zap_2

також, значно частіше, асоціаціями союзу Salicion cinereae порядку

Salicetalia auritae того ж класу.

На невеликих площах, здебільшого прилеглих до території діючого полігону, де лісова рослинність не сформована, а грунти представлені бідними супісками й пісками, переважно флювіогляціального походження, формуються чагарничкові угруповання з переважаняям вересу звичайного (Calluna vulgaris) і чорниці

(Vaccinium myrtillus) (ас. Calluno-Vaccinietum Büker 1942).

Трав’яна рослинність представлена на дуже малих площах. Це післялісові й заплавні луки, ценотично відкриті угруповання незакріплених пісків, синантропна рослинність тощо. Переважаючими є угруповання з домінуванням куничника наземного (Calamagrostis epigeios), що формуються переважно на зрубах, та лучні ценози з домінуванням грястиці збірної (Dactylis glomerata), молінії голубої

(Molinia caerulea), щучника дернистого (Deschampsia cespitosa),

костриці лучної (Festuca pratensis), костриці овечої (F. ovina), костриці червоної (F. rubra), тимофіївки лучної (Phleum pratense), комишу лісового (Scirpus sylvaticus), ситника розлогого (Juncus effusus).

Болотна та прибережно-водно рослинність на території парку представлена слабо. Виявлені ценози осоки здутої (Carex rostrata), осоки гостровидної (C. acutiformis), півників болотних (Iris pseudacorus), лепешняку великого (Glyceria maxima), рогозу широколистого (Typha latifolia), очерету (Phragmites australis). Власне водна рослинність займає в парку незначну площу і представлена ценозами жабурника звичайного (Hydrocharis morsus-ranae), водяного різаку алоевидного

(Stratiotes aloides), елодеї канадської (Elodea canadensis), куширу темнозеленого (Ceratophyllum demersum), водопериці кільчастої

(Myriophyllum verticillatum), латаття сніжно-білого (Nymphaea candida),

рдесника плаваючого (Potamogeton natans).

Важливе созологічне значення мають фрагменти термофільних угруповань з участю ксерофітних і петрофітних видів, наприклад, в урочищі Біла Скеля, де представлена одна з двох, відомих в Україні, локальних популяцій костриці пісколюбної (Festuca psammophylla).

Певний созологічний інтерес представляють також фрагменти лісів з домінуванням вільхи сірої (Alnus incana), які трапляються біля підніжжя схилів у долинах річок. Їх формування зумовлене мезокліматичними інверсіями, і, загалом, вони в регіоні мають, очевидно, реліктове походження.

На території національного парку виявлені угруповання 8 синтаксонів, що включені до Зеленої книги України:

угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням барвінку малого (Vinca minor),

561

угруповання букових лісів (Fagetа sylvaticae) з домінуванням плюща звичайного (Hedera helix),

угруповання звичайнососново–букових лісів (Pineto (sylvestris)– Fagetа (sylvaticae)) та грабово–звичайнососново–букових лісів

(Carpineto (betuli)–Pineto (sylvestris)–Fagetа (sylvaticae)),

угруповання буково–звичайнодубових лісів (Fageto (sylvaticae)– Quercetа (roboris)),

угруповання букових лісів барвінкових (Fagetа (sylvaticae) vincosa (minoris))),

угруповання буково-звичайнососнових лісів (Fageto (sylvaticae)– Pinetа (sylvestris)),

угруповання буково-звичайнодубово-звичайнососнових лісів

(Fageto (sylvaticae)–Querceto (roboris)–Pinetа (sylvestris)) та грабово– буково–звичайнососнових лісів (Carpineto (betuli)–Fageto (sylvaticae)– Pinetа (sylvestris));

угруповання формації латаття сніжно-білого (Nymphaeaeta candidae).

За попередніми даними флора парку налічує близько 800 видів судинних рослин і, відповідно, парк майже не поступається за рівнем флористичної репрезентативності заповіднику “Розточчя”, флора якого налічує 825 видів. Разом з тим, на його території значно менше представлені види гігро- й гідрофільних флороекотопологічних комплексів, зокрема палюдофітона.

За зведеними даними (Кагало, 1990; Загульський, 2000) для флори Розточчя вказувалося 79 видів, включених до Червоної книги України (1996). Зростання значної частини цих видів на сьогодні не підтверджено (близько 25 %), або їхні оселища є достовірно зруйнованими. За попередніми літературними даними для території НПП “Яворівський” наводиться близько 40 видів рослин з Червоної книги України. За останніми даними спеціальних флорологічних досліджень території на сьогодні для території парку виявлено лише 19 видів, що занесені до Червоної книги України (2009).

Це такі види:

•баранець звичайний (Huperzia selago (L.) Bernh. ex Schrank et Mart.) – спорадично трапляється в букових лісах Янівського лісництва;

•білоцвіт весняний (Leucojum vernum L.) – рідко у свіжих і вогкуватих лісах, в ярах (околиці с. Фійна);

•булатка великоквіткова (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) – поодиноко або невеликими групами трапляється в букових і грабово-букових лісах Янівського лісництва;

562

•булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) –

дуже рідко в розріджених букових лісах на схилах;

•гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis (L.) Rich.) – спорадично трапляється в лісах по всій території парку;

•гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria (L.) Sw.) – на сухих трав’яних схилах дуже рідко (урочище Біла Скеля біля с. Лелехівка);

•зозулині сльози яйцевидні (Listera ovata (L.) R.Br.) – рідко росте в букових лісах Янівського та Майданського лісництв;

•коручка чемерниковидна (Epipactis helleborine (L.) Crantz)

–спорадично трапляється по всій території парку, але переважно в букових, буково-соснових і грабово-букових лісах, переважно на освітлених місцях, уздовж просік на узліссях;

•лілія лісова (Lilium martagon L.) – спорадично в усіх типах широколистяних лісів парку, але малочисельними ценопопуляціями;

•лунарія оживаюча (Lunaria rediviva L.) – рідко в букових лісах (поблизу с.Фійна);

•любка дволиста (Platanthera bifolia (L.) Rich.) – трапляється зрідка на узліссях і в розріджених букових лісах по всій території парку;

•любка зеленоквіткова (Platanthera chlorantha (Cust.) Rchb.) – поширена аналогічно до попереднього виду, але трапляється дуже рідко;

•пальчатокорінник плямистий (Dactylorhiza maculata (L.) Soό) – зрідка трапляється на вологих луках і в заплавах (околиці с. Ставки);

•пальчатокорінник травневий (Dactylorhiza majalis (Rchb.) P.F.Hunt et Summerhayes) – рідко на вологих луках у Янівському лісництві;

•підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis L.) – спорадично в букових, буково-соснових, грабово-букових, грабових лісах по всій території парку;

•плаун колючий (Lycopodium annotinum L.) – дуже рідко в соснових і дубово-соснових лісах;

•сальвінія плаваюча (Salvinia natans (L.) All.) – зрідка в каналах і водоймах на межі парку біля с. Лелехівка;

•товстянка двоколірна (Pinguicula bicolor Wołoszcz.) – поодиноко на болотистих луках біля с. Ставки;

•цибуля ведмежа (Allium ursinum L.) – поодиноко у свіжих букових лісах біля с. Фійна і с. Верещиця.

563

До Червоного списку МСОП включено товстянку двоколірну (Pinguicula bicolor), а до Додатку І Бернської конвенції – сальвінію плаваючу (Salvinia natans). Види з Європейського Червоного списку не виявлені.

Наведені дані щодо поширення раритетних видів флори парку мають лише попереднє значення. Необхідними є детальне вивчення їх поширення й стану популяцій.

За функціональним зонуванням територія парку розподілена на заповідну зону площею 661,6 га, зону регульованої рекреації – 1254,1 га, зону стаціонарної рекреації — 30,2 га та господарську зону – 5162,1 га. Територія, що надана парку без вилучення в землекористувачів, тобто 4193 га (59% загальної площі парку), зарахована до господарської зони. Такий розподіл не є оптимальним для виконання парком природоохоронних функцій, оскільки зарахування території до господарської зони передбачає здійснення на ній повного обсягу лісогосподарських заходів, практично без урахування созологічного значення території.

Згідно з проектом влаштування території, результатами лісовпорядкування, певними традиціями регіону пріоритетним напрямком діяльності парку є його екотуристична спеціалізація. У зв’язку з цим важливим є формування і розвиток власної рекреаційної інфраструктури парку. Певну проблему в цьому створює те, що землі, які надані парку в постійне користування, передані без передавання парку тих об’єктів, зокрема рекреаційних, які на них розташовані. Крім того, парадоксальною є та ситуація, що парку не належить жодний водний об’єкт на його території. Така ситуація ускладнює не лише виконання парком рекреаційної функції, але й безпосередніх природоохоронних завдань.

Список літератури

1.Громов Е.М. Сучасний стан, перспективи розвитку та проблеми організаційного становлення національного природного парку “Яворівський” // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі. Мат-ли міжнародної наук.-практ. конф. (с. Шкло, 6-7

липня 2000 р.). – Львів: Логос, 2000. – С. 145-149.

2.Брусак В. Історія, сучасний стан і перспективи розвитку заповідної справи на Розточчі // Вісник Львів. ун-ту. Серія географічна. –

Л., 2000. – Вип. 26. – С. 237-242.

3.Любинець І.П. Нові локалітети рідкісних видів рослин на території Яворівського НПП // Збереження та відтворення біорізноманіття

564

Горган. Мат-ли наук. практ. конф., присвяченої 10-річчю природного заповідника “Горгани”. – Надвірна, 2006. – С. 131-132.

4.Загульський М.М. Судинні рослини Українського Розточчя, що занесені до Червоної книги України // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі (с. Шкло, 6–7 липня 2000 р.): Мат-ли міжнар. наук.-практ. конфер. Львів, 2000. – С. 145-149.

5.Загульський М.М., Кучинська І.В., Майданський М.А. Созологічна оцінка території національного природного парку “Яворівський” // Проблеми і перспективи розвитку природоохоронних об’єктів на Розточчі. Мат-ли міжнародної наук.-практ. конф. (с. Шкло, 6-7 липня 2000 р.). –

Львів: Логос, 2000. – С. 150-152.

6.Кагало А.А. Охраняемые виды во флоре Украинского Росточья //

7.Кагало О.О. Скібіцька Н.В. До оцінки аутфітосозологічної репрезентативності заповідників і національних парків Поділля // Національні природні парки в екологічній мережі України. – Хмельницький-Славута, 2001. – С. 38-41.

8.Кагало О., Зінько Ю., Татух С., Андрєєва О., Скібіцька Н., Савка Г., Горбань І. Яворівський національний природний парк у системі регіональної, національної та загальноєвропейської екомережі // Яворівський національний природний парк (до десятиріччя створення). За ред. Ю. Чорнобая, О. Кагала. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – С. 51-61.

9.Лісівницькі дослідження на Розточчі. – Львів: Каменяр, 1972. –

312 с.

10.Сорока М.І. Рідкісні та зникаючі види рослин Українського Розточчя // Науковий вісник УкрДЛТУ. – Львів, 1995, вип. 4. – С. 77-81.

11.Сорока М.І. Аналіз флори Українського Розточчя // Праці Наукового товариства ім. Т.Г. Шевченка. – Екологічний зб. – 2. – Львів, 2001, т. VIII. – С. 143-158.

12.Сорока М.І. Флора судинних рослин Українського Розточчя. –

Львів, 2002. – 154 с.

13.Сорока М.І. Рослинність Українського Розточчя. – Львів : Вид-во

“Світ”, 2008. – 432 с.

14.Стойко С.М., Жижин М.П., Кагало О.О. Флороценотична структура та охорона раритетних лісів Pineto-Fageta sylvaticae на північно-східній межі поширення // Укр. ботан. журн. – 1990. – 47, № 3. –

С. 68-73.

15.Яворівський національний природний парк. До 10-річчя створення / ред. Ю. Чорнобай, О. Кагало. – Львів: ЗУКЦ, 2008. – 166 с.

565

Порівняльний аналіз представленості у заповідниках і національних природних парках України рідкісних видів та угруповань

Червона книга України, Червона книга МСОП, Європейський Червоний список і Додаток І Бернської конвенції разом включають 718 видів судинних рослин. Згідно даних, наведених у попередніх розділах, із них 613 вказуються для заповідників і національних природних парків, а 105 – не вказуються. Для біосферних заповідників вказується 230 видів, природних заповідників – 386 видів, національних природних парків – 426 видів. Для видів з Червоної книги України ці величини становлять відповідно 200, 324, 365; для видів з Червоного списку МСОП – 19, 67, 52; для видів високих категорій (E, V) Червоного списку МСОП – 9, 22, 19; для видів з Європейського Червоного списку МСОП (1991) – 35, 98, 89; для видів з Додатку І Бернської конвенції – 15, 38, 34.

Найбагатшими за кількістю видів з Червоної книги України є гірські заповідники і НПП (Табл. 1). В Карпатах значно вищі показники мають об’єкти з добре виявленим субальпійським поясом, розташовані в південно-східній частині Українських Карпат. За кількістю видів з Червоного списку МСОП перші місця займають території Гірського Криму, мало поступаються їм приазовські території. За кількістю видів з Європейського Червоного списку провідні місця займають території Гірського Криму і Лівобережного Степу. Видів Додатку І Бернської конвенції найбільше в заповідниках Гірського Криму, а також у Канівському заповіднику.

Найменшою кількість видів з Червоної книги України є на територіях північного сходу і частково центру України (НПП “Мезинський”, “Ічнянський”, “Пирятинський”, “Слобожанський”, “Гетьманський”, “Нижньосульський”) та на деяких територіях південно-західної частини степової зони (НПП “Нижньодністровський”, “Тузловські лимани”, “Білобережжя Святослава”, “Олешківські піски”). Деякі з цих “бідних” територій є мало вивченими, але великого зростання кількості видів з Червоної книги на них очікувати не слід. Бідність названих територій степової зони значною мірою пов’язана з їх екотопічною нерепрезентативністю – у них відсутні або слабо представлені зональні степові ценози.

Кількість угруповань із Зеленої книги найвищою є переважно на територіях заходу України і територіях з високою представленістю водної рослинності.

566

Таблиця 1. Кількість видів судинних рослин із різних переліків та рослинних угрупованнях із Зеленої книги України у заповідниках і національних природних парках України

567

568

Кількість видів, наявних лише на одній території, показана в Табл. 2. Найбільше таких унікальних видів у БЗ “Карпатський” (25

видів: Antennaria carpatica, Anthemis carpatica, Astragalus krajinae, Biscutella laevigata, Carduus collinus, Crocus banaticus, Doronicum hungaricum, Draba aizoides, Erythronium dens-canis, Genista oligosperma, Gentiana nivalis, Hedysarum hedysaroides, Iris pseudocyperus, Lonicera caerulea, Minuartia pauciflora, Plantago atrata, Poa deylii, Quercus austriaca, Salix alpina, Saxifraga androsacea, Stipa transcarpatica, Trifolium badium, Veronica aphylla, Veronica bellidioides, Veronica fruticans) і ПЗ “Карадазький” (17 видів: Anthemis tranzscheliana, Astragalus similis, Astragalus suprapilosus, Atraphaxis replicata, Centaurea sarandinakiae, Cephalaria demetrii, Cleome ortithpodioides, Crambe steveniana, Crataegus karadaghensis, Crataegus pojarkovae, Eremurus spectabilis, Nitraria schoberi, Notholaena marantae, Onobrychis pallasii, Orchis punctulata, Raphanus maritimus, Stipa heterophylla). Велика кількість унікальних видів у БЗ “Карпатський” значною мірою пов’язана з його кластерним характером і великою площею. Окремі кластери цього заповідника мають від 0 до 8 унікальних видів, значно менше, ніж ПЗ “Карадазький”.

569

Таблиця 2. Кількість видів з Червоної книги України та міжнародних червоних списків списків, які трапляються лише на одній території.

Для кожного із видів, занесених до Червоної книги України і міжнародних списків, обчислено кількість заповідників і парків, у яких вид наявний. Для таких об’єктів, як БЗ “Карпатський”, ПЗ “Кримський”, “Медобори”, “Український степовий”, “Луганський”, НПП “АзовоСиваський” наявність виду враховувалася окремо за кластерами, які наведені в Табл. 1 і Табл. 2. Всього до аналізу залучено 81 територію. Види, які є на більш, ніж 20 територіях, наведені в Табл. 3. 162 види наявні тільки на одній території, 108 видів – на двох, 87 – на трьох.

Таблиця 3. Види, які трапляються у найбільшій кількості заповідників і національних природних парків України (з врахуванням основних кластерів).

572

573

Режим заповідників і національних природних парків України та основні проблеми охорони рослинного світу в них

Ефективна охорона природи, в т.ч. рослинного світу, залежить від правильного вибору режиму охорони. Режим, в свою чергу, залежить від пріоритетів охорони і ступеня охорони, тобто від того, в якій мірі територія використовується для неприродоохоронних цілей. Різні завдання і режими відповідають різним категоріям природнозаповідного фонду та різним функціональним зонам у межах однієї природно-заповідної території. В природному заповіднику встановлюється суворий режим охорони майже на всій його території. В біосферних заповідниках і національних природних парках виділяються значної площі території, де дозволена рекреаційна або господарська діяльність. В Табл. 4 і Табл. 5 показано співвідношення функціональних зон в біосферних заповідниках і тих національних природних парках, де функціональне зонування вже затверджене або перебуває на стадії затвердження.

Таблиця 4. Площі функціональних зон біосферних заповідників

(га)

В ідеалі режим природного заповідника і заповідної зони об’єкта іншої категорії є режимом невтручання. Пріоритетним їх завданням є забезпечення природного ходу процесів, мінімізація антропогенного впливу. Однак в низці випадків такий режим є несприятливим для певних природних об’єктів, які є важливими об’єктами охорони (наприклад, для видів, занесених до Червоної книги України). Переважно це стосується лучних і степових угруповань, які сформувалися за умови інтенсивного відчуження наземної фітомаси шляхом випасання, викошування, випалювання. За умови припинення цих впливів у ценозах зростає участь чагарників і дерев, відбуваються зміни видового складу. Відомим прикладом таких змін є резерватні сукцесії

574

Таблиця 5. Площі функціональних зон національних природних парків (га)

у відділеннях Українського степового і Луганського природних заповідників, створених на ділянках степу, які раніше інтенсивно використовувалися як пасовища. Процеси олуговіння і поширення чагарників у степах заповідників посилюються кліматичними змінами. Збалансована степова екосистема має високу біомасу диких степових копитних, які в українських степах давно зникли. Стабільні їх популяції в українських заповідниках не можуть існувати внаслідок малої площі заповідних ділянок і переважання на прилеглих територіях дуже трансформованих і густо заселених місцевостей. Протягом десятків і сотень років, які передували створенню степових заповідників, їх території використовувалися як пасовища домашньої худоби. Закон України “Про природно-заповідний фонд України” дозволяє “здійснення заходів щодо … збереження та відновлення

575

рослинних угруповань, що історично склалися, видів рослин і тварин, які зникають”. Регуляційні заходи, здебільшого у вигляді викошування, проводяться на значних площах у відділеннях степових заповідників Михайлівська цілина, Хомутовський степ, Стрільцівський степ, Провальський степ. Здебільшого вони є недостатніми для підтримання степової рослинності, і, не зважаючи на косіння, в ценозах зменшується кількість степових видів, а дернинні домінанти заміщуються кореневищними травами і кущами. Більш ефективним є випасання тварин. На значній площі воно здійснюється в заповіднику “АсканіяНова”, переважно на територіях із лучною рослинністю. Хоча у цьому випадку основною метою є утримування копитних, випасання в комплексі з витоптуванням сприяє існуванню деяких рідкісних видів рослин (зіркоплідник частуховий (Damasonium alisma Mill.), ситник кулястоплодий (Juncus sphaerocarpus Nees) та ін.). В Українському степовому заповіднику утримуються коні, але чисельність їх низька, випасаються вони на малій площі. Ділянки, що випасаються кіньми, мають типовішу степову рослинність з вищою участю дернинних злаків.

Небажані трансформації трав’яних ценозів внаслідок припинення випасання або викошування відбуваються природному заповіднику “Медобори” (Гостра Скеля, ур. Волове), національних природних парках “Галицький”, “Гетьманський” “Голосіївський”, “Черемоський”. В заповіднику “Медобори” здійснюються заходи проти розвитку дерев і чагарників на лучностепових ділянках шляхом вирубування.

На відміну від степових ценозів, созологічна цінність лук, як правило, є вищою при їх сінокісному використанні або випасанні з низькою інтенсивністю. Значні площі лук в НПП України існують завдяки їх традиційному використанню, яке пов’язане з низьким економічним рівнем суспільства. В багаших країнах Європи площа природних лук в останні десятиріччя дуже зменшилася (як внаслідок інтенсифікації використання, так і внаслідок заростання деревами й кущами), і їх охорона там вимагає дотацій для виконання нерентабельних сільськогосподарських заходів.

Лісовим ценозам і їх окремим рідкісним видам природні сукцесії загрожують рідко. Тому на територіях високого ступеня охорони рубки та інші лісогосподарські заходи, як правило, не потрібні. Більшість тих заходів, які здійснюються в лісах заповідників і парків України, не мають на меті збереження тих чи інших зникаючих об’єктів. Аргументами при їх обгрунтуванні бувають наявність високої захаращеності, поганий санітарний стан, наявність шкідників лісу. Але це суто господарські поняття, які придумані для підвищення кількості і якості деревини, яка заготовлюється. Цими поняттями не

576

можна користуватися на територіях, які згдіно Закону України “Про природно-заповідний фонд України” “вилучаються з господарського використання”, а такими є природні заповідники, заповідні зони біосферних заповідників і національних природних парків. Корінні природні ліси, як правило, містять багато мертвої деревини й існують в такому стані дуже тривалий час. Не повинні бути приводом для рубок на територіях високого ступеня охорони і нерегулярні явища, такі як вітровали та пожежі. Ці явища завжди були нерегулярними, а розвиток фітоценозів – нерівномірним. Природні цикли, що включають вітровали і пожежі, забезпечують існування певних типів ценозів. Зокрема лісові пожежі сприяють формуванню соснових лісів.

У більшості національних природних парків України найбільшу площу займає господарська зона. Це значить, що в середньому по території парку офіційно встановлений режим охорони є слабким. В лісах рівнинної частини України, які віднесені до господарської зони, здійснюються навіть суцільні рубки головного користування. Таке співвідношення зон робить більшість НПП України невідповідними критеріям, які розроблені IUCN для категорії “національний парк” (за класифікацією IUCN), за якими в ”національному парку” не менше 75% території мають бути позбавлені господарського використання (Онищенко, 1998; Андрієнко та ін., 2003; Guidelines… , 2006). Тому важливим напрямком розвитку мережі національних природних парків України, є вдосконалення їх функціонального зонування, в т.ч. зменшення площі господарської зони.

Низка заповідників і парків включає землі високої ціни і тому знаходяться під значним тиском бажаючих придбати землю для неприродоохоронних цілей, в основному, для забудови (ПЗ “Ялтинський гірсько-лісовий”, НПП “Голосіївський”, “Приазовський”, “Святі гори”, “Шацький” та ін.).

Негативні наслідки рекреації найбільше проявляються в НПП “Голосівський”. В лісах більш відвідуваної північної частини цього парку в трав’яному ярусі переважає адвентивний вид розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora). В інших об’єктах рекреаційна дигресія спостерігається на невеликій частині загальної площі.

Ряд заповідників і НПП України потребує територіальних змін, в основному в напрямку розширення. Так, до НПП “Чарівна гавань” не увійшла морська акваторія, хоча вона планувалася до включення. До НПП “Білобережжя Святослава” не включено деякі созологічно цінні ділянки, які були і є у складі РЛП “Кінбурнська коса” і які планувалося включити до національного парку. До НПП “Голосіївський” не увійшли деякі досить цінні урочища Голосіївського РЛП. НПП “Верховинський” створено на лісових землях без включення багатьох цінних

577

гірськолучних ділянок. НПП “Хотинський” створено переважно на водосховищі на р. Дністер, тоді, як його основою мав стати великий лісовий масив на Хотинській височині, який не увійшов до парку. В Деснянсько-Старогутському НПП в його придеснянській частині до парку не увійшли ліси, внаслідок чого ця частина парку має дуже складну конфігурацію. Дуже фрагментованою є територія НПП “Північне Поділля”, включення до парку низки природних ділянок може значно зменшити кількість його кластерів.

НПП “Подільські товтри”, навпаки, потребує реорганізації в іншому напрямку. Цей парк складається переважно з орних земель та інших неприродних територій. В сучасних межах він мало відповідає поняттю природно-заповідної території, хоча й включає багато цінних ділянок.

Проблемою є підвищення ізольованості природних територій в межах деяких заповідників і парків із-за освоєння прилеглих земель. В найбільшій мірі це стосується Дніпровсько-Орільського природного заповідника і Голосіївського НПП.

Список літератури

Андрієнко Т.Л., Онищенко В.А., Клєстов М.Л., Прядко О.І., Арап Р.Я. Система категорій природно-заповідного фонду України та питання її оптимізації / під ред. Т.Л. Андрієнко. – К.: Фітосоціоцентр, 2001. – 60 с.

Онищенко В.А. Про відповідність національних парків України міжнародним критеріям // Заповідна справа в Україні. – Канів, 1998, том

4, №1. – С. 17-20

Guidelines for Applying Protected Area Management Categories / Ed. by N.Dudley. – Gland: IUCN, 2006. – 86 p. (http://dataH .iucn.org/dbtw-wpd/ edocs/PAPS-016.pdf)H

578

Післямова

Перспектива інтеграції природно-заповідної мережі України у загальноєвропейську мережу зумовлює особливу увагу до природнозаповідних територій України, насамперед, міждержавних та загальнодержавних територій. Тому підготовка цього видання спрямована насамперед на те, щоб виявити сучасну картину фіторізноманіття заповідників і національних природних парків (НПП) України.

Останнє зведене видання по НПП України вийшло в світ 2003 р. Перед цим було опубліковано декілька робіт по системі заповідників, в т. ч. і біосферних.

Хоча з того часу не пройшло і 10 років, а загальна картина природно-заповідних територій України дуже змінилася. Це пояснюється насамперед тим, що у 2000-2010 роках інтенсивно створювались нові природно-заповідні території України, пожвавилась також міжнародна діяльність в цьому напрямку. Особливо зросла кількість НПП. Адже Україна, як і всі пострадянські держави успадкувала від Радянського союзу специфічну мережу природнозаповідних територій, в центрі якої знаходились заповідники, що не було властивим більшості інших країн світу. В Україні вони в сукупності займали близько 0,3% території і являли собою наукові установи в природі (категорія Ia в класифікації МСОП), а загальна площа природно-заповідного фонду була близько 1%.

Нині склад природно-заповідних територій України докорінно змінився. Кількість НПП з 2003 р. зросла майже вчетверо і становить 47. Кількість природних заповідників – 19, біосферних заповідників – 4. Таке стрімке нарощування кількості НПП обумовлює те, що їх фіторізноманіття нині активно вивчається, в деяких парках цей процес тільки розпочатий. Автори, які уособлюють всі регіони України, де створені НПП, представляють читачу сучасну картину природно-заповідних територій. Для всіх територій наводяться актуальні завдання подальшого їх вивчення, проблеми розширення, зонування тощо. Автори щиро сподіваються, що книга буде корисною всім категоріям читачів. Це допоможе поглибленню вивчення найцінніших територій України.

579