Semakov_OSPU_bitch

•покладає на особу, яка здійснює дізнання, слідчого, проку­ рора, суддю і суд обов'язок до першого допиту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і скласти про це протокол;

•надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення, забезпечити охорону їхніх особистих і майнових прав.

Найефективнішим засобом забезпечення підозрюваному, обви­ нуваченому, підсудному права на захист є участь у кримінальному процесі захисника.

Закон визнає участь захисника при провадженні дізнання, досудового слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції обов'язковою, крім випадків добровільної відмови підо­ зрюваного, обвинуваченого і підсудного від захисника, причому в окремих випадках добровільна відмова від захисника не може бути прийнята (ст. 45 КПК України).

Як захисники до участі у кримінальних справах допускаються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатською діяль­ ністю; фахівці з галузі права, які за законом мають право подавати юридичну допомогу, а за згодою - і близькі родичі підозрюваного, обвинуваченого та підсудного, його опікуни та піклувальники. На практиці захисниками є переважно адвокати.

Закон передбачає участь захисника у справі за запрошенням і за призначенням.

Захисник запрошується за угодою підозрюваним, обвинуваче­ ним чи підсудним, його законними представниками, родичами або іншими особами за їх дорученням або на їх прохання.

Захисник за призначенням (причому лише з числа адвокатів) залучається до участі у справі особою, яка здійснює дізнання, слід­ чим, суддею чи судом, через адвокатське об'єднання у випадках, коли відмова від захисника не може бути прийнята і він не запро­ шений підозрюваним, підсудним або іншими переліченими поса­ довими особами. На прохання підозрюваного, обвинуваченого, підсудного участь захисника у справі забезпечується особою, яка здійснює дізнання, слідчим, суддею чи судом. Основні положення про роль адвокатів передбачають, що особа, яка не має адвоката, у випадках, коли інтереси правосуддя потребують цього, повинна бути забезпечена допомогою адвоката, який має відповідну компе­ тенцію й досвід ведення справ, щоб забезпечити їй ефективну юридичну допомогу без оплати з її боку, якщо у неї немає необ-

300

хідних коштів. У частині 1 ст. 59 Конституції України також встанов­ лено, що кожен має право на правову допомогу, а в передбачених законом випадках ця допомога надається безоплатно.

У разі участі адвоката у кримінальній справі за призначенням та звільнення громадянина від оплати юридичної допомоги через його малозабезпеченість оплата праці адвоката здійснюється за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Слідчий орган, суддя й суд не мають права відмовити в допуску захисника за угодою під тим приводом, що у справі бере участь захисник за призначенням.

Підозрюваний, обвинувачений, підсудний мають право в будьякий момент провадження відмовитись від захисника. Така від­ мова допускається лише з їх ініціативи, має бути добровільною за наявності реальної можливості участі адвоката у справі й не мо­ же бути перешкодою для провадження участі у справі прокурора, а також захисників інших підозрюваних, обвинувачених чи під­ судних.

Відмова від захисника не може бути прийнята особою, яка здійснює дізнання, слідчим, судом чи суддею, у таких випадках:

•у справах осіб, які підозрюються чи обвинувачуються у вчи­ ненні злочину, у віці до 18 років;

•у справах про злочини осіб, які через фізичні чи психічні вади (німі, глухі, сліпі та ін.) не можуть самі реалізувати своє право на захист;

•у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судо­ чинство;

•коли санкція статті, за якою кваліфікується злочин,- довічне позбавлення волі;

•при провадженні справи про застосування примусових захо­ дів медичного характеру;

•при застосуванні примусових заходів виховного характеру щодо неповнолітніх.

За загальним правилом, захисник допускається до участі у спра­ ві з моменту пред'явлення обвинувачення і може, таким чином, брати участь у справі на стадії досудового розслідування і на усіх судових стадіях кримінального процесу, включаючи стадію вико­ нання вироку. Але у трьох випадках захисник допускається до

участі у справі й до пред 'явлення обвинувачення:

1)у разі затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування до неї запобіжного заходу у виді взяття під варту

301

до пред'явлення обвинувачення з моменту оголошення їй прото­ колу затримання або постанови про застосування цього запобіж­ ного заходу, але не пізніше 24-х годин з моменту затримання;

2)у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені особами

устані неосудності, а також про злочини осіб, які захворіли на душевну хворобу після вчинення злочину, з моменту отримання доказів про душевне захворювання особи;

3)у справах про суспільно небезпечні діяння, вчинені непов­ нолітніми, які не досягли віку, з якого можлива кримінальна від­ повідальність, з моменту ознайомлення неповнолітнього та його батьків або осіб, що їх замінюють, з постановою про закриття справи і матеріалами справи, а в разі поміщення неповнолітнього до приймальника-розподільника - не пізніше 24-х годин з моменту поміщення.

Адвокат не має права відмовитися від захисту підозрюваного,

обвинуваченого, підсудного.

Визначаючи свою правову позицію, адвокат не має права ігно­ рувати думку підзахисного, його показання, ставлення до пред'яв­ леного обвинувачення. Адвокат не вільний у визначенні пози­ ції (крім випадків, коли підзахисний обмовляє себе), але у ви­ рішенні питань правового характеру, виборі тактики та методики захисту є незалежним. Процесуальна самостійність адвоката не виключає необхідності узгодження з підзахисним лінії захисту за­ галом і позиції в окремих процесуальних питаннях, зокрема при заяв л енні клопотань.

Адвокат - представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача

Право на захист законних інтересів у кримінальному процесі забезпечується також потерпілому, цивільному позивачу і цивіль­ ному відповідачу. Ефективним засобом забезпечення цього права є участь адвоката у кримінальній справі як представника цих суб'єктів кримінально-процесуальної діяльності.

Про визнання потерпілим, цивільним позивачем, а також про притягнення як цивільного відповідача особа, яка здійснює ді­ знання, слідчий, суддя виносять постанову, а суд - ухвалу. З цього моменту вони стають учасниками кримінального процесу, набу­ вають процесуальні права для захисту своїх законних інтересів, у тому числі й право мати захисника.

302

Представниками потерпілого, цивільного позивача й цивільно­ го відповідача можуть бути і адвокати. Представники користуються процесуальними правами осіб, інтереси яких вони представляють, тобто, на відміну від захисників, вони не є такими ж самостійними учасниками процесу, не мають своїх особливих процесуальних прав і діють поряд з потерпілим, цивільним позивачем і цивільним відповідачем або замінюють їх, але не мають права діяти на шкоду своїм довірителям.

Потерпілий і адвокат як його представник мають право пода­ вати докази: заявляти клопотання; ознайомлюватися з усіма ма­ теріалами справи з моменту закінчення попереднього слідства; брати участь у судовому розгляді; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора

ісуду, а також на вирок та ухвали суду і постанови судді.

Упроцесі судового розгляду справи потерпілий та його пред­ ставник мають право заявляти відводи і клопотання, висловлювати свою думку про клопотання інших учасників судового розгляду, давати пояснення з приводу досліджуваних судом обставин спра­ ви, ставити запитання свідкам, експерту, спеціалісту і підсудним, брати участь в огляді місця вчинення злочину, речових доказів, документів.

Цивільний позивач або адвокат як його представник має право подавати докази; заявляти клопотання; брати участь у судовому розгляді; просити орган дізнання, слідчого, суддю і суд про вжиття заходів забезпечення заявленого ними позову; підтримувати циві­ льний позов; ознайомлюватися з матеріалами справи з моменту закінчення досудового слідства; заявляти відводи; подавати скарги на дії особи, яка здійснює дізнання, слідчого, прокурора, судді й суду, а також на вирок або ухвали суду в частині, що стосується цивільного позову.

Цивільний відповідач і адвокат як його представник обстою­ ють позиції захисту, оскільки заінтересовані в тому, щоб факт вчинення злочину, матеріальна шкода, винність обвинуваченого в їх вчиненні не були доведені і, отже, у задоволенні позову було відмовлено. У своїй промові під час судових дебатів вони повинні торкатися лише питань доведеності та вчинення злочину і його цивільно-правових наслідків.

Адвокат як представник потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача має право оскаржити вирок в апеляційному порядку тільки за згодою свого довірителя, а також брати участь

303

у розгляді справи судом апеляційної інстанції і давати там пояс­ нення, підтримуючи свою скаргу чи скаргу свого довірителя і за­ перечуючи за наявності підстав проти подання прокурора і скарг інших учасників процесу.

Адвокат не може бути допитаний як свідок про обставини, які стали йому відомі у зв'язку з виконанням ним обов'язків представ­ ника потерпілого, цивільного позивача і цивільного відповідача.

Закон передбачає низку обставин, що виключають участь адво­ ката у справі як представника зазначених учасників процесу: якщо він брав участь у цій справі як слідчий або особа, що здійснювала дізнання, прокурор, громадський обвинувач, суддя, секретар судо­ вого засідання, експерт, спеціаліст, захисник чи допитувався або підлягав допиту як свідок.

Потерпілий, цивільний позивач, цивільний відповідач та їх представники у кримінальній справі мають право на забезпечення їх безпеки. Рішення про застосування заходів безпеки приймається органом дізнання, слідчим, прокурором, судом, у провадженні яких перебуває кримінальна справа.

^"U: • -"У. ,1і; '\

22.9. Представництво адвоката в цивільному процесі

Законодавство України покладає на адвоката виконання в ци­ вільному процесі подвійних функцій. Відповідно до ст. 6 Закону України «Про адвокатуру» і Цивільного процесуального кодексу України адвокат у цивільному процесі виконує одночасно функції правозаступництва і представництва.

Участь адвоката в цивільному процесі полягає у здійсненні ним представництва і захисту суб'єктивних майнових й особистих немайнових прав та охоронюваних законом інтересів інших осіб (громадян і юридичних осіб) та у сприянні суду у всебічному, пов­ ному і об'єктивному з'ясуванні всіх обставин справи, прав і обо­ в'язків сторін. У процесуальному представництві адвоката поєд­ нуються два види правовідносин - між адвокатом і особою, інте­ реси якої він представляє, між адвокатом і судом у цивільному процесі. Правовідносини між адвокатом і довірителем (стороною, третьою особою та ін.) мають матеріально-правовий і процесуаль­ но-правовий характер. Матеріально-правовий характер ґрунтується

304

на договорі доручення. Процесуально-правові зв'язки виникають з приводу оформлення і визначення обсягу повноважень представ­ ника в цивільному процесі й регулюються ЦПК України.

Правові відносини між адвокатом і судом у цивільному судо­ чинстві врегульовані нормами процесуального права і є цивільноправовими. Процесуальне представництво є найпоширенішим у судочинстві України.

При здійсненні професійної діяльності адвокату надано право представляти і захищати права й інтереси громадян та юридичних осіб за їх дорученням в усіх судових органах і на всіх стадіях ци­ вільного судочинства.

Для ведення справи в суді адвокат повинен мати певні повно­ важення. Повноваження дають адвокатові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, крім передання справи до третейського суду, повну або часткову відмову від позовних вимог, на погодження з позовом, зміну предмета по­ зову, укладення мирової угоди, передання повноважень іншій осо­ бі (передоручення), оскарження рішення суду, подання виконавчо­ го листа до стягнення, на одержання присудженого майна або грошей. Повноваження адвоката на вчинення кожної із зазначених дій мають бути спеціально обумовлені у виданому йому доручен­ ні. Адвокат, що займається адвокатською діяльністю індивідуально, набуває повноважень після подання судові доручення, виданого довірителем, а також свідоцтва про право займатись адвокатською діяльністю.

На підставі наданих повноважень адвокати допомагають заінте­ ресованим особам звернутися до суду за захистом їх цивільних прав. Для цього використовуються цивільні процесуальні засоби - позовна заява; у справах, що виникають з адміністративно-правових відносин,- скарга і заява, а при окремому провадженні - заява.

До подання позову адвокат виконує велику і складну допроцесуальну роботу, пов'язану з вивченням матеріалів справи і напи­ санням заяви. еНявцгю jonqmo ш і здюім <<\т

Вивчення матеріалів справи дає можливість адвокатові визна­ читись у правовій природі позову, його елементах і наявності необхідних підстав для реалізації права на пред'явлення позову, намітити склад сторін та інших осіб, які візьмуть участь у справі, а також інших учасників процесу; визначити предмет доказування і докази для підтвердження, зібрати їх і подати суду разом з позов­ ною заявою. вдвияздэп жщшюлз :i>qoq^oqn нмкшнаеирт г жолвт

305

Позовна заява складається адвокатом у письмовій формі за змі­ стом, визначеним ЦПК України. Суддя, до якого надійшла заява з додатками, вирішує питання про її прийняття. Відмова у прийнятті оформлюється мотивованою ухвалою, яка може бути оскаржена адвокатом за наявності у нього відповідного повноваження. З при­ йняттям позовної заяви виникають цивільно-процесуальні відно­ сини, у яких бере участь адвокат, який набирає прав і обов'язків процесуального представника.

Підготовку цивільних справ до судового розгляду, мета якої полягає в забезпеченні своєчасного та правильного вирішення спра­ ви, покладено на суддю. Процесуальні дії осіб, що беруть участь у справі, а також їх процесуальних представників (у тому числі адвокатів) здійснюються переважно на вимогу судді. Втім, проце­ суальні дії з підготовки цивільної справи до судового розгляду можуть здійснюватись і з ініціативи процесуальних представників - адвокатів і спрямовуватися на визначення характеру спірних право­ відносин, обставин, які підлягають встановленню, на відшуку­ вання доказів, визначення кола осіб, що братимуть участь у справі, тощо.

Представники мають право ставити перед суддею питання про витребування доказів від осіб, які відхилили вимогу адвоката про їх добровільну видачу, а також можуть порушувати клопотання про забезпечення доказів і позову, про зміну умов його забезпе­ чення або скасування.

При оформлених повноваженнях на ведення справи в суді ад­ вокат відповідача може використовувати загальні процесуальні засоби захисту, а також спеціальні процесуальні засоби - запере­ чення проти позову і зустрічний позов. Право на пред'явлення зу­ стрічного позову може бути реалізовано адвокатом не пізніше як за три дні до судового засідання.

Процесуальним забезпеченням участі адвокатів у судовому за­ сіданні є своєчасне одержання від суду викликів і повідомлень про день, місце і час розгляду судом спірної справи, а також про від­ кладення судом розгляду справи за відсутності відомостей, що їм вручено повістки.

У підготовчій частині судового засідання процесуальні пред­ ставники з'ясовують можливість розглянути справу в конкретному судовому засіданні, при певному суді й учасниках процесу. Пред­ ставникам надається можливість ознайомитись зі складом суду, а також з прізвищами прокурора, експерта, перекладача, секретаря

306

судового засідання і заявляти їм відвід за наявності для цього під­ став. Незважаючи на те, що обов'язок роз'яснення особам, що бе­ руть участь у справі, їх прав покладається на суддю, процесуаль­ ний представник повинен проконсультувати особу, яку він пред­ ставляє, про її права, порядок їх реалізації та правові наслідки зазначених дій. Він може заявляти клопотання про витребування від третіх осіб додаткового доказового іматеріалу, внесення змін до складу осіб, що беруть участь у справі, про зміну домагання в по­ зовному спорі, подавати заяви про залучення до справи співучас­ ників, третіх осіб тощо.

При дачі сторонами та іншими особами, що беруть участь у за­ сіданні, пояснень суду про обставини справи та інші питання, які підлягають розгляду, процесуальний представник має право стави­ ти їм запитання про уточнення вимог, їх підстав і заперечень, ви­ словлювати власні міркування з приводу питань, що виникають у процесі провадження справи.

Основним у поясненні є обов'язок сторін та їх процесуальних представників, пов'язаний з доказуванням підставності позову і заперечень на нього.

Адвокати мають також право брати участь у судових дебатах, обмінюватися з дозволу суду репліками, одержувати від суду роз'яснення щодо змісту винесеного рішення та щодо строків і по­ рядку його оскарження, а в разі неучасті в судовому засіданні - одержати його копію. У судових дебатах представники осіб під­ бивають підсумки розгляду судом справи, дають правову оцінку дослідженим доказам і спірним правовідносинам, висловлюють судження з приводу розгляду справи по суті. У промові представ­ ник висловлює думку щодо розподілу між сторонами судових витрат, а в разі встановлення при розгляді справи порушень за­ конності має право порушити клопотання про винесення судом окремої ухвали.

Важливою частиною процесуально-правового становища пред­ ставника є повноваження, які забезпечують його діяльність, спря­ мовану на виправлення допущених у протоколі судового засідання і в рішенні суду неточностей або неповноти.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.Охарактеризуйте завдання та принципи діяльності адвокатури.

2.Які види адвокатської діяльності та права адвоката?

3.Якими є функції адвоката у кримінальному та цивільному процесах?

307

Розділ 23

УПОВНОВАЖЕНИЙ ВЕРХОВНОЇ РАДИ УКРАЇНИ

ЗПРАВ ЛЮДИНИ

23.1.Загальна характеристика Уповноваженого з прав людини в Україні

Історія свідчить, що необхідність в інституті омбудсмена вини­ кає перш за все тоді, коли існуючі інституції не здійснюють ефек­ тивного контролю у сфері державного управління і виникає необ­ хідність у додаткових механізмах захисту прав і свобод громадян. Цей інститут нібито «виростає» із держави і громадянського су­ спільства на відповідній стадії їх розвитку і є противагою грома­ дянського суспільства на розширення і зміцнення сфери держав­ ного втручання в життя людини і суспільства.

Інституту омбудсмена притаманні такі якості:

•поєднання рис державного і громадянського інституту;

•демократичність;

•відсутність владних повноважень;

•нормативно невизначений характер відносин омбудсмена з іншими органами;

•авторитет у суспільстві.

Термін «омбудсмен» - шведського походження, що означає «представник чиїхось інтересів». Але в різних країнах ця інститу­ ція має різні найменування: медіатор (Франція), народний право­ захисник (Австрія), адвокат народу (Румунія), парламентський ко­ місар в справах адміністрації (Велика Британія) тощо.

У державно-правовому розумінні омбудсмен сприймається як гідна довіри незалежна особа, що уповноважена парламентом на охорону прав громадян і парламентський контроль у формі нагля­ ду за всіма державними органами і посадовими особами, але без права зміни прийнятих ними рішень. Цьому інститутові дала ви­ значення Міжнародна асоціація юристів-демократів: омбудсмен - це незалежна публічна посадова особа високого рангу, яка отримує скарги на державні органи та службовців від потерпілих осіб чи діє за

308

власним розсудом і уповноважена проводити розслідування, реко­ мендувати корегуючі дії і подавати щорічні доповіді.

Згідно із ст. 5 Закону України «Про Уповноваженого Верховної Ради з прав людини» (далі - Закон), Уповноважений Верховної Ради з прав людини (далі - Уповноважений) призначається на по­ саду і звільняється з посади Верховною Радою України таємним голосуванням шляхом подання бюлетенів. Отже, український Уповноважений є класичним взірцем парламентського омбудсмена. У зв'язку з цим важливо, що строк перебування на посаді Уповно­ важеного з прав людини не збігається зі строком повноважень Пар­ ламенту України.

Уповноважений є посадовою особою, статус якої визначається Конституцією України, законами України «Про Уповноваженого Верховною Радою з прав людини», «Про державну службу».

Уповноважений здійснює свою діяльність незалежно від інших державних органів та посадових осіб. Діяльність Уповноваженого доповнює існуючі засоби захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина, не відміняє їх і не тягне перегляду компе­ тенції державних органів, які забезпечують захист і поновлення порушених прав і свобод.

Уповноважений має печатку із зображенням малого Державно­ го Герба України та своїм найменуванням.

Місцезнаходженням Уповноваженого є столиця України - міс­ то Київ.

Метою парламентського контролю, який здійснює Уповнова­ жений, є:

1) захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ ворами України;

2) додержання прав і свобод людини й громадянина та їх пова­ га суб'єктами;

3) запобігання порушенням прав і свобод людини і громадяни­ на або сприяння їх поновленню;

4) сприяння приведенню законодавства України про права і свободи людини і громадянина у відповідність з Конституцією України, міжнародними стандартами у цій галузі;

7) сприяння правовій інформованості населення та захист кон­ фіденційної інформації про особу.

Уповноваженим може бути призначено громадянина України, який на день обрання досяг 40 років, володіє державною мовою, має високі моральні якості, досвід правозахисної діяльності та протягом останніх п'яти років проживає в Україні.

Не може бути призначено Уповноваженим особу, яка має су­ димість за вчинення злочину, якщо ця судимість не погашена та не знята в установленому законом порядку.

Уповноважений призначається строком на п'ять років, який почи­ нається з дня складення ним присяги на сесії Верховної Ради України.

Крім цього, Уповноважений наділений додатковими гарантія­ ми незалежності, серед яких - заборона втручання у діяльність Уповноваженого з боку органів державної влади, органів місцево­ го самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, ор­ ганізацій незалежно від форм власності та їх посадових осіб, у тому числі заборона вимагати від Уповноваженого пояснень по суті справ, що знаходились або знаходяться у його провадженні.

Повноваження Уповноваженого не можуть бути припинені, обмежені у разі закінчення строку повноважень Верховної Ради України або її розпуску (саморозпуску), введення воєнного або надзвичайного стану в Україні чи окремих місцевостях.

У Законі України «Про Уповноваженого Верховоної Ради з прав людини» також чітко визначено обмежене коло підстав, за якими може бути припинено його повноваження або звільнено з посади (ст. 9 Закону).

Під час здійснення своїх посадових обов'язків Уповноважений не може бути без згоди Верховної Ради притягнутий до кримі­ нальної відповідальності, підданий заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку, затриманий, за­ арештований, підданий обшуку, а також особистому огляду. Кри­ мінальну справу проти Уповноваженого може бути порушено тільки Генеральним прокурором України (ст. 20 Закону).

Важливою гарантією незалежності при здійсненні Уповнова­ женим з прав людини своїх функцій є його фінансова самостій­ ність. Фінансування діяльності Уповноваженого з прав людини відбувається з Державного бюджету України та щорічно передба­ чається в ньому окремим рядком. Уповноважений з прав людини розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та ви­ конує кошторис своїх витрат (ст. 12 Закону).

310

Сфера компетенції українського омбудсмена є досить широ­ кою. Оскільки в законі немає жодних винятків щодо поширення юрисдикції Уповноваженого на конкретних посадових осіб, то предметом його контролю є діяльність усіх посадових та служ­ бових осіб органів державної влади та місцевого самоврядування. У тому числі підпадає під юрисдикцію Уповноваженого і діяль­ ність суддів. Безумовно, суди у своїй діяльності є незалежними і під час здійснення своїх функцій не можуть зазнавати жодного впливу. У своїй діяльності вони підкоряються лише закону. Тому контрольні функції Уповноваженого щодо діяльності суддів сто­ суються не суті судових рішень, а пов'язані, зокрема, з порушен­ ням термінів розгляду справ у судах, недотриманням процесуаль­ них норм. Сфера компетенції Уповноваженого поширюється також на інших осіб, які в тому чи іншому обсязі виконують державновладні функції.

Уповноважений проводить провадження на підставі: звер­ нень громадян України, іноземців, осіб без громадянства чи їх представників; за зверненнями народних депутатів України або за власною ініціативою. При цьому законом встановлено, що такі звернення повинні подаватись Уповноваженому протягом року з моменту виявлення порушень прав та свобод людини і громадя­ нина.

23.2. Функції та права Уповноваженого Верховної Ради України

з прав людини

Уповноважений виконує функції:

-захисту прав і свобод людини й громадянина, проголошених Конституцією України, законами України та міжнародними дого­ ворами;

-дотримання прав і свобод людини й громадянина органами державної влади, органами місцевого самоврядування та їх поса­ довими і службовими особами;

-запобігання порушенням прав і свобод людини й громадяни­ на або сприяння їх поновленню;

-сприяння приведенню законодавства України про права і сво­ боди людини й громадянина у відповідність до Конституції Украї­ ни, міжнародних стандартів;

311

-поліпшення і подальшого розвитку міжнародного співробіт­ ництва в галузі захисту прав і свобод людини й громадянина;

-запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод;

-сприяння правовій інформованості населення та захисту кон­ фіденційної інформації про особу.

Для виконання передбачених законом функцій Уповноваже­ ний наділений широким комплексом прав, а саме:

• невідкладного прийому Президентом України, Головою Вер­ ховної Ради, Прем'єр-міністром, головами Конституційного, Вер­ ховного та вищих спеціалізованих судів України, Генеральним прокурором України, керівниками інших державних органів, орга­ нів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадови­ ми та службовими особами;

•безперешкодно відвідувати будь-які органи державної влади, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, органі­ зації, в тому числі місця тримання затриманих, установи пенітен­ ціарної системи, психіатричні лікарні, опитувати осіб, які там пе­ ребувають, та отримувати інформацію щодо умов їх тримання;

•запрошувати посадових та службових осіб, громадян Украї­ ни, іноземців, осіб без громадянства для отримання від них усних або письмових пояснень щодо обставин, які перевіряються по справі;

•знайомитися з документами, у тому числі таємними, в орга­ нах державної влади, органах місцевого самоврядування, об'єд­ наннях громадян, на підприємствах, установах, організаціях, орга­ нах прокуратури, включаючи справи, які знаходяться в судах;

•бути присутнім на засіданнях судів усіх інстанцій, у тому чис­ лі на закритих судових засіданнях, за умови згоди суб'єкта права,

вінтересах якого судовий розгляд оголошується закритим, особи­ сто або через свого представника брати участь у судовому процесі

увипадках і порядку, встановлених законом, а також звертатися до суду із заявами про захист прав і свобод людини і громадянина, які за станом здоров'я або з інших причин не можуть цього зробити самостійно.

Здійснивши провадження, Уповноважений має право направ­ ляти у відповідні органи акти реагування Уповноваженого у разі виявлення порушень прав і свобод людини для вжиття цими органа­ ми заходів у місячний термін.

312

До таких актів реагування належать:

• подання Уповноваженого, відповідно до cm. 15 Закону Украї­ ни «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини»,

до органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, їх посадових та службових осіб щодо усу­ нення виявлених порушень прав і свобод людини й громадянина;

• конституційні подання Уповноваженого - акти реагування до Конституційного Суду України щодо вирішення питання про відповідність Конституції України (конституційності) закону Ук­ раїни чи іншого правового акта Верховної Ради України, акта Пре­ зидента України чи Кабінету Міністрів України, правового акта Автономної Республіки Крим; офіційного тлумачення Конституції України та законів України відповідно до статей 13, 15 Закону Украї­ ни «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» та статей 40, 41 Закону України «Про Конституційний Суд України»;

• особливим видом подання відповідно до статей 30, 38 Закону України «Про Вищу раду юстиції» є подання Уповноваженого до Вищої ради юстиції України про звільнення судді з посади або про відкриття дисциплінарного провадження щодо суддів Верхов­ ного Суду України та вищих спеціалізованих судів.

23.3. Гарантії діяльності та права українського омбудсмєна

Як правило, в кожній державі, де є омбудсмени, їх наділено специфічними гарантіями діяльності, без чого неможливе їхнє нор­ мальне функціонування. Торкнулось це й українського Уповнова­ женого. У Законі України «Про Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини» чітко визначено гаранти його діяльності.

1. Забороняється втручання у діяльність Уповноваженого орга­ нів державної влади, органів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності та їх посадових і службових осіб.

2.Уповноважений не зобов'язаний давати пояснення по суті справ, які завершено або які перебувають у його провадженні.

3.Уповноважений користується правом недоторканності на весь час своїх повноважень. Він не може бути без згоди Верховної Ради України:

- притягнутий до кримінальної відповідальності;

-підданий заходам адміністративного стягнення, що наклада­ ються в судовому порядку;

-затриманий;

-заарештований;

-підданий обшуку;

-підданий особистому огляду.

Кримінальну справу проти Уповноваженого може бути пору­ шено лише Генеральним прокурором України.

4.По закінченні терміну повноважень особі, яку було обрано на посаду Уповноваженого, надаються:

-робота (посада), на якій вона працювала до призначення і яка зберігається за нею на час виконання нею обов'язків Уповнова­ женого;

-інша рівноцінна робота (посада) на тому ж або, за її згодою, іншому підприємстві, в установі, організації, в разі неможливості надання цієї роботи (посади).

5.Життя та здоров'я Уповноваженого і його представників, які працюють на постійній основі, підлягають обов'язковому держав­ ному страхуванню на випадок смерті, травми, каліцтва або захво­ рювання, одержаних під час виконання ними службових обов'яз­ ків. Порядок та умови страхування встановлюються Кабінетом Міністрів України.

23.4. Акти реагування Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини

Актами реагування Уповноваженого є:

1. Конституційне подання Уповноваженого (щодо порушень положень Конституції, законів України, міжнародних договорів України стосовно прав і свобод людини й громадянина).

2. Подання Уповноваженого (до органів державної влади, ор­ ганів місцевого самоврядування, об'єднань громадян, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності та їх посадо­ вих і службових осіб).

Конституційне подання Уповноваженого — це акт реагування, що подається до Конституційного Суду України щодо:

• вирішення питання про відповідність Конституції України (конститу ційності):

- закону України;

314

-іншого правового акта Верховної Ради України;

-правового акта Президента України;

-правового акта Кабінету Міністрів України;

-правового акта Автономної Республіки Крим;

•офіційного тлумачення:

-Конституції України;

-законів України.

Подання Уповноваженого - це акт, який вноситься Уповнова­ женим:

-до органів державної влади;

-до органів місцевого самоврядування;

-до об'єднань громадян;

-до підприємств;

-до установ;

-до організацій;

-до їх посадовим і службовим особам.

Подання вноситься для вжиття заходів щодо усунення виявле­ них порушень прав і свобод людини й громадянина. Порушення повинні бути усунені протягом місяця.

23.5. Обов'язки Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини. Доповіді омбудсмена

Згідно із ст. 14 Закону України «Про Уповноваженого Верхов­ ної Ради України з прав людини», Уповноважений зобов'язаний додержуватися Конституції України і законів України, інших пра­ вових актів, прав та охоронюваних законом інтересів людини і громадянина, забезпечувати виконання покладених на нього функ­ цій та повною мірою використовувати надані йому права.

Уповноважений зобов'язаний зберігати конфіденційну інфор­ мацію. Це зобов'язання діє і після припинення його повноважень.

У разі розголошення таких відомостей, Уповноважений несе відповідальність у встановленому законодавством порядку.

Уповноважений не має права розголошувати отримані відохмості про особисте життя заявника та інших причетних до заяви осіб без їхньої згоди.

Доповіді омбудсмена перед Верховною Радою України бува­ ють щорічні (обов'язкові) та спеціальні (в разі необхідності).

Щороку Уповноважений представляє Верховній Раді України доповідь про стан додержання та захисту прав і свобод людини й громадянина в Україні органами державної влади, органами міс­ цевого самоврядування, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності та їх посадовими і службовими особами, які порушували своїми діями (бездіяльністю) права і свободи людини й громадянина, та про вияв­ лені недоліки в законодавстві щодо захисту прав і свобод людини й громадянина.

Щорічна доповідь містить посилання на випадки порушень прав і свобод людини й громадянина, щодо яких Уповноважений вживав необхідних заходів, на результати перевірок, що здійснювалися протягом року, висновки та рекомендації, спрямовані на поліпшен­ ня стану забезпечення прав і свобод людини й громадянина.

У разі необхідності Уповноважений може представити Верхов­ ній Раді України спеціальну доповідь (доповіді) з окремих питань додержання в Україні прав і свобод людини й громадянина.

Парламент враховує висновки та рекомендації омбудсмена у своїй подальшій діяльності, у тому числі під час прийняття зако­ нів, внесення до них змін та доповнень.

23.6. Організація діяльності Уповноваженого з прав людини в Україні

Для забезпечення діяльності Уповноваженого Верховної Ради з прав людини в Україні утворюється секретаріат, який є юри­ дичною особою, має свій рахунок у банку та печатку встановле­ ного зразка.

Структура секретаріату, розподіл обов'язків та інші питання щодо організації його роботи регулюються Положенням про сек­ ретаріат Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини (далі - Положення). На працівників секретаріату поширюється дія Закону України «Про державну службу». Положення та кошторис секретаріату затверджуються Уповноваженим у межах кошторису витрат, пов'язаних із діяльністю Уповноваженого.

Призначення на посаду та звільнення працівників секретаріа­ ту здійснюються Уповноваженим Верховної Ради України з прав людини.

При Уповноваженому, з метою надання консультаційної під­ тримки, проведення наукових досліджень, а також вивчення

316

пропозицій щодо поліпшення стану захисту прав і свобод людини й громадянина, може створюватися консультативна рада (яка може діяти і на громадських засадах) із осіб, що мають досвід роботи в галузі захисту прав і свобод людини й громадянина.

Уповноважений з прав людини має право призначати своїх представників у межах виділених коштів, затверджених Верхов­ ною Радою України.

Організація діяльності та межі повноважень представників Уповноваженого з прав людини регулюються Положенням про представників Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, яке затверджується Уповноваженим.

Фінансування діяльності Уповноваженого провадиться за ра­ хунок Державного бюджету України та щорічно передбачається в ньому окремим рядком.

Уповноважений розробляє, подає на затвердження Верховної Ради України та виконує кошторис своїх витрат.

Фінансова звітність подається Уповноваженим у порядку, встановленому законодавством України.

Верховна Рада України і відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування створюють необхідні умови для діяльності Уповноваженого, його секретаріату та представників.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.Дайте загальну характеристику Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини.

2.Які функції виконує Уповноважений Верховної Ради України з

прав людини?

3.Якими правами наділений Уповноважений з прав людини?

4.Назвіть гарантії діяльності Уповноваженого з прав людини.

5.Які є акти реагування Уповноваженого? Охарактеризуйте їх.

6.Охарактеризуйте обов'язки Уповноваженого з прав людини.

7.Яка організація діяльності Уповноваженого з прав людини?

Розділ 24

ДЕРЖАВНА КОНТРОЛЬНО-РЕВІЗІЙНА СЛУЖБА

ВУКРАЇНІ

24.1.Державна контрольно-ревізійна служба та її функції у фінансовому контролі

Державна контрольно-ревізійна служба в Україні створена в 1993 р. на базі Контрольно-ревізійного управління Міністерства фінансів України і є його правонаступницею у частині майнових прав та обов'язків.

Указом Президента України від 15 грудня 1999 р. № 1572 ке­ рівний орган державної контрольно-ревізійної служби - Головне контрольно-ревізійне управління - віднесено до складу централь­ них органів виконавчої влади зі статусом державного комітету. Пізніше цей статус було закріплено Указом Президента України від 27 серпня 2000 р. № 1031 «Про заходи щодо підвищення ефек­ тивності контрольно-ревізійної роботи» та Положенням про Го­ ловне контрольно-ревізійне управління України.

Головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби

є здійснення державного контролю за витрачанням коштів і мате­ ріальних цінностей, їх збереженням, станом і достовірністю бухгал­ терського обліку і звітності в міністерствах, відомствах, держав­ них комітетах і державних фондах, бюджетних установах, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують кошти з бюдже­ тів усіх рівнів та державних валютних фондів, подання пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень нормативних актів та їх запобігання у подальшій діяльності.

У більш широкому розумінні головним завданням Державної контрольно-ревізійної служби є здійснення контролю за:

-використанням коштів бюджетів усіх рівнів, які входять до скла­ ду бюджетної системи України, та коштів державних цільових фондів;

-виконанням державних контрактів, проавансованих за раху­ нок бюджетних коштів;

-використанням матеріальних цінностей і нематеріальних активів, що перебувають у державній чи комунальній власності, бюджетних позик та кредитів, а також позик та кредитів, гаранто­ ваних коштами бюджетів;

318

- веденням бухгалтерського обліку і фінансової звітності на підприємствах, в установах та організаціях, що отримують кошти з бюджетів усіх рівнів та/або державних цільових фондів, в тому числі валютних.

Державна контрольно-ревізійна служба має централізовану ор­ ганізаційну структуру. Головне контрольно-ревізійне управління України очолює заступник міністра фінансів України, який при­ значається Кабінетом Міністрів України. Керівників регіональних контрольно-ревізійних управлінь і підрозділів призначають вищі керівники за підпорядкованістю. Структурні підрозділи контроль­ но-ревізійної служби є юридичними особами, мають самостійні кошториси, розрахункові та інші рахунки в банках.

Функції Державної контрольно-ревізійної служби полягають у проведенні ревізій та перевірок фінансової діяльності, стану збе­ реження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності у міністерствах, відомствах, підприємствах і організа­ ціях, які утримуються за рахунок державного бюджету. До її функ­ ції також належить проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів на утримання місцевих органів дер­ жавної виконавчої влади, установ і організацій, що діють за кордо­ ном і фінансуються із державного бюджету, контролюють повноту оприбуткування, використання і збереження валютних коштів, пе­ ревіряють виконання рішень за результатами проведених ревізій.

Важливою функцією Державної контрольно-ревізійної служби є складання нормативно-методичних документів щодо проведення контрольно-ревізійної роботи, узагальнення досвіду цієї роботи та поширення його у контрольно-ревізійних підрозділах.

24.2. Головне контрольно-ревізійне управління: функції, права та обов'язки

Основні функції підрозділів Державної контрольно-ревізійної служби:

•організація роботи контрольно-ревізійних підрозділів у Рес­ публіці Крим, областях, містах Києві і Севастополі з проведення ревізій і перевірок;

•проведення ревізій та перевірок стану збереження коштів і матеріальних цінностей, достовірності обліку і звітності в міністер­ ствах, відомствах, бюджетних установах, а також підприємствах та організаціях, які отримують кошти з бюджету та з державних фондів;

•проведення ревізій та перевірок правильності витрачання державних коштів.