Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:

Pauca Verba!_2

.pdf
Скачиваний:
1
Добавлен:
25.02.2016
Размер:
3.88 Mб
Скачать

Pauca Verba !

НАУКОВО-ПОПУЛЯРНИЙ ЖУРНАЛ

ВІД СТУДЕНТСЬКОГО БІОЛОГІЧНОГО ТОВАРИСТВА НАУКМА

Жовтень-Листопад 2012 (2)

Нобелівська премія 2012.

Штучна сітківка

Косметика з рибної луски

та кісткового мозку

Випускники НаУКМА

Комахоїдні – рослини чи

тварини ???

І це ще не все …

 

Науково-популярний журнал Pauca Verba !1, від

Студентського біологічного товариства НаУКМА створений для усіх тих, хто цікавиться природничими науками, а також тих, кому подобаються різноманітні цікаві наукові факти.

Науковий прогрес не стоїть на місці, щодня людство робить величні відкриття, Pauca Verba ! допоможе Вам бути у курсі останніх подій та поділиться з

Вами цікавою та корисною інформацією.

Інформативно. Просто. Доступно. Лаконічно. Цікаво. Актуально.

Життя неймовірно цікава річ, зробимо її ще цікавішою разом!

Приєднуйтесь до СБТ та редакції Pauca Verba ! ми завжди раді Вам!

Автор ідеї та засновник: Кирієнко Анастасія Василівна Куратор СБТ: Безусько Алла Герасимівна Голова СБТ: Одарич Віктор Вікторович Головний редактор: Кирієнко Анастасія Програміст: Вірний Тарас

Фотограф: Hanna Rebrova

Коректор: Ревка Оля

Дизайн номеру: Кирієнко Анастасія Наші журналісти та автори статей: Сатир Анастасія, Кублій Михайло, Дученко Анастасія,

Одарич Віктор, Ступчук Марія, Кирієнко Анастасія.

Журнал Pauca Verba ! виходить один раз на два місяці, у форматі PDF.

Електронну версію журналу можна отримати з: http://vk.com/club15777074Ви також маєте можливість оформити підписку на Pauca Verba !, для цього надішліть Ваш e-mail на нашу електронну скриньку, і Ви щомісяця, абсолютно

безкоштовно будете отримувати новий номер.

Надсилайте Ваші пропозиції, побажання та ідеї на нашу електрону адресу: pauca.verba.sbt.@gmail.com

Приєднуйтесь до нас !

Note: ― Pauca verba‖ з лат. ідіома «без зайвих слів»

2 | P a u c a V e r b a ! / № 2

У НОВОМУ НОМЕРІ

PAUCA VERBA !

ЗА ЖОВТЕНЬЛИСТОПАД, ЧИТАЙТЕ ПРО ТАКЕ:

Останні новини:

Нобелівські лауреати 2012

року…………………………..…3

Зверни увагу:

Вся правда про карієс і

зубні пасти……………………5

Тваринний світ:

Походження собаки свійського Canis

familiarias…………..…………7

Рослинний світ:

Комахоїдні – рослини чи тварини ?..........................9

Історичні нариси:

Один з найбільших благодійників людства..11

Неймовірні винаходи:

Штучна сітківка ока – міф

чи реальність?

................13

Інтерв’ю:

Випускники НаУКМА в житті та науці………………14

Із повсякденного:

З чого виготовляють сучасну

косметику?................15

Лікувальні властивості прополісу………………17

Червона книга України:

Мишівка лісова………18

Вітеринка нарцисоквіткова…….19

Фото-виставка:

«Осінь у старому місті»………………….…20

The Books……….…22

Остання сторінка.23

Бажаємо Вам цікаво провести час у компанії з

Pauca Verba !

3 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Останні новини

Нобелівські лауреати 2012 року

Нещодавно у Стокгольмі пройшла щорічна урочиста церемонія нагородження Нобелівською премією за значні досягнення у науці.

Цьогорічними лауреатами Нобелівської премії у галузі медицини і фізіології стали японський вчений Сін’я Яманака та британець Джон Гердон за роботи з дослідження стовбурових клітин. Вченим вдалось відкрити, що зрілі диференційовані клітини можуть бути перепрограмовані на плюрипотентні.

стовбурові клітини, які в свою чергу здатні розвиватися у будь-які клітини організму.

Таким чином, перепрограмовуючи стовбурові клітини, вчені можуть знайти нові можливості для вивчення хвороб і створення ефективних методів їх діагностики.

Дофамінергічні нейрони, отриманні з плюрипотентних клітин людини, можуть розвинутись у будь-які клітини організму.

Лауреатами Нобелівської премії у галузі хімії стали американці Роберт Лефковіц та Браян Кобилка, за вивчення роботи рецепторів в живих клітинах.

Зокрема, вчені досліджували роботу GPCR - рецепторів під час передачі сигналу від клітини до клітини.

Дослідження розпочались ще у 80-тих роках XX ст. G - рецептори є трансмембранними протеїнами, вбудованими у цитоплазматичну мембрану клітини. З цими рецепторами з внутрішнього боку мембрани асоціюються різні білки.

Джон Гердон

Сін’я Яманака

Ще у 1962 році Джон Гердон відкрив, що спеціалізація клітин є оборотною. У 2006 році Сін’я Яманака встановив, що здорові зрілі клітини мишей можуть бути перепрограмовані на плюрипотентні

Роберт Лефковіц Брайан Кобилка

Коли рецептор реагує на гормон або різні лікарські препарати (які є лігандами), відбувається активація рецептору. В

4 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Останні новини

ньому здійснюються конформаційні перебудови, які передаються білкам, що асоційовані з рецептором . Таким чином запускається сигнальний каскад, що призводить до змін у роботі клітини.

Загалом організм людини має понад 1000 різних видів таких рецепторів, що сприймають сигнали із зовнішнього середовища. Тривалий час залишалося таємницею, яким чином клітини організму здатні сприймати сигнали з навколишнього середовища, реагувати на подразники і генерувати адекватну відповідь, яка проявляється у вигляді

зміни експресії

генів.

 

Доктору Лефковіцу вдалось виявити

декілька

рецепторів

включно з

рецептором для адреналіну, і він почав досліджувати, як вони працюють.

Дослідження Браяна Кобилки показали, що існує ціла сукупність схожих між собою рецепторів, асоційованих із білками (рецептори, асоційовані з G - білками). У 2011 році вченому з його командою вдалося отримати зображення рецептора адреналіну в той час коли він активується гормоном та надсилає сигнал до клітини.

Роберт Лефковіц зізнався, що не очікував стати лауреатом такої почесної нагороди. "Я маю зізнатися, що користуюся берушами, і моя дружина штовхнула мене ліктем, сигналізуючи, що мені телефонують, і ось результат: цілковитий шок та здивування, які, я впевнений, відчували чимало людей до мене" – сказав він.

Лауреатами Нобелівської премії у галузі фізики стали французький вчений Серж Арош та американець Девід Уайнленд за вивчення взаємодії світла з матерією.

 

 

 

 

Серж Арош

Девід Уайнленд

«Нобелівські лауреати відкрили нову еру в експериментах з квантової механіки, показавши при цьому, що можна досліджувати окремі часточки, не порушуючи їх стану» - повідомляє Нобелівський комітет.

Завдяки цьому винаходу в майбутньому буде можливість створити найточніший годинник у світі, а також дуже швидкі квантові ком’ютери.

Торік Нобелівська премія з фізики була присуджена американцям Адаму Рису, Солу Перлмуттер і австралійцю Брайану Шмідту за відкриття прискоренного розширення Всесвіту.

ПІДГОТУВАЛА: КИРІЄНКО АНАСТАСІЯ

5 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Note:

http://www.nobelpriz

http://tyzhden.ua/News/619600

http://www.rbc.ua/ukr/top/show/nobelevskuyu-premiyu-po-fizike-poluchili-frantsuz-arosh-i-amerikanets-09102012130100e.orrg/

http://www.radiosvoboda.org/content/article/24732421.html

Зверни увагу

Вся правда про карієс і зубні пасти

Щодня ми бачимо реклами чудодійних зубних паст, які зроблять наші зуби блискучими, а подих свіжим і приємним. Щодня ми користуємося цими пастами та різноманітними ополіскувачами. Ці пасти вичищають усе в нашому роті, причому і корисне і шкідливе. Але, перш ніж почати вас залякувати, поговоримо про те, звідки береться карієс.

Основною причиною розвитку карієсу є бактерія Streptococcus mutans. Така мала, що й неозброєним оком не побачиш - а дірки у зубах робить страшенні.

Streptococcus mutans, наявний у ротовій порожнині людини, є одним із 700 видів бактерій, які можна тут виявити. Цей вид може викликати розвиток карієсу шляхом зміни рН у ротовій порожнині. Зміна рН відбувається за рахунок того, що бактерія розщеплює сахарозу, яка надходить із їжею, до декстринів та молочної кислоти. Декстрани допомагають бактеріям приєднуватись одна до одної, тим самим формуючи біоплівки.

Молочна кислота фактично закислює середовище, змінюючи рН. Це призводить до

демінералізації емалі, в результаті чого вона тоншає і стає чутливою до ушкодження. Так розвивається карієс. У нормі цьому процесу перешкоджає чищення зубів. Якщо біоплівки не «знімати», то швидко розвинеться карієс. Зміна рН від 7.0 до 3.0 відбувається менше ніж за 20 хвилин.

Цукрозо-залежна адгезія (прикріплення) забезпечується завдяки наявності спеціального протеїну. Аналогічні протеїни є й у інших представників роду Streptococcus, що виявляються у ротовій порожнині. Це білки P1, SpaP, Sr, PAc та антиген В. Сахароза розщеплюється під дією глюкозилтрансферази на фруктозу та глюкозу. Глюкоза використовується для побудови полімеру глюкану. На своїй поверхні бактерія має рецептори до нього. Це лежить в основі формування біоплівок.

Окрім лактату, бактерія здатна продукувати форміат, ацетат та етанол. Показано, що окремі бактерії, які не входять до складу біоплівки, є більш чутливими до кислотного стресу, викликаного зміною рН.

http://www.pattayadailynews.com/en/2010/07/12/oral-cavities-and-streptococcus/

Streptococcus mutans

Може виникнути питання, як саме бактерія захищається від дії кислого рН, який вона сама ж і створює. Для цього вироблені відповідні механізми та стратегії.

 

 

http://www.nature.com/nnano/journal/v5/n8/full/nnano.2010.83.html

Streptococcus

mutans

Схема розвитку карієсу

 

 

 

 

 

6 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Зверни увагу

Без сумніву, зубна паста - річ корисна, бо вона очищає наші зуби, робить подих свіжим і приємним, деякі пасти й на смак приємні, та й такі яскраві. І здається: хіба те, що створено для здоров’я, може приноситу шкоду ?! Може!

Найнебезпечніше в зубній пасті - це її склад. Найчастіше вона містить такі речовини: флориди, пірофосфати, хлорид стронцію, азотистий калій, перекис, лаурилсульфат натрію, сахарин, парафін, гліцерин, триклозан, сорбітом, формальдегід і, щоб не здавалось, що все настільки жахливо, вона містить ще ментол – для подиху, та різноманітні освітлюючи компоненти – для надзвичайного білосніжного блиску. Поговоримо про найнебезпечніші і найстрашніші з них.

Для чого зубній пасті парафін? Він надає їй необхідної в’язкості та консистенції, зумовлює легке видавлювання з тюбика. Але якщо парафін у великій кількості потрапляє у шлунок, він може викликати сильну нудоту, блювоту, закрепи. Саме тому й забороняється ковтати зубну пасту.

Гліцерин додають до зубних паст, щоб ті не засихали. Але знову ж таки, якщо проковтнути його у надмірній кількості, він може викликати біль у животі.

Ментол. Здавалось би, нічого страшного, свіжий подих і так далі - але саме він здатен викликати проблеми з серцево-судиною системою.

Виробники у невеликих концентраціях додають формальдегід, оскільки він здатен знищувати мікроорганізми, що живуть та інтенсивно розмножуються у нашій ротовій порожнині протягом дня. Тим не менш, якщо концентрація формальдегіду буде вищою за норму, можна заробити собі жовтяницю, ушкодження нирок і печінки. Окрім того, формальдегід негативно впливає на органи зору, шкіру, а також генетичний матеріал клітин.

Сахарин необхідний для того, щоб перебити смак усієї вище перерахованої бридоти. Тим не менш, сахарин є солодким, тож виходить, що ми від солодкого чистим зуби солодким.

Триклозан – це антибіотик. Антибіотики повинні знищувати шкідливі бактерії, що поселились у нашій ротовій порожнині. Все ніби добре, але ж триклозан не може визначити, яка з двох бактерій шкідлива, а яка ні, і він вбиває не тільки все погане, а й заразом із ним і все корисне.

Таким чином, триклозан знищує корисну мікрофлору, що міститься у ротовій порожнині. А корисна мікрофлора на те і корисна, що повинна захищати від усіляких патогенних і шкідливих бактерій. Умовно кажучи, вона займає місце, а якщо місце

зайняте, то патогенні мікроорганізми не зможуть надовго закріпитись на ньому і будуть знищені.

А ми використовуючи пасти із триклозаном з думкою про «незбагненну користь», і щонайменше два рази на день вичищаємо усю мікрофлору ротової порожнини.

Сорбітол, що також може міститись у зубній пасті, перешкоджає, як і гліцерин, її передчасному висиханню, проте він здатен також викликати пронос у дітей.

Останнім часом на упаковках із зубними пастами можна побачити надпис «лаурилсульфат натрію

(Sodium Lauryl Suifate - SLS)»; але навіть якщо ви не побачили його на упаковці, це ще не означає що його там нема. В промисловості SLS використовується для миття підлог, машин і так далі. SLS також має виражені корозійні властивості. Ця сполука здатна у великих концентраціях накопичуватись у тканинах організму. SLS також може викликати ряд ускладнень, серед яких, наприклад, розвиток катаракти.

Поруч із SLS може бути ще й SLES (лорнет сульфат натрію). Він необхідний для утворення піни в процесі чищення зубів. SLES реагує з іншими інгридієнтами з утворенням нітратів та діоксанів.

Пірофосфати використовуються для профілактики виникнення зубного нальоту та зубного каменю.

Освітлюючі компоненти, які мають абразивну структуру, здатні відбілювати зуби, зіскрібаючи з них наліт та даруючи вам білосніжну посмішку. Але надмірне їх використання може призвести до пошкодження зубної емалі.

Що ж, все вищесказане для когось може бути незвичним, шокуючим, неприємним, а хтось не зверне увагу. Так чи інакше, це аж ніяк не означає, що ми повинні відмовитись від зубних паст, щоб наша корисна мікрофлора почувалась добре. У наш час існують зубні пасти, що не містять деяких шкідливих сполук, таких, наприклад, як триклозан. Тож краще купувати зубні пасти в аптеках і частіше звертати увагу на упаковку.

Будьте здоровими і посміхайтесь впевнено сяючою здоровою посмішкою!

ПІДГОТУВАЛА: КИРІЄНКО АНАСТАСІЯ

Note: 7 | P a u c a V e r b a ! / № 2

http://web-health.org.ua/recepty-narodnoi-medycyny/zubni-pasty-sklad-zubnyh-past-ce-korysno-znaty.php http://aptechka.rv.ua/medychni-statti/zubna-pasta-sklad-i-chomu-ne-mozhna-kovtaty-zubnu-pastu/

Тваринний світ

Походження собаки свійського

Canis familiarias

Собака свійський (Canis familiaris) — найдавніша тварина, приручена людиною. Точного часу, коли відбулося приручення, не визначено. Зараз у науковому світі існує безліч гіпотез щодо цього. Як вказують археологи, остаточне одомашнення і формування собаки сталося в часи мезоліту. Відбувалася доместикація в різних частинах світу, і оскільки на різних територіях мезоліт наступав у різний час, відповідно і доместикація відбувалася в різний час.

Найдавніші знайдені черепи собак ще мають велику кількість рис, притаманних вовкам і невластивих пізнішим собакам. Найдавніший собачий череп, відомий сьогодні, було знайдено в Гоєтській печері в Бельгії. За радіовуглецевим аналізом, вік черепа було визначено у 31 700 років.

Також серед найдавніших останків собак є останки, знайдені в печері Шова і датовані віком у 24 тисячі років до нашої ери, останки із Межиріччя в Україні (близько 15 тисяч років тому), граветська колекція із чеської печери Предмості, яка містить останки двох собак, віком 24-27 тисяч років. Стосовно цих знахідок існує дискусія — чи ці кістки належать домашньому собаці, чи вони належать тваринам, які перебували на етапі переходу від вовків до собак. Точні свідчення про наявність одомашнених собак були знайдені в Німеччині в похованні Бон-Оберкасел — вони містили і людські, і собачі кістки.

У результаті одомашнення вовка відбувалося зменшення його розмірів. Появу відмінностей між різними групами собак знаходять уже в пізньому палеоліті — починається розходження на собак середнього росту заввишки в холці 45-60 см, великих собак заввишки понад 60 см і малих собак заввишки менше 45 см.

Згідно із археологічними знахідками, які датуються віком в 4500 років до н. е., існувало 5 типів собак: мастифоподібні, вовкоподібні, грейхаунди, пойнтероподібні і вівчарки. Ці типи формувалися залежно від умов проживання і тих задач, які на собак поклала людина.

У пам’ятках часів неоліту кістки собак трапляються досить рідко порівняно з останками інших тварин. В енеоліті кістки трапляються вже частіше. Мала кількість кісток собак не означає, що собак у первісних людей було мало. Просто собаки

вбільшості випадків, на відміну від інших тварин, не використовувалися в харчових цілях, а останки кісток знаходять в основному в сміттєвих ямах або

взахороненнях. Знайдені собачі кістки при розкопках археологічних пам’яток є випадковими або можуть траплятися в людських похованнях як ритуально захоронені собаки.

Автор фото: Кублій М.

Автор фото: Кублій М.

Дослідження, проведені в США 2010 року, показали, що геном собаки містить велику частку гаплотипів геному вовка (Canis lupus), який живе на Близькому Сході. Це дає підставу припустити, що саме на Близькому Сході відбувалося одомашнення собаки. З другого боку, ці дослідження показали, що в собачому геномі існують також послідовності, ідентичні послідовностям вовків, які живуть у Китаї. Отже, одомашнення могло відбуватися не лише в одному, а й у кількох місцях. Тобто це вказує на ще один центр одомашнення — Китай або пізніше

8 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Тваринний світ

схрещування домашнього собаки із китайськими вовками, що й дало приплив генів вовків із Китаю. Проте багато дослідників предками собаки домашнього вважають вовка, який живе в Європі.

Для перевірки тверджень про походження собаки від вовка було проведено дослідження. Для цього відібрали 162 зразки тканин вовків із Північної Америки, Європи, Азії та Аравії, а також зразки від 140 собак, які представляють 67 чистих і 5 змішаних порід. Також було відібрано зразки у койотів і шакалів, оскільки вони можуть схрещуватися з собаками і їхні гени можуть передаватися у спадок нащадкам. У зразках було досліджено мітохондріальну ДНК, а саме ділянку, яка називається ділянкою контролю, що в ссавців характеризується високою частотою мутацій. За цією ділянкою можна визначити відмінності між тісно пов’язаними видами тварин. Вчені виявили сумарно 27 різних гаплотипів у досліджуваній зоні ДНК вовка і 26 гаплотипів у собак. При цьому вчені не розділяли собак за породами, оскільки представники однієї породи можуть мати різні гаплотипи і водночас ті самі гаплотипи можуть бути в собак різних порід.

Результати показали, що послідовності ДНК в собак явно відрізнялися від послідовностей у шакалів і койотів, принаймні в 20 сайтах один нуклеотид був замінений на інший. Послідовності у вовка й собаки мали не більше 12 відмінностей, що вказує на походження всіх собак від вовків.

Пізніше, після проведення низки морфометричних досліджень черепів, було підтверджено дані, що собаки походять лише від вовків, а не від шакалів, койотів чи інших тварин.

Дослідження мітохондріального геному не дає змоги виявити, чи був внесок самців шакалів у геном собак, тому, аби дослідити такий варіант, було проведено дослідження ядерної ДНК, які дали такі самі результати, як і із мітохондріальною ДНК. Коли об’єднали гаплотипи по групах, вийшло 4 різні групи. 2 групи з 4 показали, що собаки були одомашнені двічі, оскільки мали двох унікальних спільних предків, тобто існувало 2 різні ізоляції. Дві інші групи включають гаплотипи вовка, що пояснюється пізнішим схрещуванням собак із вовками.

Генетичні дослідження свідчать, що сучасні породи собак мають невеликі генетичні відмінності, незважаючи на величезну морфологічну різницю між породами. Це пояснюється механізмом гетерохронності — еволюційним механізмом, при якому дуже швидко

утворюються нові породи, але генетичних змін відбувається дуже мало.

Для визначення часового терміну, коли собаки були виокремлені із популяції вовків, також використовують генетичні дослідження. Від кількості нуклеотидних розбіжностей в аналогічних послідовностях ДНК, взятих у двох досліджуваних видів, можна визначити, скільки часу минуло від того, коли відбулося розходження із спільним предком.

Відповідно до скам’янілостей, вовки й койоти розійшлися мільйон років тому. За цей час 7,5% мітохондріальних послідовностей зазнали змін. Відповідно до розбіжностей у геномах вовків і собак було зроблено висновок, що вони розійшлися 135 тисяч років тому. Звісно, цей час не є абсолютно точним, оскільки мітохондріальні послідовності мають нерівномірні темпи змін. Згідно з палеонтологічними даними найдавнішими знайденими є вказані вище скелети віком понад 30 тис. років, а найдавнішими знайденими кістками в археологічних пам’ятках є останки, що визначаються віком в 14 тисяч років.

Для пояснення такої великої розбіжності в датах вчені припускають, що на початку собаки менше були морфологічно відмінними від своїх диких родичів. І лише, коли 10-15 тисяч років тому люди, які вели мисливський спосіб життя, перейшли до осілого землеробського і скотарського способів ведення господарства, відбулися селективні процеси, які змінили зовнішній вигляд собак порівняно з їхніми

предками — вовками.

Note:

. About.com. Dog History. How were Dogs Domesticated? By K.K.

Hirst [Електронний ресурс]. — 1996-2012. — Режим доступу:

WWW. URL: http://archaeology.about.com/od/domestications/qt/dogs.htm.

2. Boessneck J. Haustierfunde prakeramisch-neolithischer Zeit aus Thessalien // Zeitschrift fur Tierzuchtung und Zuchtungsbiologie. — 1961. - Vol. 76, № 1 - 4. — Р. 39-42.

3. Detry C., Cardoso J.L. On some remains of dog (Canis familiaris) from the Mesolithic shell-middens of Muge, Portugal // Journal of Archaeological Science — 2010. — Vol. 37. — Р. 2762-2773.

4. Drake A.G. Dispelling dog dogma: an investigation of heterochrony in dogs using 3D geometric morphometric analysis of skull shape // Evolution & Development — 2011. — Vol. 13, № 2.

— Р. 204-213.

5. Drake A.G., Klingenberg C.P. Large-Scale Diversification of Skull Shape in Domestic Dogs: Disparity and Modularity // The American Naturalist — 2010. — Vol. 175, № 3. — Р. 289-301.

6. Fondon J.W., Garner H.R. Detection of length-dependent effects of tandem repeat alleles by 3-D geometric decomposition of craniofacial variation // Dev Genes Evol. — 2007. — Vol. 217. — Р. 79-85.

ПІДГОТУВАВ: МИХАЙЛО КУБЛІЙ

9 | P a u c a V e r b a ! / № 2

Рослинний світ

Комахоїдні – рослини чи тварини?

Комахоїдні рослини вперше були виявленні у флорі Землі в середині XVIII століття. Вони досліджувалися Еллісоном та Дарвіном. Наразі відомо близько 600 видів комахоїдних рослин у світі. А у флорі України наявні 11 видів.

Ці дивовижні рослини переважають у місцях з високою вологістю та температурою повітря, на грунтах з малим вмістом поживних речовин. Чим саме вони цікаві та неймовірні? Комахоїдні рослини здатні до фотосинтезу, як звичайні рослини, але одночасно здатні до полювання на комах. Чи ви можете собі уявити: рослина – хижак? Тоді з`являється питання: чи коректно таку істоту називати рослиною?!

Drosera rutundifolia L.

ворсинок, то листок за 2-3 хвилини закривається. Жертва опиняється у западні.

У вас напевно з`являється питання, як же рослини здатні перетравити впольовану жертву? У рослин же не має шлунку?

Але і до цього комахоїдні рослини підійшли продумано. У всіх представників на поверхні пасток містяться малі ворсинки. Коли комаха торкається цих ворсинок, то вони спочатку аналізують жертву на присутність в ній білку. Якщо це не листок, а комаха, яка містить велику кількість білків (а в них азот), що так потрібно рослині, то ворсинки дають сигнал залозам на поверхні пасток виділяти травні ферменти. Комахоїдні рослини виробляють хітиназу, протеазу, пероксидазу та естеразу – ферменти, що дають можливість їм ефективно перетравлювати усі біохімічні компоненти тіла комах (білки, жири, вуглеводи). Цікаво, що Венерина мухоловка перетравлює жертву продовж двох місяців, а пастка може нею бути використана для полювання лише один раз. Неймовірно, але правда!

Утримання жертви Венериною мухоловкою

(Dionaea muscipula)

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Пастка-глечик у

 

 

 

Липка пастка рослини

http://www.photogorky.ru/works/tag/drosera%20rotundifolia%20l

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Nepenthes villosa

 

 

 

Drosera browniana

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Комахоїдні

рослини

-

 

досить

хитрі

істоти.

 

Поговоримо ще й про вередливість комахоїдних

 

 

рослин. Усім тваринам притаманні певні вподобання у

Впродовж еволюції вони набули цікавих пристосувань,

 

 

харчуванні, так що й тут комахоїдні рослини проявляють

щоб вдало полювати. По-перше,

зазвичай

комахоїдні

 

 

себе як тварини. Для комахоїдних рослин характерно те,

рослини мають дуже яскраве забарвлення,

що слугує

 

 

що кожному виду подобається полювати лише на певний

першим фактором, на який звертають увагу комахи. По-

 

 

вид комах. А що ще неймовірніше, так це те, що кожен

друге, ці істоти мають специфічні листки або пастки. Ці

 

 

вид цих рослин має ще спеціальний вид комах, які їх

пристрої мають будову, яка допомагає рослині успішно

 

 

запилюють. Цих комах вони

не

їдять.

Комахи -

утримувати жертву.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

запилювачі мають на поверхні свого тіла велику кількість

Наприклад,

у

росянки

(рід

Drosera)

на листі

 

 

жирів, які дають їм можливість ковзати по поверхні

міститься секрет,

що

складається

з великої

кількості

 

 

липких секретів і не прилипати. Ці комахи, як гуски, що

цукрів. Ці солодкі

речовини

одночасно

 

слугують

 

 

 

залишаються сухими у воді.

Наприклад, такі

привабленням та утриманням: комаха просто прилипає і

 

 

взаємовідносини у виду комахоїдних Roridula gorgonias з

не може вибратись. Ось як гине любитель солодощів!

 

 

комахою Pameridea roridulae.

 

 

 

У непентесів ( рід Nepenthes)

наявні пастки

у формі

 

 

 

 

 

Що ж, після усіх цих фактів, чи можемо ми

глечиків з кришкою.

На стінках

та дні

цього

глечика

 

 

вважати, що комахоїдні рослини – це просто такі собі

багато ворсинок з солодким секретом, через що комаха,

 

 

середньостатистичні рослинки?

Можливо, ми маємо

якщо вже залетить, вилетіти не зможе.

 

 

 

 

 

 

 

 

поближче до них придивитись, адже комахоїдні рослини

Але найбільш

вражаюча

пастка

у

Венериної

 

 

набагато привабливіші та цікавіші, ніж їхні карикатурні

мухоловки (рід Dionaea). Цей пристрій для полювання

 

 

образи у фільмах жахів.

 

 

 

має вигляд складеного вдвоє листка (капкану), що у

 

 

 

 

 

 

 

 

 

спокої відкритий. Пастка-капкан повністю вкрита

 

 

 

 

 

великими та маленькими ворсинками,

які

заміняють

 

ПІДГОТУВАЛА: ДУЧЕНКО АНАСТАСІЯ

рослині нервову

систему.

Якщо

комаха

торкається

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Note:

10 | P a u c a

V e r b a

! / № 2

Андрієнко Т.Л. Комахоїдні рослини України. - К.: Альтерпрес, 2010. - 80 C.

 

 

 

Cresswell J. Carnivorous Plants // Encyclopedia of Entomology. - 2007. - №10. - С. 19 — 25.

 

 

Ellison A.M. , Gotelli N.J. Energetics and the evolution of carnivorous plants – Darvin's 'most wonderful plants in the world' // Journal of Experimental Botany. - 2009. - Vol. 60 – p.19 - 42.

 

 

Darcy A., Louise R. Сarnivorous Plants of the world. — Portland.: Timber press,

1997. — 236 p.

 

 

Voigt D., Gorb S. An insect trap as habitat: cohesion-failure mechanism prevents adhesion of Pameridea roridulae bugs to the sticky surface of the plant Roridula gorgonias // The Journal of Experimental Biology. — 2008. — Vol. 211. — P. 2647-2657.

Тут вы можете оставить комментарий к выбранному абзацу или сообщить об ошибке.

Оставленные комментарии видны всем.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]