
- •31.1Визволення Правобережної України і Криму навесні 1944 року. Депортація кримських татар: причини та наслідки
- •39.2 Участь України в освоєнні космосу. Внесок українського впк в створенні ракетно-ядерного щита срср. Сучасні аерокосмічні програми України. Українські космонавти.
- •35(В). Міжнародний тероризм на сучасному етапі
- •1.Оцінка діяльності Центральної ради, гетьманату та Директорії в історіографії
- •70. Український рахунок: людські втрати і матеріальні збитки України в роки Другої світової війни
- •15(В). Загальна характеристика демократичних революцій в країнах Східної Європи (1989-1991 рр.). Їхній характер, спільні риси та особливості.
- •30.Битва за Лівобережну Україну і Донбас у 1943 р. Форсування Дніпра і визволення Києва.
- •35. Соціально-політичний розвиток урср у повоєнні роки. Ідеологічний наступ сталінізму.»Ждановщина» та її наслідки.
- •32(В). Загальна характеристика динаміки економічного та політичного розвитку основних країн західної Європи та сша у період світової економічної кризи (1929-1933 рр.)
- •55.Україна в планах нацистів. Економічна експансія “Третього Рейху». Українські остарбайтери в Німеччині.
- •36. XX з’їзд кпрс та його історичне значення. Десталінізація суспільно-політичного життя урср в добу «відлиги». М.С. Хрущов.
- •3. Утворення і діяльність руху неприєднання
- •1.61Президентські вибори 2004 року. В.Ф. Янукович і ю.В. Тимошенко – штрихи до політичного портрету лідерів пр і бют. Російсько-українські стосунки після виборів.
- •2.33 Урср у повоєнні роки. Відбудова народного господарства: труднощі та здобутки. Голод 1946-1947 років в Україні.
- •3.31(В) Доля Німеччини в умовах конфронтації між срср та країнами Заходу: політика окупаційної влади, економічні труднощі, об’єднання Німеччини, уряд г. Коля
- •1.34Україна-фундатор оон. Діяльність урср на міжнародній арені (40-80-ті роки XX століття)
- •2.42 Урср у добу перебудови 1985-1991. Декларація про державний суверенітет та її історичне значення. М.С. Горбачов: штрихи до політичного портрету.
- •3. 28(В)Японське «економічне» диво. Розвиток Японії на сучасному етапі.
- •1.29Внесок українського народу у Перемогу союзних націй над гітлерівською Німеччиною. Українці – Герої Радянського Союзу. Іван Кожедуб – найкращий ас союзників.
- •2. 40Наростання кризових явищ у соціально-економічному та ідеологічному житті урср (кінець 70-х – початок 80-х рр. XX століття.) л.І. Брежнєв: штрихи до політичного портрету.
- •3. Близькосхідний конфлікт: причини, етапи, шляхи та перспективи вирішення
- •1.27Висвітлення подій Другої світової та Великої Вітчизняної воєн в історіографії
- •2. 28Українська діаспора у світі та снд
- •326(В) «Культурна революція» в Китаї
- •1.26Входження західноукраїнських земель до складу срср. Соціально-економічні і культурні перетворення. Репресії і масова депортація населення краю у 1940-1941 роках.
- •2.46 Розпад срср. Проголошення незалежності України. Утворення снд. Л.М. Кравчук – перший президент України (1941-1944 рр.)
- •3.25(В) Біла революція в Ірані. Причини, реформи, наслідки.
- •1. 25«Українське питання» напередодні Другої світової війни. Карпатська Україна (1938-1939 рр.)
- •2. 47Згубні прорахунки радянського керівництва на початку війни та їх катастрофічні наслідки. Бойові дії на території України у 1941-1942 рр.
- •3. 24(В)Створення держави Ізраїль. Арабо-ізраїльське протистояння
- •1.24Створення і діяльність оун в довоєнний період. Є.Коновалець, а. Мельник, с. Бандера – провідники оун. Розкол в організації та його згубні наслідки.
- •2.38 Розвиток промисловості і сільського господарства урср у другій половині 50-х – першій половині 80-х років XX ст. Житлове будівництво у республіці.
- •3.23(В)Боротьба за незалежність і об’єднання в’єтнаму
- •1.23Політичний і соціально-економічний розвиток західноукраїнських земель у складі Польщі, Румунії та Чехословаччини (20-30-ті роки XX ст.)
- •2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)
- •3. 22(В)Процес деколонізації після Другої світової війни
- •1.22Політичний режим сталінщини в Україні. Масові репресії кінця 30-х років XX століття та їх наслідки.
- •2.65 Створення і діяльність ушпр. Наростання боротьби народних месників проти окупантів (1942-1944). С.А. Ковпак - легендарний командир партизанського з’єднання
- •3. 21(В)Національні рухи в країнах Південно-Східної Азії (Бірма, Індокитай, Індонезія)
- •1.15Міжнародне і внутрішнє становище усрр на початку 20-х років XX століття. Голод 1921-1923 рр. Та його наслідки. Іноземна допомога голодуючим
- •2. 69Колабораціонізм в роки Великої Вітчизняної війни. Створення дивізії «сс Галичина»
- •Факти співпраці з Німеччиною у роки Великої Вітчизняної війни:
- •3. 34(В)Велика Британія в період структурних криз і перетворень 80-90х років: «тетчеризм» та його наслідки
2. 58Україні і проблема ядерного роззброєння. Ліквідація ядерної зброї в Україні (1991-1996 рр.)
Подальший рух у світовому ядерному роззброєнні нині повністю залежить від доброї волі ядерних держав
Україна, відмовившись від третього у світі за потужністю ядерного потенціалу, пройшла довгий і складний шлях від ядерної держави до країни з без'ядерним статусом. Проте й досі це безпрецедентне рішення не адекватної оцінки у світової спільноти, а досвід України не став прикладом для наслідування
Досвід України
Як відомо, після розпаду СРСР Україна успадкувала третій в світі ядерний арсенал, а саме:
· 222 носія стратегічної зброї (в тому числі 46 МБР СС24 останнього покоління, які розроблені та виготовлені на території України) та близько 1700 ядерних боєзарядів до них;
· кілька сот тактичних ядерних боєзарядів.
Склалась досить складна юридична ситуація. Україна, згідно з міжнародними правами, отримала у власність ядерні озброєння, які контролювались у той час оперативно Москвою і якими Україна не могла скористатись на свій розсуд.
Україна мала технічну можливість взяти управління цією зброєю на себе і стати правонаступником СРСР в якості держави з ядерним статусом. Але Уряд і Парламент України зробив свій вибір на користь без'ядерного статусу і необхідно було найти вихід із ситуації, що склалась. Була розроблена така формула приєднання України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї (NPT): "Україна приймає всі зобов'язання NPT як країна-учасник Договору, що не володіє ядерною зброєю, в тому розумінні як це передбачено діючим Договором. Ці озброєння будучи в її власності, успадкованої в результаті колапсу СРСР, контролюються другою країною і відповідно не можуть бути оперативно використаними Україною на свій розсуд. Україна гарантує, що всі ядерні озброєння будуть переміщені з її території найближчим часом".
В трьохсторонній заяві Президентів України, США та Росії від 14 січня 1994 року рішення щодо практичного шляху здійснення наведеної формули було взаємно узгоджено і переведено в ряд послідовних кроків:
· Україна здійснює переміщення всіх ядерних боєзарядів до Росії і отримує за них матеріальну компенсацію в формі палива для своїх АЕС;
· Україна приєднується до NPT як країна з без'ядерним статусом;
· Ядерні країни надають їй політичні гарантії безпеки;
· Україна стає стороною Договору START-I і відповідно з Договором ліквідує стратегічні носії, розміщені на її території.
Ця програма була повністю здійснена, отримала законодавче закріплення в Парламенті України та Парламентах США і РФ при ратифікації Договору START-I, після чого він 05.12.1994 р. вступив в силу.
Це був значний успіх на шляху ядерного роззброєння. Саме рішення України та дещо відмінний шлях до без'ядерного статусу республік Казахстан та Білорусь, створили передумови для успішного завершення Конференції 1995 р. про долю NPT.
3. 22(В)Процес деколонізації після Другої світової війни
Під деколонізацією розуміється процес надання незалежності, повного суверенітету домініонам, підмандатним територіям, залежним територіям, колоніям. Процес цей відбувався за допомогою як мирних, так і збройних засобів. Передумовами деколонізації були: розгром Німеччини, Італії та Японії у Другій світовій війні; послаблення контролю метрополій над своїми колоніями (особливо Францією і Голландією), зростання впливу і потенціалу колоній (особливо англійських домініонів); розгортання масового національно-визвольного руху, який у більшості країн набув збройного характеру; вплив "холодної війни".
Процес деколонізації умовно можна поділити на три етапи. Перший етап — з 1945 р. до середини 50-х років — характеризувався, в основному, визволенням Азії. Другий — з половини 50-х до середини 60-х років — призвів до появи незалежних держав у Північній та Тропічній Африці. Третій етап — з 1975 до 1990 рр. — завершив деколонізацію півдня «чорного континенту». Народи Азії та Африки своїми військовими контингентами, постачанням сировини, продуктів харчування, моральною підтримкою сприяли перемозі над фашизмом. Активно діяли патріотичні сили опору японським мілітаристам у Південно-Східній Азії. Національні сили сподівались на демонтаж колоніалізму — архаїчної системи пригноблення одного народу іншим. Першими здобули незалежність країни Близького Сходу і Південно-Східної Азії (В'єтнам, Лаос), які були безпосередньо втягнуті у Другу світову війну. Широкий національний рух в англійських колоніях змусив Велику Британію розв'язати колоніальні проблеми мирним шляхом. У 1947-1948 рр. стали незалежними Індія, Пакистан, Бірма, Цейлон. На відміну від Англії, Франція та Нідерланди спробували силоміць утримати володіння. Франція з 1945 до 1954 р. вела війну в Індокитаї, а з 1954 до 1962 р. — кровопролитну війну в Алжирі. Нідерланди протягом п'яти післявоєнних років намагались зберегти за собою Індонезію, однак у цих війнах метрополії зазнали поразки. Проти колоніальних воєн виступало світове співтовариство. Під його тиском 14 грудня 1960 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Декларацію «Про надання незалежності колоніальним країнам і народам». Декларація поставила деколонізацію під міжнародний контроль і цим суттєво сприяла її ефективності. На початку 60-х років колоніальний режим було ліквідовано не тільки у тих колоніях, де розгортався збройний опір народу, а й у тих, де національно-визвольний рух не став масовим. Англія і Франція на роки вперед склали і оголосили список надання незалежності своїм колоніям. Ще до ухвалення історичної Декларації ООН, у 1960 p., було надано незалежність 17 країнам Африки. Ця подія увійшла до історії як «рік Африки». З 1961 р. були визволені ще десятки країн. Деколонізація тісно перепліталася з демократизацією самих метрополій. Так, економічно найбільш відстала Португалія вперто трималася своєї п'ятисотрічної колоніальної імперії на Півдні Африки. Революція, що спалахнула у Португалії у квітні 1974 р. одночасно знищила тоталітарний режим всередині країни і колоніальну імперію. Наступного 1975 р. світ вітав появу незалежних Анголи та Мозамбіку, що досі були португальськими колоніями. Прихід до влади у Південно-Африканській Республіці уряду, який узявся за ліквідацію расистської системи, прискорив надання у 1990 р. незалежності Намібії — останній колонії в Африці. Шляхи розвитку незалежних держав Азії і Африки різні. Ряд країн Сходу після здобуття незалежності впевнено пішли за передовими країнами Америки та Європи і досягнули на цьому шляху неабияких успіхів. Передовими індустріальними державами світу швидко стали Сінгапур, Південна Корея. Впевнено крокують вперед Малайзія, Індонезія, Таїланд, нафтодобувні країни арабського Сходу, Нігерія, Кот-д'Івуар та інші. Ці держави знайшли своє місце на світовому економічному ринку, зуміли відійти від ролі сировинного придатку і запровадити у свою економіку нові передові технології. Індонезія, наприклад, виручену від продажу нафти валюту вклала у розвиток складної нафтохімії, виробництво синтетичних матеріалів і стала одним із основних постачальників цих товарів на світовий ринок. «Економічне диво» у нових індустріальних азіатських країнах стало можливим тому, що держава була провідником та ініціатором структурної перебудови економіки. У Південній Кореї держава надала пільгові безпроцентні кредити приватним фірмам у приоритетних галузях, отримала для них іноземні кредити, заохочувала експорт продуктів виробництва. Молоді індустріальні країни прагнуть до регіонального економічного об'єднання. У 1967 р. Індонезія, Малайзія, Таїланд, Філіппіни утворили Асоціацію держав Південно-Східної Азії (АСЕАН). Економічне об'єднання, безмитна торгівля у рамках асоціації дали змогу підняти рівень виробництва і перетворити цей регіон в один із центрів тяжіння світової економіки. Усе ж більшість незалежних держав, особливо африканських, перебувають у скрутному становищі внаслідок соціально-економічної та культурної відсталості. Саме відсталості, а не бідності, оскільки за своїми людськими та природними ресурсами вони не бідніші від багатьох промислово розвинених країн. За таким важливим показником рівня розвитку, як валовий продукт на душу населення, молоді індустріальні країни Азії перебувають у першій двадцятці держав світу, у той же час близько тридцяти країн Африки замикають список. |
Б№13