Semakov_OSPU_bitch

у випадках, коли майнові інтереси сторони оцінюються в сумі більше 800 євро або земельний суд допускає оскарження через принципову важливість справи з точки зору права.

Вищою інстанцією у трудових справах є Федеральний трудо­ вий суд. Рішення, що стосуються його організації, управління та службового нагляду за його діяльністю, приймає федеральний мі­ ністр праці та соціального порядку за узгодженням з міністром юстиції ФРН.

Соціальні суди

Соціальні суди у спеціальній літературі ФРН розглядаються як особливий вид адміністративної юстиції, оскільки вирішують спо­ ри, які виникають у сфері застосування публічного права та роз­ глядають позови громадян до державних установ. Правовою осно­ вою діяльності соціальних судів є Закон про соціальні суди, що діє в редакції від 23 вересня 1975 р.

Соціальні суди розглядають справи про соціальне страхування за законом: про страхування через хворобу, пенсійне страхування, страхування від нещасних випадків робітників та службовців, страхування безробітних. Цим судам також підсудні справи про допомогу на дітей, пенсії жертвам війни та особам, які постражда­ ли під час служби в бундестазі, або родичам загиблих. Особливим видом справ є також розгляд позовів про відшкодування збитків особам, які постраждали від насильницьких дій.

Відповідно до закону, судовому розглядові у більшості випад­ ків має передувати розгляд скарги заінтересованої особи у відпо­ відному відомстві (наприклад, у бюро зі страхування від безробіт­ тя). У випадку відмови відомства справа передається до соціального суду, який розглядає її в службовому порядку, не будучи зв'язаний заявами та доказами сторін.

Для полегшення доступу громадян до соціальних судів прова­ дження у них є безкоштовним. Позов або апеляція не обов'язково мають подаватися в письмовій формі, а скарга може бути продик­ тована в секретаріаті суду.

Суд має три інстанції, першою з яких є соціальні суди в землях (аналогічні за рангом дільничним судам загальної компетенції), другою - земельні соціальні суди, а вищою - Федеральний со­ ціальний суд. У соціальних судах діють спеціалізовані палати для

120

розгляду різних видів справ: з питань соціального страхування, страхування по безробіттю, інвалідів війни тощо.

В усіх інстанціях соціальні суди працюють колегіально. В пер­ шій інстанції - це суддя з двома засідателями, у двох вищих - по три судді з двома засідателями. Як і в трудових судах, засідателі в соціальних судах представляють заінтересовані сторони або соціаль­ ні групи. У палатах і сенатах, які розглядають справи про соціаль­ не страхування і допомогу з безробіття, один із засідателів пред­ ставляє коло застрахованих осіб, інший - підприємців; у палатах, які розглядають позови інвалідів війни, один - з числа осіб, що отримують відповідне страхування, інший - з числа осіб, які це страхування здійснюють.

Тільки у Федеральному соціальному суді заінтересована особа повинна мати свого представника. В усіх інших інстанціях вона може виступати особисто або через своїх представників, якими можуть бути члени або службовці профспілок, союзів підприєм­ ців, об'єднань інвалідів війни та інших організацій, причетних до предмета розгляду, або адвокати. Іноді таке представництво в суді прямо передбачено статутом організації. Представники можуть виступати в суді від імені позивача або підтримувати його в ході розгляду своїми порадами.

Службовий нагляд за діяльністю Федерального соціально­ го суду здійснює федеральний міністр праці та соціального по­ рядку.

Адміністративні суди

Перші адміністративні суди в Німеччині виникли в середині XIX ст. у зв'язку із впровадженням у державну практику ідеї поді­ лу влади: спори про право, що виникали у сфері адміністративної діяльності, не повинні були вирішуватися самими адміністратив­ ними органами. У Веймарській республіці адміністративна юсти­ ція стала обов'язковою для всіх земель; цей принцип був сприйня­ тий і у ФРН, де адміністративні суди діють на основі Положення про адміністративні суди 1960 р.

Відповідно до § 40 цього Положення компетенція адмініст­ ративних судів поширюється на всі спори публічно-правового характеру, крім конституційно-правових. Суди приймають до розгляду не тільки позови громадян до державних органів, але й

деякі спори між адміністративними одиницями (наприклад, між громадами або містами), а також усі спори про права державних службовців.

Значна кількість справ стосується саме відносин громадян з державою. Право громадянина на судовий захист від порушен­ ня його прав державною владою є конституційним і закріплене в п. 4 ст. 19 Основного закону ФРН. Адміністративні суди вирішують конфлікти, пов'язані із забороною масових виступів і демонстрацій, охороною навколишнього середовища й енергопостачанням, надан­ ням політичного притулку, одержанням місць у навчальних закла­ дах, будівництвом атомних станцій і похованням ядерних відходів. Особливе місце в провадженні цих судів зайняли справи про «забо­ рону на професію», що стосуються основних прав громадян і впли­ вають на формування державних установ ФРН.

Звертаючись до адміністративного суду, громадянин може ви­ магати скасування будь-якого рішення державного органу або, нав­ паки, прийняття такого рішення. Крім того, приймаються рішення, які констатують факт, який має правове значення; рішення про на­ дання певних цінностей та ін. У законі вказується, що деякі позови майнового характеру проти адміністративних органів мають роз­ глядатися звичайними судами. У ході розгляду суд не правомоч­ ний оцінювати доцільність адміністративного акта, що заперечу­ ється; він визначає, чи не порушив адміністративний орган цим актом закон і чи не суперечить його акт цілям, заради яких цей орган одержав свої повноваження.

Система адміністративних судів має три інстанції: суди першої інстанції, вищі адміністративні суди на рівні земель і Федеральний адміністративний суд з місцезнаходженням у м. Берліні. Таким чи­ ном, другою інстанцією виступає не земельний суд, як у більшості випадків, а вищий суд землі. Усі ці суди діють колегіально, при­ чому в перших двох інстанціях разом із трьома професійними суд­ дями діють по два засідателя, а Федеральний адміністративний суд складається з п'яти професійних суддів. Засідателі адміністратив­ них судів обираються на чотири роки і не належать до будь-якої із визначених професійних груп громадян. Суди другої і вищої ін­ станцій можуть в окремих випадках виступати як суди першої ін­ станції. Наприклад, Федеральний адміністративний суд розглядає спори між Федерацією і землями або між окремими землями, якщо такі спори не є конституційно-правовими.

122

Спеціальними адміністративними судами, які діють на підставі спеціальних нормативних актів і відповідно до вироблених для них процесуальних правил, є соціальні, фінансові і дисциплінарні суди.

За загальним правилом для звернення до адміністративного суду громадянин має заперечити адміністративний акт в установі, що його видала. Причому «заперечення» адресується відомству, яке прийняло рішення, але перевірку цього адміністративного акта здійснює вища інстанція. У випадку відхилення його скарги грома­ дянин протягом одного місяця може звернутися до адміністратив­ ного суду. Адміністративні відомства, відмовляючи громадянинові в задоволенні скарги, зобов'язані, відповідно до закону, повідомити йому про можливість заперечити цей акт у судовому порядку.

Процес в адміністративному суді здійснюється у формі так званого пошукового провадження, коли суд сам досліджує обста­ вини справи, не будучи зв'язаний претензіями або доказами сто­ рін, залучаючи за власною ініціативою до розгляду третіх осіб, чиї інтереси порушені даною справою. Процесуальні права заінтере­ сованих осіб обмежені у зв'язку з тим, що в таких процесах, як правило, зачіпаються державні інтереси. Позов може бути відхи­ лений через те, що заінтересована сторона не має права заперечу­ вати конкретне положення чинного публічного права. У будь-якій стадії процесу заінтересована особа може довірити представни­ цтво своїх інтересів іншій особі. У Федеральному адміністративному суді представництво через адвоката (або особу, яка викладає право у вищому навчальному закладі) є обов'язковим.

Об'єднаний сенат вищих федеративних судів

Полісистемність судової організації ФРН привела до появи своєрідного вищого судового органу, метою якого є координація діяльності різних судових систем. Відповідно до змін, внесених до Конституції в 1968 p., було створено Об'єднаний сенат вищих фе­ деральних судів. Він складається з президентів і суддів вищих фе­ деральних судів, колегія яких змінюється залежно від характеру конкретної розглянутої справи.

На сенат покладено обов'язок підтримки єдності правосуддя. У випадку, коли один із вищих федеральних судів приймає у кон­ кретній справі рішення, яке суперечить рішенню іншого суду такої самої інстанції або рішенню сенату, остаточне рішення виносить Об'єднаний сенат.

123

Оскарження рішень судів у порядку апеляції та касації

Рішення трудових судів можуть бути оскаржені в трудових су­ дах земель лише у випадках, коли майнові інтереси сторони оці­ нюються в сумі більше 800 євро або земельний суд допускає оскар­ ження через принципову важливість справи з точки зору права. Касаційне провадження у Федеральному трудовому суді лише у виняткових випадках може бути розпочате за клопотанням трудо­ вого суду першої інстанції. Зазвичай воно починається після вине­ сення рішення трудовим судом землі. Цей суд може своїм спеціаль­ ним рішенням просити Федеральний суд не про касаційне про­ вадження, а про розгляд справи по суті.

Рішення суду першої інстанції соціального суду може бути оскаржене до земельного соціального суду в усіх випадках, коли таке оскарження не заборонено законом. Касаційне провадження у Федеральному соціальному суді можливе у випадках, коли його допускає земельний або сам Федеральний соціальний суд. Справа розглядається лише тоді, коли конкретний випадок має принци­ пове значення з точки зору права, або рішення суду землі супере­ чить раніше прийнятому рішенню Федерального соціального су­ ду або іншого вищого суду Федерації. Достатньою підставою для касаційного провадження також є істотне порушення процесуаль­ них норм. Однак таке оскарження можливе тільки у випадках порушення федерального закону або адміністративної норми, що діє за межами округу, в якому працює суд, чиє рішення оскар­ жується.

Рішення адміністративного суду першої інстанції може бути оскаржене у вищому суді землі, а його рішення, у свою чергу,- у касаційному провадженні в Федеральному адміністративному суді. Однак таке провадження може бути розпочато лише якщо його допускає вищий земельний суд або мали місце серйозні про­ цесуальні порушення. Із зазначених у законі випадках можливе звернення до Федерального суду, минаючи вищий суд землі. Фе­ деральний адміністративний суд приймає до розгляду справи у випадках, коли йдеться про порушення норм федерального права. Якщо оскаржується правильність застосування права землі, вищий адміністративний суд приймає остаточне рішення.

124

Міністерство юстиції ФРН

Міністерство юстиції є вищим органом управління юстицією в країні. Його положення істотно відрізняється від положення відповідних міністерств у Франції або Італії, оскільки у Німеччи­ ні відсутній орган, подібний до Вищої ради магістратури. Мі­ ністр юстиції ФРН підкоряється безпосередньо федеральному канцлерові.

Своєрідність положення цього міністерства у ФРН полягає ще й у тому, що основна частина власне управлінських функцій по­ кладається на міністерства юстиції західнонімецьких земель. Од­ нак усі вони діють під керівництвом Федерального міністерства юстиції, причому тенденція до посилення контролю федерального міністра за земельними виражена тут дуже чітко.

На підставі спеціального законодавчого акта про Збірник зако­ нів ФРН від 1958 р. міністерство юстиції зобов'язане стежити за дійсністю всіх федеральних законів, виключенням з юридичної практики всіх законів, що втратили силу, а також за включенням чинних актів до Збірника федеральних законів. Правові розпоря­ дження, не включені до цього збірника, у визначений термін втра­ чають свою силу.

Міністерство готує вибори суддів Федерального конституцій­ ного суду і всіх вищих інстанцій федеральних судів, бере участь у формуванні Федерального трудового суду, здійснює нагляд за Федеральною палатою адвокатів і палатою адвокатів при вищому федеральному суді загальної підсудності (Федеральній судовій палаті).

На чолі міністерства стоїть міністр, який, відповідно до тради­ ції, має вищу юридичну освіту, а найчастіше й обіймає посаду професора права в одному з університетів, а також має тривалий досвід роботи в галузі юстиції і репутацію досвідченого політич­ ного діяча. При міністрі діє парламентський статс-секретар мініс­ терства. У міністерстві працюють близько 500 осіб, а в підлеглих йому відомствах - близько 4000.

В основу розподілу міністерства юстиції на шість відділів по­ кладений принцип відповідності структури апарата міністерства розподілові права на найважливіші галузі. Це такі відділи: управ­ ління юстицією, правосуддя, цивільного права, карного права, тор­ говельного й господарського права, публічного права.

Відділ організації правосуддя займається розробкою принци­ пових засад судоустрою і судочинства. Складна система галузевих судів породжує необхідність в уніфікації судочинства, за якою та­ кож спостерігає міністерство юстиції.

Міністерство юстиції ФРН діє в тісному контакті з міністрами юстиції земель. Це стосується як законодавчої діяльності, що роз­ поділена між Федерацією і землями і координується міністерством Федерації, так і кадрової політики в галузі юстиції, оскільки знач­ на частина суддів і чиновників приходить до федерального апара­ ту із земель ФРН.

Незначна частина управлінських завдань покладена на самі суди. У цих випадках носіями адміністративних повноважень висту­ пають голови («президенти») вищих земельних, земельних та діль­ ничних судів. В їхньому віданні знаходяться переважно питання поділу праці всередині конкретного суду, формування судових ко­ легій, розподілу сил, розкладу засідань. За вимогою міністерства (або уряду землі) вони зобов'язані давати узагальнення своєї судо­ вої практики, а також пропозиції щодо підготовки нових законів або удосконалення роботи міністерства.

13.4. Судова система Російської Федерації

Відповідно до Закону «Про судову систему Російської Федера­ ції» у країні діють федеральні суди (Конституційний Суд, феде­ ральні суди загальної юрисдикції й федеральні арбітражні суди) і суди суб'єктів Федерації (конституційні або статутні суди й миро­ ві судді). Створення інших судів, у тому числі надзвичайних, не допускається.

Конституційний Суд РФ існує самостійно, без зв'язку з конс­ титуційними (статутними) судами, не утворює підсистеми судів конституційної юрисдикції, не переглядає рішення інших судових органів, тобто самостійно й незалежно здійснює судову владу, пе­ ревіряє законність нормативних актів і відповідність їх Конститу­ ції. Крім того, законність деяких нормативних актів перевіряють конституційні (статутні) суди й суди загальної юрисдикції.

Система федеральних судіє загальної юрисдикції включає три групи судів. Перша група - Верховний Суд РФ, верховні суди республік, крайові, обласні, суди автономної області, автономних округів, міст федерального значення, районні суди, що здійснюють правосуддя з цивільних, кримінальних, адміністративних і інших

справ, які підсудні їм. Друга група - військові суди, створювані за територіальним принципом, за місцем дислокації військ і флотів, що здійснюють судову владу у військах і формуваннях. Третя група - спеціалізовані суди, які завдяки спеціалізації суддів здатні швидше й правильніше розглядати певні категорії цивільних й адмі­ ністративних справ. Для їхнього створення треба розробити кон­ цепцію організації, діяльності, місця в системі судів загальної юрисдикції (підвідомчість, система оскарження рішень). У свою чергу, це потребує внесення доповнень і змін у відповідне законо­ давство й пошуку джерел фінансування.

Система арбітражних судів поділяється на три рівні: перший - Вищий Арбітражний Суд, другий - федеральні арбітражні суди округів, третій - арбітражні суди республік, країв, областей, авто­ номної області й автономних округів, міст федерального значення.

Функції арбітражного суду і його структура мають багато схо­ жого із судами загальної юрисдикції. Відмінність у тому, що останні створюються в найменших адміністративно-територіаль­ них підрозділах, щоб бути ближче до населення. Але система арбіт­ ражних судів не передбачає ланки, максимально наближеної до населення (не було цього в Законі РРФСР «Про арбітражний суд» від 4 липня 1991 р. і в Законі «Про арбітражні суди в РФ» від 5 квітня 1995 p.).

Арбітражні суди, як і Конституційний Суд, занадто віддалені від населення. Часом єдиний на область, край або республіку арбіт­ ражний суд менш доступний, ніж суди загальної юрисдикції. З урахуванням російських відстаней, дорожнечі проїзду мало хто поїде в столицю для захисту своїх прав у Конституційному Суді або в обласний центр - в арбітражний суд для вирішення еконо­ мічних суперечок. У результаті право залишається порушеним або знаходяться незаконні шляхи вирішення.

Те, що в Росії діють різні види судів, не означає створення єди­ ної судової системи, оскільки відсутній вищий судовий орган, що забезпечував би єдність судової влади й правозастосування. У ре­ зультаті виникають численні складності з розмежуванням підвідом­ чості справ, які нерідко відштовхують громадян від звернення до суду. Крім того, види судів не взаємозалежні функціонально (вза­ ємодіють тільки загальнотериторіальні й військові суди), справи розглядаються лише в межах одного виду.

Деякі юристи пропонують у перспективі об'єднати суди в Ко­ легію з господарських спорів і в Колегію з конституційно-правових

питань. Тим самим забезпечувалася б єдність судової практики, судова влада стала б більше цілісною й усувався б ґрунт для супе­ речок про підвідомчість, а правосуддя було б ближче й доступніше населенню. Арбітражні суди зайняли б положення господарських колегій обласних і відповідних їм судів, передавши частину підві­ домчих справ по підсудності в місцеві суди.

Незважаючи на те, що Конституція РФ передбачила можли­ вість створення судової системи в суб'єктах Федерації, всі первісні законопроекти про судоустрій відбивали тільки федеральну судову систему. Це означає, що система судів загальної юрисдикції побу­ дована на підставі централізованої організаційної моделі в умовах федеративної держави. Федеральні суди й суди суб'єктів Федера­ ції перебувають у єдиній ієрархічній судовій системі, при цьому перші виступають як вищестоящі суди стосовно других, які є су­ дами першої або другої інстанції.

Матеріальні (кримінальне, цивільне й більша частина адмініст­ ративного) і процесуальні галузі права, що забезпечують єдність системи, стосуються компетенції Федерації. При цьому її суб'єкти мають обмежену законодавчу компетенцію, а суди суб'єктів мо­ жуть застосовувати суб'єктне право в рамках, установлених феде­ ральним Законом.

Відповідно до Закону «Про судову систему РФ», судді верхов­ них судів республік, крайових і обласних судів, судів міст феде­ рального значення, автономної області й автономних округів, а також районних судів призначаються на посаду Президентом РФ за поданням Голови Верховного Суду, що, у свою чергу, ґрунтуєть­ ся на висновку кваліфікаційних суддів цих судів, погодженому із законодавчими органами суб'єктів Федерації. Крім того, Закон згадує про мирових суддів, процедура призначення яких встанов­ люється законодавством суб'єкта.

Нейтральний Закон «Про судову систему РФ» не задовольнив ні реформаторів із системи, ні багатьох керівників суб'єктів Феде­ рації. Перші справедливо відзначали, що він проігнорував багато положень Концепції судової реформи, зокрема, про необхідність введення судових округів, що не збігаються з адміністративнотериторіальним поділом. Це положення важливо, оскільки в такий спосіб удалося б вивести суди з-під впливу місцевої влади.

Для керівників регіонів Закон означав, що судова система як і раніше залишається федеральною, за винятком неіснуючих тоді мирових суддів. їхній головний аргумент полягав до того ж у тому,

128

що Конституція передбачає поділ влади на законодавчу, виконав­ чу й судову не тільки для Федерації, але й для її суб'єктів. Збері­ гаючи лише федеральну судову систему, Закон суперечить Конс­ титуції. У результаті, всупереч Закону, судді деяких регіональних судів призначені на посаду главами регіонів, а не Президентом РФ, і їхня легітимність сумнівна.

Закон «Про мирових судців Російської Федерації» від 17 груд­ ня 1998 р. пом'якшив проблему федералізму в судовій системі. За Законом мировий суддя обирається на п'ять років населенням або призначається органом законодавчої влади суб'єкта Федерації. Мирові судді можуть діяти в межах судових ділянок, які створю­ ються відповідно до законів суб'єктів Федерації з розрахунку одна ділянка на 15-30 тисяч жителів. Зарплата мирового судді стано­ вить 60% окладу голови Верховного Суду, а в містах федерального значення - 64% і нараховується з федерального бюджету. А мате­ ріально-технічне забезпечення (надання приміщень, меблів і канц­ товарів) покладено на органи юстиції або органи виконавчої влади відповідного суб'єкта Федерації.

Мировим суддям Закон дав статус суддів загальної юрисдикції, вони входять в єдину судову систему Росії. їхні постанови, розпо­ рядження, вимоги, доручення й виклики обов'язкові для всіх юри­ дичних і фізичних осіб та органів влади.

До компетенції мирових суддів належать справи, які не вима­ гають довгих розглядів, але неминуче «зависають» у перевантаже­ них судах. Це справи про розірвання шлюбу й розділ нажитого за час спільного життя майна, інші справи у сфері сімейно-правових відносин (за винятком справ про заперечування батьківства й ма­ теринства, позбавлення батьківських прав і всиновлення); а також справи, пов'язані із трудовими відносинами (за винятком справ про поновлення на роботі), суперечки відносно власності по май­ нових позовах, якщо сума позову не перевищує 500 мінімальних розмірів заробітної плати, і справи про визначення порядку корис­ тування земельними ділянками, будовами й іншою нерухомістю. Крім того, мировий суддя вправі розглядати кримінальні справи про злочини, за здійснення яких передбачене покарання не більше двох років позбавлення волі.

В Адміністрації Президента РФ розроблений проект федераль­ ного конституційного Закону «Про суди загальної юрисдикції в Російській Федерації». Відповідно до нього суди підрозділяються на федеральні (Верховний Суд, спеціалізовані - військові й інші,

обласні й прирівняні до них, районні), суди суб'єктів Федерації (мирові судді), а також касаційно-апеляційні й наглядові.

Введення апеляційних судів (тобто, судів другої інстанції) обу­ мовлено вимогами Міжнародного пакту про цивільні й політичні права, а також конвенціями Ради Європи, членом якої стала Росія. Не секрет, що нинішній касаційний перегляд багато в чому фор­ мальний, більшість судових рішень відміняється в наглядовій ін­ станції, пробитися в яку вдається далеко не всім. Але навіть пода­ ти касаційну скаргу в крайовий (обласний) суд, що нерідко пере­ буває за сотні кілометрів від районного центру, і направити туди адвоката більшості населення просто не по кишені. Таким чином, порушується основний принцип доступності правосуддя.

Узаконопроекті пропонується створити в обласних й прирів­ няних до них судах кілька (конкретне число залежить від розмірів суб'єкта Федерації) апеляційно-касаційних палат, розташованих у різних населених пунктах, щоб наблизити правосуддя до населен­ ня. У сторін з'явиться право на вибір другої судової інстанції. Як­ що, наприклад, засуджений або його адвокат думають, що доказ, покладений в основу обвинувального вироку, отримано з порушен­ ням Закону або неправильно кваліфіковано вчинене діяння, вони можуть принести касаційну скаргу. Якщо ж засуджений або його адвокат вважають, що суд першої інстанції неправильно оцінив обставини справи, вони вправі почати апеляційне провадження.

Автори законопроекту пропонують докорінно змінити й нагля­ дове провадження, тобто перегляд судових рішень, що вступили в законну силу. Зараз правом винесення протесту в порядку нагляду володіють Голова Верховного Суду і його заступники, голови об­ ласних і прирівняних до них судів і їхні заступники, а також Гене­ ральний прокурор, прокурори суб'єктів Федерації і їхні заступни­ ки. Такі скарги приносяться в основному після того, як адвокати на особистому прийомі зуміють переконати зазначених посадових осіб у незаконності або необґрунтованості судового рішення, що вступило в законну силу.

Узаконопроекті запропонована така модель: підставою для по­ чатку кримінального процесу є наглядова скарга, подана засудже­ ними, потерпілими або їхніми представниками, а цивільного проце­ су - скарга, подана сторонами у справі або їхніми представниками; прокурор, що брав участь у справі, може звернутися зі скаргою на загальних підставах. У всіх випадках обов'язковою підставою для початку процесу є особлива думка судді (він не згодний з винесе-

ним рішенням), що розглядав справу в суді першої (за умови відмо­ ви від оскарження в суді апеляційної або касаційної інстанції) або другої інстанції у випадку, якщо справа розглядалася колегіально.

Наглядові скарги подаються безпосередньо у Верховний Суд. Справи з особливою думкою судді направляються в цей суд протя­ гом 5 днів з моменту винесення рішення судом другої інстанції або набуття ним законної сили (у випадку винесення рішення су­ дом першої інстанції). Перша наглядова скарга розглядається од­ ноосібно суддею Верховного Суду в строк не більше 30 днів з мо­ менту надходження скарги, і в разі її задоволення справа переда­ ється в наглядову інстанцію або відмовляється в задоволенні скарги. У другому випадку можна принести другу наглядову скар­ гу, що розглядається колегією із трьох суддів Верховного Суду, їхнє рішення остаточне. Надалі справу може бути переглянуто лише за нововиявленими обставинами.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.Яка нині сформувалася судова система у США? Дайте коротку ха­ рактеристику дво- і триступеневій системі загальних судів.

2.Визначіть компетенції судів загальної юрисдикції, апеляційних су­ дів, Верховного суду штату, судів з обмеженою юрисдикцією, судів спе­ ціальної юрисдикції.

3.Охарактеризуйте систему федеральних судів США.

4.Яка структура Високого суду в Англії?

5.Охарактеризуйте Суд Корони, Апеляційний суд, палату лордів.

6.Які є суди, крім Високих, в Англії? Яку роль вони відіграють у від­ правленні правосуддя?

7.Назвіть чотири інстанції, які становлять систему судів загальної юрисдикції в Німеччині.

8.Визначіть компетенцію дільничних судів, земельних судів, вищого суду землі, Федеральної судової палати Німеччини.

9.Що входить до компетенцї соціальних і адміністративних судів Ні­ меччини?

10.Охарактеризуйте діяльність Об'єднаного сенату вищих федераль­ них судів Німеччини.

11.Які функції виконує міністерство юстиції ФРН?

12.Охарактеризуйте діяльність Конституційного суду федеральних судів загальної юрисдикції й федеральних арбітражних судів як федераль­ них судів Російської Федерації.

13.Охарактеризуйте діяльність судів суб'єктів Російської Федерації.

14.Яку роль в судовій системі Росії відіграють мирові судді?

Розділ 14

ПРОКУРАТУРА УКРАЇНИ

14.1. Завдання і принципи діяльності Прокуратури України

Прокуратура України - це самостійний централізований орган державної влади, що діє в системі правоохоронних органів і є складовою цієї системи. Прокуратура забезпечує захист від проти­ правних посягань на суспільний та державний лад, права і свободи людини, а також основи демократичного устрою державної влади засобами та методами, передбаченими законом. Прокуратура не підпорядкована законодавчій, виконавчій або судовій владі, оскіль­ ки її діяльність не залежить від будь-якої гілки влади, які згрупо­ вані в державі відповідно до Конституції України 1996 р.

Проголосивши незалежність, Верховна Рада України 5 листо­ пада 1991 р. одна із перших прийняла Закон України «Про проку­ ратуру», який було введено в дію 1 грудня 1991 р. Саме цей день визначається як День працівника прокуратури.

Нині прокуратура - це багатофункціональна державна струк­ тура з чітко визначеними функціями, найважливішими з яких є функції нагляду за додержанням законів у соціально-економічній, політичній та інших сферах життєдіяльності країни.

Діяльність Прокуратури України спрямована на утвердження верховенства права і, відповідно до ст. 4 Закону України «Про прокуратуру», її завдання полягає в захисті від протиправних по­ сягань на:

•закріплені Конституцією України незалежність держави, су­ спільний і державний лад, політичну й економічну системи, права національних груп і територіальних утворень;

•гарантовані Конституцією України соціально-економічні, по­ літичні й особисті права і свободи людини;

•основи демократичного устрою державної влади, правовий статус місцевих рад, органів територіального громадського само­ врядування.

132

Конституція України визначає прокуратуру як організаційно самостійну державно-правову інституцію, що забезпечує додер­ жання режиму законності в державі.

Регулювання діяльності прокуратури в окремому (сьомому) розділі Конституції України означає, що виконання покладених на органи прокуратури функцій є самостійним видом державної діяльності. Прокуратура - це організаційно самостійна державна інституція, яка при виконанні своїх повноважень активно взаємо­ діє з усіма гілками державної влади і є важливим елементом у забезпеченні балансу між ними.

Правовою основою організації діяльності прокуратури є, на­ самперед, Конституція України 1996 p., Закон України «Про про­ куратуру» із змінами та доповненнями, Кримінально-процесуаль­ ний та Цивільний процесуальний кодекси України, Закон України «Про судоустрій України» від 7 лютого 2002 р. та інші закони України, а також визнані Україною відповідні міжнародні догово­ ри та угоди.

Крім загальнодержавних нормативних актів важливе значення для регулювання діяльності органів прокуратури мають накази Генерального прокурора України, в яких відповідно до чинного законодавства роз'яснюються та конкретизуються завдання про­ куратури при здійсненні нею наглядових та інших повноважень.

Відповідно до положень Конституції України пріоритетним напрямом діяльності прокуратури є захист прав, свобод і законних інтересів людини. Для цього прокуратура наділена повноважен­ нями обмежувати протиправні дії певного кола державних органів

іпосадових осіб передбаченими законом засобами.

Устатті 6 Закону України «Про прокуратуру» закріплено прин­ ципи організації та діяльності прокуратури, де зазначено, що орга­ ни прокуратури України:

•становлять єдину централізовану систему, яку очолює Гене­ ральний прокурор України, з підпорядкуванням нижчестоящих прокурорів вищестоящим - принцип єдності та централізації',

•здійснюють свої повноваження на основі додержання Конс­ титуції України та чинних на території держави законів незалежно від будь-яких органів державної влади, посадових осіб, а також рішень громадських об'єднань чи їх органів - принцип незалеж­ ності',

•захищають у межах своєї компетенції права і свободи гро­ мадян на засадах їх рівності перед законом незалежно від національ-

133

ного чи соціального походження, мови, освіти, ставлення до релігії, політичних переконань, службового чи майнового стану та інших ознак - принцип захисту громадян на засадах їх рівності перед законом',

• вживають заходи до усунення порушень закону, скасування незаконного, необгрунтованого рішення, що його прийняв проку­ рор нижчого рівня; відповідному керівникові органу прокуратури надано право одноособово вирішувати це питання.

Принцип незалежності прокуратури означає, що прокуратура здійснює свої повноваження незалежно від органів влади та дер­ жавного управління, політичних партій та громадських об'єднань. Втручання органів державної влади, посадових осіб, засобів масо­ вої інформації, громадсько-політичних організацій та їх представ­ ників у діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів або з розслідування діянь зумовлює передбачену законом відпові­ дальність - це є визначені ст. 7 Закону України «Про прокуратуру» гарантії незалежності прокуратури у здійсненні повноважень, що впливають на правосвідомість громадян, підвищуючи їх правову культуру.

Принцип гласності виявляється в тому, що, відповідно до ст. 2 Закону України «Про прокуратуру», Генеральний прокурор Украї­ ни не менше як один раз на рік інформує Верховну Раду України про стан законності у країні.

14.2. Функції прокуратури, їх значення щодо виконання завдань, покладених на прокурора

Сутність інституту прокуратури, його роль у державному ме­ ханізмі розкриваються передусім через функції прокуратури.

Функції є одним з основних понять, за допомогою яких роз­ кривається основний зміст діяльності прокуратури. Функції про­ куратури зумовлені завданнями органів прокуратури, на вирішен­ ня яких вони спрямовані.

Регулювання діяльності прокуратури, у тому числі визначення її функцій, в окремому розділі Конституції України означає, що виконання покладених на органи прокуратури завдань є самостій­ ним видом державної діяльності.

Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру по­ кладено такі функції:

• підтримання державного обвинувачення в суді;

134

•представництво інтересів громадянина і держави в суді у пе­ редбачених законом випадках;

•нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство;

•нагляд за додержанням законів при виконанні судових рі­ шень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших за­ ходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

На прокуратуру не може покладатися виконання функцій, не передбачених Конституцією України (ст. 121) і Законом України «Про прокуратуру» (ст. 5).

Згідно з Конституцією України прокуратура здійснює нагляд за додержанням законів лише обмеженим колом суб'єктів - органів, що ведуть боротьбу із злочинністю, а також органів і установ, на які покладено виконання покарань і застосування заходів приму­ сового медичного характеру.

Окремо зазначимо, що, відповідно до п. 9 розд. 15 Перехідних положень Конституції України, прокуратура на сучасному етапі продовжує виконувати функцію нагляду за додержанням і засто­ суванням законів (загальний нагляд) та функцію попереднього (досудового) слідства. Ці функції прокуратура має виконувати до введення в дію законів, що регулюють діяльність державних орга­ нів щодо контролю за додержанням законів, та до формування си­ стеми досудового слідства і введення в дію законів, що регулюють

їїфункціонування.

Конкретні функції прокуратури мають два аспекти.

По-перше, вони ґрунтуються на існуючій нормативній базі та перевірені практикою. Прокуратура є надійним державним орга­ ном, що забезпечує захист прав і свобод громадян та інтересів держави.

По-друге, конституційні положення дещо звужують сферу діяль­ ності прокуратури. Нині згідно з Конституцією України прокура­ тура виконує чотири основні та дві тимчасові функції.

Наведемо характеристику функцій прокуратури.

1. Підтримання державного обвинувачення в суді - одна з основних функцій діяльності прокуратури. Участь прокурора в суді як державного обвинувача - важлива гарантія винесення су­ дом законного обвинувального вироку. Сутність обвинувачення полягає в сукупності дій прокурора з обстоюванням перед судом обвинувального висновку про злочин, що його вчинив підсудний.

135

Джерелом державного обвинувачення є діяльність органів ді­ знання та досудового слідства, внаслідок якої викрито особу, що вчинила злочин, у зв'язку з чим така особа має постати перед су­ дом. Підтримуючи обвинувачення перед судом, прокурор привсе­ людно обвинувачує підсудного і наполягає на застосуванні до ньо­ го справедливого покарання, допомагає суду у кваліфікованому вирішенні справи.

Державний обвинувач бере участь у допитах підсудного, потер­ пілого, свідків, у дослідженні висновків експертів і речових дока­ зів. Він розпочинає судові дебати у кримінальній справі, висту­ паючи з обвинувальною промовою і висловлюючи міркування з питання призначення покарання. Об'єктивність і незалежність прокурора в суді гарантовані передбаченою законом можливістю для прокурора відмовитися від підтримання обвинувачення, якщо дані судового слідства не підтверджують пред'явленого підсуд­ ному обвинувачення, виклавши при цьому мотиви відмови. Від­ мова від обвинувачення означає, що, на думку прокурора, підсуд­ ний має бути виправданий.

Після винесення судом вироку прокурор зобов'язаний вжити заходів у встановленому законом порядку щодо виправлення з йо­ го точки зору судових помилок, висловити незгоду з визначеною судом мірою покарання, якщо вона не відповідає ступеню тяжкос­ ті злочину та суспільної небезпеки особи, яка його вчинила.

Таким чином, підтримання державного обвинувачення - це діяль­ ність прокурора у встановленому кримінальним процесуальним законом порядку і складається вона з аналізу матеріалів справи і доказування вини особи в суді, сприяння винесенню законного, обґрунтованого та справедливого вироку.

2.Представництво інтересів громадянина і держави в суді

увизначених законом випадках - одна з важливих гарантій за­ безпечення захисту прав і свобод громадян та інтересів держа­ ви. Участь прокурора в суді - один із засобів забезпечення й поновлення порушених прав та законних інтересів громадян і держави.

Форми представництва такі:

• звернення до суду з позовами або заявами про захист прав і свобод особи, законних інтересів юридичних осіб, коли порушу­ ються інтереси держави, або про визнання незаконними правових актів, дій чи рішень органів, посадових осіб;

• участь у судовому розгляді справ;

136

• внесення апеляційних чи касаційних подань на судові рішен­ ня або заяви про їх перегляд з нововиявленими обставинами.

Прокуратура представляє інтереси громадян або держави в суді від імені держави України, здійснюючи представництво через прокурорів, які уповноважені на це державою. Тому довіреності чи доручення прокурору не потрібні, оскільки він представляє ін­ тереси конкретної особи чи органу влади. У межах своєї компе­ тенції прокурор діє як представник держави, маючи водночас усі процесуальні права позивача. Прокурор самостійно визначає під­ стави для представництва в судах, форми його здійснення і може здійснювати представництво в будь-якій стадії судочинства в по­ рядку, передбаченому законом.

Право прокурора на позов регламентується цивільним проце­ суальним та господарським процесуальним законодавством, а також наказами Генерального прокурора. Процесуальне стано­ вище прокурора в ролі позивача дещо відрізняється від станови­ ща інших осіб, які заявляють позов у цивільній справі. Так, про­ курор не несе судових витрат, до нього не може бути пред'явлено зустрічного позову, рішення суду за позовом прокурора поши­ рюються не на прокуратуру, а на особу, в інтересах якої пред'яв­ лено позов.

Прокурор здійснює представництво в суді, якщо громадянин не­ спроможний через фізичні вади, матеріальний стан або з інших причин самостійно захищати свої порушені чи оскаржені права.

3. Сутність і завдання прокурорського нагляду визначені у пунктах 3, 4 cm. 121 Конституції України. Правове регулю­ вання прокурорського нагляду в Конституції України визначає наглядові функції прокуратури як самостійну форму державної діяльності.

Нагляд за додержанням законів органами, які здійснюють оперативно-розгиукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

Згідно з Конституцією України прокурорський нагляд за додер­ жанням законів органами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство, є однією з основних функ­ цій прокуратури, що реалізується Генеральним прокурором і під­ порядкованими йому прокурорами. Цей напрям прокурорського нагляду спрямований на забезпечення встановленого громад­ ського порядку, виявлення і розкриття злочинів, розгляду заяв і повідомлень про них, законності оперативних заходів та досудо­ вого слідства.

137

Предметом правоохоронної діяльності прокуратури при цьому є, насамперед, захист прав і свобод громадян, а також інтересів держави і суспільства.

У Законі України «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.) визначається, що оперативно-розшукова діяльність - це система гласних, негласних, розшукових, розвідувальних заходів, що здійснюються із застосуванням оперативних та оперативнотехнічних засобів. До оперативних підрозділів належать оператив­ ні служби міліції, Служби безпеки України, прикордонних військ, кримінально-виконавчої системи, податкової міліції.

Діяльність прокуратури з нагляду за додержанням законів ор­ ганами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, започат­ ковано з прийняттям Закону України «Про оперативно-розшуко­ ву діяльність» від 18 лютого 1992 р. і виданням наказу Генераль­ ного прокурора «Про організацію прокурорського нагляду за додержанням законів органами, які ведуть боротьбу із злочинністю» від 4 квітня 1992 р. У наказі чітко окреслено завдання прокурорів усіх інстанцій - постійно здійснювати нагляд за додержанням кримінальною міліцією вимог Закону України «Про оперативнорозшукову діяльність».

Основне завдання прокуратури в цьому напрямі діяльності полягає у запобіганні порушенню прав і законних інтересів фізич­ них та юридичних осіб, залучених до оперативно-розшукової діяль­ ності та їх припиненні. При цьому слід ураховувати, що саме при здійсненні оперативно-розшукових заходів найбільшою мірою можуть бути обмежені чи порушені права та законні інтереси гро­ мадян щодо таємного листування, телефонних розмов, свободи руху, недоторканності житла тощо.

До порядку здійснення нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю входять:

•наявність передбачених законом підстав здійснення операти­ вно-розшукової діяльності;

•наявність повноважень у осіб, які здійснюють таку діяль­

ність;

•обов'язковість документування оперативно-розшукових дій;

•об'єктивність і повнота здійснюваних перевірок;

•своєчасне і повне надання органам слідства оперативних да­ них, матеріалів про застосування спеціальних технічних засобів;

•відповідність оперативно-розшукових дій завданням опера­ тивно-розшукової діяльності.

138

При здійсненні нагляду за оперативно-розшуковою діяльністю прокурор не втручається безпосередньо в цю діяльність, а лише зобов'язаний забезпечувати законність і обґрунтованість оператив­ но-розшукових заходів.

Предметом прокурорського нагляду за додержанням закону органами дізнання та досудового слідства є сприяння таким діям:

•розкриттю злочинів, захисту особи, її прав, свобод, усіх форм власності від злочинних посягань;

•запобіганню незаконному притягненню особи до криміналь­ ної відповідальності;

•виконанню вимог закону про невідворотність покарання за вчинений злочин;

•охорони прав і законних інтересів громадян, які перебувають під слідством;

•здійсненню заходів запобігання злочинам, усунення причин та умов, що сприяють їх вчиненню.

Здійснюючи нагляд за додержанням законів при провадженні дізнання і досудового слідства, прокурор вживає заходів, щоб ці органи виконували такі вимоги:

•додержання передбаченого законом порядку порушення, призупинення, закриття кримінальних справ, а також встановле­ них законом процесуальних строків розслідування та тримання під вартою;

•у процесі розслідування злочинів дотримуватись вимог ст. 22 КПК України про всебічне, повне та об'єктивне дослідження всіх обставин, що викривають або виправдовують обвинуваченого, пом'якшують або обмежують його відповідальність;

•виявлення причин і умов, що сприяли вчиненню злочинів та вжиття заходів щодо їх усунення.

Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших примусо­ вих заходів, пов 'язаних з обмеженням особистої свободи грома­ дян. Основне завдання в цьому напрямі діяльності прокуратури - не припустити порушення прав і законних інтересів громадян, за­ суджених до позбавлення волі, а також інших осіб, обмежених у свободі і внаслідок цього не здатних повною мірою реалізувати своє право на захист. Чинне законодавство наділяє прокурора ве­ ликими повноваженнями у здійсненні цієї сфери нагляду. Проку­ рорський нагляд при цьому має бути систематичний з тим, щоб забезпечити своєчасне і правильне виконання відповідно до вимог

139