3. Структура податкової системи України

Структура податкової системи держави — важливий показ­ник досконалості й розвиненості самої системи. Власне, струк­тура не є чимось постійним і незмінним, вона розвивається й удосконалюється. За своєю економічною сутністю структура податкової системи — це перелік податків, зборів і відрахувань до бюджетів різних рівнів, а також до централізованих і децен­тралізованих фондів цільового призначення та їхня питома ва­га в загальній сумі платежів.

Структура податкової системи держави визначається її закона­ми. Система   податків,   зборів   -   сукупність   різних   їх   видів, об'єднаних у групи за такими критеріями:

1)        залежно від платника:

а)         податки і збори, які сплачують юридичні особи;

б)        податки і збори, які сплачують фізичні особи;

в) змішані податки і збори; При цьому змішані податки можна розподілити на: податки, які визначаються наявністю певних матеріальних благ, та податки, які визначаються діяльністю платників.

2)        за методом (формою) оподаткування:

а)         прямі (майнові) - сплачуються з прибутку, доходу або майна. (Особисті — податки, що сплачують платником податків за рахунок і залежно від отриманого ним доходу (прибутку) і врахову­ють платоспроможність платника; реальні (від англ. rеal — майно) — податки, що сплачують з майна, в основі яких лежить не реальний, а передбачуваний середній дохід);

б)        непрямі (на споживання) - справляються у процесі використання матеріальних благ, визначаються розміром споживання, включаються у вигляді добавки до ціни товару, сплачуються споживачем;

3) за економічним змістом об’єкта оподаткування:

а)         податки і збори, об'єктом оподаткування яких є доходи;

б)        податки і збори, об'єктом оподаткування яких є майно;

4)        залежно від спрямування:

а)         податки і збори, які зараховуються до Державного бюджету;

б)        податки і збори, які зараховуються до місцевих бюджетів;

в)         пропорційні податки і збори - які зараховуються до Державного та місцевих бюджетів у певних співвідношеннях;

г)         податки і збори, з яких формуються цільові позабюджетні фонди коштів;

5)        залежно від характеру використання:

а)         загального призначення - використовуються на загальні цілі;

б)        цільові - обов'язкові платежі, що зараховуються до цільових позабюджетних фондів коштів;

6)        залежно від періодичності сплати:

а)         разові - як правило, сплачуються один раз протягом податкового періоду;

б)        систематичні (регулярні) - сплачуються регулярно через певні проміжки податкового періоду (щомісячно, щоквартально).

7) Залежно від каналу надходження. Податки та збори надходять до бюджетів різних рівнів, на підставі чого їх можна розподілити на закріплені й регульовані. Закріплені податки цілком надходять до конкретного бюджету або позабюджетного фонду. Серед закріплених податків виділяють податки, які надходять до державного бюджету, до місцевого бюджету. Регулюючі (різнорівневі) податки надходять до бюджетів різних рівнів у пропорціях відповідно до бюджетного законодавства. Суми відрахувань за такими податками, що підлягають зарахуванню безпосередньо до державного бюджету і бюджетів інших рівнів, визначаються при затвердженні кожного бюджету.

8) Залежно від способу стягнення: а) пайові (кількісні) — розмір і податку встановлюється для кожного платника окремо та враховується майновий стан платника і його можливості сплати. Загальна величи­на податку формується як сума платежів окремих платників; б) репартиаційні — податки, що нараховуються на цілу корпорацію плат­ників, які самостійно здійснюють між собою остаточний розподіл податкового тягаря. Історично це перша форма справляння податків, що проходила кілька етапів: перший — установлення загальної суми потреби держави в доходах; другий — розподіл цієї суми між тери­торіальними одиницями; третій — її розподіл між платниками.   

9) За методами обчислення податки можна поділити таким чином:

1. Кадастровий (від слова кадастр - таблиця, довідник) коли об'єкти оподаткування розділені на групи за певною ознакою. Перелік цих груп і їх ознаки заносяться у відповідні довідники. Для кожної групи встановлена індивідуальна ставка податку. Такий метод характеризується тим, що розмір податку не залежить від прибутковості об'єкта. Прикладом такого плата за землю, є збір за першу реєстрацію транспортних засобів. Він утримується за встановленою ставкою в залежності від об'єму двигуна транспортного засобу і не залежить від того, використовується транспортний засіб чи простоює.

2. На підставі декларації. Декларація - документ, в якому платники податку наводять розрахунок доходу і податок із нього. Характерною рисою цього методу є те, що сплата податку відбувається після отримання доходу особою, яка цей доход отримує. Наприклад, податок на прибуток підприємств.

3. З джерела виплати доходу, що зменшується на суму податку. Наприклад, податок з доходів фізичних осіб, який сплачується підприємством або організацією, де працює фізична особа. До виплати заробітної плати з неї утримується прибутковий податок і перераховується до бюджету, решта сплачується робітнику.

Подібні підстави класифікації мають або певне теоретичне значення, або лише запроваджуються до чинного податкового законодавства Украї­ни, або стосуються іншого законодавства (на­приклад, бюджетного — коли йдеться про розподілення податків згідно з каналами надходження до певних видів бюджетів).

10) Тривалий час за­конодавцем використовується практично єдина підстава класифікації податків та зборів — залежно від компетенції органу, що вводить дію податкового платежу на відповідній території в ст.. 8 ПКУ встановлюються загальнодержавні та місцеві податки та збори.

А) До загальнодержавних належать податки та збори, що встановлені Податковим Кодексом і є обов'язковими до сплати на усій тери­торії України, крім випадків, передбачених Податковим Кодексом.

Б) До місцевих належать податки та збори, що встановлені відповідно до переліку і в межах граничних розмірів ставок, визна­чених Податковим Кодексом, рішеннями сільських, селищних і міських рад у межах їх повноважень, і є обов'язковими до сплати на території відповідних територіальних громад.

Стаття 9. Загальнодержавні податки та збори

9.1. До загальнодержавних податків належать:

9.1.1. податок на прибуток підприємств;

9.1.2. податок на доходи фізичних осіб;

9.1.3. податок на додану вартість;

9.1.4. акцизний податок;

9.1.5. екологічний податок;

9.1.6. рентна плата;

9.1.7. мито.

Відносини, пов'язані з установленням та справлянням мита, регулюються митним законодавством, якщо інше не передбачено ПКУ.

Зарахування загальнодержавних податків та зборів до державного і місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Установлення загальнодержавних податків та зборів, не передбачених  ПКУ, забороняється.

Стаття 10. Місцеві податки

10.1. До місцевих податків належать:

10.1.1. податок на майно;

10.1.2. єдиний податок.

10.2. До місцевих зборів належать:

10.2.1. збір за місця для паркування транспортних засобів;

10.2.2. туристичний збір.

Місцеві ради обов’язково установлюють єдиний податок та податок на майно (в частині транспортного податку та плати за землю).

Місцеві ради в межах повноважень, визначених ПКУ, вирішують питання відповідно до вимог ПКУ щодо встановлення податку на майно (в частині податку на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки) та встановлення збору за місця для паркування транспортних засобів, туристичного збору.

Установлення місцевих податків та зборів, не передбачених ПКУ, забороняється.

Зарахування місцевих податків та зборів до відповідних місцевих бюджетів здійснюється відповідно до Бюджетного кодексу України.

Встановлення місцевих податків та зборів здійснюється у порядку, визначеному цим Кодексом. При прийнятті рішення про встановлення місцевих податків та зборів обов'язково визначаються об'єкт оподаткування, платник податків і зборів, розмір ставки, податковий період та інші обов'язкові елементи, визначенні статтею 7 ПКУ з дотриманням критеріїв, встановлених розділом XII ПКУ для відповідного місцевого податку чи збору.

Копія прийнятого рішення про встановлення місцевих податків чи зборів надсилається у десятиденний строк з дня оприлюднення до контролюючого органу, в якому перебувають на обліку платники відповідних місцевих податків та зборів.

Рішення про встановлення місцевих податків та зборів офіційно оприлюднюється відповідним органом місцевого самоврядування до 15 липня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосовування встановлюваних місцевих податків та зборів або змін (плановий період). В іншому разі норми відповідних рішень застосовуються не раніше початку бюджетного періоду, що настає за плановим періодом.

У разі якщо сільська, селищна або міська рада не прийняла рішення про встановлення відповідних місцевих податків і зборів та акцизного податку в частині реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, що є обов’язковими згідно з нормами ПКУ, такі податки до прийняття рішення справляються виходячи з норм ПКУ із застосуванням їх мінімальних ставок, а плата за землю справляється із застосуванням ставок, які діяли до 31 грудня року, що передує бюджетному періоду, в якому планується застосування плати за землю.

Центральний орган виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, затверджує форми податкових декларацій (розрахунків) з місцевих податків та зборів згідно з порядком, встановленим ПКУ, а у разі потреби надає методичні рекомендації щодо їх заповнення.

Не дозволяється сільським, селищним, міським радам встановлювати індивідуальні пільгові ставки місцевих податків та зборів для окремих юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і фізичних осіб або звільняти їх від сплати таких податків та зборів.

До повноважень сільських, селищних, міських рад щодо податків та зборів належать: - встановлення ставок місцевих податків та зборів в межах ставок, визначених цим Кодексом; - визначення переліку податкових агентів згідно із статтею 268 ПКУ; - до початку наступного бюджетного періоду прийняття рішення про встановлення місцевих податків та зборів, зміну розміру їх ставок, об'єкта оподаткування, порядку справляння чи надання податкових пільг, яке тягне за собою зміну податкових зобов'язань платників податків та яке набирає чинності з початку бюджетного періоду; - встановлення в межах, визначених цим Кодексом, ставок акцизного податку з реалізованих суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів.

Офіційно оприлюднене рішення про встановлення місцевих податків та зборів є нормативно-правовим актом з питань оподаткування місцевими податками та зборами, який набирає чинності з урахуванням строків, передбачених підпунктом 12.3.4 ПКУ.

На сьогодні очевидним є те, що в більшості країн з розви­неною ринковою економікою основу податкових систем скла­дають три податки: особистий прибутковий податок, податок на соціальне страхування (відрахування до спеціальних цільових фондів), податок на додану вартість. Водночас податок на при­буток корпорацій, податок на майно, податок на землю, ресур­сні податки мають другорядне значення.

Так, на початку XXI століття особистий прибутковий пода­ток в таких країнах, як Данія, Фінляндія, Австрія, Канада, Швеція становив від 40 до 50% від податкових надходжень до бюджетів. Зростання соціального спрямування державних вит­рат у бюджетах багатьох країн зумовило збільшення податків на соціальне страхування. Так, у Франції, ФРН, Іспанії, Бельгії, Австрії на кінець XX століття вони становили понад 30% від по­даткових надходжень.

Важлива тенденція щодо податку на додану вартість напри­кінці XX — початку XXI століть, його зростання як в абсолют­них, так і в відносних величинах, у деяких країнах Європейсь­кого союзу становить до 30% податкових надходжень.

Аналіз структури податкових систем багатьох країн Європи дає підставу дійти висновку, що структура податкової системи будь якої країни змінюється під впливом змін в економіці цих країн. Так, зростання особистих доходів фізичних осіб напри­кінці XX століття зумовило ріст особистого прибуткового по­датку в доходах бюджетів країн Європейського союзу. Водночас пом'якшення умов оподаткування корпорацій скоротило роз­мір їхніх платежів до бюджету. Наукові дослідження щодо по­будови структури податкової системи проводились за останні 150 років з позицій визначення ефективності самої системи. Тут пропонувались різні підходи і різні концепції оподаткування. Одні автори пропонували зосередити оподаткування на доходах від капіталу, інші на надприбутках, треті пропонували викорис­тати податки як інструменти обмеження споживання і непро­дуктивного використання доходу.

Досить гострі дискусії точились щодо умов оподаткування прибутку корпорацій, введення податку на додану вартість тощо. Загалом на сьогодні вже є досить аргументованою точка зо­ру, то майбутнє належить особистому прибутковому оподатку­ванню з одночасним зростанням податків на споживання.

Іншим напрямом наукових дискусій була проблема оптимізації податкової системи. Це питання вирішувалося не на осно­ві порівняльного аналізу переваг різних форм податків, а шля­хом визначення відповідності кожного з податків критеріям оптимального оподаткування. Основні дослідження здійснюва­лися з позицій відповідності податків принципам економіки добробуту. Є розбіжність думок щодо кількості їх. Одні фахівці пропонують введення єдиного податку, інші за числен­ність їх.

Введення єдиного податку, на якій би основі він не ґрунтувався, не відповідає системному підходу до конструювання податкового механізму і входить у суперечність із світовою практикою оподаткування.

У країнах далекого зарубіжжя, особливо в країнах з розвинутою ринковою економікою, спокійно ставляться до кількості податків, яких, як правило, стає все більше. Там вважають, що «чим простіша податкова система, тим вона грубіша і менш надійна, вплив податків на реальні економічні процеси і поведінку платників подат­ків у потрібному для держави напрямку не можна за­безпечити двома, трьома і навіть десятьма податками». Водночас «велика кількість податків не обов'язково повин­на вести до важкого податкового тягаря, всі ці процеси піддаються регулюванню.

Наприклад, у Китайській Народній Республіці єди­ний промислово-торговельний податок включає 106 на­йменувань зборів за промислово-сільськогосподарські асортименти. Податок стягується за 42 ставками, які варію­ють залежно від призначення товарів від 1,5 % (для невідбіленої бавовняної тканини) до 66 % (для сигарет). Ставки оподаткування для більшості товарів становлять менше 20 %. При сплаті єдиного промислово-торговель­ного податку стягується і місцева надбавка до нього у розмірі 1 % суми податкового платежу.

4. Поняття та правова природа податку.

6.1.Податком є обов'язковий, безумовний платіж до відповід­ного бюджету, що справляється з платників податку відповідно до Податкового Кодексу.

6.2.Збором (платою, внеском) є обов'язковий платіж: до від­повідного бюджету, що справляється з платників зборів, з умовою отримання ними спеціальної вигоди, у тому числі внаслідок вчинення на користь таких осіб державними органами, органами місцевого самоврядування, іншими уповноваженими органами та особами юридично значимих дій.

Податок має подвійний зміст - суспільний та матеріальний, адже є специфічною формою виробничих відносин і бере участь у процесі перерозподілу нової вартості (суспільний зміст) та виступає частиною вартості національного доходу у грошовій формі (матеріальний зміст). Податок можна розглядати як економічну та правову категорію.

Як економічна категорія податок є формою фінансових відносин між державою, органами місцевого самоврядування і юридичними та фізичними особами з метою створення централізованих фондів коштів, необхідних для здійснення державою, органами місцевого самоврядування своїх завдань і функцій.

Що стосується податку як правової категорії, то тутв науці фінансового права існують різні підходи та концепції. Тобто, зміст правових кате­горій детермінується не тільки об’єктивною при­родою правових явищ, але і нашим розумінням, баченням цієї природи. В повній мірі це стосу­ється і наукового визначення юридичної кате­горії “податок”. Аналіз великої різноманітності визначень цієї категорії, що містяться в дослі­дженнях з фінансового права вчених постсоціа­лістичних держав і країн Заходу, всієї історії на­уки фінансового права переконує, що вся велика кількість визначень категорії “податок” вміщу­ється в рамки давно і добре відомих основних типів розуміння права: 1) природно-правового типу; 2) філософського розуміння права; 3) юри­дичного позитивізму; 4) природно-позитивістського типу (соціологічного позитивізму).

Історично першим було природно-пра­вове розуміння і, відповідно, юридичне визна­чення податку. Державний примус до сплати податку представниками цієї доктрини сприйма­вся негативно. На науковому рівні це знайшло найбільш чітке втілення і відображення у вченні фізіократів – Ф. Кене і його учнів. Згідно їхнього вчення, держава не повинна заважати дії приро­дних законів, які забезпечують об’єктивний хід явищ, порядок, який найбільш вигідний людсь­кому роду, тому що він узгоджується з природ­ним правом усіх людей. Ці вічні, незмінні за­кони, вважали вони, підпорядковують собі будь-яку розумну людину. Держава, на їхню думку, повинна сприяти розумінню цих законів за до­помогою організації освіти, дотримуватись і охороняти їх.

На якісно вищий рівень “теорію вільної конкуренції” фізіократів підняв засновник полі­тичної економії А.Сміт. Як ніхто інший, він яск­раво продемонстрував історичний характер по­датку та теоретичних уявлень про нього, з допо­могою яких наука пізнає і відображає його у від­повідних поняттях. Зокрема, він зробив обґрун­тований висновок про те, що податок для тих, хто його сплачує, ознака не рабства, а свободи і що родовими ознаками податку є легальний по­рядок платежів та господарська самостійність платника податку. Не підозрюючи цього сам, А.Сміт першим сформулював філо­софсько-правовий тип розуміння податку. Ле­гальний, законний порядок в розумінні А.Сміта суттєво відрізняється від нинішніх інтерпретацій цього явища. Головним гарантом свободи, озна­кою податку як демократичного інституту А. Сміт вважав право власності. Податок, писав він, “озна­чає, що особа є підданою уряду, однак одночасно і те, що оскільки вона наділена певною відповідаль­ністю, вона сама не може бути власністю якого-небудь іншого господаря”.

Принцип легальності, як переконує аналіз, відігравав підлеглу роль у порівнянні з принци­пом господарської самостійності (особистої не­залежності) суб’єкта податкового правовідно­шення. Квінтесенція поглядів А.Сміта на податок полягає в тому, що він оцінював принцип закон­ності податку не з точки зору гарантій надхо­джень в бюджет держави, а з позиції забезпечення незалежності, самостійності платника податку. “Там, де цього немає, - підкреслював він, - кожна особа, оподатковувана відповідним податком, передається в більшій або меншій мірі під владу збирача податків, який внаслідок цього може збільшувати тяжкість податку або вима­гати для себе погрозою такого збільшення пода­рунок чи хабар... Точна визначеність того, що ко­жна особа повинна сплатити в якості податку, нам уявляється справою такого великого значення, що тут навіть досить велика нерівномірність в розмі­рах податків є значно меншим злом, ніж навіть зо­всім мала міра невизначеності”.

В останній третині ХІХ століття в Західній Європі, насамперед у Німеччині, під впливом суспільної практики відбувся поворот до істори­чного й органічного погляду на державу. Італій­ський фінансист Ф. Нітті визначав державу як природну форму соціальної кооперації.  М.І. Боголєпов пішов ще дальше, зробивши ви­сновок, що теорія державного невтручання від­жила свій вік. “Сучасні суспільні класи, - писав він, - борються між собою через прагнення при­мусити державу служити певним цілям і задачам.  Потужно лунає стоуста проповідь, в якій дер­жава закликається до наполегливого втручання у народногосподарське життя”.

Держава даний заклик почула і відгукну­лась на нього у сфері податкової політики етати­стською доктриною оподаткування, юридичним позитивізмом як типом розуміння податку. Юридико-позитивіське розуміння податку, найбільш характерне радянській доктрині фінан­сового права, методом діалектичного зняття пе­рейшло і в пострадянську науку фінансового права, визначило його розуміння більшістю юри­стів-фінансистів  і в даний час. Зокрема,  провід­ний український теоретик податкового права М.П.Кучерявенко дає наступне визначення юри­дичної категорії “податок”: “…податок - це фо­рма примусового відчудження результатів діяль­ності суб’єктів, що реалізують свій податковий обов’язок, в державну чи комунальну власність, який вноситься в бюджет відповідного рівня (або цільовий фонд)”на основі закону (або акту ор­гану місцевого самоврядування) і виступає як обов’язковий, не цільовий, безумовний, безопла­тний і безповоротній платіж”.

Найбільш адекватним істинній природі по­датку є його розуміння і визначення, як нам ви­дється, з позиції соціологічного позитивізму – природно-позитивне розуміння податкового права. Перш за все таке розуміння податкового права, і не тільки податкового, знайшло своє за­кріплення в конституціях багатьох сучасних де­мократичних держав, в тому числі в Конституції України. Остання виходять з доктрини єдності природного і позитивного права. Згідно даної доктрини загальновизнаними принципами права насамперед є природні закони суспільного роз­витку, невідчуджуванні права та свободи людини і громадянина, які і складають об’єктивну основу позитивного права. Про це потрібно говорити, не тільки всебічно розкриваючи і докладно характе­ризуючи поняття права, його сутність та зміст, але і в коротких його дефініціях.

Категорію „податок” з позиції соціологічного позитивізму можна визначити на основі дефініції податку запропонованої С.Г.Пепеляєвим з підручника “Податкове право” під його редакцією: податок – єдина законна (вста­новлена законом) форма об’єктивних перероз­подільних відносин, що проявляється у відчу­дженні такої частки приватної власності фізи­чних та юридичних осіб на засадах обов’язковості, індивідуальної безоплатності, забезпечена державним примусом, яка не носить характер по­карання або контрибуції, з метою забезпечення платоспроможності суб’єктів публічної влади, яка не підриває природних основ розширеного від­творення приватної власності в суспільствіта забезпечує задоволення суспільних потреб.

Виділені чотири основних типи доктрина­льних підходів до визначення юридичної катего­рії „податок” слід визнати класичними. Кожний із них будується на відповідному стрижневому принципі: невідчужуваних правах особистості; абстрактній формулі свободи; нормі поведінки, що встановлена верховною владою; реальних суспільних відносинах, що спричиняють юриди­чні наслідки. З них перші два носять абстракт­ний, суто теоретичний характер, виходять з на­лежного у податковому праві, а останні два типи (юридичний позитивізм і соціологічний позити­візм) розуміння податку надають податковому праву цілком реальний зміст (податково-правові норми або податково-правові відносини), при­ймають податкове право сущим, таким, яке воно є в дійсності.

Ці два типи податкового позитивізму і дві абстрагованих, ідеальних конструкції податку не тільки якісно відрізняються між собою, але і глибоко взаємопов’язані. Усупереч судженням багатьох дослідників права про повне неспівпа­дання природного і позитивного права насправді, як переконує вітчизняний та світовий досвід, між ними немає нездоланних перешкод. Реальність нерідко трансформує та перекручує ідеали. З ін­шого боку, ідеал впливає на дійсність, іноді час­тково втілюється в ній. Механізм такої взаємодії і проникнення складається із змін у чинному по­датковому праві, тлумачення податкових норм, загальних принципів податкового права і т.д.

Крым того, спираючись на проведений аналіз юридичної конструкції податку та різноманітних податково-правових доктрин, на нашу думку, буде обґрунтованим висунути гіпотезу про податок як явище дуалістичне, яке містить в собі у демократичному суспільстві не лише обов’язок платника податку, але водночас і його права як праводієздатного члена громадянського суспільства. Матеріальною основою цих прав є насамперед, право приватної власності платника податку, належний йому на таких же юридичних підставах дохід від вільно обраної праці у розмірах, що перевищують потреби платника податку та його утриманців (членів сім’ї) на їх повноцінне відтворення. Соціальною основою прав платника податку на сплату податку є його та членів його сім’ї є конкретні життєві (природні) потреби у задоволенні публічної частини їх інтересів, які тільки й спроможна забезпечити держава та інші публічні утворення. Праводієздатний член громадянського суспільства вільно робить вибір між можливістю сплатити легітимно встановлені податки і внаслідок цього одержати подальшу можливість сповна реалізувати себе як власник і особистість та можливістю уникнути сплати податків з допомогою тих же легітимних способів та прийомів (а також і нелегітимних), прирікаючи при цьому себе на багато серйозних обмежень та небезпек знову ж таки як власник та особистість. Природно, у другому випадку держава спробує примусово стягнути податок з його платника, реалізуючи тим самим уже своє право на існування.Тоді податок проявиться по відношенню до його платника уже тільки обов’язком. Таке розуміння податку, на нашу думку, повністю відповідає принципу соціального натуралізму та природно-позитивній природі Конституції України, ряду інших постсоціалістичних держав та цивілізованих держав Заходу, може стати ключем до успішного розв’язання, так би мовити, „малою кров’ю” найбільш гострих проблем сучасного податкового права. Історичний досвід переконує, що чим більш зрілим є громадянське суспільство та його держава, тим у більшій мірі податок проявляється у якості правообов’язку платників податку і, навпаки, чим менших успіхів це суспільство досягло у своєму історичному поступі, тим в більшій мірі податок виступає тільки як обов’язок його платників.

У статті 6 Податкового Кодексу визначено поняття податку як обов’язкового безумовного платіжу до відповідного бюджету, що   справляється  з  платників  податку відповідно до цього Кодексу[1]. Проте, це далеко не всы ознаки данного платежу.

Характеризую­чи податки, важливо виділити, на наш погляд, основні ознаки податку.

1. Це вид платежу, закріплений актом компетентного орга­ну державної влади. С. Г. Пєпєляєв підкреслює, що право пар­ламенту затверджувати податок є вираженням права народу погоджуватися на його сплату. Однак це не означає згоди кож­ного конкретного члена чи суспільства або навіть окремих груп, верств. Наприклад, у багатьох країнах існують конституційні заборони на рішення питань про оподаткування шляхом рефе­рендуму. Питання про податки і бюджет вилучено із законів, Що регулюють механізм референдуму (Конституція Італійсь­кої Республіки, ч. 2. ст. 75)[2]

2. З першою ознакою безпосередньо пов'язана ознака індиві­дуальної безоплатності, чи однобічного характеру встановлен­ня податку. В основу цієї ознаки покладено однобічний рух коштів від платника до держави. При цьому платник не одер­жує (на перший погляд) натомість нічого, це означає, що дер­жава не має зустрічних обов'язків.Кошти платника йдуть на задоволення суспільних потреб. Однак слід враховувати, що безоплатність має умовний характер через однобічний обов'я­зок платника. У загальному ж плані безоплатність означає, що кошти, які виплачуються як податок, переходять до держав­ного бюджету без одержання зустрічного відшкодування або задоволення для конкретного платника.

3. Нецільовий характер податкового платежу означає над­ходження його у фонди, що акумулюються державою і вико­ристовуються на задоволення державних потреб. При цьому не зрозуміло, на задоволення яких саме цілей витрачаються над­ходження від конкретного податку, тобто формується начебто розмитий, знеособлений публічний грошовий фонд — «гроші не пахнуть». Певна річ, потребує окремого розгляду проблема де­яких видів податків, що за своїм характером більше схожі на збори (екологічного податку,  колишнього податку з власників транспортних засобів і т. ін.).

4. Безумовний характер податку є продовженням поперед­ньої ознаки й означає сплату податку, не пов'язану з жодними зустрічними діями, привілеями з боку публічного суб’єкта. Останні дві ознаки, ймовірно, найбільш чітко характеризують суть подат­ку і виділяють його із системи інших платежів.

5. Платіж надходить до бюджету відповідного рівня чи цільового фонду. Розподіл податків по бюджетах, фондам здійснюється відповідно до бюджетної класифікації і може йти двома основними напрямками: закріплення податку за певним бюджетом чи розподіл податку між бюджетами.

6. Обов'язковий характер податкового вилучення забезпе­чує нагромадження коштів у доходній частині бюджету. Обов'язковий характер - базується на конституційному обов'язку сплати податку, на законодавчому закріпленні елементів юридичної конструкції податку, встановленні відповідальності за порушення податкового законодавства.

Крім того, обов'язковість податку забезпечується силою держави в особі податкових, правоохоронних і судових органів і свідчить про те, що сплата податків має не добровільний, а примусовий  характер. Система способів примусу і санкцій впливає на плат­ника податків для того, щоб поставити йому в обов'язок вико­нання своїх зобов'язань зі сплати податків. Такий примус дуже часто діє у вигляді погрози застосування санкцій. За словами П. Годме, «елемент примусу настільки важливий у понятті податку, що це спричиняє виключення з податкової сфери над­ходжень, що не мають примусового характеру»[3]. Наприклад, не є податками добровільні збори й пожертвування до бюдже­ту, а також державні позики.

7.Безповоротний характер податку, ймовірно, не потребує особливих коментарів, хоча варто звернути увагу на один ас­пект. У кінцевому підсумку платник одержує віддачу від вне­сених ним податків, коли держава задовольняє суспільні по­треби, в яких зацікавлене суспільство і кожен його індивід (охо­рона суспільного порядку, охорона здоров'я тощо), і в цьому значенні податки начебто повертаються до платника.

8.Платіж у грошовій формі. Внесення податку до бюджету відбувається в грошовій формі. Сплату податку майном за за­гальним правилом чинним законодавством не передбачено.

Податки виконують певні функції, в яких відображається та конкретизується їх сутність і завдання. Виділяють такі функції податку:

а)        розподільча (за допомогою податків відбувається розподіл акумульованих коштів у дохідній частині бюджету);

б) фіскальна (податки є основним джерелом наповнення Державного і місцевого бюджетів);

г) контрольна (за допомогою податкових надходжень здійснюється аналіз фінансово-господарської діяльності підприємств, визначається раціональність і збалансованість податків);

Принципи податку - керівні положення, що визначають сутність податку. До них належать:

а)         однократності - один і той самий об'єкт може обкладатися податком одного виду лише один раз за податковий період);

б)        рівності - однаковий підхід до умов оподаткування будь-яких суб'єктів незалежно від форм власності;

в)         універсалізації - формування однакових умов і однакової частки відрахувань доходів незалежно від джерела одержання для всіх платників відповідно до своєї діяльності;

г)         наукового підходу - застосування новітніх досягнень науки у формуванні системи оподаткування.