14.Царинні обряди

Спільним жанром для весняної та літньої обрядовості були царинні обряди, які відігравали роль своєрідного оберегу сіл, полів, пасік, водоймищ, господарств, домів тощо. За способом виконання вони подібні до ритуалів водіння тополі (куста). Ці обряди здійснювалися з метою оберегти від природних стихій, лиха, епідемій і супроводжувались царинними піснями. Найбільше вони відомі на Лемківщині та Бойківщині. Тексти царинних пісень майже не збереглися, за словами Ф. Колесси, вони «мають характер молитов за врожай та охорону піль перед злими вітрами й тучами… а подекуди подібні до колядок…»:

Вийди, виглянь, сонечко, усміхнись! Виглянь, виглянь, сонечко, усміхнись! Наше зело-житечко колосись! Наливайся житечко, колосись.

Це замовляння виконувалося до сходу сонця. Люди — члени царинних процесій — простягали руки до сходу, співаючи цю пісню багато разів підряд аж поки не зійде сонце.

Обходи поля здійснювались, як правило, над ранок, у процесії могли брати участь усі — і дорослі, і молодь, і діти.С Килимник фіксує детальний опис такої процесії: «Похід уявляв чарівну картину. Усі святочно одягнені; хлопчики й дівчатка у вінках на голові з живих польових квітів з житніми колосками; дорослі дівчата також у вінках з барвінку з додатком польових квітів та колосся, хлопці в ґірляндах через плече з житнього колосся молодого й зрілого торішнього; жінки та чоловіки переодягнені та замасковані. Чоловіки з бубнами, сопілками, цимбалами тощо, — жінки майже всі заквітчані польовими квітами. В окремих місцевостях під час цього шестя брали й козу, прибрану в зелень-квіти та колосся… Під час вступу „на ниви“ діти й дорослі здіймали неймовірний галас: діти калатали та дзвонили, музиканти грали, дівчата й хлопці співали — це знаменувало „вигнання злих сил з житів“… Усі учасники співали магічних пісень… під час походу молоді, вже одружені чоловіки та жінки, зокрема переодягнені та замасковані — танцювали, скакали, жартували, оббігали межами та суловками поля, одне одного ловлячи…». Потім поля кропили водою або молоком і влаштовували серед поля бенкет з жертовною їжею.

15.Косарські пісні — твори, які виконувались як супровід до праці під час косовиці та по завершенні роботи.

Такими вони дійшли до наших днів. Але, як вважають окремі дослідники, у давнину вони мали інше призначення. Зокрема В. Валушок пов'язує їх виникненя та виконання з традицією ініціації як посвяти до косарських громад, вважаючи, що основна їх частина співалась після прийняття нового члена у громаду як його величання.

Основними образами у цих творах є косарі, робота яких поетизується та оспівується:

Вийшли в поле косарі косить ранком на зорі. Ей, нуте, косарі, бо нерано почали: Хоч не рано почали, так багато утяли!

І в жниварських, і в косарських піснях часто звучать мотиви важкої праці та недолі вдови, що сама не може впоратись із роботою в полі, тому в неї бідний врожай, немає кому допомогти, і їй доводиться за плату наймати робітників:

Зажурилась бідна удівонька, Косарі косять, а вітер повіває, Що не кошена дібровонька. А бідна вдова з жалю вмирає, Найму косарів сімдесят і чотири. Над дрібними дітьми ридає… Щоб покосили гори й долини.

Цими мотивами жниварські та косарські твори перегукуються із вдовиними піснями. Меланхолійним настроєм, мотивами кохання, переживаннями ліричного героя окремі з них наближені до родинно-побутових пісень, які, очевидно, виникли із календарно-обрядової творчості:

Косарі косять, вітер повіває. До грубленої крайниці, Десь моя мила з іншим розмовляє. Брать холодної водиці. Як піду я яром, яром, долиною А там беруть воду чужі молодиці.

Давність традиції косарських пісень засвідчує той факт, що їх провідні мотиви кошення трави, образи срібної коси, чистої роси тощо наявні у творах інших циклів, зокрема в зимовому, де вони широко представлені у щедрівках(«Там Василій сіно косить», «А Василій сіно косив» та ін.). Символічним є образ смерті з косою, який з'являється не лише в обрядовій творчості (зокрема різдвяній), а й у народній ліриці, ліро-епосі та епосі.

Однак, частина косарських пісень походить з пізнішого часу, ніж архаїчна календарна обрядовість, тому вони менше зв'язані з ритуалами і більше із «новітніми» жанрами. Зокрема, зафіксована значна кількість косарських пісень з коломийковим розміром:

Ой косив я сіно-сіно, косив я отаву. Ой любив я дівчиноньку біляву, чорняву. Ой косив я сіно-траву, косив я осоку,