ПЛАН……………………………………………………………………………………………………………………2

Вступ……………………………………………………………………………………………………………….3 - 4

Розділ 1. Співучасть у злочині…………………………………………………………….……….5 - 13

1.1. Поняття та ознаки співучасті…………………………………………………………………..5 - 7

1.2. Форми співучасті…………………………………………………………………………..………8 - 13

Розділ 2. Види співучасників…………………………………………………………………..…14 - 26

Розділ 3. Спеціальні питання відповідальності за співучасть…………………..28 - 33

3.1. Кваліфікація дій виконавця………………………………………………………………..27 - 28

3.2. Ексцес виконавця…………………………………………………….………………………….29 - 33

Висновок……………………………………………………………………………………………………34 - 35

Список використаних джерел………………………………………………………………………..

ВСТУП

Стан злочинності та проблема боротьби з нею завжди привертали увагу не лише теоретиків і практиків професіоналів, а й усього світового співтовариства. Ця проблема сьогодні стала однією з найгостріших і животрепетних.

З кожним роком ми спостерігаємо очевидне погіршення криміногенної обстановки. Пограбування, шахрайство, насильство усе це стало ледь не звичним у нашому повсякденному житті.

Стан сучасної злочинності має визначатися балансом двох складових: рівнем демократизації суспільства і суворістю контролю. Ми так само спостерігаємо загальну тенденцію зростання злочинності у світі при одночасному зниженні караності винних.

Вияви злочинності як діяльності, спрямованої на протизаконне задоволення потреб певної частини суспільства за рахунок інтересів більшості його членів, завжди були специфічними і своєрідними та відбивали стан і рівень розвитку цього явища. Сучасну злочинність за своїми якісними і кількісними характеристиками не можна порівняти зі злочинністю минулих років. Злочинна діяльність стала органічною складовою частиною нашої економіки, перетворилася на бізнес.

Головне в сучасній злочинності - не кількісні її зміни, а якісні перетворення, поява нових видів злочинів, зростання їхньої кількості, а також кількості злочинних діянь, раніше рідко вчинюваних, зухвалість і жорстокість дій злочинців, проникнення злочинності в усі структури суспільства і держави, рівень її організованості й міжнародного „співробітництва", що загрожує вільному і незалежному існуванню держави.

Злочини вчиняються не лише поодинці. Досить часто в одному злочині беруть участь дві або більше особи, які діють узгоджено і спрямовують свої дії на досягнення єдиного результату. У таких ситуаціях виникає питання про співучасть.

Інститут співучасті вважається одним з найскладніших у кримінальному праві, оскільки злочин, вчинений спільно декількома особами, розглядається як такий, що становить підвищену суспільну небезпеку, особливо у складі організованої групи, злочинної організації. Слід сказати, що суспільна небезпека таких діянь - це не механічне поєднання зусиль, а усвідомлюване здійснення різнопланових рольових функцій співучасниками злочину в певному часі і просторі, між якими завжди існує інформаційний зв'язок. Їх взаємодія у вчиненні злочинів є складною, яка поєднує у собі енергетичний і психічний процеси злочинної діяльності кожного співучасника.

Часто на практиці виникають труднощі при кваліфікації діянь осіб, які спільно вчинили злочин. Такі помилки призводять до того, що невинні особи несправедливо притягуються до кримінальної відповідальності, а злочинці уникають покрання. Визначення особливостей відповідальності осіб при співучасті, особливо в складних її формах є необхідною умовою боротьби зі злочинністю, запорукою справедливості покарання за скоєне.

Таким чином актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю правильної кваліфікації злочинних діянь вчинених в співучасті, особливостями відповідальності співучасників, що є необхідною умовою ефективності роботи органів кримінального переслідування та правосуддя в сфері боротьби зорганізованою злочинністю.

Розділ 1. Співучасть у злочині

1.1. Поняття й ознаки співучасті

Злочин може бути вчинений як однією особою, так і спільними діями кількох осіб. Досить часто у вчиненні злочину беруть участь декілька осіб, які діють узгоджено і спрямовують спільні зусилля на досягнення злочинного результату.

Вчинення злочину у співучасті має свою специфіку і характеризується більш високим ступенем суспільної небезпеки. У ряді випадків вчинення злочину у співучасті розцінюється як кваліфікуюча обставина (наприклад, вчинення грабежу за попередньою змовою групою осіб; (ч. 2 ст. 186 КК). А згідно з п. 2 ч. 1 ст. 67 КК вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою є обставиною, яка обтяжує покарання. Деякі тяжкі та особливо тяжкі злочини можуть вчинюватись лише у співучасті, наприклад, бандитизм (ст. 257 КК), масові заворушення .

В Україні досить висока питома вага злочинів, вчинених у співучасті. Останні роки набула поширення групова, організована злочинність. Найчастіше організованими групами вчиняються такі особливо тяжкі злочини, як вбивство, зґвалтування, завдання тяжких тілесних ушкоджень, злочини, пов'язані з обігом наркотиків, тощо. Важливе значення для визначення відповідальності кожної особи, яка бере участь у вчиненні злочину, має поло-ження закону про кримінальну відповідальність за вчинення злочину у співучасті.

Ст. 26 КК визначає поняття співучасті як умисну спільну участь декількох суб'єктів злочину у вчиненні умисного злочину.

Теорія кримінального права встановлює об'єктивні і суб'єктивні ознаки співучасті.

До об'єктивних ознак віднесено:

-вчинення злочину декількома суб'єктами;

-дії всіх співучасників спрямовані на досягнення ре-зультату;

-причиновий зв'язок між діями кожного співучасника і злочинним наслідком.

Отже, для наявності співучасті у вчиненні злочину повинні брати участь не менше 2-х осіб, які згідно зі ст. 18 КК можуть бути суб'єктами злочину.

Співучасті притаманна спільність дій співучасників. Злочин вчиняється спільними зусиллями. Дії кожного із співучасників можуть бути різними, але вони повинні бути складовою злочинного діяння в цілому. Злочинний наслідок, який при цьому настає, є загальним для всіх співучасників і відповідальність за нього несуть вони всі, незалежно від ролі, яку кожний з них виконував.

Наприклад, коли одна особа замовляє вбивство, інша - дістає для цього зброю, а третя - безпосередньо вбиває потерпілого, то всі троє співучасників відповідають за вбивство.

Спільність, про яку йдеться у законі (ст. 28 КК), означає, що між діями співучасників і злочином, який вчинив виконавець, існує причинний зв'язок. Цей причинний зв'язок є опосередкованим, оскільки, як уже зазначалось, загальний результат досягається завдяки свідомій діяльності виконавця. Дії кожного співучасника створюють для виконавця реальну можливість вчинити злочин. Вико-ристовуючи її, виконавець досягає злочинного наслідку. Повертаючись до наведеного прикладу, бачимо, що той, хто замовив вбивство, а також той, хто дістав для цього зброю, створили реальну можливість для реалізації задуманого вбивства. Саме перетворення такої можливості у реальність залежить від виконавця злочину, тому причинний зв'язок є опосередкованим.

Співучасть можлива не тільки у закінченому злочині, а й на попередніх стадіях - при готуванні та замаху на злочин.

Суб'єктивні ознаки співучасті полягають у:

-наявності умисної вини у всіх співучасників зло-чину;

-взаємній обізнаності співучасників щодо діяльності кожного з них;

-усвідомленні кожним співучасником своєї ролі і того, що характер діяння є спільним;

-бажанні настання суспільно небезпечних наслідків чи свідомому їх припущенні.

Передусім, можна зробити висновок, що у злочинах, які вчинюються з необережності, співучасть неможлива. Тобто у всіх співучасників повинна бути умисна форма вини, причому, як прямий, так і непрямий умисел.

Обов'язковою ознакою співучасті є обізнаність співучасників у тому, що у злочині беруть участь інші особи (суб'єкти злочину). Вони можуть конкретно не знати один одного, але кожний співучасник усвідомлює, що крім нього у вчиненні злочину беруть участь й інші особи, причому кожний зі співучасників повинен усвідомлювати злочинний намір виконавця.

Мета і мотиви дій співучасників можуть бути як однаковими, так і різними. Припустимо, що у попередньому прикладі замовник наймає вбивцю для того, щоб вбити потерпілого з помсти чи ревнощів. Вбивця, отримуючи за злочин винагороду, діє з корисливих мотивів, він може навіть і не знати, якими мотивами керувався замовник.

Та обставина, що мотиви вчинення злочину у співучасників різні, не виключає співучасті у злочині. У деяких випадках це може впливати на кваліфікацію злочи-ну (про що буде сказано далі).

1.2. Форми співучасті.

Залежно від ролі, яку виконують співучасники при вчиненні злочину, тобто за об'єктивними ознаками, співучасть поділяють на просту і складну.

Проста співучасть - це така форма, за якої, при вчи-ненні злочину, між співучасниками відсутній розподіл ролей. Всі вони є виконавцями об'єктивної сторони складу злочину, тобто йдеться про співвиконавство (ч. 2 ст. 27 КК). Наприклад, маючи намір на вбивство, одна особа стримує опір потерпілого, утримує його таким чином, що надає іншій можливість завдати удару в жит-тєво важливий орган у результаті якого настає смерть. У цьому випадку обоє є співвиконавцями вбивства.

Складна співучасть передбачає розподіл між співучасниками ролей, які вони виконують. При такій співучасті можуть бути як виконавець, так і інші співучасники: організатор, підбурювач, пособник. Проте одні злочини вчиняються за участю всіх названих співучасників, інші - за наявності двох чи трьох видів співучасників, зазначених у ст. 27 КК.

За суб'єктивними ознаками, за характером, стійкістю суб'єктивних зв'язків між співучасниками, стійкістю умислу ст. 28 КК передбачає вчинення злочину різними злочинними групами:

-вчинення злочину групою осіб;

-вчинення злочину групою осіб за попередньою змовою;

-вчинення злочину організованою групою;

-вчинення злочину злочинною організацією.

Відповідно до ч. 1 ст. 28 КК злочин визнається вчиненим групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька (два або більше) виконавців без попередньої змови. Такі групи виникають спонтанно, ситуативно, безпосередньо перед вчиненням злочину чи вже під час його вчинення. Суб'єктивний зв'язок між співучасниками мінімальний, як правило, він встановлюється в момент початку злочину чи в процесі його вчинення. Така форма характерна для співвиконавців, коли кожний із співучасників безпосередньо виконує об'єктивну сторону складу злочину. Прикладом подібної співучасті може бути групове по-рушення громадського порядку (ст. 293 КК), групове хуліганство (ч. 2 ст. 296 КК), зґвалтування, вчинене групою осіб (ч. З ст. 152 КК). Група передбачає спільність дій співучасників у часі і просторі, що й визначає спільність їх наміру, яка достатня для констатації співучасті і за відсутності попередньої змови.

У ч. 2 ст. 28 КК зазначено, що злочин визнається вчиненим за попередньою змовою групою осіб, якщо його спільно вчинили декілька осіб (дві або більше), які заздалегідь, тобто до початку злочину, домовилися про спільне його вчинення.

Характерною рисою цієї форми співучасті є попередня змова співучасників про спільне вчинення злочину. Як правило, вона стосується місця, часу, способу вчи-нення злочину. Змова повинна відбутися заздалегідь, тобто до початку вчинення злочину. Вона може мати міс-це на стадії готування, безпосередньо перед замахом чи вчиненням закінченого злочину.

Ця форма співучасті порівняно з попередньою є більш суспільно небезпечною. Вчинення злочину за попередньою змовою групою осіб передбачено як кваліфікуючу ознаку в ряді статей особливої частини КК України. Зокрема, це такі злочини, як вбивство, корисливі злочи-ни проти власності тощо. Зазначена обставина згідно з п. 2 ч. 1 ст. 67 КК вважається обтяжуючою при призначенні покарання.

Злочин визнається вчиненим організованою групою, якщо в його готуванні або вчиненні брали участь декілька осіб (три і більше), які попередньо зорганізувалися у стійке об'єднання для вчинення цього та іншого (інших) злочинів, об'єднаних єдиним планом з розподілом функ-цій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану, відомого всім учасникам групи (ч. З ст. 28 КК).

У п. 26 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про корисливі злочини проти приватної власності» від 25 грудня 1992 р., вперше було дано визначення організованої групи як стійкого об'єднання двох і більше осіб, які спеціально зорганізувалися для спільної злочинної діяльності, зазначається, що на наявність цієї кваліфікуючої ознаки можуть, зокрема, вказувати, розроблений (хоча б у загальних рисах) і схвалений учасниками групи план злочинної діяльності або вчинення конкретного злочину, розподіл ролей, наявність організатора (керівника), прикриття своєї діяльності як своїми силами, так і за допомогою сторонніх осіб (у тому числі і підкупом посадових осіб шляхом давання хабарів), вербування нових членів, наявність загальних правил поведінки тощо.

По-перше, для наявності організованої групи потрібна участь не менш як трьох осіб.

По-друге, необхідно, щоб учасники такої групи зор-ганізувалися у стійке об'єднання. Закон (ст. 28 КК) не уточнює ознаки стійкості. Це поняття є оціночним і вирішується у кожному випадку окремо, виходячи з кон-кретних обставин справи.

Крім цього, характерним для організованої групи є наявність єдиного плану з розподілом функцій учасників групи, спрямованих на досягнення цього плану. План повинен бути відомий членам групи. Кожний учасник виконує дії, які найбільш доцільні для всієї групи в цілому. Така організаційна діяльність має місце не тільки тоді, коли група створюється для вчинення ряду злочинів, але й тоді, коли нею вчинюється один злочин.

Організованими групами найчастіше вчиняються корисливі, насильницькі злочини. Як правило, при вчиненні насильницьких злочинів використовується зброя.

Вчинення злочину організованою групою в ряді статей Особливої частини КК виступає як кваліфікуюча ознака, а згідно з п. 2 ч. 1 ст. 67 КК є обставиною, яка обтяжує покарання.

Найбільш небезпечною формою співучасті є злочин-на організація. Злочин вважається вчиненим злочинною організацією, якщо він скоєний стійким ієрархічним об'єднанням декількох осіб (три і більше), члени якого, або структурні частини якого, за попередньою змовою, зорганізувалися для спільної діяльності з метою безпосе-реднього вчинення тяжких або особливо тяжких злочи-нів учасником цієї організації, або керівництва чи коор-динації злочинної діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так й інших злочинних груп (ч. 4 ст. 28 КК).

Охарактеризуємо ознаки злочинної організації.

Стійкість - полягає у тому, що організація створюється для тривалої злочинної діяльності, забезпечується надійним захистом від розкриття.

Ієрархічне об'єднання учасників означає наявність всередині організації зв'язків по вертикалі, підпорядко-ваність членів організації своїм організаторам, керівникам, підпорядкування окремих структурних одиниць єдиному центру, жорстка дисципліна, обов'язковість рішень ор-ганізаторів для всіх інших членів злочинної організації.

Характерними ознаками злочинної організації є також те, що вона об'єднує декількох осіб (трьох і більше), а також те, що це об'єднання зорганізоване його членами або структурними частинами для спільної діяльності. Метою такої діяльності є як безпосереднє вчинення об'єднанням осіб тяжких або особливо тяжких злочинів, так і керівництво чи координація злочинної діяльності інших осіб, забезпечення функціонування як самої злочинної організації, так і інших злочинних груп.

Як бачимо, метою, з якою створюється злочинна організація, є вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів, поняття яких визначено у ст. 12 КК. А також - з метою керівництва або координації діяльності інших осіб, або забезпечення функціонування як самої організації, так і інших злочинних груп. Йдеться про створення структур, які забезпечують безпеку або керівництво злочинними угрупованнями. Створення необхідних умов для злочинної діяльності цих об'єднань. Воно може виражатись у фінансуванні її, розвідувальному, правовому, медичному, інформаційному забезпеченні тощо.

Слід зазначити, порівняно з організованою групою злочинна організація характеризується більш високим рівнем зорганізованості, більш широким функціональним призначенням і чітко визначеною метою злочинної діяльності. Злочинна організація може складатися з відповідних структур, зокрема, може бути об'єднанням злочинних груп.

Важливою ознакою злочинної організації є те, що саме створення її, участь у ній становлять закінчений злочин.

Ч. І ст. 255 КК встановлює відповідальність за ство-рення злочинної організації, керівництво такою організацією або всіх у ній, а також керівництво чи сприяння зустрічі (сходці) представників злочинних організацій або організованих груп для спільного вчинення злочинів чи координації дії, участь у злочинах, вчинюваних такою організацією, та інші дії. Особи, які вчиняють злочини у складі злочинної організації, несуть відповідальність за ч. І ст. 255 КК та за статтями, що встановлюють відповідальність за вчинені конкретні злочини.

Спеціальними видами злочинних організацій є банди (ст. 257 КК), не передбачені законом, воєнізовані або збройні формування (ст. 260 КК), терористичні організа-ції чи групи (ст. 258 КК).

Статті 255, 258, 260 КК встановлюють заохочувальні норми, які звільняють від відповідальності учасників злочинної організації у разі виходу особи з організації, добровільного повідомлення органам влади про її діяльність, сприяння у викритті її учасників.