15-09-2015_13-06-10 / 38-39

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

як виглядає, є «факторами». Коли ж ми проходимо крізь ворота тіні, то з жахом зауважуємо, що є об'єктами фак­торів. Дізнаватися про це вкрай неприємно: адже ніщо не розчаровує нас настільки, як усвідомлення власної неспроможності. Й справді, тут є підстава для примі­тивної паніки, адже це цілком серйозно ставить під сум­нів так бережно культивовану віру в примат свідомос­ті, яка й справді є таїнством людських звершень. Утім, оскільки незнання не є жодною запорукою безпеки, а навпаки, ще й примножує небезпеки, то нам слід радше, не зважаючи на острах, знати про загрози, що чигають на нас. Правильна постановка питання гарантує нам уже половину вирішення проблеми. У будь-якому разі ми знатимемо, що найбільша небезпека з тих, які нам загрожують, походить із непередбачуваності психічних реакцій. Тому розсудливі з-поміж людей уже віддавна збагнули, що зовнішні історичні умови будь-якого роду є лише приводами до тих небезпек, які насправді загро­жують нашому існуванню, а саме — до тих політично-соціальних примар, котрих не можна вважати причи­ново зумовленими наслідками зовнішніх умов, а радше — породженнями несвідомого.

Ця проблематика є новою, адже в усі часи до нас у тій чи іншій формі вірили у богів. І нам було потрібне таке безпрецедентне зубожіння символіки, щоби ми змогли знову відкрити для себе богів, але вже як психічні фак­тори, а саме — як архетипи несвідомого. Це відкриття, напевно, поки що виглядає неймовірним. Для переко­нання потрібен досвід, нарис якого ми бачимо вві сні теолога: лише за такої умови ми зможемо відчути дух у його ширянні над водами. Відколи зорі впали з небес і зблідли наші найвищі символи, відтоді сокровенне життя запанувало у несвідомості. Саме тому нині ми

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО 39

маємо психологію, і саме тому ми говоримо про несві­доме. Все це було б, і дійсно є, цілком зайвим у таку епоху і у такій формі культури, які все ще володіють символами. Адже вони тоді є символами горішнього духу, тоді й дух є горішнім. Для таких людей глупою і марною затією були б спроби пережити і дослідити не­свідоме, яке за таких умов несе у собі ніщо, окрім тихо­го, непорушного панування природи. Втім наше несві­доме несе оживлені води, тобто дух, що став природою і який збурив несвідоме. Небо стало для нас фізичним космічним простором, а божественний емпірей — чу­довим спогадом про те, як колись було. А наше «серце палає», і таємний неспокій гризе корені нашого буття. Тож ми можемо запитати словами Волюспи:

Про що Водан іще бурмоче до голови Міміра? Та джерело уже клекоче.. .²⁶

Робота із несвідомим є для нас життєважливим пи- 51 танням. Тут ідеться про духовне буття чи небуття. Усі, хто пережив досвід, про який натякалось у вищезгада­ному сні, знають, що скарб спочиває у водяній глибині, і вони спробують його підняти. Та оскільки вони ні­коли не повинні забувати, ким вони є, тому за жодних обставин не повинні втратити своєї свідомості. Отож вони зберігають свої позиції на землі: цим самим, вони — якщо дотриматися алегорії — перетворюються на рибалок, котрі лапають те, що плаває у воді, з допомо­гою різних гачків і сітей. Якщо й існують цілковиті і часткові дурні, котрі не розуміють того, що роблять ри­балки, то останні все ж не помиляться щодо мирського

²⁶ Die Edda, с. 149. Це місце було — nota bene — дописане 1934 року.