2.2. Інтертекстуальні елементи, зв'язки та їх функції у творах Вербера

Досліджуваний роман є наочним втіленням постмодерністської концепції про те, що художній твір це - еклектика: він є сумішшю культурологічних та інших наукових зацікавлень автора. У творі чотири сюжетні лінії – лінія головного героя, у яку потім вплітаються ще три – історії його клієнтів. Головний персонаж твору - Мішель Пенсон, на початку твору він помирає і стає янголом охоронцем трьох людей різної національності – француза Жака, американки Венери та росіянина Ігоря. Ці сюжетні лінії доповнюють численні різноманітні інтертекстуальні зв’язки.

Початок твору твір переривають вставки-опитування, які призначені для того, щоб показати різне ставлення до смерті. Вони ж з’являються і у самому кінці твору, таким чином формуючи рамку твору, своєрідне обрамлення утворене з незалежних думок пересічних людей. Ось приклад - фрагмент з історії серійного вбивці: «Мене недавно звільнили за хорошу поведінку після тридцяти років в'язниці. Так що зараз я можу говорити абсолютно спокійно. Я вбив чотирнадцять людей. Коли я вбивав, мене дивував вид вражених, навіть обурених людей, після того як я казав їм, що вчиню кінець їхнього життя. Як ніби вони вирішили, що їхнє життя належить їм, як машина, пес, будинок» [7; 20]. Підписані вони так: «Джерело: дехто під час опитування громадської думки на вулиці».

2.2.1. Поєднання християнських традицій та міфологічних мотивів

Для творів Б. Вербера характерне змішування багатьох реалій різних епох, різних стилів, різних культурних пластів. Зокрема, у романі «Імперії янголів» можна помітити несистематизоване поєднання християнських та міфологічних мотивів. У творі ці два світи існують подекуди паралельно, в інших епізодах вони є взаємозамінними. «За нами приходить певний персонаж, який світиться. Я впізнаю його з першого погляду. Це хранитель ключів від Раю. Давні єгиптяни називали його Анубіс, індуїсти називали його богом мертвих Яма, греки Хароном, перевізником через Стікс, римляни Меркурієм, а християни святим Петром» [7; 21]. У цьому фрагменті письменник подає паралельні варіанти імені одного персонажа. Автор не прив’язується до однієї концепції – міфологічної чи біблійної, він висвітлює це питання, не претендуючи на однозначність.

Ще одним прикладом такого змішування є поєднання наукової точки зору з біблійною історією створення людини: «XX, це буде дівчинка. Я думаю про те, що цей поділ на XX та XY був описаний ще в Біблії. Знамените «ребро» Адама, можливо, це лише нижня межа X, видалення якої перетворює її в Y» [7; 42]. Тут використана відома біблійна алюзія, яка, модернізуючись, постає у зв'язку з переосмисленою та стилістично зниженою науковою концепцією.

Іншим прийомом вплетення міфологічних елементів є демонстрація невпевненості у наявності певних реалій міфу: «Роза, Амандін та я летимо над мертвими. Вони формують широкий потік, який тече до світла (Стікс?). Вхід на помаранчеву територію є його джерелом, і чим далі, тим черга покійників стає вужчою, допоки не перетворюється у вузький струмок» [7; 19]. Автор посилається на Стікс – ріку мертвих, але ставить цей гідронім у дужки і додає знак запитання – читач сам вирішить, так це чи ні. Цей епізод ілюструє відмову Б. Вербера прив'язуватись до міфологічної концепції будови загробного життя, але письменник використовує її як припущення.

Тобто можна помітити змішування дискурсів міфологічної та християнської традиції. Але це постає недоліком письменника, оскільки він хаотично поєднує їх, не даючи читачеві чіткого розуміння цього мотиву у творі.