1.4. Ключові гіпотези стратегічного менеджменту
Система стратегічного управління дає прогноз на майбутнє виходячи з певних припущень, які іменуються ключовими гіпотезами (рівносильно аксіомам в математиці). І. Ансофф виділяє наступні основні гіпотези.
1. Гіпотеза випадковості. Єдиного рецепта оптимального управління компанією не існує. Є набір різних типів управлінської поведінки, відповідних різним типам проблем.
2. Гіпотеза про залежність від зовнішньої середовища. Проблеми, які ставить перед компанією зовнішня середовище, визначають оптимальну модель поведінки фірми.
3. Гіпотеза про відповідність (запозичена з кібернетики). Для досягнення успіху рівень агресивності стратегії компанії повинен відповідати рівню турбулентності зовнішньої середовища. У свою чергу, рівень турбулентності зовнішньої середовища визначається наступною комбінацією чинників:
• непостійність ринкової середовища;
• швидкість змін;
• інтенсивність конкуренції;
• технологічні можливості;
• купівельні переваги;
• тиск з боку уряду і інших впливових груп.
4. Гіпотеза про стратегію, здатність і діяльність. Діяльність компанії оптимальна, коли її стратегічна поведінка відповідає рівню турбулентності середовища, а ділові здібності стратегічній поведінці.
5. Гіпотеза об многоэлементности. Відкидається припущення про те, що якийсь один компонент управління, будь те менеджери, структура, культура або система, є головною умовою успіху. Навпаки, успіх компанії результат взаємодії і взаимодополнения декількох ключових елементів.
6. Гіпотеза про сбалансованість. На думку І. Ансоффа, для кожного рівня турбулентності середовища можна підібрати комбінацію (вектор) елементів, що оптимізує успіх фірми.
Висновки
Стратегічний менеджмент являє собою діяльність по забезпеченню реалізації цілей підприємства в умовах динамічної, мінливого і невизначеного середовища, що дозволяє оптимально використати існуючий потенціал і залишатися сприйнятливим до зовнішніх вимог.
Методологія стратегічного менеджменту сукупність принципів, специфічних методів прийняття стратегічних рішень і способів їх практичної реалізації для досягнення цілей, що дозволяють підприємству оптимально використати існуючий потенціал і залишатися сприйнятливим до вимог зовнішньої середовища.
Стратегічний менеджмент відрізняється від традиційного шляху розвитку управління своїми нетрадиційними новаторськими рішеннями, що звичайно спричиняють опір. Чим сміливіше оригінальніше за зміну, тим сильніше опір. Тому крім творчого підходу, готовність до ризику і уміння використати думки експертів керівник повинен буде виявити здатність управляти за допомогою особистої привабливості толерантності здійсненням змін, що зустрічають опір.
Процес стратегічного менеджменту сукупність послідовних дій (функцій) для досягнення цілей, поставлених перед підприємством в умовах динамічної, мінливої і невизначеної середовища, що дозволяє йому оптимально використати існуючий потенціал і залишатися сприйнятливим до зовнішніх вимог.
Визначення сутності стратегічного управління. Головною метою стратегічного управління є розвиток потенціалу й підтримка стратегічної здатності підприємства до виживання й ефективного функціонування в умовах нестабільного зовнішнього середовища.
Таким чином, сутність стратегічного управління полягае у формуванні й реалізації стратегії розвитку організації на основі безперервного контролю й оцінки змін, що відбуваються, у її діяльності з метою підтримки здатності до виживання й ефективного функціонування в умовах нестабільного зовнішнього середовища