Semakov_OSPU_bitch

них, слід зважати на роль, значення і питому вагу цього органу в загальній масі повноважень з реалізації правоохоронної діяльності (В. Д. Басай «Судові та правоохоронні органи в Україні»). Однак, на нашу думку, будь-який орган, який у своїй діяльності виконує правоохоронні функції та завдання, є правоохоронним. Для вирі­ шення цього питання потрібно було б чітко назвати (наприклад, ст. 2 Закону України «Про державний захист працівників суду і правоохоронних органів») органи, які слід відносити до правоохо­ ронних.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1.Що таке правоохоронна діяльність?

2.Які ознаки відрізняють правоохоронну діяльність від інших видів державної діяльності?

3.Візначіть основні функції правоохоронної діяльності.

4.Дайте визначення поняття «правоохоронні органи». Які державні органи до них належать?

Розділ З СУДОВА ВЛАДА ТА ПРАВОСУДДЯ

3.1.Конституційні принципи поділу влади

Удемократичному суспільстві, яким намагається стати наша держава, поділ влади є неодмінною її складовою.

Згідно зі ст. 6 Конституції України, державна влада поділяється на три окремі гілки - законодавчу, виконавчу та судову, що відпо­ відає принципам демократичної держави й забезпечує незалеж­ ність і самостійність кожної з гілок влади у здійсненні їх повнова­ жень. Реалізація цього принципу покликана запобігти концентрації всієї державної влади в руках однієї особи або одного органу, що, як свідчить історичний досвід, призводить до свавілля у керівни­ цтві державою і суспільством.

Слід зазначити, що необхідною умовою ефективного втілен­ ня цього принципу в практику організації та діяльності дер­ жавного апарату є створення системи взаємних стримань і про­ тиваг між органами, які належать до різних гілок влади. Інакше кажучи, для запобігання ситуації, за якої одна з гілок влади може одержати якісь переваги перед іншими, необхідно, щоб усі гіл­ ки влади мали чітко визначену компетенцію і можливості запо­

бігання спробам окремих гілок влади виконувати невластиві їм функції.

Незалежність суддів як носіїв судової влади полягає в захисті від будь-якого впливу різних органів державної влади і управлін­ ня, посадових осіб, партій та рухів, громадських організацій, ко­ лективів і угруповань, засобів масової інформації, окремих гро­ мадян тощо. Незалежність повинна бути і від учасників судового процесу, від висновків слідчих органів, прокуратури, а також від головуючого в процесі і керівництва суду та від вищестоящих судів. Тобто, суддя повинен бути вільним у дослідженні судових доказів, в обговоренні і прийнятті рішення за своїм внутрішнім переконанням. Саме такий підхід в питанні незалежності суддів

задекларовано в пунктах 2 і 6 «Основних принципів незалежності судових органів», які прийняті VII Конгресом ООН 5 вересня 1995 р.

Зокрема, в п. 2 цього документа зазначається, що судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо, на основі фактів і відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неправомірного впливу, спонуки, тиску, погроз або втручання, прямого чи непря­ мого, з будь-якого боку і з будь-яких причин. У пункті 6 йдеться про те, що принцип незалежності судових органів дає право і ви­ магає від них забезпечення справедливого ведення судового роз­ гляду і дотримання прав сторін.

Як бачимо, українське законодавство імплементувало (запози­ чило) повністю ці принципи і закріпило їх у своїх нормативноправових актах.

3.2. Поняття судової влади

Відповідно до ст. 6 Конституції України, судова влада є одним із видів державної влади в нашій державі. Суб'єктом, який здійс­ нює судову владу, є лише суд.

Суд вирізняється серед інших органів низкою ознак:

•розглядає і вирішує особливі категорії справ, які не може роз­ глянути жодний інший орган;

•його рішення проголошуються іменем України і є обов'язко­ вими для всіх громадян та органів, яким вони адресовані;

•справи розглядаються в суді із суворим дотриманням особ­ ливої процедури і регламентуються виключно законами України;

•суд є самостійним у розгляді справи (між судами немає від­ носин підлеглості).

До основних завдань суду належать здійснення правосуддя на засадах верховенства права і забезпечення захисту гарантованих Конституцією України та законами прав і свобод людини й грома­ дянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів су­ спільства та держави.

Поняття «судова влада» та «правосуддя» не є тотожними, оскіль­ ки правосуддя є одним із видів діяльності судової влади. •

Згідно зі ст. 124 Конституції України, правосуддя в Україні здійснюється виключно судами і делегування функцій судів, а та­ кож привласнення цих функцій іншими органами чи посадовими особами не допускаються. Юрисдикція судів поширюється на всі

22

правовідносини, що виникають у державі. Судові рішення ухва­ люються судами іменем України і є обов'язковими для виконання на всій території України.

Слушно зазначив В. Д. Басай у своєму підручнику «Судові та правоохоронні органи України» про те, що нерідко судову владу ототожнюють із судом, як державним органом, це неправильно, бо владою є все те, що цей конкретний орган у змозі зробити. По суті влада - це є повноваження, функція, але не сам орган. Тому поняттю судової влади притаманні дві характерні ознаки: поперше, судова влада може бути реалізована за допомогою спеціаль­ но створених державних органів - судів; по-друге, суди повинні бути наділені притаманними, властивими лише їм способами і мож­ ливостями правового впливу.

Визначення судової влади також подано в Концепції судовоправової реформи в Україні, прийнятій у 1992 р. Згідно із цією Концепцією під судовою владою слід розуміти систему незалеж­ них судів, які у встановленому законом порядку здійснюють пра­ восуддя і наділені владними повноваженнями для поновлення по­ рушеного права і справедливості.

Повноваження, які надані судам, свідчать, що судова влада має бути сильною та незалежною гілкою державної влади та має виконувати важливу соціальну функцію поряд з двома іншими гілками влади.

3.3. Поняття та завдання правосуддя

Правосуддя є видом державної діяльності, що пов'язана з ви­ рішенням соціальних конфліктів, в основі яких лежить спір про право, шляхом розгляду на судових засіданнях цивільних, кримі­ нальних та інших справ з додержанням встановленої законом про­ цесуальної форми.

Правосуддя є одним із напрямів державної діяльності, яку на­ зивають правоохоронною. Здійснення правосуддя тісно пов'язано з прийняттям рішень щодо реалізації соціально-економічних, полі­ тичних та особистих прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів державних і недержавних організацій. Саме правосуддю належить останнє слово при визнанні конкретної осо­ би винною у вчиненні злочину та призначенні їй міри покарання, а також в реабілітації незаконно засуджених.

23

Правосуддя - це діяльність не будь-яких державних органів, а виключно судів. Органами, які здійснюють правосуддя, є суди за­ гальної юрисдикції та спеціалізовані суди.

У зв'язку з тим, що рішення, які приймаються в процесі право­ суддя, пов'язані з реалізацією життєво важливих прав, а також із застосуванням державного примусу, і нерідко набувають надзви­ чайно гострої форми суд за важливістю виконуваних функцій, за способом формування ставиться в особливі умови. В першу чергу ці умови пов'язані з особливим порядком формування суду, а та­ кож із забезпеченням його незалежності від будь-яких сторонніх впливів та недоторканності суддів при здійсненні правосуддя.

Правосуддя здійснюється шляхом розгляду і вирішення в судо­ вих засіданнях конкретних справ. Правосуддя - це діяльність су­ дів, яка реалізується конкретними, встановленими законом мето­ дами, зокрема, шляхом розгляду і вирішення в судових засіданнях цивільних, господарських, адміністративних, кримінальних та ін­ ших справ, передбачених законом.

Зокрема, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» пе­ редбачено, що до основних засад здійснення правосуддя в Україні, крім вже зазначених, належать гарантування кожній людині права на судовий захист; право людини користуватися правовою допо­ могою при вирішенні її справи в суді; здійснення судочинства дер­ жавною мовою; право осіб, які не володіють або недостатньо во­ лодіють державною мовою, користуватися рідною мовою та по­ слугами перекладача в судовому процесі; самостійність суддів.

Судова система України забезпечує доступність правосуддя для кожної особи в порядку, встановленому Конституцією Украї­ ни та законами.

Отже, правосуддя - це особливий вид державної діяльності, суть якої полягає у розгляді і вирішенні судами конфліктів про право та у правовій оцінці поведінки осіб, які обвинувачуються у вчиненні злочинів, а також у призначенні покарання винним за їх вчинення.

3.4. Загальна характеристика конституційних принципів правосуддя в Україні

Конституційними принципами судочинства, що закріплені

устаттях 126-129 Конституції України, є такі:

•законність;

• рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом;

•забезпечення доведеності вини;

•змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх дока­ зів і у доведенні перед судом їх переконливості;

•підтримання державного обвинувачення в суді прокурором;

•забезпечення обвинуваченому права на захист;

•гласність судового процесу та його повне фіксування техніч­ ними засобами;

•незалежність і недоторканність суддів, їхнє підкорення тільки закону;

•незмінюваність суддів;

•колегіальний і одноособовий розгляд справ у суді;

•забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рі­ шення суду, крім випадків, установлених законом;

•обов'язковість рішень суду.

У статті 129 Конституції України передбачається, що законом можуть визначатися й інші засади судочинства в судах окремих судових юрисдикцій.

Характеризуючи ці принципи, слід звернутися до підручника за редакцією В. Ф. Погорілка «Конституційне право України», де найбільш чітко та обґрунтовано охарактеризовані такі принципи.

Законність. Згідно зі ст. 6 Конституції України, органи зако­ нодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повнова­ ження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України. Правосуддя здійснюється у точній відповідності із зако­ нодавством України; у випадках, передбачених міжнародними уго­ дами, суди України застосовують законодавство відповідно до по­ рядку, встановленому цими угодами.

Принцип законності визначається, в першу чергу, тим, щоб суд у своїй діяльності при розгляді справ, інші учасники судового процесу неухильно і точно виконували вимоги матеріального і процесуального права.

Рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом. Правосуддя в Україні здійснюється на засадах рівності громадян перед законом і судом. Стаття 24 Конституції України проголошує, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, міс­ ця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Рівність громадян перед законом означає, що при розгляді цивільних і кримінальних справ до всіх громадян застосовується

одне і те ж матеріальне і процесуальне законодавство. Ніхто при цьому не має ніяких привілеїв і не піддається ніяким обме­ женням.

Забезпечення доведеності вини. Згідно зі ст. 62 Конституції України, особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним ви­ роком суду; ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину.

Відповідно до цього конституційного положення обов'язок доведеності вини обвинуваченого покладається на відповідних суб'єктів: органи дізнання та попереднього слідства, прокурора, а у справах приватного обвинувачення - на потерпілого або його представника. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сум­ ніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. На­ віть визнання обвинуваченим своєї вини є недостатнім для вине­ сення обвинувального вироку, якщо винуватість обвинуваченого не підтверджується усією сукупністю доказів. До остаточного ви­ рішення кримінальної справи і офіційного визнання особи винува­ тою з нею не можна поводитись як з винуватою, публічно, в засо­ бах масової інформації, в офіційних документах стверджувати, що дана особа є злочинцем.

Змагальність сторін і свобода в наданні ними суду своїх до­ казів і у доведенні перед судом їх переконливості. Змагальність означає, що в судовому засіданні між собою ведуть процесуальний спір дві сторони: позивач і відповідач або сторони обвинувачення й захисту, відстоюючи наданими їм процесуальним законодавст­ вом засобами свою позицію, права і законні інтереси. Цивільне процесуальне законодавство встановлює, зокрема, що кожна сто­ рона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі.

Необхідною передумовою реалізації принципу змагальності є процесуальна рівність сторін. Чинне цивільне і кримінально-про­ цесуальне законодавство забезпечує рівні права сторін знайоми­ тися з матеріалами справи, подавати докази, брати участь в їх до­ слідженні, заявляти клопотання, давати усні і письмові пояснен­ ня, користуватись іншими процесуальними правами, наданими законом.

26

Принцип змагальності є важливою процесуальною гарантією всебічного, повного й об'єктивного встановлення дійсних обста­ вин справи і прийняття справедливого судового рішення.

Підтримання державного обвинувачення в суді прокуро­ ром. Розкриваючи завдання прокурора в судовому процесі, Закон України «Про прокуратуру» визначає, що прокурор, додержую­ чись принципу незалежності суддів і підкорення їх тільки закону, сприяє виконанню вимог закону про всебічний, повний і об'єк­ тивний розгляд справ та постановлению судових рішень, що ґрун­ туються на законі. Підтримуючи державне обвинувачення, проку­ рор бере участь у дослідженні, подає суду свої міркування щодо застосування кримінального закону та міри покарання підсудному. При цьому прокурор керується вимогами закону та об'єктивною оцінкою зібраних по справі доказів. У разі, коли при розгляді справи прокурор дійде висновку, що дані судового слідства не під­ тверджують обвинувачення підсудного, він зобов'язаний відмови­ тись від обвинувачення.

Забезпечення обвинуваченому права на захист. Чинне кри­ мінально-процесуальне законодавство України встановлює, що підозрюваному, обвинуваченому і підсудному забезпечується пра­ во на захист. Особа, яка провадить дізнання, слідчий, прокурор, суддя і суд зобов'язані до першого допиту підозрюваного, обвину­ ваченого і підсудного роз'яснити їм право мати захисника і склас­ ти про це протокол, а також надати їм можливість захищатися встановленими законом засобами від пред'явленого обвинувачення. Як захисники підозрюваних, обвинувачених і підсудних допуска­ ються особи, які мають свідоцтво про право на заняття адвокатсь­ кою діяльністю. За згодою підсудного допускаються близькі ро­ дичі, опікуни або піклувальники. Захисник допускається до участі у справі з моменту пред'явлення обвинувачення, а у разі затри­ мання особи, підозрюваної у вчиненні злочину, або застосування запобіжного заходу у виді взяття під варту - з моменту оголошен­ ня їй протоколу про затримання або постанови про застосування запобіжного заходу, але не пізніше двадцяти чотирьох годин з мо­ менту затримання. У разі, коли дізнання або попереднє слідство не провадилось, захисник допускається до участі у справі після від­ дання обвинуваченого до суду.

Участь захисника при провадженні дізнання, попереднього слідства і в розгляді кримінальної справи в суді першої інстанції є обов'язковою, крім випадків відмови підозрюваного, обвинува-

27

ченого і підсудного від захисника. Відмова від захисника не може бути прийнята у справах осіб, які підозрюються або обвинува­ чуються у вчиненні злочину у віці до 18 років; у справах про злочин осіб, які через свої фізичні або психічні вади не можуть самі реалі­ зувати своє право на захист; у справах осіб, які не володіють мовою, якою ведеться судочинство; коли санкція статті, за якою кваліфі­ кується злочин, передбачає смертну кару; при провадженні справи про застосування примусових заходів медичного характеру.

Захисник зобов'язаний використати всі зазначені в законі за­ соби захисту з метою з'ясування обставин, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого і підсудного або пом'якшують чи виключають його відповідальність, і надавати їм необхідну юри­ дичну допомогу. Не допускається відмова захисника при прова­ дженні дізнання, попереднього слідства та в судовому засіданні від захисту підозрюваного, обвинуваченого і підсудного.

Гласність судового процесу та його повне фіксування тех­ нічними засобами. Чинне законодавство України встановлює, що розгляд справ у всіх судах відкритий, за винятком випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці. За­ критий судовий розгляд, крім того, допускається за мотивова­ ною ухвалою суду у справах про злочини осіб, які не досягли 16-річного віку, у справах про статеві злочини, а також в інших справах з метою запобігання розголошенню відомостей про інтимні сторони життя осіб, яких притягнуто по справі; у випадках, коли цього вимагають інтереси забезпечення безпеки потерпілого, свід­ ка чи інших осіб, які беруть участь у справі, членів їх сімей чи близьких родичів; в арбітражних судах - коли це суперечить інте­ ресам охорони комерційної таємниці. До залу судового засідання не допускаються громадяни, молодші 16 років, якщо вони не є особами, які беруть участь у справі, або свідками.

Слухання справи в закритому засіданні суду ведеться з додер­ жанням усіх правил судочинства. Рішення і вироки судів у всіх випадках проголошуються прилюдно.

Важливим є закріплення Конституцією правила про повне фік­ сування технічними засобами судового процесу, оскільки, фіксую­ чи свідчення учасників процесу (на слух), секретарі засідань, ціл­ ком природно, випускають певні деталі, які можуть виявитись необхідними для прийняття рішення у справі.

Гласність судового розгляду сприяє здійсненню судом по­ переджувальної і виховної функції, посиленню громадського конт-

28

ролю за діяльністю суддів, слідчих органів і прокурорів, підви­ щує почуття відповідальності у суддів та інших учасників судо­ вого розгляду.

Забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом. Цей кон­ ституційний принцип передбачений п. 8 ч. З ст. 129 Конституції України і главою 29 КПК України. Суть його полягає у прова­ дженні з перевірки вироків, постанов і ухвал нижчестоящих судів. Проте це не означає підпорядкованості нижчестоящих судів вище­ стоящим судам. Такий перегляд справ апеляційними і касаційними судами передбачає звичайну інстанційну судову діяльність, коли вищестояща судова інстанція вправі і зобов'язана за наявності встановлених законом підстав та у визначеному порядку перегля­ нути уже розглянуту нижчестоящим судом цивільну чи криміналь­ ну справу і прийняти по ній своє рішення.

Статтею 125 Конституції України передбачено, що найвищим судовим органом у системі судів загальної юрисдикції є Верхов­ ний Суд України. Відповідно до законодавства діють апеляційні та касаційні суди. Апеляційні суди діють як суди апеляційної інстан­ ції щодо рішень місцевих судів, як суди першої інстанції в адміні­ стративних, кримінальних та цивільних справах, що віднесені до їх підсудності законом, а також переглядають справи у зв'язку з нововиявленими обставинами.

Апеляційні суди вивчають та узагальнюють судову практику,

атакож здійснюють інші повноваження, надані їм законом.

Вапеляційних судах можуть утворюватись відповідні судові палати для розгляду справ в апеляційному порядку, а також судові палати для розгляду справ у першій інстанції.

На Верховний Суд України, як найвищий судовий орган нашої держави, покладається забезпечення однакового застосування законів усіма судами при здійсненні правосуддя. У межах своїх повноважень він (відповідні судові палати) наділений правом пе­ реглядати у касаційному порядку рішення судів загальної юрисдик­ ції та справи за нововиявленими обставинами.

Касаційне оскарження судових рішень забезпечується засу­ дженим, їх захисникам і законним представникам, потерпілим і їх представникам, а також сторонам та іншим особам, які брали участь у цивільній справі гарантованою законом можливістю по­ дачі касаційної скарги.

Обов'язковість рішень суду. Статтею 124 Конституції Украї­ ни встановлено, що судові рішення ухвалюються іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Обов'яз­ ковість судових рішень означає, що з моменту вступу рішення в законну силу воно набуває сили закону і стає обов'язковим для виконання всіма, кого воно стосується. Моментом набуття рішен­ ням чинності є винесення апеляційною чи касаційною інстанціями ухвали про залишення судового рішення в силі.

Згідно з чинним законодавством рішення, вироки, ухвали і по­ станови суду або судді, що набрали законної сили, є обов'язкови­ ми для всіх органів, підприємств, установ, організацій, посадових осіб та громадян і підлягають обов'язковому виконанню на всій території України.

Стаття 129 Конституції України встановлює, що законом мо­ жуть бути визначені також інші засади судочинства в судах окре­ мих судових юрисдикцій.

КОНТРОЛЬНІ ЗАПИТАННЯ І ЗАВДАННЯ

1. Визначіть ознаки, за якими суд відрізняється від інших державних органів.

2.Дайте визначення поняття «правосуддя».

3.Які основні засади здійснення правосуддя в Україні?

4.Які є конституційні принципи судочинства в Україні? Охарактери­ зуйте їх.

Розділ 4

ПРАВОВИЙ СТАТУС СУДДІВ УКРАЇНИ

4.1. Суддя - єдиний носій судової влади. Вимоги, які ставляться до судді

З метою утвердження в Україні верховенства права та впровадже­ ння європейських стандартів у національну систему судового устрою і судочинства Указом Президента України від 10.05.2010 року була схвалена Концепція вдосконалення судівництва для утвер­ дження справедливого суду в Україні відповідно до європейських стандартів. Метою Концепції є забезпечення становлення в Украї­ ні судівництва як єдиної системи судового устрою та судочинства, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до євро­ пейських стандартів і гарантує право особи на справедливий суд. Серед її завдань визначено: 1) створення цілеспрямованої, науково обґрунтованої методологічної основи розвитку правосуддя в Ук­ раїні на найближчі десять років; 2) визначення шляхів удоско­ налення законодавства у цій сфері; 3) усунення негативних тен­ денцій, що мають місце внаслідок непослідовності судів, оптимізації системи судів загальної юрисдикції; 4) посилення гарантій незалеж­ ності суддів; 5) якісне підвищення фахового рівня суддівського корпусу; 6) підвищення статусу суддів у суспільстві; 7) істотне поліпшення умов професійної діяльності суддів; 8) радикальне по­ ліпшення стану виконання судових рішень; 9) створення можливостей для розвитку альтернативних (позасудових) способів розв'язання спорів.

Нормативну реалізацію положення Концепції знайшли в новому Законі України «Про судоустрій і статус суддів» від 07.07.2010 року.

Судова влада в Україні відповідно до конституційних засад поділу влади здійснюється незалежними та безсторонніми судами, утвореними згідно із законом. Судову владу реалізовують про­ фесійні судді та, у визначених законом випадках, народні засідате­ лі і присяжні шляхом здійснення правосуддя в рамках відповідних судових процедур. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.

Суд здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, за­ безпечує кожнохму право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суддя у своїй діяльності щодо здійснення правосуддя є незалежним від будь-якого незаконного впливу, тиску або втручання. Суддя здійснює правосуддя на осно­ ві Конституції і законів України, керуючись при цьому принципом верховенства права.

Суддя не зобов'язаний давати жодних пояснень щодо суті справ, які перебувають у його провадженні, крім випадків, установлених законом.

Суддя має право звернутися з повідомленням про загрозу його незалежності до Ради суддів України, яка зобов'язана невідкладно перевірити і розглянути таке звернення за участю судді та вжити необхідних заходів для усунення загрози.

Незалежність судді забезпечується:

1) особливим порядком його призначення, обрання, притягнен­ ня до відповідальності та звільнення;

2)недоторканністю та імунітетом судді;

3)незмінюваністю судді;

4)порядком здійснення судочинства, визначеним процесуаль­ ним законом, таємницею ухвалення судового рішення;

5)забороною втручатися у здійснення правосуддя;

6)відповідальністю за неповагу до суду чи судді;

7)окремим порядком фінансування та організаційного забез­ печення діяльності судів;

8)належним матеріальним та соціальним забезпеченням судді;

9)функціонуванням органів суддівського самоврядування;

10)визначеними законом засобами забезпечення особистої без­ пеки, членів його сім'ї, майна, а також іншими засобами їх право­ вого захисту;

11)правом судді на відставку.

Суддя є недоторканним. Він не може бути без згоди Верховної Ради України затриманий чи заарештований до винесення судом обвинувального вироку.

Суддя, затриманий за підозрою у вчиненні діяння, за яке вста­ новлена кримінальна чи адміністративна відповідальність, повинен бути негайно звільнений після з'ясування його особи. Суддя не може бути підданий приводу чи примусово доставлений до будьякого органу чи установи, крім суду.

32

Кримінальна справа щодо судді може бути порушена лише Ге­ неральним прокурором України або його заступником.

Відсторонення судді від посади у зв'язку з притягненням його до кримінальної відповідальності здійснюється Вищою кваліфіка­ ційною комісією суддів України на підставі вмотивованої поста­ нови Генерального прокурора України. Проникнення у житло або інше володіння судді чи його службове приміщення, особистий чи службовий транспорт, проведення там огляду, обшуку судді, а так само огляд, виїмка його кореспонденції, речей і документів можуть провадитись лише за судовим рішенням.

Підсудність справи щодо обвинувачення судді у вчиненні зло­ чину визначається Головою Верховного Суду України. Справа не може розглядатися тим судом, у якому обвинувачений обіймає чи обіймав посаду судді.

За шкоду, завдану судом, відповідає держава на підставах та в порядку, встановлених законом.

Суддею є громадянин України, який відповідно до Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суддів» при­ значений чи обраний суддею, займає штатну суддівську посаду в одному із судів України і здійснює правосуддя на професійній основі. Судді в Україні мають єдиний статус не залежно від місця суду в системі судів загальної юрисдикції чи адміністративної по­ сади, яку суддя обіймає в суді.

Судді, який обіймає посаду безстроково, гарантується пере­ бування на посаді до досягнення ним шістдесяти п'яти років, за винятком випадків звільнення судді з посади або відставки судді відповідно до закону. Суддю не може бути переведено до іншого суду без його згоди.

Перебування на посаді судді несумісне із заняттям посади в будь-якому іншому органі державної влади, органі місцевого са­ моврядування та з представницьким мандатом. Суддя не має права поєднувати свою діяльність із підприємницькою або адвокатською діяльністю, будь-якою іншою оплачуваною роботою (крім викла­ дацької, наукової, творчої), а також входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті одержання прибутку.

Суддя не може належати до політичної партії чи профсоюзної спілки, виявляти прихильність до них, брати участь у політичних акціях, мітингах, страйках. Суддю за його заявою може бути від­ ряджено для роботи у Вищій раді юстиції, Вищій кваліфікаційній

комісії суддів України, Національній школі суддів України зі збе­ реженням заробітку за основним місцем роботи.

Права судді, пов'язані зі здійсненням правосуддя, визнача­ ються Конституцією України, процесуальним та іншими законами. Суддя має право брати участь у суддівськохму самоврядуванні для вирішення питань внутрішньої діяльності суду в порядку, встано­ вленому законом. Судді можуть утворювати об'єднання та брати участь у них з метою захисту своїх прав та інтересів, підвищення професійного рівня.

Суддя має право вдосконалювати свій професійний рівень та проходити з цією метою відповідну підготовку. Суддя зо­ бов'язаний:

1) своєчасно, справедливо та безсторонньо розглядати і ви­ рішувати судові справи відповідно до закону з дотриманням засад

іправил судочинства;

2)дотримуватися правил суддівської етики;

3)виявляти повагу до учасників процесу;

4)додержуватися присяги судді;

5)не розголошувати відомості, які становлять таємницю, що охороняється законом, в тому числі і таємницю нарадчої кімнати

ізакритого судового засідання;

6)дотримуватися вимог щодо несумісності;

7)подавати щорічно не пізніше 1 квітня до Державної судової адміністрації України для оприлюднення на офіційному веб-пор- талі судової влади, ведення якого забезпечує Державна судова адміністрація України, декларацію про майновий стан. Декларація про майновий стан повинна містити відомості про доходи, цінні папери, нерухоме майно, вклади у банках. Фінансові зобов'язання судді, членів його сім'ї та осіб, з якими він спільно проживає або поєднаний спільним побутом, та про видатки судді, якщо разові видатки перевищують розмір його місячного заробітку. Форма декларації та порядок її заповнення затверджується Міністерством фінансів України.

П'ятим з'їздом суддів України 24.10.2002 р. був затверджений Кодекс професійної етики судді. Зазначені в цьому Кодексі норми спрямовані на вирішення етичних питань, пов'язаних зі статусом судді. Ці норми не можуть застосовуватись як підстави дисцип­ лінарної відповідальності суддів і визначати ступінь їх провини. Однак судді мають прагнути додержувати їх у своїй професійній,

34

громадській діяльності та приватному житті заради утвердження незалежності й неупередженості судової влади, зміцнення її авто­ ритету в суспільстві.

Стаття 1

Суддя повинен бути прикладом законослухняності, неухильно додержувати присяги й завжди поводитися так, щоб зміцнювати віру громадян у чесність, незалежність, неупередженість та спра­ ведливість суду.

Стаття 2

Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя. Він не вправі використовувати своє посадове становище в особистих інтересах чи в інтересах інших осіб.

Стаття З

Суддя не може належати до політичних партій і професійних спілок, брати участь у будь-якій політичній діяльності, мати пред­ ставницький мандат, обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу, крім наукової, викладацької та творчої.

Стаття 4

Суддя вправі брати участь у громадській діяльності, публічних заходах, якщо вони не завдають шкоди його статусу, авторитетові суду і не можуть вплинути на здійснення правосуддя.

Стаття 5

Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки і підтримувати свою професійну компетент­ ність на належному рівні.

Стаття 6

Суддя не має права розголошувати інформацію, що стала йому відома у зв'язку з розглядом справи в закритому судовому за­ сіданні. Він не може робити публічні заяви, коментувати в засобах масової інформації справи, які перебувають у провадженні суду, та піддавати сумніву судові рішення, що набрали законної сили.

Стаття 7

Суддя повинен здійснювати судочинство в межах та в порядку, визначених процесуальним законом, і виявляти при цьому так­ товність, ввічливість, витримку й повагу до учасників судового процесу та інших осіб.

Стаття 8

Суддя у визначеному законом порядку надає засобам масової інформації можливість одержувати відомості, виключаючи при цьому порушення прав і свобод громадян, приниження їх честі й гідності, а також авторитету суду та статусу судді.

Стаття 9

Суддя при здійсненні правосуддя не повинен допускати про­ явів учасниками процесу чи іншими особами неповаги до людини за ознаками раси, статі, національності, релігії, політичних погля­ дів, соціально-економічного становища, фізичних вад тощо.

Стаття 10

Суддя має утримуватися від поведінки, будь-яких дій або вислов­ лювань, що можуть призвести до втрати віри в рівність професій­ них суддів, народних засідателів та присяжних при здійсненні правосуддя.

Стаття 11

Суддя, що перебуває на адміністративній посаді в суді, пови­ нен утримуватися від поведінки, дій або висловлювань, які можуть призвести до втрати віри в рівність статусу суддів і в те, що профе­ сійні судді колективно управляють внутрішньою діяльністю судів.

Стаття 12

Суддя має докладати всіх зусиль до того, щоб на думку розсуд­ ливої, законослухняної та поінформованої людини його поведінка була бездоганною.

Суддя, призначений на посаду суддів вперше, проходить що­ річну двотижневу підготовку у Національній школі суддівУкраїни. Суддя, який обіймає посаду судді безстроково, проходить двотиж­ неву підготовку не менше, ніж раз на три роки. Суддя до виходу у відставку або на пенсію може бути нагороджений державними нагородами, а також будь-якими іншими нагородами, відзнаками, грамотами органів державної влади та місцевого самоврядування, окрім, тих державних, або будь-яких інших нагород, відзнак, грамот, пов'язаних зі здійсненням ним правосуддя.

Особа, вперше призначена на посаду судді, набуває повнова­ жень судді після складання присяги такого змісту:

«Я, (ім'я та прізвище), вступаючи на посаду судді, урочисто присягаю об'єктивно, безсторонньо, неупереджено, незалежно та справедливо здійснювати правосуддя, підкоряючись лише закону та керуючись принципом верховенства права, чесно і сумлінно

36

виконувати обов'язки судді, дотримуватися морально-етичних прин­ ципів поведінки судді, не вчиняти дій, що порочать звання судді та принижують авторитет судової влади».

Суддя складає присягу під час урочистої церемонії у присут­ ності Президента України. Текст присяги підписується суддею і зберігається в його особовій справі.

Народним засідателем є громадянин України, який у випад­ ках, визначених процесуальним законом, вирішує справи у складі суду разом із суддею, забезпечуючи згідно з Конституцією Украї­ ни безпосередню участь народу у здійсненні правосуддя. Народні засідателі під час розгляду і вирішення справи користуються пов­ новаженнями судді.

До списку народних засідателів у кількості, зазначеній у подан­ ні голови суду, включаються громадяни, які постійно проживають на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду, відповідають вимогам статті 59 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» і дали згоду бути народними засідателями. Список народних засідателів затверджується рішенням відповідної місце­ вої ради на чотири роки і переглядається у разі необхідності, але не рідше ніж раз на два роки. Список народних засідателів пуб­ лікується в друкованих засобах масової інформації відповідної місцевої ради.

Відповідно до статті 59, народним засідателем може бути гро­ мадянин України, який досяг тридцятирічного віку і постійно про­ живає на території, на яку поширюється юрисдикція відповідного суду.

Не підлягають включенню до списків народних засідателів гро­ мадяни:

1)визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що пере­ шкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;

3)які мають не зняту чи не погашену судимість;

4)народні депутати України, члени Кабінету Міністрів України, судді, прокурори, працівники органів внутрішніх справ та інших правоохоронних органів, військовослужбовці, працівники апарату судів, інші державні службовці, адвокати, нотаріуси;

5)громадяни, які досягли шістдесяти п'яти років;

6)особи, які не володіють державною мовою.

7)Особа, включена до списку народних засідателів, зобов'яза­ на повідомити суд про обставини, що унеможливлюють її участь

уздійсненні правосуддя, у разі їх наявності.

37

Особа, яка не може бути включена до списку народних засіда­ телів, але включена до нього, увільняється від виконання обов'яз­ ків народного засідателя головою відповідного суду.

Від виконання обов'язків народного засідателя головою відпо­ відного суду увільняються:

1) особи, які перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами, у відпустці по догляду за дитиною, а також які мають дітей дошкільного чи молодшого шкільного віку або утримують дітей-інвалідів, інших хворих або членів сім'ї похилого віку;

2)керівники та заступники керівників органів місцевого само­ врядування;

3)особи, які через свої релігійні переконання вважають для се­ бе неможливою участь у здійсненні правосуддя;

4)інші особи, якщо голова суду визнає поважними причини, на які вони посилаються.

Суд залучає народних засідателів до здійснення правосуддя у порядку черговості на строк не більше одного місяця на рік, крім випадків, коли продовження цього строку зумовлено необхідністю закінчити розгляд справи, розпочатий за їхньої участі.

Письмове запрошення для участі у здійсненні правосуддя над­ силається судом народному засідателю не пізніше ніж за сім днів до початку судового засідання. У запрошенні зазначаються права та обов'язки, перелік вимог, а також підстави для увільнення їх від виконання обов'язків. Одночасно із запрошенням надсилається пи­ сьмове повідомлення для роботодавця про залучення особи як на­ родного засідателя. Роботодавець зобов'язаний звільнити народного засідателя від роботи на час виконання ним обов'язків зі здійснення правосуддя. Відмова у звільненні від роботи вважається непова­ гою до суду. Народний засідатель зобов'язаний вчасно з'явитися для участі в судовому засіданні. Неявка без поважних причин у судове засідання вважається неповагою до суду.

Народним засідателям за час виконання ними обов'язків у суді виплачується винагорода у розмірі їх середньомісячного заробітку чи пенсії, але не менше прожиткового мінімуму для працездатної особи. їм відшкодовуються витрати на проїзд і наймання житла, а також виплачуються добові. Зазначені виплати здійснюються територіальними управліннями Державної судової адміністрації України. За народними засідателями і присяжними на час виконан­ ня ними обов'язків у суді за місцем основної роботи зберігаються всі гарантії та пільги. Час виконання народними засідателями чи

38

присяжними обов'язків у суді зараховується до всіх видів трудового стажу. Звільнення народного засідателя з роботи або переведення на іншу роботу без його згоди під час виконання ним обов'язків у суді не допускається. На народних засідателів поширюються гарантії.

Незалежності і недоторканності суддів на час виконання ними обов'язків народного засідателя. За обґрунтованим клопотанням народного засідателя заходи безпеки щодо нього можуть вживатися і після закінчення виконання цих обов'язків. Присяжними визна­ ються громадяни України, які у випадках, передбачених процесуаль­ ним законом, залучаються до здійснення правосуддя, забезпечуючи згідно з Конституцією України безпосередню участь народу у здійс­ ненні правосуддя.

4.2. Добір кандидатів у судді. Порядок їх призначення чи обрання

Порядок зайняття посади судді. На посаду судді може бути ре­ комендований громадянин України, не молодший двадцяти п'яти років, який має вишу юридичну освіту і стаж роботи в галузі права не менше як три роки, проживає в Україні не менше як десять ро­ ків та володіє державною мовою. Не можуть бути рекомендовані на посаду судді громадяни:

1)визнані судом обмежено дієздатними або недієздатними;

2)які мають хронічні психічні чи інші захворювання, що перешкоджають виконанню обов'язків народного засідателя;

3)які мають не зняту чи не погашену судимість.

Вищою юридичною освітою визнається вища юридична освіта, здобута в Україні за освітньо-кваліфікаційним рівнем спеціаліста або магістра, а також вища юридична освіта за відповідним освіхньокваліфікаційним рівнем, здобута в іноземних державах та визнана в Україні в установленому законом порядку.

Стажем роботи у галузі права визнається стаж роботи особи за спеціальністю після здобуття нею вищої юридичної освіти за ос­ вітньо-кваліфікаційним рівнем не нижче спеціаліста. Кожен, хто відповідає встановленим вимогам до кандидата на посаду судді, має право звернутися до Вищої кваліфікаційної комісії України з заявою про участь у доборі кандидатів на посаду судді.

Призначення на посаду судді включає такі стадії:

1) розміщення Вищою кваліфікаційною комісією суддів України на своєму веб-порталі оголошення про проведення добору канди-

39