1.4 Інтертекстуальність і масова література

«Масова або тривіальна література – широко тиражована, розважальна або дидактична белетристика, адаптована для розуміння пересічним читачем» [19; 18]. У свідомості людей та за визначеннями багатьох дослідників, масова література є низькою формою чогось кращого, але Дж. Кавелті заперечив це. Він назвав масову літературу «формульною», де літературна формула – «комбінація, синтез ряду специфічних культурних штампів та більш універсальних оповідних форм та архетипів» [13]. Звичайно, неможливо провести однозначну межу між високою та популярною літературою. Однак, щоб мати орієнтири, можна загалом окреслити основні риси, які відносять твір до масової літератури. Це, зокрема, такі: комерційний характер та розрахунок на масове споживання; здатність швидко зацікавити завдяки динамічному сюжетові та зрозумілості; легка впізнаваність літературного матеріалу та використання стильових кліше; змішування дискурсів; особлива увага на структурі та композиції тексту; акцент не на естетичних проблемах, а на зображенні людських стосунків. Однією з ознак дослідники навіть називають подвійне кодування масової літератури, тобто одночасне звернення до мас та мислячої меншості.

У масовій літературі інтертекст має свою головну особливість: він направлений на встановлення контакту з реципієнтом - це діалог автора і читача, на відміну від інтелектуальної літератури, де комунікація автора відбувається зі світовою культурою та зі своїми літературними попередниками. Унаслідок такої специфіки інтертекст у масовій літературі має вужчий і стійкіший діапазон прецедентних текстів та посилань, а також у такій літературі зазвичай характерним є полегшення смислового навантаження. Але водночас, оскільки автор масової літератури апелює до різновікової, багатонаціональної та багатоконфесійної аудиторії, він намагається зробити коло використаних текстових джерел якомога ширшим.

Принцип гри з читачем – невід’ємна складова постмодерністської доби. Інтертекст у масовій літературі виконує роль своєрідної гри, завдяки чому роль читача активізується. Таким чином масова література намагається створити комунікацію, у якій письменник та його аудиторія знаходяться у «єдиному процесі демонстрації значень, їхньої інтерпретації» [23; 38]. Й. Хейзинга пояснював ігровий компонент як прийом, який допомагає зняти напругу, у якій людина перебуває у реальності [32; 35], тобто переміститись у приємнішу реальність.

Для масової літератури характерною є десакралізація високих літературних зразків. Використання класичних текстів та вже знайомих імен породжують нові значення, а автор не боїться залитись не зрозумілим для читача. До того ж, пізнаючи знайомі елементи, читач краще сприймає текст і входить в діалог з автором.

У зразках масової літератури наявні асоціативні зв’язки, існування яких «пояснюється самою природою тексту як факту культури і як способу освоєння, пізнання і перетворення дійсності… У зв’язку з цим у процесі створення тексту автор програмує різноманітні асоціації: образно-метафоричні, культурологічні, соціальні і т. д.» [2; 297] . Завдяки використанню інтертекстуальних елементів автор конструює асоціативне сприйняття тексту, направляє сприйняття тексту у потрібне культурне чи історичне русло.

Отже, головна мета інтертекстуальності у масовій літературі – комунікативна – діалог автора-читача. Використання прецедентних текстів активізує читацьке сприйняття. Наявність інтертекстуаьних зв’язків соціалізує зображення, автор вводить читача в певне культурне і соціальне коло. Одним з головних завдань масової літератури є розвага читача; подекуди це може набирати навіть відтінку маніпуляції аудиторією, коли читачу нав’язують певний світогляд та розповсюджені стереотипи. Та все ж не потрібно розуміти під поняттям масової літератури примітивізм та відсутність естетизації. Популярна література почасти є інтелектуальною, просто пристосованою до ширшого кола читачів.