Висновки до розділу ііі

Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р. залишив за межами власного регулювання такі питання, як порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради, проведення загальних зборів, громадських слухань, особливості діяльності ОСН та їх взаємовідносини із місцевими радами, процедура реалізації органами місцевого самоврядування пропозицій громадськості. Якість регламентації застосування інструментів місцевої демократії на локальному рівні є доволі низькою, що робить їх недоступними для більшості населення України.

На сьогоднішній день єдине місто, яке комплексно вирішило питання нормативно-правового визначення механізму делегування повноважень місцевих рад ОСН, залишається Київ, де міською радою було прийнято Рішення "Про механізм наділення органів самоорганізації населення міста окремими повноваженнями міської ради, передачі фінансів та майна».

У ліпшому випадку місцеві ради делегують ОСН окремі повноваження у сфері житлово-комунальних послуг, але у більшості територіальних громад така практика відсутня взагалі. Оскільки Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" передбачає рекомендаційний характер місцевих ініціатив, резолюцій громадських слухань та рішень загальних зборів, місцеві ради в основному не встановлюють у локальних нормативно-правових актах інших правових наслідків та не передбачають обговорення причин відхилення громадських ініціатив. Але, все таки вони мають місце у вирішенні питань місцевого значення і суттєво відіграють роль розпорядника майна територіальної громади.

Органи самоорганізації населення характеризуються як окремими рисами органу публічної влади, так і рисами громадської організації, а необхідність та доцільність їх існування обумовлена двома факторами: по-перше, прагненням створити реальні можливості для розгортання місцевої демократії; по-друге, намаганням розвантажити органи місцевого самоврядування від вирішення тих питань місцевого значення, що можуть бути успішно вирішені самим населенням.

Отже, проаналізувавши вищевикладене в підрозділі 3.2 слід зазначити, що саме місцевий рівень набуває сьогодні особливого значення, оскільки в чинному законодавстві про органи самоорганізації населення передбачена досить складна процедура їх ініціювання та створення, а низка питань взагалі не отримала належної регламентації, що суттєво ускладнює впровадження цього важливого демократичного інституту в муніципальну практику.

Вітчизняна практика застосування програмно-цільових методів у місцевій політиці дозволяє підвищити ефективність використання органами місцевого самоврядування потенціалу органів самоорганізації населення у формуванні місцевої політики. Їх ухвалення свідчить про готовність органів місцевого самоврядування взяти на себе зобов’язання сприяти підвищенню ролі органів самоорганізації населення у захисті інтересів членів громад.

Аналіз змісту положень програм про органи самоорганізації населення на рівні територіальних громад міст обласного значення дозволяє зробити висновок, що більшість завдань Програм, за умови їх виконання, сприятимуть розвитку самоорганізації населення.

Важливу роль у підготовці та виконанні Програм підтримки органів самоорганізації населення відіграють місцеві осередки Асоціації сприяння розвитку самоорганізації, ресурсні центри підтримки органів самоорганізації населення, які не тільки реалізують ряд заходів, але й беруть участь у їх співфінансуванні.

Серед найбільш вагомих недоліків програмних документів варто відмітити недостатню кореляцію обсягів фінансування окремих заходів з їх значенням для розвитку самоорганізації членів громад; відсутність зв’язку між визначенням нових пріоритетів розвитку інститутів самоорганізації та підсумками виконання заходів програм; слабкі вимоги до оприлюднення підсумків виконання заходів програм. Інколи це призводить до нівелювання ролі застосування програмно-цільового методу в управлінні розвитком самоорганізації громад взагалі.