Pauca Verba_7

Новорічні свята це чарівний та казковий час, коли здійснюються найзаповітніші мрій. За традицією жоден Новий рік не обходиться без ялинки, подарунків, улюблених страв та мандаринів. Цікаво що цей тропічний фрукт є неодмінним атрибутом новорічного столу, адже саме він надає святу той неповторний свіжий аромат. Але як сталось так що саме мандарин посів пальму першості серед інших фруктів у період новорічних свят? І якими такими унікальними властивостями він володіє що заслужив таку увагу? Про це все зараз і поговоримо, але по-порядку і почнемо із короткого історичного нарису.

Мандаринова історія

Батьківщиною мандаринового дерева є північна частина сучасної Індії, де і дотепер зустрічаються дикорослі види. В самій Індії як і в Китаї мандарин став культурною рослиною ще декілька тисячоліть до нашої ери. Так, наприклад, в одному китайському рукописі що датується 1178 роком описано 27 найкращих сортів апельсинів та мандаринів. У Європу мандаринове дерево потрапило у 1840 році, а саме першим його притулком стала Італія, куди його завіз торговець Мішель Текор. Спочатку мандарини вирощували лише в оранжереях, але потім на півдні Франції і в Італії, а пізніше і в інших країнах Європи з м'яким кліматом дерева мандарина з'явилися і у відкритому ґрунті.

Сама історія походження назви мандарину представляє декілька версій. Так, мандаринами називали багатих сановників у феодальному Китаї. У ті далекі часи тільки багаті люди могли дозволити собі мати в садах це дерево. Також відомо, що острів Маврикій в Індійському океані раніше називався Мандарин. Припускають, що від назви цього острова і походить назва самої рослини.

Наразі як і багато століть тому найбільше мандаринів вирощується саме в Азії – 2/3 світового виробництва. Так, наприклад, найбільшими виробниками мандаринів у світі є Китай (7,2 млн. т) і Японія (1,5-1,7 млн. т). А от, основними виробниками мандаринів у Європі є Іспанія (1,7 млн. т) та Італія (505 тис. т). На чорноморському узбережжі Кавказу поширені в основному сорти і форми, що належать до японської групи. Цікаво, що на Кавказі мандарини збирають коли шкірка ще злегка зеленкувата. Свій характерний жовтогарячий відтінок вони отримають згодом при достиганні під час зберігання.

Загальна характеристика

Мандарин (Citrus reticulata) (мандарин сітчастий) являє собою невелике вічнозелене плодове дерево висотою до 2-3 м. Зовні ці деревця схожі на лимонні, лишень листки в них злегка притуплені на верхівці. У них білі малі квіти зібрані у грона, з ніжним ароматом.

У диплоїдному наборі мандарина виявлено 18 хромосом, так само як у лимона та апельсина.

Хромосоми мандарину

У мандарина спостерігається дві хвилі росту: перша – наприкінці березня – у квітні, друга – улітку, у середині серпня. Більш значним є весняний приріст.

Для вирощування в кімнатних умовах і мініатюрних зимових садах підходять карликові сорти ранньостиглих мандаринів. Сюди можна віднести всі сорти Васі: Міхо-Васі, Коване-Васі, Міагава-Васі, Окітцу-Васі. Це низькорослі представники родини цитрусових, висота яких у природних умовах не перевищує 1 м, у будинку виростають до 40-50 см. Сорти Васі мають невеликі, тонкі яскраво-зелені листки, поодинокі білі квітки, що залишаються на деревах не тільки в період цвітіння навесні, але і протягом всього року. Врожай з такого деревця одержують восени, середня вага плодів складає – 50-70г.

Плодоносити ці сорти починають на першому році життя, і значно рідше на другому. Багато садівників віддають перевагу саме сортам Васі, оскільки плоди дерева протягом декількох місяців залишаються на гілках.

Клементин, плоди якого є одними з найсолодших і соковитих серед усіх сортів мандарина, являє собою гібрид мандарина і апельсина-королька. Доросле дерево не має шипів, висота не перевищує 1,5 м. У клементина темно-зелені листки, білі квіти, зібрані в грона по 4-5 бутонів, із приємним ароматом. В умовах зимового саду рослина цвіте навесні, плодоносити починає аж на 3-й рік. Врожайність такого дерева досить висока, хоча самі плоди з яскравожовтогарячим забарвленням дрібні, середня вага їх

70 г.

Властивості

М’якоть мандарина складає близько 65 % ваги усього плоду. У м'якоті міститься приблизно 89,7% води, 7,6-12% цукрів, 0,7-1,1% органічних кислот, пектинові речовини, глікозиди (основний глікозид мандарина - танжерітін). Сама м’якоть містить вітамін С, рибофлавін, рутин, тіамін, фітонциди, провітамін А, вітамін D, вітамін К.

У шкірці мандарина містяться ефірні олії (до 2,5%), гіркі, фарбувальні і пектинові речовини, органічні кислоти, флавоноїди, вітамін С, каротин.

Крім соковитої м'якоті й шкірки, користь є і в білій сіточці, в якій міститься дуже багато глікозидів - речовин, що здатні зміцнювати кровоносні судини.

До складу ефірного мандаринового масла входять: цитраль, каприловий альдегід, α-лімонем.

Мандариновий сік містить калій, магній і кальцій. Він покращує обмін речовин в організмі, сприяє процесу травлення і підвищенню апетиту, корисний при гіпота авітамінозах. У Франції цей сік використовують як засіб при розладі шлунка у дітей та вагітних жінок.

Свіжа шкірка мандарина покращує вироблення шлункового секрету та стимулює засвоєння їжі, а також використовується при лікуванні болю в животі, діареї та бронхітів, а висушена - заспокоює центральну нервову систему.

Чому саме мандарини?

Можна сказати, що мандарин став символом новорічного свята вимушено. Традиція цього новорічного фрукту тягнеться ще з часів СРСР. Справа в тому, що в ті часи різноманітні заморські фрукти на зразок ківі, ананасів, манго, памели, грейпфрутів були небаченим дивом та дефіцитом, і проста радянська родина не могла собі дозволити подібну розкіш узимку на новорічному столі. Прекрасною альтернативою всім цим фруктам разом узятим став мандарин. В цей час, якраз у грудні у Абхазії достигали мандарини. Ці мандарини поширювали по всьому СРСР. Власне через це мандарин і набув такої популярності у новорічні свята.

Зараз, у наш час коли полиці супермаркетів та овочевих ринків у передновочні свята, переповнені від різноманітних яскравих, великих, ароматних фруктів (із дивними назвами) всеодно, як не крути, перше місце серед найбільш улюблених фруктів займає саме мандарин.

Джерела:

Marlykynti Hynniewta, Surendra Kumar Malik, Satyawada Rama Rao Karyological studies in ten species of Citrus (Linnaeus, 1753) (Rutaceae) of North-East India // J. Comp. Cytogen. – 2011. – Vol. 5, № 4. – P. 277–287.

http://allflower.in.ua/flower/citrus-reticulata.php

Підготувала: Анастасія Кирієнко

Фредерік Сенгер — двічі лауреат Нобелівської премії з хімії (1958 та 1980 рр.). Він є одним із чотирьох дослідників у світі (разом з Лайнусом Полінгом, Марією Кюрі та Джоном Бардіном), які отримали Нобелівську премію двічі.

Фредерік Сенгер народився 13 серпня 1918 року в селищі Рендкомб графства Глостершир. Він був другим сином у родині Фредеріка Сенгера та його дружини Цецилії. Його батько був лікарем. Під його впливом та під впливом свого старшого брата Теодора Фредерік зацікавився біологією. Початкову та середню освіту Фредерік здобув у школі в Брайнстоні та коледжі Святого Джона у Кембриджі. Сам Фредерік не відзначав себе як відмінного учня, хоча й вчився достатньо добре та старанно.

Ще коли Фредерік вчився у коледжі, то він думав, що скоріш за все піде слідами свого батька, тобто неодмінно стане лікарем, присвятивши своє професійне життя вирішенню проблем медицини. Але, згодом він передумав, і вирішив обрати для себе шлях науковця . Саме з цією метою він вступив до Кембриджського університету, де почав виявляти неабиякий інтерес до біохімії.

Після закінчення університету, Сенгер залишається у стінах рідної Alma Mater продовжуючи ґрунтовні дослідження в галузі біохімії.

У 1940 році Фредерік Сенгер одружився з Маргарет Джоан Гау. Хоча дружина дослідника не займалася науковою діяльністю, вона справляла на його роботу більший вплив, ніж будь-хто, забезпечуючи мир та злагоду в родині. У 1943 та 1946 рр. у них народилося двоє синів — Робін та Пітер, а в 1960 році — донька Саллі Джоан. Маргарет зіграла важливу роль у житті Сенгера та його кар’єрного росту. Вона протягом усього життя підтримувала чоловіка, забезпечуючи йому умови необхідні для його праці, оберігаючи його спокій, щоб ніщо не могло його відволікати від вирішення дослідницьких задач.

Під час Другої світової війни Фредерік відмовився від проходження служби в діючій армії з політичних та релігійно-етичних міркувань. Незважаючи на це йому було дозволено продовжити навчання для здобуття ступеня доктора філософії, який він дістав у відділі біохімії разом із А. Ньюбергером за вивчення метаболізму амінокислоти лізину та вирішення більш практичної проблеми, що стосувалася ролі азоту в клітинах томата.

Фредерік Сенгер отримав у 1958 році за цикл робіт з визначення структури молекули білку інсуліну.

Він був першим серед дослідників, хто визначив первинну амінокислотну послідовність цього білка. Сенгер довів, що впорядкованість структури білка має аналогію з послідовністю генів у ДНК, і тому вона має бути підпорядкована тим самим закономірностям.

Фредерік у віці 11 років (по середині) разом із старшим братом та молодшою сестрою

Загалом, йому знадобилося більше восьми років для того, щоб повністю ідентифікувати 51 амінокислоту в молекулі цього білка. Сенгер досяг значних результатів у розробленні нових методичних підходів із визначення лінійної послідовності амінокислот у білках, які згодом використав для встановлення повної амінокислотної послідовності двох поліпептидних ланцюгів А та В інсуліну (1955 рік), за що був удостоєний своєї першої Нобелівської премії з хімії.

Нобелівська премія мала дуже важливе значення для всієї подальшої наукової кар’єри Сенгера. Після її отримання він залишився у Кембриджі, де сконцентрував свою наукову діяльність на виключно фундаментальних дослідженнях. Сенгер намагався уникати викладацької та адміністративної роботи, щоб не гаяти часу і повністю присвяти себе дослідженням.

Отже, після завершення роботи з інсуліном Сенгер послідовно розробляв інші методи дослідження білків і, особливо, визначення активних центрів деяких ферментів. Приблизно на початку 60-х років він зацікавився вивченням нуклеїнових кислот — РНК та ДНК. Так, Сенгер розробив методи що дозволяли визначати короткі послідовності РНК. Кульмінацією цієї роботи у 1975 році стала розробка методики для сиквенування ДНК (встановлення нуклеотидної послідовності). Цей відносно швидкий метод був застосований для визначення послідовності ДНК бактеріофага fx174, що складається із 5375 нуклеотидів (1977 р.), мітохондріальної ДНК людини (48 500 нуклеотидів).

Цей метод визначення нуклеотидної послідовності ДНК за допомогою ферментативного копіювання із зупинкою подовження ланцюга, що здійснюється ДНК-полімеразою, є швидким, відносно простим, недорогим та надійним. Можливість прямого сиквенування стала справжньою революцією у дослідженні молекулярних основ розвитку різних хвороб людини, а також у розробленні методів їх діагностики та лікування.

Робота Фредеріка Сенгера із визначення нуклеотидних послідовностей мала вирішальне значення для виникнення та подальшого розвитку молекулярної біотехнології.

Таким чином, за цикл фундаментальних досліджень з біохімії нуклеїнових кислот, особливо стосовно рекомбінантної ДНК, у 1980 році Фредерік Сенгер отримав свою другу Нобелівську премію (разом з Паулем Бергом та Уолтером Гілбертом, США).

Фредерік Сенгер та Маргарет Джоан Гау

Іноді, сам Сенгер зазначав, що запорукою успіху його досліджень є злагоджена ефективна робота висококваліфікованих співробітників, аспірантів його лабораторії.

Фредерік Сенгер (зліва) під час вручення Нобелівської премії у 1980 році

У 1992 році організація Wellcome Trust створила Сенгерівський центр (Sanger Center), який займається розвитком досліджень генома.

Помер Фредерік Сенгер 20 листопада 2013 року. За 95 років свого життя Сенгер зробив багато визначних досліджень що значно вплинули на подальший розвиток науки.

За відгуками більшості осіб, що були особисто знайомі з Фредеріком Сенгером, він завжди був істинним джентльменом, винятково ввічливою, привітною, люб’язною та чарівною людиною.

Джерела:

http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/1958/ http://www.nobelprize.org/nobel_prizes/chemistry/laureates/1980/ http://biochemistry.org.ua/index.php/uk/journal-of-biotechnology/biotechnology-2008/biotechnology-vol-1-n1- 2008/277-pages-of-history.html

http://www.dnalc.org/view/16516-Gallery-23-Fred-Sanger-at-age-11.html http://www.dnalc.org/view/16517-Gallery-23-Fred-and-Margaret-Joan-Howe-1940.html http://www.dnalc.org/view/16521-Gallery-23-Fred-Sanger-1980.html

Підготувала: Анастасія Кирієнко

13• Pauca Verba! / № 7

Оригінальний пристрій під назвою Сulbi був створений швейцарськими вченими із Вищої технічної школи Цюріха наприкінці грудня цього року. Співробітники кафедри фізики динамічних систем Мохенарадж Геджемохем і Рафаель ДеАндреа спроектували і зібрали робот-куб, який здатен пересуватись у просторі без сторонньої допомоги, а також балансувати, виконувати стрибки, оберти тощо.

Сulbi-робот. Корпус робота має форму куба із довжиною сторони 15 см.

Для того щоб досягти такого ефекту були використані спеціальні внутрішні балансери у вигляді трьох колес що обертаються і які керовані комп’ютером. Різке гальмування або прискорення обертів цих колес надає роботу достатній імпульс, якого цілком достатньо для того щоб забезпечувати рівновагу та пересування.

Ще на початку жовтня цього ж року молодим інженером Джоном Романішиним із Масачусецького технологічного інституту були розроблені кубічні роботи М-blocks. Ці роботи мають на своїх поверхнях та гранях магнітні защібки, що дозволяють їм міцно з’єднуватись один з одним утворюючи різноманітні фігури. Однак, ці роботи на відмінно від Сulbi не здатні вільно балансувати на одній із своїх вершин. Водночас з тим М-blocks стрибають вище і виконують більш скоординовані рухи.

Ще кілька років тому коли Романішин був студентом він запропонував ідею створення подібних роботів своєму науковому керівнику Даніелі Рус, однак вона відповіла дуже коротко «Це неможливо». З нею цілком погодився і Ход Ліпсон – професор із Корнельського університету. Але вже через кілька років, після того як Романішин переконав її, Даніела Рус змінила свою думку і повідомила, що модульні роботи – це майбутнє, оскільки на відміну від звичайних роботів, вони є більш універсальними і здатні легко пристосовуватись до різних умов.

Роботи М-blocks

Слід зазначити, що Сulbi є не першим роботом кубічної форми здатним пересуватись за рахунок встроєної інерційної системи.

14• Pauca Verba! / № 7

Джон Романішин (справа) із колегами

Самосбірка роботів М-blocks потребує вдосконалення. Певних практичних результатів у цьому вдалось досягнути дослідницькій групі Еріка Швайркарда із компанії «Modular Robotics».

Результати розробки подібних роботів можуть бути використані у подальшому для створення зондів які можна буде використовувати для ефективного дослідження інших планет.

Джерелоа

http://www.computerra.ru/84892/self-assembling-modular-robots/

http://robohub.org/swiss-robots-cubli-a-cube-that-can-jump-up-balance-and-walk-across-your-desk/ http://www.idsc.ethz.ch/Research_DAndrea/Cubli

http://novosti-n.mk.ua/ukraine/read/58411.html

Підготувала: Анастасія Кирієнко

Одна з найбільш цікавих і корисних галузей інженерної дисципліни є розробка різномантних пристроїв для охорони здоров'я. Деякі з них імплантуються, як шви, кардіостимулятори, грудні імплантанти для фіксації тріщин, цвяхи і шурупи в ортопедії, зубні пломби тощо. Наріжним каменем для таких речей є поняття біосумісності - матеріал має приживатися в організмі, не викликати реакції з боку імунної системи.

Виділяють окремі категорії біоматеріалів - біокераміка, біометали, біополімери та біокомпозити. Всі вони грають значну роль в заміні та регенерації тканин людського тіла.

Ми зупинимся на біокераміці, а саме на базі гідроксил-апатитів (ГАП). Цей матеріал цікавий тим, що може бути застосований у різних частинах скелета. ГАП може використовуватись для загоєння кісткових дефектів, лікування переломів, повна заміна суглобу, нарощування кісткової тканини, ортопедії, черепно-щелепо-лицева реконструкція, хірургія хребта, отоларингологія, офтальмологія , зубні пломби і лікування парадонтиту.

Методів виготовлення ГАП існує велика кількість, в залежності від вимог до кінцевого продукту - метод газо-детонасійного осадження (використаний в даній роботі), механохімічний, золь-гель, віброфрезерування кістки, співосадження, гідроліз інших ортофосфатів кальцію, механічне легування, сонохімічний тощо.

Умовам використання біокераміки найрізноманітніші. Тут і вологість, і температура, і різний pH (від 1 до 9), необхідність витримувати циклічні навантаження, що часом перевищують масу тіла десятикратно (і залежать від роду занять, як от ходьба чи альпінізм, стояння тощо). І це все матеріал повинен витримувати і бути нетоксичним для організму, не вступаючи у конфлікт з його імунною системою. Слід розуміти, що недостатньо просто стерти в порошок кістку одного ссавця (собаки, мавпи чи людини) і застосувати як матеріал в організмі іншого. Також існує специфіка застосування тих чи інших кальційортофосфатів в залежності від їхньої розчинності в середовищі. Якщо, скажімо Monocalcium phosphate monohydrate (MCPM) (хім. формула Ca(H2PO4)2·H2O)

з розчинністю при 25 градусах за Цельсієм ~18 грам/ літр можна застосовувати для ліквідації мікротріщин кістки, то розчинність при аналогічних умовах Fluorapatite (FA or FAp, хім. формула Ca10(PO4)6F2 ) стано-

вить ~0.0002 грам/літр і дозволяє використовувати уже для більш важливих цілей. Кожен з них також має обмеження у вигляді стабільної зони pH, індивідуальна для кожного за тих же ж умов. Детальніше можна глянути у відповідній наведеній нижче таблиці.

Цільова аудиторія такого роду імплантантів - люди віком 60+ років. З розрахунку середньої тривалості життя в 80+ років орієнтовний час служби становить ~20 років.

Виготовлення матеріалів на основі кальцієвих-ортофосфатів не є надскладним, оскільки зареєстрованих комерційних товарів з їх вмістом уже зараз становить кілька десятків.

В залежності від місця застосування імплантантів з біокераміки на базі ГАП підбирається метод виготовлення і досягаються необхідні механічні властивості.

Механічні властивості та біоактивність імплантанту залежать від геометрії, пористості матеріалу, розміру цих пор, розміру його гранул, температури виготовлення. Скажімо для хрящика в хребті підійде матеріал з пористістю в 50%, тоді як в різних ділянках черепа пористість коливається від 0% до 50%.

Щодо розміру пор - біофункціона-

льність для матеріалу з порами діаметру <1μm буде на рівні взаємодії з протеїнами і біоактивність; 1-20μm - взаємодія з клітинами (впливає на розвиток, напрямок орієнтації); 100-1000μm - ріст клітин, вростання в кістку, предомінантна функція мехінічної міцності тощо.

У медицині кальцій-ортофосфат біокераміка необхідна для полегшення болю і відновлення хворих або пошкоджених кальцифікованих тканин (кістки і зуби) тіла. Головним завданням для біоімплантантів на цій базі є заміна і/або відновлення старої або пошкодженої кісткової тканини без тимчасової втрати механічної підтримки. Біоактивність поверхні є важливою рисою каль- цій-ортофосфатної біокераміки, оскільки це сприяє сполучній здатності тканини. Після імплантації в хід вступають залежні від часу зміни внаслідок взаємодії із середовищем. Так, відомі випадки коли за 72 тижні матеріал на базі кальцій-ортофосфату практично повністю розчинився у середовищі зуба; також при розгляді тріщин у кістках, які заліплювалися таким матеріалом уже неможливо знайти їх через кілька років.

Підсумовуючи вищесказане зауважимо, що цей напрямок є дуже перспективним хоча б тому, що в 2010 році матеріалівкісткозамінників лише в США було продано на сумму ~1,3 млрд $ і прогнозується зростання до 2,3 млрд $ у 2017 році.

Джерело: "Calcium Orthophosphate-Based Bioceramics", Sergey V. Dorozhkin, Materials 2013, 6, 3840-3942;

doi:10.3390/ma6093840

Підготував: Дмитро Побережний

Частини скелету де можуть бути використані ГАП

Відкриття «Скриньки Пандори» або Новий найбільший у світі вірус Pandoravirus

Порівняння між собою розмірів Пандоровірусів з мегавірусами та вірусом грипу типу А (зліва на право).

18 липня 2013 року у Франції, у місті Марселі, у лабораторії структурних та генетичних досліджень, вченим Жан-Мішель Клавері, було відкрито новий рід вірусів - Pandoravirus.

Пандоровірус

Цей рід вірусів суттєво відрізняється від усіх відомих вірусів на Землі і з першого погляду більше нагадував бактерію ніж вірус. Адже раніше вважалося, що найбільшими вірусами є Мімівіруси та Мегаловіруси, а саме Megavirus chilensis. Але виявилось, що Мегаловірус в два рази менший за розміром та вмістом геному від відкритих Пандоравірусів.

Пандоровіруси усередині амеби

Форма вірусу є асиметрична, що є атиповим для вірусів взагалі. Крім того, Пандоравіруси становлять 1000 нм в довжину та 500 нм в ширину. Що переважає розміри найменшої бактерії.

На даний момент виявленно два види –

Pandoravirus salinus (знайдений в Чилі), Pandoravirus dulcis (в Австралії). Обсяги ге-

номів цих представників становлять 2,5 та 1,9 Мb відповідно, що в десятки разів більше ніж геноми інших вірусів і швидше нагадує за обсягом геному найменших бактерій. Тому при першому дослідженні вважали, що даний вірус – бактерія.

Але аномалії геному на цьому не завершуються. З сиквенсу (встановлення нуклеотидної послідовності) лише 6% генів мають відповідників серед інших організмів на Землі.

Крім того виявлено 2 000 генів, структура та функції, яких суттєво відрізняються від усіх наразі відомих. З 2013 року відкритий проект про дослідженню геному Пандоравірусів, що є важливим для медицини та біотехнологій.

Генетична карта геному Pandoravirus salinus

Крім цього вражає ще і той факт, що Пандоравіруси мають відмінний механізм відтворення. Замість того, щоб спочатку синтезувати оболонку, а потім запакувати спадковий матеріал, або синтезувати оболонку одразу навколо ДНК, Пандоравіруси вибрали інший шлях. Вони утворюють підковоподібну структуру, у якій відбувається одночасна реплікація ДНК, трансляція, набудування білкової оболонки навколо генетичного матеріалу – усі процеси відбуваються одночасно.

Вважають, що можливо, Пандоравіруси одні з найдревніших форм життя на Землі і навіть можуть походити від вільноживучого предка. Існують припущення про позаземне походження цього вірусу, або те що він є представником раніше невідомої еволюційної гілки життя.

Через аналіз його геному, дослідники схиляються, ще до однієї гіпотези, що усі нині існуючі організми можуть походити від древньої клітини від якої втрачалися та набувалися гени з легкістю, як у вірусів, а потім вона поступово втратила цю здатність і дала початок археям, потім еукаріотам та прокаріотам.

Невідомо, що ще може нам відкрити ця «скринька Пандори».

А) Еволюційне дерево життя; В) Пандоровірус.

Джерела:

http://www.livescience.com/38276 -largest -viruses -ever-revealed- pandoravirus.html.

http://kdshives.com/2013/09/01/opening -pandoras-box-to-find-the- largest-virus-on-earth/

http://biomedicalcomputationreview.org/content/computing-history-life- using-new-data-and-new-models-tackle-old-puzzles.

Philippe, N. et al.Pandoraviruses: amoeba viruses with genomes up to 2.5 Mb reaching that of parasitic eukaryotes. Science (NewYork, N.Y.) 341, 281–6 (2013).

Підготувала: Анастасія Дученко

Що собою являє МП «Біологія» в НаУКМА?

Університет у нас класичний, відповідно за класичним планом у нас побудований бакалаврат та магістерська програма з біології (МП). В інших університетах є окремі МП за різними спеціалізаціями, наприклад окрема програма «Мікробіологія», «Генетика», «Біохімія» та інші. У нас, програма МП називається просто, «Біологія».

В якому напрямку ми спеціалізуємось? Наша спеціалізація – це здебільшого молекулярна біологія, тому у нас наприклад, немає окремої МП з поглибленим вивченням ботаніки чи зоології. Всі курси на МП побудовані таким чином, щоб поглиблювати знання студентів з біології саме на клітинно-молекулярному рівні. Зараз, молекулярна біологія дуже швидко розвивається. Саме на цьому рівні ми бачимо основу усіх тих процесів що відбуваються у клітинах, тканинах, популяціях. Тому наша МП побудована саме у цьому напрямку.

Які переваги та недоліки має МП «Біологія» в НаУКМА у порівнянні з іншими університетами?

Чим МП у нас відрізняється від інших універ-

ситетів? Важко сказати чим саме, але як я вже зазначала, в інших вищих навчальних закладах є окремі МП з вузькою спеціалізацією. В нас вивчаються базові біологічні дисципліни на молекулярно-клітинному та генетичному рівнях. Наприклад, в нашій магістерській програмі є курс «Генетика мікроорганізмів», а також «Молекулярна біологія вірусів». Вони поглиблюють курси «Мікробіологія» та «Вірусологія», які вивчаються в бакалавраті, саме в молекулярно-генетичному напрямку. На МП є також окремий курс з вивчення біохімії білків. Велика увага надається розгляду різноманітних генетичних, біохімічних та молекулярних аспектів. Це, власне, було по-перше..

По-друге, студентів у нас небагато. Студенти у нас непогані. Про студентів, які після закінчення нашого бакалаврату йдуть кудись в інші університети, ми мало що знаємо.

Терновська Тамара Костянтинівна Доктор біологічних наук, професор Керівник магістерської програми «Біологія» в НаУКМА

Натомість, про випускників нашої МП, ми дуже часто чуємо позитивні відгуки та характеристики від тих наукових установ в яких вони працюють після закінчення МП.

Щоразу, коли відбувається ДЕК (державний іспит), члени комісії часто відмічають високий рівень підготовки наших студентів. Також, вони підкреслюють, що рівень знань наших студентів набагато вищий ніж в інших університетах. Це стосується як бакалаврату так і МП. Саме тому, що студентів у нас небагато і ми працюємо над вихованням кожного із них, якось так виходить, що ми бачимо їх майбутніми науковцями і саме в цьому напрямку їх готуємо. Саме це є друга особливість нашої МП.

Ми звертаємо велику увагу на те, щоб наші студенти активно використовували на практиці свої інтелектуальні надбання. Привчаємо студентів працювати якісно. Тому, наші випускники МП набувають високу «ринкову вартість» і конкурентоспроможність. Їм нічого не варто, поїхати, скажімо, в Європу чи Америку, і вступити там на PhD. Самі наші студенти, які повертаються з-за кордону говорять про те, що вони здатні вільно і на високому рівні працювати в іноземних наукових установах, не поступаючись рівнем підготовки і знаннями іншим студентам.

Ми привчаємо своїх студентів читати, аналізувати, вільно висловлювати свої думки, і не просто висловлювати, а й вміти їх конструктивно представляти. Наприклад, вже 2 роки, нами уведено у практику, проведення на МП науководослідницького семінару. Під час цього семінару студенти аналізують чужі наукові роботи, автореферати дисертацій, у даному випадку вони виступають як опоненти. Крім того, студенти самі мають чудову нагоду представити свою наукову роботу, пояснити зміст свого експерименту, вміти захистити свою думку або ж погодитись з недоліками, оскільки в цей самий час інші студенти можуть і повинні виступати з критикою роботи. Тож, студент що представляє свої наукові досягнення, повинен вміти відстояти і пояснити свою точку зору, брати до уваги зауваження та думки інших, частково переосмислити свою роботу і виявити причини своїх помилок.

Отже третя особливість нашої магістерської програми – формування навичок конструктивного рішення завдань, які виникають перед фахівцем, при цьому він може і не бути науковцем. Таки риси високо цінуються на ринку праці.

Звичайно, після закінчення МП, ми дуже хочемо бачити наших студентів науковцями. Однак, це зовсім не означає, що наш студент не може піти працювати на фірму чи наукоємке виробництво де на практиці не використовується наукова діяльність.