2.3 Наслідки громадянської. Реконструкція Півдня

Способи та умови повернення бунтівних штатів до Союзу, стали обговорюватися ще в період громадянської війни. Належало визначити майбутнє повсталих штатів, долю активних борців з федеральною владою і статус звільнених рабів, які не мали ні прав, ні громадянства, ні землі[62;c.227]. Президент Лінкольн був прихильником відродження єдності нації і наполягав на великодушному відношенні до переможених заколотникам (за винятком непримиренної верхівки конфедератів), пропонуючи повністю відновити їх у політичних правах і допомогти включитися в нові економічні умови[67;c.489]. Амністія повинна була поширюватися на всіх відмовилися від колишніх переконань. Штати, де навіть 10% виборців визнавали федеральний уряд і підтримували скасування рабства, президент пропонував повернути в Союз на повноправною основі. Билися за демократію негрів він вважав можливим поетапно наділити виборчими та іншими громадянськими правами[57;c.265].

Радикальні республіканці в конгресі, очолювані Чарлзом Самнером і Тадеушем Стівенсом, критикували «м’який курс» Лінкольна, наполягали на встановленні військового контролю над колишніми бунтівними штатами, покаранні активних сепаратистів позбавленням громадянських прав, наділення звільнених рабів конституційними правами.

Після завершення громадянської війни перед країною постала проблема реконструкції — відновлення державної єдності і перебудови життя Півдня. Першим кроком на цьому шляху було повне та безповоротне скасування рабства. У лютому 1865 р. конгрес прийняв 13-ту поправку до Конституції США, яка забороняла рабство на всій території країни. Але чекали свого вирішення інші проблеми: умови допущення колишніх штатів конфедерації до союзу, статус колишніх рабовласників і рабів, організація влади на Півдні та ін. У правлячих колах США щодо цього питання єдиної думки не було[33;c.309].

Республіканська партія стала здійснювати Реконструкцію відразу після загибелі Лінкольна, слідом за капітуляцією Півдня, не маючи узгодженого плану. Новий президент Ендрю Джонсон (1865-1869), представник правого крила республіканців, який взяв за основу план Лінкольна, наштовхнувся на жорсткий опір радикальних однопартійців, які представляли демократичні кола фермерів і промислової буржуазії, коли стало відомо, що перші чотири південних штату, допущені ним у Союз , налаштовані на перегляд підсумків громадянської війни і розробляють так звані «чорні кодекси», які повертали колишніх рабів в залежне юридичне становище та забороняли колишнім рабам мати власність, позбавляли їх свободи пересування, слова, зборів, права брати шлюб з білими і т. ін[35;c.204]. Виникла загроза нової громадянської війни між плантаторами і колишніми рабами. Ситуація загострилася після виборів до конгресу США у грудні 1865 р. депутатів від південних штатів. Серед новообраних було чимало колишніх лідерів конфедерації. Радикально налаштовані члени конгресу домоглися рішення не допустити цих депутатів до зали засідань і передати справи проведення реконструкції конгресові. Нагнітаючи атмосферу страху, плантатори, вже в 1866 р, стали організовувати озброєні банди, серед яких виділялася таємна терористична організація «Ку-клукс-клан»[65;c.586]. Вони влаштовували масові погроми, вбивали колишніх рабів, які не бажали працювати на плантаціях в якості безправних орендарів-здольників. У липні 1866 р. конгрес прийняв 14-ту поправку до Конституції США, згідно з якою колишні лідери конфедерації позбавлялися права посідати державні посади, а негри зрівнювались у правах з білими.. Більшість же конфіскованих під час війни маєтків плантаторів було повернуто колишнім власникам. Президент провів у травні 1865 часткову амністію плантаторів-заколотників і спокійно поставився до того, що колишні лідери Конфедерації, замість того, щоб понести покарання, стали депутатами в конгресі США від цих південних штатів або зайняли посади в місцевих законодавчих зборах[39;c.153].

Користуючись розбіжностями в стані республіканців, колишні рабовласники намагалися звести до мінімуму результати своєї поразки, зберегти політичне й економічне панування на Півдні та затвердити на піврабські порядки. Негри були позбавлені багатьох прав, включаючи свободу пересування, зборів, володіння зброєю. Всі їхні спроби чинити збройний опір гнобителям і відмовитися платити земельну ренту придушувалися федеральними військами[41;c.496].

За всім цим принциповим проблемам післявоєнного устрою в американському суспільстві не було єдності. Внутрішньополітична ситуація різко загострювалася, зумовивши накал як міжпартійної, так і внутрішньопартійної боротьби. Очевидне прагнення реставрувати колишні порядки в південних штатах викликало опір не тільки негрів, але і широких мас фермерів, ремісників, робітників і представників демократичних кіл по всій країні. Орієнтувалося на них ліве крило Республіканської партії, спробувало усунути президента Джонсона від заходів з реконструкції Півдня і доручити їх спеціально створеного комітету Конгресу. У 1868 р радикальні республіканці намагалися надати Е. Джонсона суду Сенату (імпічменту) за злочинне потурання з використанням президентського поста. Об’єктивно, виступаючи проти плантаторської реакції на Півдні, вони діяли в інтересах фінансово-промислових кіл Півночі і середніх верств Заходу, зацікавлених у зміцненні ліберально-ринкових механізмів в економіці[56;c.200].

За наполяганням радикального крила республіканців Конгрес у квітні 1866 прийняв білль про громадянські права негрів, а в липні 1866 – 14 поправку до конституції про надання неграм цивільних прав, головним з яких було право голосу. Ця поправка встановлювала громадянську рівність усіх жителів (за винятком індіанців) і обмежувала права бунтівників. Перетворюючи колишніх рабів, що складали 40% населення південних штатів, в виборців радикальні республіканці прагнули позбавити їх колишніх власників політичного впливу в країні і послабити Демократичну партію, сохранявшую зв’язок з плантаторами. Перемога Республіканської партії на листопадових виборах 1866 підтвердила правильність такого розрахунку.

Вже 2 березня 1867 переможці прийняли «Закон про реконструкцію Півдня»[62.]. Це був початок радикальної Реконструкції. Вона проводилася в умовах воєнного стану та розділу південних штатів на 5 військових округів, на чолі яких стояли генерали федеральної армії, які здійснювали виконавчу владу. За сприяння армії, місцевої міліції, громадських «бюро звільнених», низових організацій Республіканської партії (союзних ліг) була проведена підготовка до виборів, в яких брали участь негри[47]. У деяких місцевих законодавчих зборах до складу нижньої палати були обрані до 40-50% негритянських депутатів. У Південній Кароліні, Міссісіпі, Луїзіані негри були обрані віце-губернаторами. 30 березня 1870 Конституція США була доповнена П’ятнадцятої поправкою, що забороняла позбавляти громадян виборчих прав за ознакою кольору шкіри, приналежності до іншої раси або колишнього перебування в рабстві[45;c.300]. Ця поправка завершила низку радикальних політичних перетворень періоду Реконструкції.

Демократизація відбувалася примусово. Для організації життя в нових умовах на Південь прибутку федеральні чиновники і багато учасників громадянської війни з Півночі, серед яких були і авантюристи – «саквояжніков», що мріяли про легку наживу і викликали особливу неприязнь у жителів півдня. Присутність армії дозволило федеральної влади проводити всі заходи з опорою на закон, допомагаючи південним штатам відступити добровільно, «зберігаючи обличчя»[43;c.198]. У 1868 р сім з 11 південних штатів погодилися з вимогами федеральних властей, прийняли нові конституції (з урахуванням Тринадцятої і Чотирнадцятої поправок), в них були утворені уряди штатів, обрані законодавчі органи влади та представники в Конгрес США. Техас, Міссісіпі, Віргінія прийняли умови центральної влади лише до початку 1870, а в Джорджії режим воєнного стану був скасований в 1877 р[41;c.588].

Економічні перетворення були значно скромнішими. Аграрне питання не було вирішене демократично. Негри так і не отримали земельних наділів за рахунок власності плантаторів. Їм дозволялося купувати нерухомість і землю відповідно до закону про гомстедах. Перемога Півночі сприяла промисловому підйому, зачепили і південні штати. Відновлювальні роботи стимулювали появу нових залізниць, портів. Розвивалася будівельна галузь. Підприємницька активність виявилася не чужа колишнім плантаторам, які будували своє господарство по-новому, набували комерційні навички[40;c.223].

Обраний президентом від Республіканської партії в листопаді 1868 герой війни генерал Улісс Сімпсон Грант (18681876) заохочував всі види підприємницької активності. Обидві його адміністрації скандально прославилися корупцією, але саме в той період в США були збиті великі статки, які відіграли важливу роль в історії країни через півстоліття[36].

Відмінності між Північчю і Півднем, настільки очевидні напередодні війни, стиралися. Радикальна Реконструкція Півдня поступово сповільнювалася. Її кульмінація припала на початок 1870-х років, а потім рух ішов по низхідній лінії. У підсумку, багато з реформ періоду Реконструкції були переглянуті або забуті. З політичної сцени йшли найбільш послідовні борці з рабством з числа радикальних республіканців. За тривалий період свого перебування при владі Республіканська партія не раз піддавалися критиці, і все більше концентрувала свої зусилля на захисті інтересів великого бізнесу північно-східних штатів. Демократична ж партія, втративши своєї колишньої опори – плантаторів, змушена була поступово розширювати електоральну базу за рахунок фермерів, дрібних власників Півдня і Заходу[30;c.219].

Завершилася Реконструкція сумнівним політичним компромісом, досягнутим з волі обох партій. Який переміг з мінімальним відривом на президентських виборах 1876 кандидат від Демократичної партії С. Тілден погодився на свідомо упереджений перерахунок голосів в обмін на обіцянку став черговим президентом республіканця Рутерфорда Бернарда Хейса (1877-1881) вивести війська з південних штатів, завершити Реконструкцію і піти на ряд поступок Півдню в сфері тарифної політики[36].

За своїми масштабами, політичним завданням і соціально-економічних наслідків події 1861-1877 рр. можуть бути оцінені, як революційні. Громадянська війна (1861-1865) склала перший етап ліберально-демократичних перетворень, а закінчення Реконструкції (1865-1877) підвело риску під їх завершальним етапом. Війна виявилася найбільш масштабним, руйнівним і кровопролитним конфліктом за всі роки існування північноамериканської республіки[33;c.317]. Протягом чотирьох років у ній взяло участь на боці Півночі 2,8 млн чоловік, на стороні Півдня – понад 1,2 млн осіб.

Нові економічні та політичні можливості, що відкрилися після закінчення громадянської війни, істотно розширили можливості США для проведення експансіоністської зовнішньої політики в Західній півкулі[20;c.567].

Змушені примиритися з номінальною рівноправністю колишніх рабів, південні штати лише у 1870-х рр. здобули свободу дій, але, незважаючи на прийняті закони, всіма силами прагнули відновити «владу білих».