Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фольклор.docx
Скачиваний:
91
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
230.73 Кб
Скачать

16.Гребовицькі пісні

Співзвучними із косарськими піснями є гребовицькі. Гребовицькі пісні — це твори календарної обрядовості, якими супроводжувався процес згрібання сіна, і які виконувались у період після жнив. Ця група пісень менш чисельна, і в них є мотиви, що зустрічаються в інших жанрах землеробської творчості. Так, поширене величання робітників-гребців, оспівування їх праці:

Ой чиї ж то гребці, дівчата та хлопці? Самі молоденькі, граблі золотенькі, Зубочки тернові, самі чорноброві.

Як у жниварських та косарських піснях, у гребовицьких є мотиви замовлянь до сонця (щоб воно не палило), до вітру (щоб не розносив сіно, а освіжив від важкої праці), до вечора (щоб швидше прийшов і приніс спочинок). Особливо гостро ці мотиви звучать у творах, де вони переплітаються з темою панщини, роботою в наймах тощо.

Поширеними тут також є теми кохання, залицяння, женихання, любовно-еротичні мотиви:

Ой ми сіно громадили, 

А ще будем громадити,

Чорнявого принадили, 

Щоб луччого принадити:

Чорнявого кучерявого. 

Іще чорнявішого, іще кудрявішого.

Часто проводиться паралель між згрібанням сіна та «згрібанням докупи» козака з дівчиною, що, очевидно, є відголоском якогось давнього обряду чи гри.

Провідною темою гребовицьких пісень є величання господаря, господині. Значна їх частина призначалась для того, щоб співати після завершення праці при воротях чи перед двором. Про це свідчать початкові рядки творів — «Заскрипіли ворітечка…», «Одчиняй ворота, вже йде твоя робота…» тощо:

Чиняй, пане, погреби, 

Уже й покопили, пана звеселили.

Бо вже сіно погребли,

В копиці поклали, ми й не спочивали.

Часто в таких піснях, як і в жниварських, звучать мотиви викупу, плати за роботу, заклики до частування робітників найкращими стравами, найдорожчим вином, накликання біди на господарство, якщо пан не віддячиться як слід і не прийме гребців якнайкраще. Є серед них багато творів жартівливо-гумористичних. У них висміюються невмілі гребці, що поламали граблі, поганий та скупий господар чи господиня, що невчасно давали їсти тощо. Об´єктами насмішок ставали і чужі ватаги гребців, які працювали на сусідніх ланах. Окремі дослідники висловлювали думку про те, що такі твори не мають зв´язку з обрядом, зокрема Ф. Колесса гадав, що косарські та громадільницькі пісні не мають обрядового характеру й не відрізняються своєю формою від звичайних пісень. Все ж їх слід вирізняти в окремі групи календарної творчості, оскільки, на відміну від ліричних пісень, які не мають жодної часової локалізації, косарські та гребо вицькі пісні тісно пов´язані з певним періодом річного циклу, поза яким вони не виконуються.

Календарна обрядовість усіх циклів пройшла однаковий шлях трансформації: у найдавніший період свого існування вона відігравала утилітарну роль, маючи на меті за допомогою магічних ритуалів впливати на природу та світ. У всіх циклах чітко простежуються елементи магії, ознаки давніх культів та вірувань, центральним з яких є вшанування духів померлих предків (з ним зокрема пов´язане наявне в усій річній обрядовості сприймання чужинця як божества чи втіленого духа із потойбіччя: колядника-полазника у зимовий час; прибульця як «судженого» у весняно-літній; подорожнього як втілення духа поля у час жнив). Згодом, «втративши своє високе призначення, не сприймаючись більше як урочисті обряди, від пунктуального виконання яких залежить благополуччя і саме існування общини, вони поступово звелись до карнавалів, пантомім і розваг. І нарешті, на останній стадії виродження ці обряди, що колись всерйоз сприймались дорослими та мудрими людьми, стають пустою дитячою забавою». Саме такими більшість із них є у наш час.

17.Великодні пісні — умовна назва прадавніх обрядових пісень весняного та частково зимового циклів, що з прийняттям християнства стали виконуватися під час найбільшого християнського свята — Воскресіння Христового. У цій групі пісенно-обрядових дійств — дівочі хороводи зі співом веснянок, гаївок, рогульок, риндзівок, водіння тополі, приготування та дарування писанок і крашанок, ігри хлопців ("Брама", "Дзвінниця", "Коза", "Король, король, чи буде війна?" та ін.), виготовлення ними різних калатал, довбеньок, гойдалок, деркачів тощо, а також різні форми поминання померлих. У великодньому пісенно-обрядовому дійстві — яскрава дифузія між християнським календарно-обрядовим ритуалом і традиційним звичаєво-обрядовим ритуалом праукраїнців-язичників.

Великий святий той день настав  Великий святий той день настав.  Христос Воскрес, Сину Божий!  Що слав від гробу засяяло .*  Христос Господь - наш вічний світло.  Христос Воскрес, Христос Воскрес!  За ранку рано Дружини йшли  І тіло в труні не знайшли.  Небесний Ангел їм двері відчинив.  Христос Воскрес, Христос Воскрес!  Як Ангели на небі  Усі радіють на землі  І всюди чується з небес:  Христос Воскрес, Христос Воскрес!  * Після кожного рядка виповнюється приспів:  Христос Воскрес, Сину Божий!  Великдень радісно зустрічаємо  Слова В. Кузьменкова  1. Великдень радісно зустрічаємо  І співаємо: «Христос воскрес!»  Ми всі дружно відповідаємо:  «Він воістину воскрес!»  Приспів:  Він воскрес! Він воскрес!  Він воістину воскрес!  Він воскрес! Він воскрес!  Він воістину воскрес! 

18.Волоче́бні (волочі́льні, велича́льні) пісні́ — жанровий різновид весняного циклу обрядових пісень, які, на відміну від гаївок, виконувались не в лісі, гаї чи на цвинтарі, а на подвір'ї кожного дому. Ці архаїчні твори були супроводом прадавнього обряду «волочіння», яке відбувалось у понеділок після Великодня і подекуди називалось «мандрівкою по селу»:

Й уже весна, весна, й уже красна, Пора нашим парубчатам Пора розтавати, Селом мандрувати.

Первісно цей обряд був пов'язаний із культом покійників у формі ритуального дійства на цвинтарях, що супроводжувалось обмінюванням крашанками, розбиванням їх до хрестів на могилах, закопуванням до гробів (як освячення) чи пусканням водою до «потойбічного світу». При цьому ритуальною Великодньою їжею були круглі ярові хліби (на честь сонця) та пшенична каша з маком — ритуальна їжа покійників. Потім відбувалось «волочіння» по селу, дуже схоже на різдвяне колядування (сюди входили переодягнений у бузька парубок, міхоноша; носили живого когута та довгий рожен на рамені, на який господарі натикали хліб, ковбасу тощо як нагороду за величання). Цей обряд здійснювався лише парубками, які ходили від хати до хати, співаючи величання господарям, за що отримували дарунки, обов'язковими з яких були крашанки.

Весняні величальні пісні майже не збереглися до нашого часу. Найдовше вони побутували на Яворівщині, де ці твори називаються риндзівками чи рогульками. Як і величальні колядки, ці твори виконувались для сім'ї та окремих її членів (частіше дівчат та жінок). Родині бажалось: «Щастейко на двір, на худобойку, Здоров'є в той дім на челядоньку». Дівчині на відданні співали риндзівки, у яких вона поставала в образі родючого дерева:

Ой ти яблонько гилякувата, Червонобоке, бардзо солодке. Рефрен: Рано нам, рано-ранесенько. Ой ти, дівонько, молоденькая, Чого ти стоїш у темному лісі? Чого ти сидиш довго в батенька? Волочебні пісні — вид білоруської календарно-обрядової пісенності, якою дружини "волочебників", подібно до українських колядників, у великодній понеділок вітають людей. Головний зміст В.п. — побажання, віншування, яке висловлює молодь родині у свята, за що їй дарують калач і крашанки — "воло-чільне". Змістом, формою, характером виконання В.п. близько споріднені з українськими колядками, в яких нерідко час дії — не зима, а початок весни, мовиться про оранку, сівбу, бурі і дощ. Це дало підставу фольклористам (О.Потебня, Ф.Колесса) стверджувати про давню спорідненість В.п. і колядок як пісень весняного новоріччя, що пізніше під впливом християнського календаря у білорусів закріпилися за Великоднем, а в українців за Різдвом. Свідченням того, що в Україні В.п. були поширені ще у XVII ст., є заклик Івана Вишенського в посланні до кн. В.Острозького: "Волочільноє по Воскресенії з міст і з сел виволокши, утопіте". Ф.Колесса писав: "Тепер залишилися в нас тільки останки волочебних пісень у Яворівщині під назвою "риндзівок

19.Родинно-побутові пісні — це ліричні поетично-музичні твори, в яких відбиті почуття, переживання, думки людини, пов´язані з її особистим життям, подіями в сім´ї, родинними стосунками.

За тематикою вони поділяються на три великі групи: 1) пісні про кохання (дошлюбні взаємини); 2) пісні про сімейне життя (родинні стосунки); 3) пісні про трагічні сімейні обставини, пов´язані з втратою членів сім´єї (вдовині, сирітські). Ще одна група пісень виділяється за способом відображення дійсності: на відміну від трьох перших, де пісні мають серйозний ліричний характер, четверту групу становлять пісні, що стосуються усіх сімейних проблем, особистих почуттів, але висвітлюють їх у гумористичному ключі. Це — 4) гумористично-сатиричні пісні.

Пісні про кохання — найбільша за кількістю група родинно-побутової лірики, яка відрізняється певними особливостями тематики та поетики. їхній ґенетичний розвиток сягає корінням календарно-обрядової лірики, де широко представлена любовна тематика. Так, наприклад, були колядки, присвячені дівчині, з побажаннями їй вийти заміж, з описами епізодів сімейного життя; колядки хлопцеві (мисливцеві) з побажаннями знайти достойну пару. У ліриці весняно-літнього циклу тема кохання займає центральне місце, часто веснянки, гаївки, купальські пісні наповнені виразними еротичними мотивами. Отже, саме в обрядовій поезії слід шукати витоки ліричної пісні. Пізніше, коли язичницькі ритуали поступово втрачали своє первісне значення, деякі з пісень, що їх супроводжували, залишались побутувати відділені від обряду, за їх аналогією складались інші пісні.

Друга, кількісно менша тематична група родинно-побутової лірики — пісні про сімейне життя. Вони дуже різноманітні за змістом, бо охоплюють різні грані буття: родинні стосунки, життєві конфлікти, побут та ін. Ці пісні різко відрізняються від пісень про кохання: у них немає романтичних картин, ідеалізованих почуттів. На першому плані — відтворення реальної дійсності, без прикрас і перебільшень, без поетизації. Елементи казковості поступаються місцем сірій буденщині, нелегкій праці, часто — жорстокій реальності.Найпоширеніша тема — нелегка жіноча доля.

Пісні про родинне життя досить різноманітні за тематикою. Найбільше уваги в них відводилось розкриттю взаємин між чоловіком і жінкою та стосунках із з іншими членами родини. Важкі умови життя заміжньої жінки зумовлювались насамперед тим, що її видавали заміж силоміць за нелюбого, в чужу сім’ю. Батьків чоловіка здебільшого цікавили не щастя молодого подружжя, а працьовита невістка. їй доводилось робити майже всю хатню роботу: вона готувала їжу, прала на всю сім’ю, доглядала дітей.