Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
фольклор.docx
Скачиваний:
99
Добавлен:
23.02.2016
Размер:
230.73 Кб
Скачать

63. Пісні про кохання.

Найхарактерніші риси пісень про кохання — ніжність, долання перешкод до щастя закоханих, образи ворогів та розлучників. Пісні виконуються хором під час весільного застілля, на родинах, хрестинах, толоці. Для пісень про кохання характерні:

- романтичний характер зображення дійсності, якому властиві ідеалізація почуттів ліричного героя (наприклад, закохана дівчина ні про що більш не думає, крім свого коханого, — не їсть, не спить, чекаючи на побачення з ним).

- гіперболізація духовних драм (утрата коханої сприймається як кінець життя)

- сентиментальність — надмірна чутливість героїв (вони плачуть, зітхають під час побачень, козак ридає, коли втрачає дівчину)

Пісням про кохання притаманна традиційна символіка. Найпоширеніші символи:

- пара голубів — закохані.

- зірка — дівчина, місяць — хлопець

- зозуля — дівчина, сокіл — хлопець

- хміль — символ невірного хлопця.

66.Сатирично-гумористичні пісні.

Серед героїв української жартівливої пісні чи не найчастіше зустрічається молодь — дівчата і парубки. Акцентуючи на смішних і негативних рисах окремих представників молодого покоління, народний гумор відіграє роль своєрідного вихователя. Разом з тим весела пісня — це одна з форм залицяння та взаємо пізнання між парубками й дівчатами. Жартівливі пісні про молодь кепкують над дівочими та парубочими вадами, передусім над лінивством і безгосподарністю, над недбальством, над дурістю і недотепністю, над нескромністю і легковажністю, над різними недоречними ситуаціями в час дівування та парубкування: комічними освідченнями та непорозумінням між парубком та дівчиною, безглуздими суперечками й надто відвертими любощами. Причому в усіх цих випадках народна етика дозволяє зачіпати й вади зовнішності парубків та дівчат. Особливо дістається в піснях недбайливим пестухам — одиначкам з багацького роду.Поняття краси в народній естетиці органічно поєднане з поняттями працьовитості та справедливості. Якщо героям пісні бракує цих рис, якщо говориться про їх негативні риси, то їхні портретні характеристики даються в повній гармонії — теж негативними.У багатьох піснях — діалогах важливим гумористичним прийомом є мимовільне самовикриття героя. Пісні такого характеру пронизані м’яким інтимним гумором, що прикрашає життя й вібрує бадьорим настроєм непереможної молоді.Жартівливі пісні щедро відобразили і сферу родинного побуту. Тільки зрідка оспівується в них ідилія сімейного життя, захоплення чоловіка жінкою чи навпаки. В переважній же більшості тематика їх присвячена різним смішним сторонам сімейних відносин.

67.Балади.

Балада належить до найскладніших фольклорних жанрів. Появу балади відносять до Середньовіччя. Провансальці називали даний жанр танцювальною піснею, французи характеризували баладу як ліричний вірш, англійці — як сюжетні поеми ліро-епічного характеру. У ХІХ ст. в Росії, Україні, за визначенням М.Максимовича, М.Костомарова, таким словом називали літературні та народнопісенні твори. Балади — невеликий за обсягом віршований сюжетний гостро драматичний ліро-епічний твір, в якому відображаються напружені конфлікти в особистому та громадському житті. Корені балади — в календарно і родинно-обрядовій пісенності. Найдавніший запис балади знаходимо в рукописній книзі чеського фольклориста Яна Богуслава «Дунаю, Дунаю, чому смутен течеш». Ґрунтовно досліджував балади І.Франко («Жіноча неволя в руських піснях народних», 1883), наукові розвідки цьому жанру усної народної творчості присвятили О.Потебня, Ф.Колесса, К.Квітка та ін. У фольклористиці виділяють такі жанрові ознаки балади: зачин — звертання до персонажа, раптове повідомлення про незвичайні пригоди, драматичні колізії, трагічні випадки, що справляють сильне емоційне враження на читача. Ліричний елемент подається у поєднанні з епічним. Наявні естетичне відображення дійсності, романтична піднесеність, елементи фантастики, метаморфози-перетворення, персоніфікація рослин і явищ природи, моралізаторство — повчальний потенціал у вигляді кари або запізнілого каяття злочинців. Розповідь ведеться переважно про виняткові, трагічні випадки, які справляють сильне емоційне враження на читача, відсутні детальні описи, повтори, характерні для героїчного епосу, швидкий і напружений розвиток дії. Як правило, за сюжет балади мають сумно-ефектну подію: вбивство, отруєння, помста свояка, дружини, чоловіка тощо. Балада не дає конкретних імен і конкретних обставин (М.Драгоманов), для неї головне не подія, а почуття, які вона збуджує (В.Бєлінський), змушуючи нас співпереживати трагічній долі тих, що постраждали безвинно. У баладах наявні елементи чаклунства: невістка перетворюється на тополю, калину; зрізана гілочка промовляє людським голосом; віддана заміж за нелюба дочка повертається додому зозулею. Дійовими особами балад часто виступають чарівниці, ворожки, відьми. У фольклористиці балади поділяють на родинно-побутові, про татарсько-турецьку неволю, про історичних осіб. Найпоширеніший сюжет балад — перетворення невістки в тополю. У таких баладах відображено анімістичне вірування про переселення людської душі в рослинний світ. А ТАМ ДОЛОВ ПІД ЯВОРОМ,А У МЛИНІ ТРИ КАМЕНІ,А ХТО В КОРШМІ П’Є. ТУРОК ТА ПОЛЯК,БОЖЕ, БОЖЕ, КОЛИ ВЕЧЕР ПРИЙДЕ,БУЛА В ГАНДЗІ ЛИХАЯ СВЕКРУХА,БУЛА ВДОВА, БУЛА ВДОВА НА ПОДОЛІ,В ЗЕЛЕНІМ ГАЮ ДРЕВКО РУБАЮТ,В КАЛИНОВІМ ЛІСІ,В ШИРИМ ПОЛИ БЕРЕЗА СТОЯЛА,ВІЗЬМУ Я КАРТИ, ПОГАДАЮ.