15-09-2015_13-06-10 / 36-37

36

АРХЕТИПИ І КОЛЕКТИВНЕ НЕСВІДОМЕ

ПРО АРХЕТИПИ КОЛЕКТИВНОГО НЕСВІДОМОГО

37

вузькими воротами, болісної вузькості яких не може уникнути жоден, хто спускається у глибокий коло­дязь. Та потрібно розпізнати самих себе, щоби знати, ким ми є, адже те, що йде за смертю, є неочікувано безмежними просторами, сповненими нечуваної не­визначеності, цілком без жодного зсередини і ззовні, жодного зверху і знизу, жодного тут і там, жодного моє і твоє, жодного добра і зла. Це світ вод, у якому все живе плаває у стані суспензії, де починається цар­ство «симпатичного», душі усього живого, де я нероз­ривно є одним і іншим, де я переживаю іншого у собі, а інший переживає у вигляді «Я» мене.

46. Найменше всього колективне несвідоме є закритою, особистою системою, воно є вселенською і відкритою до світу об'єктивністю. Я є об'єктом усіх суб'єктів, що є цілковитим перевертанням настанови моєї звичної сві­ домості, у якій я завжди є суб'єктом, який має об'єкти. Там я настільки вплетений у світову пов'язаність, що вже дуже легко забуваю те, ким є насправді. «Втрачений сам у собі» — ось добрий вислів для означення цього стану. Але ця самість є світом, чи стає ним, коли якась свідо­ мість бачить його. А тому ми повинні знати, ким ми є.

47. Та заледве нас торкається несвідоме, як ми одразу ж стаємо ним, стаємо несвідомими щодо нас самих. Це і є та пранебезпека, яку інстинктивно вловлюють при­ мітивні люди, які самі ще близько перебувають біля цієї плероми, що є предметом їх жаху. Адже їхня сві­ домість ще непевна, вона стоїть на хистких ногах. Вона ще дитяча, оскільки щойно виринула із правод. Хвиля несвідомого може легко накрити її, і тоді примітивна людина забуває, ким вона була, і робить такі речі, в яких уже більше не впізнає саму себе. Тому примітив­ ні люди остерігаються неконтрольованих афектів, бо у

них надто легко тоне їхня свідомість, звільняючи про­стір для одержимості. Тому й усі старання людства були спрямовані на укріплення свідомості. Цій меті служи­ли обряди, representations collectives*, догми: вони були дамбами і мурами, спорудженими супроти небезпек несвідомого, «perils of the soul»^г. Тому примітивний ритуал включає в себе вигнання духів, звільнення від чар, запобігання недобрим знаменням, викуплення, очищення і аналогічний, тобто магічний, вплив задля корисного ходу подій.

Саме ці, зведені ще за прадавніх часів мури і стали 48 пізніше фундаментом Церкви. Тому також і ці мури валяться, коли символи слабшають од старості. А тоді піднімаються води і незліченні катастрофи падають на людство. Релігійний вождь із Таоспуебло, на ймення Локо Тененте Ґобернадор, якось сказав мені: «Амери­канці повинні припинити утиски щодо нашої релігії, адже коли вона загине і ми вже не зможемо допомогати Сонцю, нашому Отцеві, рухатися небом, тоді американ­ці і весь світ через десять років переживуть щось жахли­ве: сонце вже більше не зійде». Тобто настане ніч, згасне світло свідомості, і нахлине темне море несвідомого.

Примітивне чи ні, але людство завжди перебуває на 49 пограниччі з тими речами, які завдяки ньому діють, од­нак які воно не контролює. Весь світ прагне миру, але

ВеСЬ СВІТ ОзбрОЮЄТЬСЯ ДО ВІЙНИ ЗГІДНО ІЗ аКСІОМОЮ «Si vis pacem, para bellum»*, і це лише один приклад. Людство ніяк не може дати ради зі собою, а боги, як завжди, вка­зують йому на доленосні шляхи. Нині ми називаємо бо­гів «факторами», що походить од латинського іасеге, ро­бити. За кулісами світового театру стоїть Діяч. Так воно залишається як у великому, так і у малому. Лише у цари­ні свідомості ми є власними господарями: тут ми самі,