- •Онищенко Олександр Валентинович
- •Розділ і теоретичні засади становлення та діяльності органів самоорганізації населення
- •1.1. Історичні форми розвитку місцевого самоврядування і органів самоорганізації населення в Україні
- •1.2. Дослідження правових основ функціонування органів самоорганізації населення
- •1.3. Зарубіжний досвід становлення й розвитку органів самоорганізації населення
- •Висновки до розділу і
- •Розділ іі аналіз сучасного стану діяльності органів самоорганізації населення в місті києві
- •2.1. Особливості та чинники створення і діяльності осн на місцевому рівні
- •2.2. Вплив розвитку системи органів самоорганізації населення на добробут територіальної громади міста Києва
- •2.3. Проблеми й тенденції розвитку органів самоорганізації населення в м.Києві
- •Висновки до розділу іі
- •Розділ ііі шляхи оптимізації діяльності органів самоорганізації населення в м.Києві
- •3.1. Формування та впровадження місцевих ініціатив як перспективний напрям діяльності осн
- •3.2. Правовий статус органів самоорганізації населення міста Києва та перспективи їх розвитку
- •3.3. Місцеві програми як метод сприяння розвитку органів самоорганізації населення в Україні
- •Висновки до розділу ііі
- •Висновки
- •Список використаних джерел
- •Додатки
- •Організація контролю за виконанням програмних документів міст обласного значення
Висновки до розділу іі
Проведений аналіз регламентації діяльності органів самоорганізації населення на місцевому рівні дозволяє зробити висновок про відсутність цілісної системи правового забезпечення функціонування ОСН. В Києві, як і в Україні немає територіальних громад, де би було напрацьовано увесь комплекс необхідних правових документів локального рівня для належної діяльності ОСН, що включає статут територіальної громади, базове положення про ОСН, програму їх розвитку та підтримки, затверджений на місцевому рівні комплект типових договорів про делегування повноважень, про розподіл повноважень між ОСН різних рівнів тощо.
Наявна місцева правова база переважно дослівно відтворює положення законодавчих актів вищого рівня, зокрема, Закону України «Про органи самоорганізації населення», тим самим дублюючи на місцевому рівні усі його недоліки. Спроби шляхом прийняття місцевих правових актів вирішити окремі практичні проблеми, викликані прогалинами у національному законодавстві, є нечисленними й фрагментарними. Це пояснюється як низькою мотивацією місцевих влад щодо стимулювання громадянської активності жителів, так і обережним ставленням місцевих рад до прийняття власних правових актів, які можуть містити більш досконалі правові норми, що не мають аналогів у національному законодавстві.
Проаналізувавши розвиток і функціонування ОСН в територіальних громадах, можна зазначити такі особливості: відсутність правової регламентації їх створення у локальних актах; нерозуміння органами місцевого самоврядування необхідності розширення механізмів участі членів територіальних громад у вирішенні окремих питань місцевого значення; специфічне сприйняття мешканцями такої інституції, як ОСН.
Пріоритетними функціями ОСН у м.Києві є сервісна та соціального захисту. Функціонування ОСН у територіальних громадах Києва є неоднорідним. Конформізм громадян та відсутність політичної волі влади в деяких випадках гальмують процес розвитку самоорганізації населення. Єдиним містом, яке майже повністю комплексно вирішило питання нормативно-правового визначення механізму делегування повноважень місцевих рад ОСН, залишається м.Київ. Активне функціонування ОСН у місті показує, що взаємодія місцевого самоврядування та ОСН стабілізує розвиток місцевої демократії і підвищує якість розв’язання конкретних проблем на місцях. Аналіз досвіду функціонування ОСН у місті демонструє, що для розбудови в Україні громадянського суспільства потрібна більша та активніша участь населення в роботі територіальних громад.
Вивчення досвіду та проблем взаємодії ОСН із місцевою владою та бізнесовими структурами дозволяє зробити висновок про необхідність покращення міжсекторної взаємодії даних суб’єктів. Тільки за умов їх соціального партнерства при виробленні політичних рішень щодо соціально-економічного розвитку територіальної громади органи самоорганізації населення зможуть реалізувати свій потенціал як найефективнішого механізму соціальної активізації громадян.
Налагодження конструктивного діалогу між ОСН та місцевою владою переважно залежить від активності членів територіальної громади та готовності місцевих рад до співпраці у розв’язанні проблем місцевого значення. З метою оптимізувати таке співробітництво доцільним видається регламентація на локальному рівні питань створення, повноважень, діяльності ОСН та затвердження Порядку легалізації органів самоорганізації населення, Порядку делегування органам самоорганізації населення окремих повноважень відповідної місцевої ради, фінансів та майна; затвердження Програм розв’язання пріоритетних соціальних проблем з використанням механізму соціального замовлення; уведення до регламентів роботи місцевих рад положень щодо участі органів самоорганізації населення в їх діяльності та гарантії збоку органів місцевої влади реалізації ОСН своїх повноважень.
Відсутність достатніх навичок взаємодії ОСН, органів місцевої влади та бізнес-структур потребує розвитку науково – прикладних досліджень у сфері взаємодії органів самоорганізації населення між собою, з органами місцевого самоврядування, некомерційними та комерційними структурами.
Розвиток ОСН гальмує недосконале правове забезпечення їх функціонування. Необхідними видаються зміни до Закону України ,,Про органи самоорганізації населення” щодо: окреслення кола питань, які не можуть ухвалювати місцеві ради без участі органів самоорганізації населення; закріплення виняткової компетенції органів самоорганізації населення; спрощення процедури створення органів самоорганізації населення; встановлення переліку делегованих повноважень органів самоорганізації населення та порядок передачі місцевими радами таких повноважень, відповідного майна та фінансів; визначення статусу актів органів самоорганізації населення та ступінь обов’язковості їх виконання фізичними та юридичними особами; закріплення за органами самоорганізації населення некомерційний господарський статус; встановлення рівня органів самоорганізації населення з розподілом повноважень між ними; розширення кола гарантій діяльності ОСН з боку органів місцевої влади.
Досягнення розуміння між представниками бізнесу та ОСН щодо їх інтересів та можливостей у здійсненні економічного розвитку територіальної громади передбачає систематичну співпрацю та інформаційний обмін між даними секторами. Отже, налагодження діалогу між ОСН та комерційними організаціями потребує проведення моніторингу соціальних потреб регіону для розробки адекватної стратегії соціальної відповідальності бізнесу та залучення засобів масової інформації.
Важливою умовою залучення бізнесу до соціального інвестування є забезпечення сприятливого режиму оподаткування благодійницької діяльності.
На державному рівні уявляється доцільною підтримка технологій реалізації місцевими радами цільових місцевих програм сприяння самоорганізації населення.