2.2.3. Цитування. Незалапковані цитати

Письменник часто використовує такий прийом як цитати з розширеною атрибуцією. Для прикладу, автор бере думки філософів, зокрема, таких як Рене Декарт та Фрідріх Ніцше, і видозмінює їх. Цитата Декарта «Я мислю, отже, я існую» у творі переосмислюється і піддається сумніву: «Декарт не мав рації. Можна більше «не бути», але ще «мислити». А я не просто думаю, я чудово усвідомлюю все, що відбувається…» [7; 11]. У творі згадується також концепція Ф. Ніцше про «Надлюдину»: «Допомагати людям стати справжніми людьми…Але, як бачиш, люди не займають відведене їм місце… Мене сміх бере від слів Ніцше про надлюдину. Перш ніж стати надлюдиною, нехай спочатку стануть просто людьми!» [7; 94]. Автор використовує цю думку філософа, щоб вдаліше обіграти сюжетну ситуацію. Також письменник згадує про парі Блеза Паскаля: «Для Мішеля Пенсона, яким я був, позиція чесної людини полягала у агностицизмі…По-моєму, агностицизм якнайкраще підходить під відоме парі Блеза Паскаля, який вважав, що краще розраховувати на існування Бога…» [7; 62]. Ці речі адаптуються під сюжет; автор таким чином знаходить підґрунтя своїм словам завдяки думкам поважних філософів.

У творі є невеликий пласт таких цитат як неатрибутовані, тобто немарковані. Найчастіше вони не асимілюються у тексті, тому читач відрізняє їх від власне авторського тексту. Наприклад, «Релігія – опіум для народу» [7;119] – цитата Карла Маркса («До критики гегелівської філософії права»). Вона стала настільки часто вживаною, що ми не сприймаємо її як цитату. Також подекуди зустрічаються атрибутовані цитати з посиланням на автора: «… Його назва підказана фразою Джонатана Свіфта: «Коли справжній геній з’являється у цьому низькому світі, його можна впізнати за такою ознакою, що всі дурні об’єднуються проти нього». Свіфт не міг висловитись краще».

Отож Б. Вербер використовує велику кількість цитат у своєму романі «Імперія янголів», як атрибутованих, так і неатрибутованих. Вони доповнюють його власне авторський текст, слугують підтриманням певної думки письменника чи підсиленням сюжетної лінії. Характерним для автора прийомом є парафраза, тобто адаптація чужого тексту, передача чужих слів своїми словами.

2.2.4. Самоцитування б. Вербера

Помітним у творчості Б. Вербера є те, що між його творами існують зв'язки, його романи постійно перегукуються і нагадують один про одного. Загалом це проявляється у двох найпомітніших напрямках - завдяки самоцитуванню та посиланню на свої інші праці. Тобто схематично це має вигляд «свій текст у своєму тексті».

Найчисельнішою групою самоцитат є розділи з «Енциклопедії відносного та абсолютного знання» авторства самого Б. Вербера. Ця єдина нехудожня книга письменника має таку назву, оскільки складається як із фактів та реальних історій, так і з його власних думок та теорій. Проте коли автор використовує цю працю у своїх художніх творах, зокрема у «Імперії янголів», він підписує її іменем Едмунда Уельса. Вербер не просто подає окремі розділи з «Енциклопедії...», а й подає історію її вигаданого автора: «Він [Уельс] почав її [«Енциклопедію…»], будучи смертним, і продовжує у своєму небесному житті. Ти ж чудово знаєш, він нам постійно цитує уривки з неї. Він зібрав у ній всі свої знання, все, що він відкрив і все, що його цікавить у всесвіті. Три перших томи він написав на Землі, де смертні можуть їх прочитати. Але четвертий він пише тут» [7; 98]. Б. Вербер вигадує собі 2-е літературне ім'я, щоб використовувати його для цитування своїх праць. Це можна охарактеризувати як подвійну структуру інтертекстуальності, а, зокрема цитування.

Також автор часто посилається на свої інші книги. У романі «Імперія янголів» читач час від часу бачить згадки про танатонавтів: «Фелікс Кербоз, наш перший танатонавт!» [7; 81] / ««Танатонавти» походить від «танатос», що означає «смерть», і «навтос» — навігатор. Цей термін придумав мій друг Рауль Разорбак» [7; 15]. Це посилання на іншу книгу Вербера «Танатонавти», своєрідну передісторію роману «Імперія янголів».

Особливість самоцитування як інтертексту полягає в тому, що інформація, яку Б. Вербер використовує у романі «Імперія янголів» (взята з його іншої книги «Енциклопедії…») – це найчастіше загальновідомі факти, що поєднуються з домислами письменника. Тому ці явища можна назвати прикладами подвійної інтертекстуальності.

Загальною тенденцією є те, що деякі вдалі, на думку Б. Вербера, висловлювання та думки автора переходять з книги до книги. Наприклад: «Любов як шпага, гумор як щит» [7; 367] або «Наш ворог – не зло, наш ворог - незнання» [7; 292]. Афоризми на кшталт цих служать своєрідною візиткою письменника, роблячи його впізнаваним.