так, їхні великі щелепи були всіяні численними гострими зубами. Вони не були призначені для подрібнення рослинного корму. Але археоптерикси не могли бути і хижаками, оскільки більшість тварин того періоду були дуже великими і не могли бути для них здобиччю. Таким чином, можна припустити, що основу харчового раціону археоптериксів, складали комахи. Так, у Мезозойську еру існувало безліч комах, якими вони могли б поживитися. Скоріше за все, археоптерикси збивали крилами гігантських бабок або, за допомогою довгих лап, збирали на землі твердокрилих та інших комах.

Можна також додати що у археоптерикса були зрощені ключиці та вкрите пір'ям тіло. Вважають, що він міг якщо не літати, то хоча б планерувати. Ймовірно, що на своїх довгих лапах він біг по землі, поки висхідний потік повітря не підхоплював його.

Джерела:

http://historyofgeology.fieldofscience.com/2011/02/archaeopteryx-1861-2011.html

http://www.naturalist.if.ua/?p=327

http://www.zoolog.com.ua/vimerli1.html

Теоретично так міг виглядати археоптерикс

Якщо ж говорити про оперення археоптерикса, то воно радше допомагало підтримувати сталу температуру тіла, ніж літати. Крила могли служити своєрідними сітями для лову комах. Вважається, що археоптерикс міг видиратися на дерева, використовуючи кігті на крилах. І більшу частину життя він проводив саме на деревах.

Не має сумнівів, що археоптерикс був теплокровною твариною. Тому дослідники припускають, що він, як і сучасні птахи, висиджував яйця, на відміну від своїх найближчих родичів, динозаврів з групи Coelurosauria, які, ймовірно, цього не робили.

Сучасний гоацин

Із сучасних птахів до археоптерикса найбільше подібні гоацини, що живуть на північному сході Південної Америки. У пташенят гоацина на крилах є кігті, які використовуються для лазіння по деревах. Призначені для польоту м'язи слабо розвинені, тому гоацини частіше видираються по деревах.

Таксономічна приналежність: Клас — Черевоногі

(Gastropoda), ряд — Легеневі (Pulmonata).

Природоохоронний статус: Вразливий.

Ареал виду та його поширення в Україні:

В Україні — Карпати і частина Прикарпаття.

Чисельність і причини її зміни: У відомих біотопах

— приблизно 25–30 особини на 1 м2.

Причини зміни чисельності: лісогосподарська діяльність.

Особливості біології та наукове значення: Вид мешкає на різнотравних ділянках вздовж струмків у дубових та чорновільхових лісах.

Морфологічні ознаки: Черепашка брудно-рогова, з 5 обертами, з ледве розвиненою або відсутньою базальною губою устя та периостракальною скульптурою з більш довгими волосками, ніж у інших видів роду Trochulus. Висота черепашки — 3,5–4 мм, її ширина — 6,7–7,5 мм.

Режим збереження популяцій та заходи з охоро-

ни: Збереження біотопів.

Розмноження та розведення у спеціально створе-

них умовах: Не здійснювалися.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Таксономічна приналежність: Клас — Черевоногі

(Gastropoda), ряд — Легеневі (Pulmonata).

Природоохоронний статус: Рідкісний.

Ареал виду та його поширення в Україні: Гори Европи від Зх. Карпат до Балкан і Альп. Дуже рідко зустрічається в Українських Карпатах та на Зх. Поділлі.

Чисельність і причини її зміни: У відомих біото-

пах — приблизно 10–15 особин на 1 м2. Причини зниження чисельності: антропогенний тиск на біотопи в рекреаційних зонах.

Особливості біології та наукове значення:

Мешкає на вапнякових скелях на безліссі.

Морфологічні ознаки: Черепашка широко-

веретеноподібна, рогового кольору, з 8–9 обертами та внутрішнім армуванням останнього оберту, добре помітним з устя. Висота черепашки — 7,5– 9,5 мм, її ширина — 2,8–3,5 мм.

Режим збереження популяцій та заходи з охо-

рони: Збереження біотопів.

Розмноження та розведення у спеціально ство-

рених умовах: Не здійснювалися.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Джерела:

http://redbook-ua.org/item/trochulus-villosulus-rossmassler/

http://redbook-ua.org/item/granaria-frumentum-draparnuad/

Інші назви: Омфаліна Гудсонова, ботридина зелена, корисціум.

Таксономічна приналежність: Родина Трихоломові — Tricholomataceae.

Природоохоронний статус виду: Рідкісний.

Наукове значення: Субарктично-високогірний вид, єдиний з базидіальних лишайників на території України

Ареал виду та його поширення в Україні: Пд. і

Центральна Європа, Зх. та Сх. Сибір, Далекий Схід, Японські о-ви, Пн. Америка, Українські

Карпати.

Чисельність та структура популяцій: Утворює більш-менш численні групи або росте поодинці.

Причини зміни чисельності: Зміни біотопів унас-

лідок порушення природної рівноваги в болотних угрупованнях, антропогенні фактори (забруднення повітря, витоптування тощо).

Причини зміни чисельності: Зміни біотопів унас-

лідок порушення природної рівноваги в болотних угрупованнях, антропогенні фактори (забруднення повітря, витоптування тощо).

Умови місцезростання: Мохи (особливо сфагно-

ві), рослинні рештки в болотяних угрупованнях, рідше — на ґрунті; переважно у високогір’ї; в затінених місцях.

Загальна біоморфологічна характеристика:

Слань листувата, складається з невеликих (до 0,5 мм завширшки) яскраво-зелених лусочок з відігнутими догори білуватими краями (стадія Coriscium). Плодоносить у вигляді маленьких (заввишки 1–3 см) грибів з кремово-білуватою шапинкою (стадія Botrydina). Розмножується вегетативно (фрагментами слані) та статевим шляхом (одноклітинними, безбарвними базидіоспорами).

Режим збереження популяцій та заходи з охо-

рони: Охороняється у Карпатському НПП та Карпатському БЗ.

Розмноження та розведення у спеціально ство-

рених умовах: Відомостей немає.

Господарське та комерційне значення:

Відомостей немає.

Джерела:

http://redbook-ua.org/item/lichenomphalia-hudsoniana/

http://www.irishlichens.ie/pages-lichen/l-363.html

Підготувала: Анастасія Кирієнко