55.Бурлацькі пісні.

Бурлацькі пісні — належать до суспільно-побутових пісень. Бурлаки — це селяни, які, втікаючи від закріпачення, ставали на тимчасові заробітки. Вони терпіли поневіряння, голод і тяжку працю, зате належали самі до себе; манила воля, але ніде безрідний бурлака її не знаходив: «Степ веселий, край далекий, та ніде прожити». Образність бурлацьких пісень скупіша, ніж в родинно-побутовій ліриці, більше суворого реалізму, нарікань на соціальну несправедливість, але в ряді пісень простежується тісний зв’язок з лірикою інших циклів, особливо з козацькими піснями. Настрій туги за рідним краем, сім’єю, образ смерті на чужині передається за допомогою художніх засобів, широко використовуваних в народній ліриці: схилена вишнева гілка — дружина, що втратила надію та повернення бурлака; рання роса, що висихає на вітрі — бурлацьке життя, що минає в горюванні; гадина, що в’ється біля серця; явір, коріння якого вода підмиває — туга, що точить бурлака. «Забіліли сніги». ВІЮТЬ ВІТРИ ВСЕ БУЙНІЇ,ГОРЕ, ГОРЕ ТИМ СИРОТАМ,ГОСПОДИ МІЙ, СВЯТИЙ БОЖЕ

56. Спорідненими за тематикою, ідейно-художнім пафосом є наймитські пісні, у яких теж домінує мотив невлаштованості життя, марності прожитих років у важкій праці на інших.Наймитування як суспільне явище з´явилось після скасування кріпацтва 1861 р. Звільнені, але обкрадені реформою, збіднілі безземельні чи малоземельні селяни не мали іншого способу для прогодування сім´ї, як іти і найматися на роботу до поміщиків. У пошуках кращої долі вони вирушали до міста, наймались до господарів виконувати різного роду роботу. Тому в наймитських піснях звучать мотиви, подібні до бурлацьких: важка праця, від якої «піт очі заливає», за яку майже нічого не платять, хоч доводиться працювати навіть у неділю. Поширені також мотиви туги за родиною, бажання швидше повернутися додому, нарікання на важкі умови життя (господарі погано годують, кладуть спати на підлозі, примушують працювати з досвіта до опівночі).Але є ряд рис, якими наймитські пісні відрізняються від бурлацьких. На відміну від бурлаків, якими переважно були чоловіки, наймитами ставали і жінки. Вони наймалися покоївками, швачками, куховарками, пралями, а також до роботи в полі. Тому в цих піснях змальовується і трагічна доля жінки-наймички чи дівчини, відданої в найми батьками, що не можуть її прогодувати. Втомлена працею наймичка виливає свою тугу в уявній розмові з матір´ю, скаржиться на важке життя. Думки про нещасне життя, почуття, викликані різними життєвими ситуаціями (заможні родичі відвернулись від бідної наймички; ніхто її не сватає, бо вона не має посагу; батьки, не маючи чим прогодувати, знову женуть в найми і т. п.) породжують мотив бажання померти. У гаю, гаю зеленім,

58.Заробітчанські пісні та робітничі.

Нові соціальні умови, пов´язані з обезземеленням селян, що спричинили їх зубожіння, примушували шукати нових способів заробітку. Не маючи жодних засобів для існування, селяни покидали домівки і йшли найматися на роботу в промислові райони, де будівництво фабрик і заводів створювало нові робочі місця. У II половині 19 ст. постійним місцем заробітчанства стали Таврія і Бессарабія. Крім поміщицьких латифундій, там була велика кількість винокурень, смолокурень, цукроварень, ґуралень, шахт, тому туди тисячами збирались розорені селяни у надії заробити на шматок хліба. Сподівання на великі заробітки часто виявлялися марними: тяжка виснажлива праця забирала здоров´я, несправедливий розрахунок заганяв людей у ще більші злидні.Заробітчанські пісні, що генетично та тематично пов´язані з бурлацькими, наймитськими, строкарськими, мають і свої особливості. Попри змалювання важких умов життя (праця з раннього ранку до пізньої ночі, напівголодне існування, ночівля у холодних бараках та ін.) з´являється тема виробничого каліцтва, започаткована окремими елементами вже у строкарських піснях. Нерідко траплялись і смертні випадки. У заробітчанських піснях звучать й інші, більш традиційні теми: ностальгії за домом, душевні страждання від розлуки з милою, тривога за майбутнє, нарікання на гірку долю. Подекуди з´являються мотиви соціального протесту, що виявляється у руйнуванні заводських машин. Переконливим прикладом поєднання цих тем і мотивів є пісня «Ой чи воля, чи неволя», «Як наймали, вговоряли». Робітничі пісні, що, як і весь робітничий фольклор, творились у пролетарському середовищі, лише умовно можна назвати продовженням національної традиції. Хоч у них є часткове засвоєння і трансформація суспільно-побутової лірики попередніх віків (від кріпацьких до заробітчанських пісень), але це за своєю суттю абсолютно нове явище в усній народній творчості. Поряд з традиційними мотивами (відображення важкого становища робітників на заводі, скарги на нелегку працю, погану їжу, знущання господаря, малі заробітки і т. ін.), з´являються мотиви протесту, заклики до зброї, кривавої розправи, погрози вбити всіх («і панів, і попів»); висловлюється недовіра цареві («сидить дурак на престолі, порядку немає»). Основний мотив — ненависті (названий в критичній літературі радянської доби мотивом народного гніву) до пануючої верхівки і всіх, причетних до неї. Пісні пройняті гострим сарказмом і зневагою, особливо гнівно звинувачувались прикажчики та економи, з якими робітники безпосередньо мали справу при розрахунках, стягненні штрафів, контролю та нагляду за робочою дисципліною: «Ой горе нам, молодим, з цим прикажчиком дурним...».