zap_1

стан природного поновлення, умови формування нового покоління лісів під наметом перестиглих бучин, наявність кореневої конкуренції.

Флористичний список заповідника завдяки дослідженням В.П. Костіної (1970-2000 роки) значно збільшився (1165 видів), гербарій досяг 6,5 тисяч листів.

Гірсько-лісова частина. Гірсько-лісова частина Кримського природного заповідника розташована у центральній частині Гірського Криму, що включає найбільш підняту ділянку Головного пасма. До північно-східної частини заповідника прилягає масив Чатир-Даг. У східній частині заповідника знаходяться хребти Коньок та Сінаб-Даг. На південь від хребта Коньок розташоване нагір’я Бабуган із найвищою точкою Кримських гір – вершиною Роман-Кош висотою 1545 м над рівнем моря. Поверхня нагір’їв – слабогорбисте плато. На території заповідника найбільш поширені бурі гірсько-лісові грунти, які поділяються на три підтипи: насичені бурі малогумусові нижньої шиблякової зони Південного берега, ненасичені темно-бурі верхньої і середньої зон гір під буковими та іншими листяними лісами, ненасичені та опідзолені бурі грунти переважно під буковими лісами і під сосною Коха.

Схили Головного пасма, яри та ущелини покриті на південному боці сосновими лісами, на північному – дубовими і буковими. Лісові формації тут переважають, займаючи 28781,2 га або 83,2% від загальної площі.

Ліси з домінуванням дуба скельного (Quercus petraea) займають 43,6% гірсько-лісової частини заповідника, ліси з домінуванням бука

(Fagus sylvatica ssp. moesiaca) – 21,6%, сосни кримської (Pinus pallasiana) – 6,2%, сосни Коха (Pinus kochiana) – 4,3%, граба звичайного (Carpinus betulus) – 2,6%, ясена звичайного (Fraxinus excelsior) – 2,0%, вільхи чорної (Alnus glutinosa) – 0,7%, липи серцелистої (Tilia cordata) – 0,3%, граба східного (Carpinus orientalis)

– 0,2%, груші звичайної (Pyrus communis) – 0,2%, ялівця вонючого

(Juniperus foetidissima) – 0,2%, інших видів – 1,3%. Яйли (плато)

займають 8,5%, сіножаті – 0,4%, рідколісся – 0,1%, зруби – 1,3%, круті схили – 1,9%, водойми – 0,3%, дороги – 0,7%, рілля – 0,1%, кордони лісові – 0,1%, скельні відслонення – 0,8%, карстові утвори – 0,1%, кам’янисті розсипи – 2,1% (Проект, 2000).

Найбільшу площу в заповіднику займають ліси дуба скельного (Quercus petraea). Трапляються як чисті насадження, так і ліси із співдомінуванням сосни кримської (Pinus pallasiana), ясена (Fraxinus excelsior), грабів звичайного та східного (Carpinus betulus, C. orientalis), дуба пухнастого (Q. pubescens). Часто є розвинутий чагарниковий ярус з переважанням кизилу (Cornus mas) або підлісок

201

не виражений. Зустрічаються ліси з переважанням в чагарниковому ярусі ліщини (Corylus avellana), бирючини звичайної (Ligustrum vulgare), скумпії звичайної (Cotinus coggygria). Найбільш частими домінантами трав’яного ярусу в свіжих умовах (союз Paeonio dauricae-Quercion petraeae Didukh 1996) є фізосперм корнубійський

(Physospermum cornubiense), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), а константними видами – берека (Sorbus torminalis), граб звичайний (Carpinus betulus), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), кизил (Cornus mas), клен польовий (Acer campestre),

ластовень виткий (Vincetoxicum scandens), переліска багаторічна

(Mercurialis perennis), півонія кримська (Paeonia daurica), проліска дволиста (Scilla bifolia), плющ (Hedera helix s.l.), шафран кримський

(Crocus tauricus), ясен звичайний (Fraxinus excelsior). Високу постійність мають також бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosa), жовтець константинопольський (Ranunculus constantinopolitanus), любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha),

молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides), первоцвіт звичайний (Primula acaulis), купина пахуча (Polygonatum odoratum),

фіалка темнолиста (Viola scotophylla). Основним домінантом скельнодубових лісів у сухіших умовах (союз Lathyro laxifloraeQuercion petraeae Didukh 1996) є тонконіг неплідний (Роа sterilis),

характерні також грястиця збірна (Dactylis glomerata) і ожика Форстера (Luzula forsteri). У період із 1880 по 1910 роки більшість площ дубових лісів було пройдено рубками головного користування, тому основні лісові масиви являють собою невисокі деревостани порослевого походження. Тільки у найбільш глухих, закритих гірськими масивами районах, збереглися невеликі ділянки високостовбурних дубових лісів (Поляков, 2009).

У пониженнях, на багатших грунтах, часто формуються ясеновоскельнодубові і ясенові ліси. Вони характеризуються вищою роллю жовтеця константинопольського (Ranunculus constantinopolitanus),

смірнія пронизанолистого (Smyrnium perfoliatum), цибулі побільшеної

(Allium cyrillii).

Ліси з домінуванням бука (Fagus sylvatica ssp. moesiaca)

займають 7490,1 га (ас. Dentario quinquefoliae-Fagetum Borhidi 1962).

Вони поширені переважно на північних схилах Головного пасма Кримських гір і займають висоту від 500 до 1380 м над рівнем моря. Найпоширенішими є букові ліси на свіжих багатих грунтах. Деревостан складений буком. Нерідко є домішка граба звичайного (Carpinus betulus). Чагарниковий ярус відсутній, лише в декількох місцях відмічені угруповання з ярусом із тиса (Taxus baccata). Домінантами трав’яного ярусу є підмаренник запашний (Galium

202

odoratum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis), щитник чоловічий (Dryopteris filix-mas), навесні місцями домінує зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia). Константними видами в букових лісах є бук (Fagus sylvatica ssp. moesiaca), підмаренник запашний

(Galium odoratum), переліска багаторічна (Mercurialis perennis),

проліска дволиста (Scilla bifolia), купина пахуча (Polygonatum odoratum), граб звичайний (Carpinus betulus), гніздівка звичайна

(Neottia nidus-avis), жовтець константинопольський (Ranunculus constantinopolitanus). Високу постійність мають також арум видовжений (Arum elongatum), зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides),

підсніжник кримський (Galanthus plicatus), чина золотиста (Lathyrus aureus), тонконіг дібровний (Poa nemoralis), первоцвіт звичайний

(Primula acaulis).

Термофільні угруповання соснових лісів Головного пасма Кримських гір (як з домінуванням сосни кримської (Pinus pallasiana), так і з домінуванням сосни Коха (Pinus kochiana)) належать до класу

Erico-Pinetea, порядку Pinetalia pallasianae-kochianae Korzh. 1998.

Ліси з домінуванням сосни Коха (Pinus kochiana) поширені на висоті 500-1450 м над рівнем моря. На південному схилі збереглись ліси сосни Коха віком більше 300 років. На межі з яйлою угруповання мають вид рідколісь, стовбури дерев зігнуті, покручені, заввишки до 5 м (V—Va бонітет). Іноді значну домішку утворюють бук (Fagus sylvatica), граб звичайний (Carpinus betulus), клен Стевена (Acer stevenii), сосна Палласа (Pinus pallasiana), береза повисла (Betula pendula) (остання тільки в районі Головкінського водопаду). Підлісок найчастіше відсутній або утворений скумпією звичайною (Cotinus coggygria), шипшиною чатирдага (Rosa tschatyrdagii). Трав’яний ярус сформований осокою низькою (Саrех humilis), куцоніжкою скельною

(Brachypodium rupestre), лазурником трилопатевим (Laser trilobum).

Найбільш високим ступенем постійності (V клас) відзначаються сосна Коха (Pinus kochiana), підмаренник м’який (Galium mollugo), осока низька (Carex humilis), фіалка запашна (Viola odorata), IV клас – герань кримська (Galium tauricum), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), III – грястиця збірна (Dactylis glomerata), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), лазурник трилопатевий (Laser trilobum), куцоніжка скельна (Brachypodium rupestre), осот шерстистоквітковий (Cirsium laniflorum), фізосперм корнубійський

(Physospermum cornubiense), тонконіг дібровний (Poa nemoralis),

купина пахуча (Polygonatum odoratum), шипшина чатирдага (Rosa tschatyrdagii) і золотушник звичайний (Solidago virgaurea). Типові ліси із сосни Коха характеризуються наявністю таких видів, як роговик

203

Біберштейна (Cerastium biebersteinii), пахучка звичайна (Clinopodium vulgare), скереда паннонська (Crepis pannonica), жовтушник загострений (Erysimum cuspidatum), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris), суниці лісові (Fragaria vesca), підмаренник справжній (Galium verum), сонцецвіт великоквітковий (Helianthemum grandiflorum), празелень середня (Lapsana intermedia), лазурник трилопатевий (Laser trilobum), залізняк кримський (Phlomis tauricus), бедринець камнелюбний (Pimpinella lithophila), первоцвіт Сібторпа

(Primula sibthorpiana), шавлія залозиста (Salvia glutinosa), шавлія великоквіткова (S. tomentosa), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys), чебрець Кальє (Thymus roegneri). На щебнистих і кам’янистих поверхнях зустрічаються ліси, які відрізняються наявністю нечуйвітра спорідненого (Hieracium gentile) і ортилії однобокої (Orthilia secunda) (ас. Orthilio-Pinetum Korzh. 1986). По пониженнях на бурих грунтах відмічена ас. Fago-Pinetum kochianae Korzh. 1986. Тут найчастіше в трав’яному покриві можна бачити осоку пальчасту (Carex digitata), молочай мигдалевидний (Euphorbia amygdaloides), переліску багаторічну (Mercurialis perennis), купину східну (Polygonatum orientale) (Корженевский, 1986).

Ліси сосни кримської (Pinus pallasiana) зазвичай мають розвинутий підлісок із скумпії звичайної (Cotinus coggygria), ялівця червоного

(Juniperus oxycedrus), шипшини найколючішої (Rosa spinosissima). В

трав’яному ярусі домінують куцоніжка скельна (Brachypodium rupestre),

осока низька (Carex humilis), орляк кримський (Pteridium tauricum),

лазурник трилопатевий (Laser trilobum). Флористичне ядро складають ксеромезофітні і мезоксерофітні субсередземноморські елементи із значною участю широкоареальних лучностепових, неморальних видів і наявністю ендеміків. Константними видами є сосна кримська (Pinus pallasiana), куцоніжка пірчаста (Brachypodium rupestre), самосил гайовий

(Teucrium chamaedrys), підмаренник м’який (Galium mollugo). З

постійністю 40-60% зустрічаються осот шерстистоквітковий (Cirsium laniflorum), шипшина собача (Rosa canina), берека (Sorbus torminalis),

фіалка запашна (Viola odorata), дорикніум трав’янистий (Dorycnium herbaceum), лазурник трилопатевий (Laser trilobum). Кримськососнові ліси на схилах холодних експозицій і річкових долин відрізняються наявністю видів, які характерні для широколистяних лісів (ас. FagoPinetum pallasianae Korzh. 1998), серед них пізньоцвіт тіньовий

(Colchicum umbrosum), глід дрібнолистий (Crataegus microphylla), бук (Fagus sylvatica ssp. moesiaca), плющ звичайний (Hedera helix), чина золотиста (Lathyrus aureus), чина рідкоквіткова (L. laxiflorus), рускус підязиковий (Ruscus hypoglossum), підлісник європейський (Sanicula europaea). Для схилів теплих експозицій характерні ласкавець Воронова

204

(Bupleurum woronowii), осока Галлера (Carex hallerana), волошка нахиленна (Centaurea declinata), скумпія звичайна (Cotinus coggygria),

головатень круглоголовий (Echinops sphaerocephalus), шавлія великоквіткова (Salvia tomentosa), золотушник кримський (Solidago taurica), самосил гайовий (Teucrium chamaedrys). Такі ліси відносять до ас. Salvio tomentosae-Pinetum pallasianae Korzh. 1984. Крім чистих лісів сосни кримської (Pinus pallasiana), є також ліси із співдомінуванням сосни Коха (P. kochiana), дуба скельного (Quercus petraea), дуба пухнастого (Q. pubescens), граба звичайного (Carpinus betulus), бука лісового (Fagus sylvatica ssp. moesiaca).

Угруповання з переважанням ялівця вонючого (Juniperus foetidissima) знаходяться на схилах гір Чорна і Велика Чучель та займають площу 57,2 га. В межах України ці ценози зустрічаються лише тут. Рослина є реліктовим середземноморським видом, занесена до Червоної книги України. Дерева досягають віку 400 років, мають висоту 7-9 метрів і діаметр 20-36 см.

Рослинність яйли в цілому досить різноманітна. Тут панують трав’яні лучно-степові і петрофітні ценози. Деревні і чагарникові угрупування зустрічаються рідко, лише невеликими фрагментами в пониженнях рельєфу.

Найбільш поширеними домінантами лучно-степових ценозів яйли є типчак (Festuca valesiaca s.l.) і осока низька (Carex humilis).

Часто високою є участь у ценозах таких видів, як стоколос прибережний (Bromopsis riparia), стоколос каппадокійський (Bromopsis cappadocica), тонконіг вузьколистий (Poa angustifolia), келерія коротка

(Koeleria brevis), китник піхвовий (Alopecurus vaginatus), куцоніжка пірчаста (Brachypodium pinnatum), люцерна серповидна (Medicago falcata), конюшина альпійська (Trifolium alpestre), суниці зелені

(Fragaria viridis), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris),

підмаренник справжній (Galium verum), заяча конюшина Біберштейна (Anthyllis biebersteiniana), а також таких лучних видів, як грястиця звичайна (Dactylis glomerata), трясунка висока (Briza elatior), пирій повзучий (Elytrigia repens), приворотень (Alchemilla sp.).

Переважно на кам’янистих ділянках співдомінують, а інколи є основними домінантами чебреці (Thymus hirsutus, Th. tauricus, Th. roegneri), самосили гайовий (Teucrium chamaedrys) та яйлинський (T. jajlae), цибуля скельна (Allium rupestre), звіробій льонковидний

(Hypericum linarioides), очиток їдкий (Sedum acre), очиток іспанський

(S. hispanicum). Для петрофітних ценозів характерна постійна наявність ефемерів. Загальне проективне покриття таких ценозів невисоке – 30-40% (Рубцов и др., 1966).

205

У більш зволожених місцезростаннях поширені луки з домінуванням костриці лучної (Festuca pratensis), трясучки високої (Briza elatior), тонконогу лучного (Poa pratensis), приворотня (Alchemilla sp.). Різнотрав’я представлене зазвичай такими видами, як суховершки звичайні (Prunella vulgaris), королиця звичайна

(Leucanthemum vulgare), підмаренник справжній (Galium verum), гадючник звичайний (Filipendula vulgaris).

До Зеленої книги України (2009) занесено 14 синтаксонів заповідника: угруповання балканськобукових лісів тисових (Fageta (sylvaticae ssp. moesiacae) taxosa (baccatae)) – 53,7 га; угрупування високоялівцевих рідколісь (Junipereta excelsae) – 2,6 га; угрупування смердючоялівцевих рідколісь (Junipereta foetidissimae) – 57,2 га;

угрупування скельнодубових лісів деренових (Querceta (petraeae) cornosа (maris)) – 4322,3 га; угрупування кохососнових лісів (Pineta kochianae) – 1486,3 га; угрупування кримськососнових лісів (Pineta pallasianae) площею 2096,5 га; угруповання туполистофісташкових рідколісь (Pistacieta muticae) – 0,344 га; угруповання формації ялівцю низького (Junipereta hemisphericae) – 80,5 га; угрупування формації асфоделіни жовтої та кримської (Asphodelineta luteae et tauricae) – 29,9

га; угруповання формації ковили волосистої (Stipeta capillatae) – 10 га; угрупування формації ковили вузьколистої (Stipeta tirsae) – 12,0 га; угрупування формації ковили каменелюбної (Stipeta lithophilae) – 691,1 га; угруповання формації ковили найкрасивішої (Stipeta pulcherrimae) – 5 га; угрупування формації осоки низької (Cariceta humilis) – 19,0 га.

Флора заповідника нараховуває 1348 видів судинних рослин, які належать до 110 родин і 532 родів. Найбільш численними у видовому відношенні родинами є: Asteraceae – 138 видів, Poaceae – 105,

Fabaceae – 82, Apiaceae – 82, Rosaceae – 75, Brassicaceae – 73, Lamiaceae – 65, Scrophulariaceae – 49 видів. Виявлено також 183

види мохоподібних, 344 види лишайників, міксоміцетів – 71 вид, макроміцетів – 190 видів, 59 видів водоростей (Літопис природи, 2008).

Біоекологічний спектр флори судинних рослин заповідника визначається таким співвідношенням життєвих форм: дерев і чагарників – 111 видів (9,5%), напівчагарників – 22 (1,9%), трав’яних багаторічних рослин – 706 (60,0%), одно- і дворічних – 326 (28%) (Проект, 2000).

Кримських ендеміків у флорі заповідника 59 видів (Голубєв, 1996). Найбільшу кількість ендемічних видів мають родини

Asteraceae (10 видів), Rosaceae (10 видів), Lamiaceae (6 видів), Caryophyllaceae (5 видів) (Руденко, 2007).

206

До Червоної книги України, Червоного списку МСОП, Європейського Червоного списку, Додатку І Бернської конвенції занесено такі види:

•аденофора кримська (Adenophora taurica Juz.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – дуже рідко на яйлі та схилах Малої та Великої Чучелі;

•анакамптис пірамідальний (Anacamptis pyramidalis (L.) Rich.) (ЧКУ) – спорадично на лісових галявинах, яйлах;

•арум східний (Arum orientale M.Bieb.) (ЧКУ) – хребет Коньок;

•аспленій чорний (Asplenium adiantum-nigrum L.) (ЧКУ) –

переважно дубові ліси, в районі Узень-Баша;

•асфоделіна жовта (Asphodeline lutea (L.) Rchb.) (ЧКУ) – спорадично на кам’янистих схилах г. Чорної, хребет Коньок та ін.;

•белладонна звичайна (Atropa belladonna L.) (ЧКУ) – звичайний вид лісів, переважно букових;

•берека (Sorbus torminalis (L.) Crantz) (ЧКУ) – звичайний вид букових та змішаних лісів;

•билинець довгорогий (Gymnadenia conopsea (L.) R.Br.) (ЧКУ) – лісові галявини, Бабуган-яйла;

•білоцвіт літній (Leucojum aestivum L.) (ЧКУ) – пінічносхідний схил г. Бабуган, дуже рідко;

•борщівник лігустиколистий (Heracleum ligusticifolium M.Bieb.) (ЧКУ) – схили яйл, трапляється рідко;

•булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) (ЧКУ) – звичайний лісовий вид;

•булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch) (ЧКУ) – звичайний лісовий вид;

•булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) (ЧКУ) –

звичайний лісовий вид;

•бурачок Борзи (Alyssum borzaeanum Nyár.) (БЕРН, ЧКУ) – рідко на яйлах;

•волошка Ванькова (Centaurea vankovii Klokov) (ЧКУ) – спорадично на схилах г. Бабуган;

•волошка напівзаконна (Centaurea semijusta Juz.) (ЧКУ) – спорадично на г.Чорна, Нікітській яйлі;

•волошка наслідувальна (Centaurea aemulans Klokov) (ЄЧС) – спорадично на сухих кам’янистих схилах;

•глід кримський (Crataegus taurica Pojark.) (МСОП, ЄЧС) – спорадично на схилах г. Бабуган;

•глуха кропива гола (Lamium glaberrimum (K.Koch) Taliev) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – спорадично на Чатирдаг-яйлі, Гурзуфськоїяйлі;

207

•гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) (ЧКУ) – звичайний вид лісів, переважно букових;

•горицвіт весняний (Adonis vernalis L.) (ЧКУ) – на яйлах, лісових галявинах;

•горобина несправжньошироколиста (Sorbus pseudolatifolia K.Pop.) (ЄЧС) –спорадично на кам’янистих схилах, змішаних лісів;

•громовик багатолистий (Onosma polyphylla Ledeb.) (МСОП, ЄЧС, БЕРН, ЧКУ) – спорадично на яйлах;

•гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) (ЧКУ) – спорадично на яйлах;

•гудайєра повзуча (Goodyaera repens (L.) R.Br.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, рідко;

•гуньба смірнська (Trigonella smyrnea Boiss.) (ЧКУ) – хребет Веселий (остання знахідка в 1925 р.);

•дельфіній Палласа (Delphinium pallassii Nevski) (МСОП, ЧКУ) – хребет Коньок, Нікітська яйла, рідко;

•дифеліпея червона (Diphelypaea coccinea (M.Bieb.) Nicolson) (ЧКУ) – рідко в соснових лісах південного схилу;

•еремур кримський (Eremurus tauricus Steven) (ЄЧС, ЧКУ) – на перевалі Гурзуфське сідло, дуже рідко;

•еремур сірчаноквітковий (Eremurus thiodanthus Juz.) (ЄЧС, ЧКУ) – схихи г. Чорної;

•жабриця Лемана (Seseli lehmannii Degen) (МСОП, ЄЧС) – звичайно на яйлах;

•жеруха ніжна (Cardamine tenera J.G.Gmel. ex C.A.Mey.) (ЧКУ) – в долині р. Альма, рідко;

•жовтець кримський (Ranunculus crimaeus Juz.) (ЄЧС) – на галявинах верхнього поясу;

•жовтозілля кримське (Senecio tauricus Konechn.) – звичайно на яйлах;

•зірочки Кальє (Gagea callieri Pascher) (ЄЧС) – спорадично на кам’янистих схилах;

•зозулинець блідий (Orchis pallens L.) (ЧКУ) – на галявинах Центральної улоговини, рідко;

•зозулинець болотний болотна (Orchis palustris Jacq.) (ЧКУ) – у вологих трав’яних ценозах в районі Гірського озера;

•зозулинець запашний (Orchis fragrans Pollini) (ЧКУ) – в районі Гірського озера;

•зозулинець мавпячий (Orchis simia Lam.) (ЧКУ) – спорадично на кам’янистих схилах, в дубових лісах;

208

•зозулинець прованський (Orchis provincialis Balb.) (БЕРН, ЧКУ) – у трав’яних ценозах в районі Горного озера, рідко;

•зозулинець пурпуровий (Orchis purpurea Huds.) (ЧКУ) – звичайний лісовий вид;

•зозулинець рідкоквітковий (Orchis laxiflora Lam.) (ЧКУ) – у вологих трав’яних ценозах в районі Гірського озера;

•зозулинець розмальований (Orchis picta Loisel.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, на яйлах, рідко;

•зозулинець салеповий (Orchis morio L.) (ЧКУ) – на відкритих місцях, частіше на горах Мала та Велика Чучель, в районі кордону Буковського;

•зозулинець тризубчастий (Orchis tridentata Scop.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, рідко;

•зозулинець чоловічій (Orchis mascula (L.) L.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, звичайно;

•зозулинець шоломоносний (Orchis militaris L.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, рідко;

•зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) (ЧКУ) –

вшироколистяних лісах;

•зозулині черевички справжні (Cypripedium calceolus L.) (БЕРН, ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, дуже рідко;

•кизильник кримський (Cotoneaster tauricus Pojark.) (МСОП, ЄЧС) – на яйлах, у соснових лісах, звичайно;

•клен Стевена (Acer stevenii Pojark.) (ЄЧС) – нерідко в лісах, місцями на кам’янистих ділянках домінує;

•ковила волосиста (Stipa capillata L.) (ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•ковила вузьколиста (Stipa tirsa Steven) (ЧКУ) – схили нижнього поясу, рідко;

•ковила каменелюбна (Stipa litophila P.Smirn.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•ковила Лессінга (Stipa lessingiana Trin. et Rupr.) (ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•ковила найкрасивіша (Stipa pulcherrima K.Koch) (ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•ковила українська (Stipa ucrainica P.Smirn.) (ЧКУ) – на яйлах та схилах г.Мала Чучель;

•коральковець тричінадрізаний (Corallorhiza trifida Châtel.) (ЧКУ) – в лісах, переважно букових, частіше на гг. Мала та Велика Чучель, в районі кордону Буковського;

209

•коручка дрібнолиста (Epipactis microphylla (Ehrh.) Sw.) (ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, рідко;

•коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz) (ЧКУ) – звичайний лісовий вид;

•косарики тонкі (Gladiolus tenius M.Bieb.) (ЧКУ) – в районі Гірського озера;

•крупка витягнутостовпчикова (Draba cuspidata M.Bieb.) (МСОП) – спорадично на кам’янистих схилах яйл;

•лагозерис пурпуровий (Lagoseris purpurea (Willd.) Boiss.) (МСОП, ЄЧС, БЕРН, ЧКУ) – дуже рідко на кам’янистих схилах нижього поясу;

•лагозерис червоноголовий (Lagoseris callicephala Juz.) (ЄЧС) – дуже рідко в урочище Уч-Кош;

•липа пухнастостовпчикова (Tilia dasystyla Steven) (ЄЧС, ЧКУ) – урочище Яман-Дере;

•лімодор недорозвинений (Limodorum abortivum (L.) Sw.) (ЧКУ) – в дубових лісах біля Гірського озера, соснових лісах південного макросхилу;

•любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) (ЧКУ) – нерідко в лісах;

•мінуарція кримська (Minuartia taurica (Steven) Graebn.) (МСОП) – нерідко на яйлах;

•надбородник безлистий (Epipogium aphyllum Sw.) (ЧКУ) – рідко в районі Світлої галявини;

•нектароскордій болгарський (Nectaroscordum bulgaricum Janka) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – спорадично в Центральній улоговині, на хребті Коньок;

•осока блискуча (Carex liparicarpos Gaudin) (ЧКУ) – на г.Бабуган;

•осока збіднена (Carex depauperata Curtis ex With.) (ЧКУ) –

південний схил г. Хир-Алана, г. Роман-Кош;

•офрис кримська (Ophrys taurica (Agg.) Nevski) (БЕРН, ЧКУ) – г. Чорна, дуже рідко;

•офрис оводоносна (Ophrys oestrifera M.Bieb.) (МСОП, БЕРН, ЧКУ) – г. Чорна, дуже рідко;

•пальчатокорінник іберійський (Dactylorhiza iberica (M.Bieb. ex Willd.) Soó) (ЧКУ) – галявина на кордоні Буковскього;

•пальчатокорінник м’ясочервоний (Dactylorhiza incarnata (L.) Soó) (ЧКУ) – на відкритих місцях, частіше на вершинах Мала та Велика Чучель, в районі кордону Буковського;

210

•пальчатокорінник римський (Dactylorhiza romana (Seb.) Soó) (ЧКУ) – в районі Гірського озера, Альминскьому лісництві;

•півонія кримська (Paeonia daurica Andrews) (ЧКУ) – звичайний лісовий вид;

•півонія тонколиста (Paeonia tenuifolia L.) (БЕРН, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•підсніжник складчастий (Galanthus plicatus M.Bieb.) (ЄЧС, ЧКУ) – звичайний вид широколистяних лісів;

•пізньоцвіт тіньовий (Colchicum umbrosum Steven) (ЧКУ) – спорадично в широколистяних лісах;

•прангос трироздільний (Prangos trifida (Mill.) Herrnst. et Heyn) (ЄЧС, ЧКУ) – на кам’янистих схилах г. Чорної, хребті Коньок та ін.;

•ремнепелюстник козячий (Himantoglossum caprinum (M.Bieb.) K.Koch) (ЄЧС, БЕРН, ЧКУ) – рідко в районі Світлоїгалявини;

•роговик Біберштейна (Cerastium biebersteinii DC.) (ЄЧС,

ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах, звичайно;

•рокитник Вульфа (Chamaecytisus wulffii (V.Krecz.) Klásk.) (ЧКУ) – на Бабуган-яйлі, рідко;

•роман стерильний (Anthemis sterilis Steven) (МСОП, ЄЧС)

–сухі шиферні схили р. Альма, Кача;

•роман яйлинський (Anthemis jailensis Zefir.) (ЄЧС) – на

яйлах;

•румія критмолиста (Rumia crithmifolia (Willd.) Koso-Pol.) (ЧКУ) – схили г.Черна, діже рідко;

•рускус під’язиковий (Ruscus hypoglossum L.) (ЧКУ) – в соснових лісах південного схилу;

•смілка зеленоквіткова (Silene viridiflora L.) (ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•смілка яйлинська (Silene jailensis N.I.Rubtzov) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – на Нікітській яйлі та кам’янистих схилах ущелини Авунда;

•соболевськія сибірська (Sobolewskia sibirica (Willd.) P.W.Ball) (ЄЧС, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах, дуже рідко;

•солодка гола (Glycyrrhiza glabra L.) (ЧКУ) – в долині р. Альма (кордон Аспорт), рідко;

•сон кримський (Pulsatilla taurica Juz.) (ЄЧС, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах, звичайно;

•софора китникоподібна (Sophora alopecuroides L.) (ЧКУ) – рідко в районі Світлої галявини;

211

•стевеніела сатирієподібна (Steveniella satirioides (Steven) Schlechter) (БЕРН, ЧКУ) – ліси Центральної улоговини, рідко;

•тис ягідний (Taxus baccata L.) (ЧКУ) – спорадично в лісах, переважно букових;

•траунштейнера куляста (Traunsteinera globosa (L.) Rchb.) (ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•трубкоцвіт Біберштейна (Solenanthus biebersteinii DC.) (ЧКУ) – спорадично в долині р. Альма;

•фіалка кримська (Viola oreades M.Bieb.) (МСОП, ЄЧС, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих схилах;

•фісташка туполиста (Pistacia mutica Fisch. et C.A.Mey.) (ЧКУ) – в нижньому поясі;

•цибуля білувата (Allium albidum Fisch. ex M.Bieb.) (ЧКУ) –

дуже рідко в урочище Яман-Дере;

•чебрець Дзевановського (Thymus dzevanovskyi Klokov et Des.-Shost.) (ЄЧС) – на яйлах;

•чист кримський (Cistus tauricus J.Presl et C.Presl) (ЧКУ) – в

районі Гірського озера;

•шафран вузьколистий (Crocus angustifolius Weston) (МСОП, ЧКУ) – в районі кордону Світла галявина, в Бахчисарайському лісництві;

•шафран гарний (Crocus speciosus M.Bieb.) (ЧКУ) – спорадично на лісових галявинах, яйлах;

•шафран кримський (Crocus tauricus (Trautv.) Puring) (ЧКУ)

–звичайно в лісах і на яйлах;

•язичок зелений (Coeloglossum viride (L.) C.Hartm.) (ЧКУ) у

вологих трав’яних ценозах в районі кордону Буковського;

•ялівець високий (Juniperus excelsa M.Bieb.) (ЧКУ) – в соснових лісах південного схилу;

•ялівець вонючий (Juniperus foetidissima Willd.) (ЧКУ) – г.

Чорна та г. Велика Чучель.

Мохів з Червоної книги України виявлено 4 види: кололеженея

Росета (Cololejeunea rossettiana) – урочище Яман-Дере; неккера Мензіса (Neckera menziesii) – спорадично на лісових галявинах, яйлах; паламокладій справжньозелений (Palamocladium euchloron) – спорадично на лісових галявинах, яйлах; фісиденс струмковий

(Fissidens rivularis) – урочище Яман-Дере.

Серед лишайників цієї території 14 видів занесено до Червоної книги України і 2 до Європейського Червоного списку: агрестія щетиниста (Agrestia hispida (ЧКУ) – на Нікітській яйлі; аспіцілія кущиста (Aspicilia fruticulosa) (ЄЧС, ЧКУ) – на яйлах та кам’янистих

212

схилах; дактиліна мадрепорова (Dactylina madreporiformis) (ЧКУ) – хребет Веселий, г. Чорна, хребті Муфлоновий; леукокарпія біаторова (Leucocarpia biatorella) (ЧКУ) – г. Бабуган; летарієла переплутана (Lethariella intricata) (ЧКУ) – г. Чатир-Даг, г. Роман-Кош та Нікітська яйла; лобарія легенеподібна (Lobaria pulmonaria) (ЧКУ) – Центральна улоговина, хребет Коньок; меланохалея незабарвлена (Melanohlea elegantula ) (ЧКУ) – на хребті. Коньок; нефрома рівна (Nephroma parile) (ЧКУ) – на кам’янистих схилах; пармелієла щетинистолиста (Parmeliella triptophylla) (ЧКУ) – на кам’янистих схилах; русавскія долоненосна (Rusavskia digitata) (ЧКУ) – на яйлах; сквамарина щетиниста (Squamarina cartilaginea) (ЧКУ) – на карнизах і по щілинах, відшаруваннях порід; торнабеа щитоподібна (Tornabea scutellifera) (ЄЧС, ЧКУ) – на ялівцях на г. Чорна; уснея квітуча (Usnea florida) (ЧКУ) – на стовбурах і гілках буків; цетрарія степова (Cetraria steppae) (ЧКУ) – на кам’янистих схилах г. Чорної, хребті Коньок та ін.

Грибів із Червоної книги України виявлено 12 видів: трюфель літній (Tuber aestivum), білопавутинник бульбистий (Leucocortinarius bulbiger), герицій коралоподібний (Hericium coralloides), грифола листянолісова (Grifola frondosa), дощовик соскоподібний (Lycoperdon mammaeforme), крепідот македонський (Crepidotus macedonicus), листочня кучерява (Sparassis crispa), мутин собачий (Mutinus caninus),

мухомор Цезаря (Amanita caesarea), трутовик зонтичний (Polyporus umbellatus), хрящ-молочник золотисто-жовтий (Lactarius chrysorrheus),

хрящ-молочник криваво-червоний (Lactarius sanguifluus).

Як документальне підтвердження флористичного списку в заповіднику є гербарна колекція з 5 тисяч аркушів. У ній зібрано, опрацьовано і систематизовано 1180 видів вищих рослин, які належать до 458 родів та 91 родини.

Для охорони фіторізноманіття необхідне детальніше вивчення лісових формацій Зеленої книги, включення території заповідника до мережі важливих ботанічних теріторий (IPA) (Руденко, 2009 б).

Філіал “Лебедині острови”. Лебедині острови (до 1953 р. –

острови Сарибулат) – розташовані в південній частині Каркінітської затоки Чорного моря біля узбережжя Роздольненського району АР Крим. У 1947 р. Постановою Ради міністрів РРФСР острови Сарибулат були оголошені пам’яткою природи. З 1957 р. вони стали філіалом Кримського заповідно-мисливського господарства. Нині Лебедині острови є філіалом Кримського природного заповідника. За офіційними даними 1991 р. площа філіалу заповідника – 9612 га, у т.ч. острови – 52 га. Крім того, на прибережній суші існує охоронна зона площею 16 780 га.

213

Лебедині острови витягнуті з південного заходу на північний схід більш ніж на 4 км. Інструментальною зйомкою 2000 р. в масштабі 1:5000 встановлено десять островів: Очеретяний (5,6 га), Лагунний (8,2 га), Крапля (0,5 га), Химера (0,36 га), Окраєць (0,65 га), Янус (0,34 га), Відщепенець (0,33 га), Черепок (5,8 га), Великий (16 га), Висоцького (0,22 га). За даними Капралова А.А. та Клюкіна А.А. (Капралов, Клюкін, 2004) загальна площа всіх островів (з осушками) складає 38 га.

Єдина акумулятивна макроформа починається на південному заході Сергієвською косою та Конджалайськими островами, які нині злилися в суцільний пересип, і закінчується косою Заповідною та Лебединими островами. Виступаючи над морем на 1-1,5 м, складені четвертинними і сучасними морськими черепашково-детритусовими відкладами, ці надзвичайно динамічні утворення відокремлюють ряд лагун. Їхні розміри, конфігурація і ступінь ізоляції від моря також змінюються (Зенкович, 1960, Капралов, Клюкин, 2004). Лагуни і морська акваторія мілководні (до 0,5-1 і 2-4 м відповідно), домінують м’які мулисті, мулисто-детритусові, детритусово-піщані грунти. З 60-х рр. ХХ ст. акваторія Каркінітськоі затоки, яка належить до Ягорлицько-Тендрівсько-Джарилгацько-Перкопського гідроботанічного району Чорного моря (Калугина-Гутник, 1975), та прибережні водойми опріснюються водами рисових чеків і рибгоспів, що займають материковий берег. В результаті при мінералізації вод затоки 16-17 г/л, в ізольованих лагунах цей показник коливається від 3-7 г/л (у Андріївському лимані) до 44 г/л (у водоймах без надходження прісних вод). Між материковим і острівним берегами напівізольованої Сари-Булатської лагуни формується градієнт мінералізації від 4 до 12-16 г/л, подібний до гідрологічного режиму гирла малої річки з “паводками” в період осушення рисової системи.

Інформація про флору та рослинність островів міститься в статті Я.П. Дідуха із співавторами (1979). Ботанічна характеристика акваторії наводиться в статтях С.Ю. Садогурського (1999-2003) та С.О. Садогурської (2005).

На понижених ділянках островів (третина площі) переважають ценози очерету (Phragmites australis). На вищих місцях (близько чверті площі) поширені угруповання полину кримського (Artemisia taurica). В них місцями співдомінує хрінниця пронизанолиста (Lepidium perfoliatum), із значним покриттям трапляються анізанта покрівельна (Anisantha tectorum), лутига татарська (Atriplex tatarica).

Поодиноко – морська гірчиця чорноморська (Cakile euxina), цинанхум гострий (Cynanchum acutum), рутка Шлейхера (Fumaria schleicheri),

костянець зонтичний (Holosteum umbellatum), багатонасінник

214

лежачий (Hymenolobus procumbens), кардарія крупковидна (Cardaria draba), мак сумнівний (Papaver dubium), жовтозілля весняне (Senecio vernalis), буркун білий (Melilotus albus), підмаренник (Galium sp.). На піщаних гривах поширені ценози катрану понтійського (Crambe pontica). Із значним покриттям в них трапляється хрінниця пронизанолиста (Lepidium perfoliatum), поодиноко – лутига татарська

(Atriplex tatarica), рутка Шлейхера (Fumaria schleicheri), геліотроп Стевена (Heliotropium stevenianum), жовтозілля весняне (Senecio vernalis). Є ділянки з домінуванням колосняка піскового (Leymus sabulosus) та галофітні ценози, в яких превалює солончакова айстра звичайна (Tripolium vulgare) з домішкою кураю содового (Salsola soda) і очерету (Phragmites australis).

Флору і рослинність заповідних акваторій вперше описано в ході комплексних досліджень НБС-ННЦ і ТНУ ім. В.І.Вернадського 19992003 рр. (Садогурский, 1999-2009; Садогурская, 2005). Акваторії орнітологічної філії мають розвинену донну рослинність. Згіннонагінні коливання рівня води (амплітуда – до 0,5 м, а при сильних вітрах до 1 м) зумовлюють формування в напівізольованих лагунах черепашково-піщаної псевдоліторалі, в якій розвивається угруповання ентероморфи азовської (Enteromorpha maeotica) (Садогурский, 2001 б). В ізольованих лагунах згінно-нагінні явища не виражені. В субліторалі опріснених лагун на мулі панують угруповання хари дрібношипуватої (Chara aculeolata), у складі яких відмічено окремі куртини хари сивіючої (Chara canescens); рупії спіральної (Ruppia spiralis), рупії морської (Ruppia maritima), рдеснику гребінчастого (Potamogeton pectinatus), рідше – різухи морської (Najas marina). Рослинний покрив найбільш мілководних ділянок лагун часто дуже мозаїчний, що зумовлено орнітогенним впливом – виїданням макрофітів з подальшим нерівномірним заростанням потрав. В окремі роки виїдання може викликати фрагментарну деградацію рослинного покриву (Садогурский, 1999, 2001 а). Значне локальне евтрофування деяких ізольованих мілководь часто також орнітогенного походження. У напівізольованих лагунах в безпосередній близькості від проток (а також у найбільших протоках) розвиваються угруповання камки малої (Zostera noltii) та цанікелії великої (Zannichellia major). В морській акваторії біля берега вузькою нерівномірною смугою переважають угруповання цих самих видів трав, але глибше домінують камка морська (Zostera marina), рідше, на більш замулених ділянках – рдесник гребінчастий (Potamogeton pectinatus). Місцями в морі, а іноді і в протоках, відмічено угруповання філофори ребристої (Phyllophora nervosa), а також стилофори ризоїдальної (Stilophora rhizodes); у лагунах локально

215

трапляються угруповання кладофори шовковистої (Cladophora sericea), хетоморфи лінум (Chaetomorpha linum), улотриксу переплутаного (Ulothrix implexa) та ін. Лауренція гібридна (Laurencia hybrida), кладофора сиваська (Cladophora siwaschensis), хетоморфа Зернова (Chaetomorpha zernovii) і дазіопсис короткогострокінцевий (Dasyopsis apiculata) трапляються досить рідко і в невеликій кількості. Загальний характер і просторові зміни флори та рослинності лагун обумовлюються насамперед співвідношенням надходження в них морських і прісних вод, при цьому в напівізольованих лагунах з віддаленням від материка макрофітобентос поступово набуває морських рис. Нижня межа поширення морських трав рідко опускається глибше 3-4 м внаслідок відносно низької прозорості вод. Локально на твердому антропогенному субстраті формується супралітораль, в якій домінують угруповання синьозелених водоростей калотриксу скельного (Calothrix scopulorum), глеокапси прибережної (Gloeocapsa crepidinum), мікроцистису порошкуватого

(Microcystis pulverea f. inserta) (Садогурская, 2005). Загалом в акваторіях філіалу макрофіти формують 16 рослинних угруповань з яких в морі відмічено 6, в лагунах і протоках – 12 (у т.ч. в СариБулатській лагуні – 8). Середня біомаса субліторальної рослинності коливається в межах 2-4 кг/м2. Флористично бідні, але найбільш продуктивні угруповання хари дрібношипуватої (Chara aculeolata) з біомасою до 11-12,5 кг/м2 зосереджені в опріснених акваторіях (Садогурский, 2001 а, б, 2009). Саме опріснення сприяло прогресивному розвитку харофітів і очеретяних заростей “дельтових” ландшафтів, що в 70-і роки XX ст. значною мірою зумовило зростання видової різноманітності і чисельності орнітофауни, у т.ч. рідкісних і охоронюваних видів, характерних для плавневих біотопів (Тарина, Костин, Багрикова, 2000). Таким чином, лагуни, насамперед напівізольовані з надходженням прісних вод, є центрами видової і ценотичної різноманітності фітобентосу, а з урахуванням складу і біомаси заростевих біоценозів – фундаментом кормової бази орнітофауни заповідника. Крім того, зарості макрофітів відіграють важливу роль у процесі самоочищення мілководь і перешкоджають абразії берега. Їхні рясні штормові викиди, насамперед камки (максимум в серпні – вересні), перешаровані пухкими відкладами, інтенсифікують акумуляцію в береговій зоні, формують фітогенні береги та, завдяки масовому розвитку в них безхребетних, теж є важливим елементом кормової бази птахів (Живаго, 1948; Маккавеева, 1979).

216

Виявлено 91 вид фітобентосу: Magnoliophyta – 7 видів, Chlorophyta – 26, Phaeophyta – 4, Rhodophyta – 32, Cyanophyta – 22*.

Більшість видів водоростей розвивається епіфітно на листі морських трав, на філофорі та деяких інших водоростях, що мають достатньо великі таломи. Максимум видової різноманітності зареєстровано в напівізольованих лагунах з градієнтом мінералізації. У лагунах (особливо в олігогалінних ділянках) переважають мезо- і полісапробні макрофіти (50-100%), в морі – олігосапробні (50-65%). За кількістю видів домінують коротковегетуючі, а за біомасою – багаторічні (рідше коротковегетуючі) макрофіти. У фітобентосі заповідних акваторій представлені 11 видів водоростей, що занесені до Червоної книги України: стилофора ризоїдна, або ніжна (Stilophora rhizodes (S. tenella)), дазіопсис, або eвпогодон короткогострокінцевий (Dasyopsis apiculata (Eupogodon apiculatus)), астероцитис, або хроодактилон розгалужений (Asterocystis ramosa (Chroodactylon ramosum)), лорансія, або осмундея гібридна (Laurencia hybrida (Osmundea hybrida)),

лорансія пір’ястонадрізана, або осмундея зрізана (Laurencia pinnatifida

(Osmundea truncata)), полісифонія дрібношипова (Polysiphonia spinulosa), ентероморфа азовська (Enteromorpha maeotica), хетоморфа Зернова (Chaetomorpha zernovii), кладофора вадорська (Cladophora vadorum), кладофора далматська (Cladophora dalmatica) та хара сивіюча (Chara canescens); чотири ендеміки різного рангу – ентероморфа меотична, хетоморфа Зернова, дазіопсис короткогострокінцевий та кладофора сиваська (Cladophora siwaschensis).

У філіалі Лебедині острові виявлено 5 видів судинних рослин із Червоної книги України і міжнародних списків: вайда прибережна

(Isatis littoralis) (ЧКУ, ЄЧС); камка морська (Zostera marina) (БЕРН) –

звичайно; катран морський (Crambe maritima) (ЧКУ); мачок жовтий

(Glaucium flavum) (ЧКУ); холодок прибережний (Asparagus litoralis) (ЄЧС) – дуже рідко.

Скорочення рисосіяння та риборозведення знизить надходження в лагуни різноманітних полютантів і мулистих часток, підвищить мінералізацію, а бентосна макрофлора стане різноманітнішою за рахунок поширення видів з прилеглих морських акваторій. З іншого боку, ймовірна поступова заміна найбільш продуктивних угруповань

* Номенклатура водоростей дана за зведенням: Разнообразие водорослей Украины / Под. ред. С.П. Вассера, П.М. Царенко // Альгология. – 2000. – 10, № 4. – 295 с. Назви “червонокнижних” таксонів уточнено за зведенням: Algae of Ukraine: diversity, nomenclature, taxonomy, ecology and geography // Edited by Petro M. Tsarenko, Solomon P. Wasser & Eviator Nevo. – Ruggell: A.R.A.Gantner Verlag K.G., 2006. – 713 p.

217

харофітів угрупованнями морських трав, зелених водоростей і червоних водоростей, а також деградація очеретяних заростей. Тому за умови збереження зв’язку лагун із морем, контрольоване (за кількістю і якісним складом) надходження в них прісних вод підтримує певний екологічний баланс, що склався впродовж останніх 30-40 років в екосистемі “дельтового” комплексу (Садогурський, 2001 б, в, 2003, 2009). Це узгоджується з природоохоронними пріоритетами філіалу – охороною водоплавних птахів і місць їх існування. Філіал є частиною ІВА території і Рамсарського ВБУ “Каркінітська і Джарилгацька затоки”. В перспективі в північно-східній частині Криму може бути створений національний природний парк, який включатиме Лебедині острови, РЛП “Бакальська коса”, орнітологічний заказник “Каркінітський” та ряд інших ділянок.

Список літератури

1.Геоботанічне районування Української РСР. – К.: Наук.думка, 1977. – 302 с.

2.Голубев В.Н. Биологическая флора Крыма. – Ялта, ГНБС, 1996.

–88 с.

3.Голубев В.Н., Корженевский В.В. Критерии выделения и синтаксоны крымскососновых лесов. – Ялта, 1984. – 48 с. Деп. в

ВИНИТИ, № 1124-84.

4.Дідух Я.П. Растительность Горного Крыма (структура, динамика, эволюция и охрана). – Киев: Наук. думка, 1992. – 256 с.

5.Дідух Я.П., Костіна В.П., Шеляг-Сосонко Ю.Р. Флора і рослинність Лебединих островів // Укр. ботан. журн. – 1979. – 36. – № 5. – С. 472-475.

6.Живаго А.В. О береговых формах рельефа, создаваемых выбросами отмерших водорослей // Материалы по геоморфологии и палеогеографии СССР: Тр. Ин-та географии. – М., Л.: Изд-во АН СССР, 1948. – Вып. 42. – С. 142-153.

7.Зенкович В.П. Морфология и динамика советских берегов Черного моря. – М.: Изд-во АН СССР, 1960. – Т. 2: Северо-западная часть. – 216 с.

8.Калугина-Гутник А.А. Фитобентос Черного моря. – К.: Наук.

думка, 1975. – 248 с.

9.Капралов А.А., Клюкин А.А. Динамика Юго-восточного берега Каркинитского залива // Труды Никит. ботан. сада. – Ялта, 2004. – Т. 123.

–С. 219-231.

10.Корженевский В.В. Сосняки из Pinus kochiana на Главной гряде Крымских гор (синтаксономическое положение) // Классификация растительности СССР (с использованием флористических критериев).

218