nauk_zbor_2012_104_2_Kirovograd

На наш погляд, не буде перебільшенням сказати, що усний перекладач має виявляти певний артистизм, здатність до перекладацького перевтілення, коли йдеться про „виконання ролі” носія іншої мови та учасника міжкультурної комунікації.

Крім цього, доцільно звернути увагу на той факт, що у реальності перекладач зустрічатиметься не тільки з успіхом здійснення усної міжкультурної комунікації, але й з невдачами. І саме викладачеві належить сформувати у студента конструктивну реакцію на невдачу. А саме, він має проаналізувати причину поразки та використовувати свій негативний досвід як стимул до накопичення знань та розвитку навичок, які дозволять запобігти невдач у майбутньому.

На нашу думку, тривожним сигналом є зниження загального рівня ерудиції студентів, низькі фонові знання історії і культури не тільки країн мови, що вивчається, але й своєї рідної країни. Студенти не володіють проблематикою міжнародних відносин, мало інформовані про діяльність та структури міжнародних організацій та глобальні проблеми людства. На практиці ця проблема останнім часом часто висвітлюється у статтях провідних фахівців. Пропозиція приділити більше уваги таким курсам, як країнознавство, історія зарубіжної літератури, права тощо, слушна. Але виникає питання, як це зробити в умовах 36 (у кращому випадку) аудиторних годин за навчальним планом. Можливий вихід – використання актуальних матеріалів телебачення, радіо, преси та Інтернету на заняттях з усіх аспектів перекладу та розмовної мови.

Крім того, більшість студентів недостатньо чітко й грамотно вміє висловлювати свої думки, використовуючи лексику різних жанрів, правильно та швидко вирішувати проблему сполучуваності слів, використовувати необхідні кліше та штампи не тільки іноземною мовою, але й рідною. Така ситуація, на жаль, не викликає особливого оптимізму щодо можливих результатів підготовки фахівців.

Враховуючи власний досвід, вважаємо за доцільне висвітити ще одну проблему, яка варта того, щоб її обговорити. Як рік від року показують результати державних іспитів, більше уваги треба приділяти психологічній підготовці майбутніх фахівців, умінню подолати нервовість та мобілізуватися на вирішення перекладацьких проблем. Напевно, викладачі не заперечуватимуть того факту, що навіть кращі студенти під час державних іспитів показують гірші результати, ніж на заняттях.

Отже, ми бачимо, що підготовка усного перекладача у вищому навчальному закладі має бути комплексною, тобто включати не тільки навчання професійно спрямованих курсів та факультативів, а й психологічну підготовку, аутотренінг та формування особистості перекладача на різних етапах її розвитку.

Вихід нашої країни на Європейський ринок та стрімкий розвиток міжнародних відносин не тільки відкривають нове поле для діяльності перед перекладачами, але й ставить їх в умови гострої конкуренції, що веде до посилення жорстких вимог до представників цієї професії.

Наблизитися до виконання таких вимог можливо лише максимально врахувавши їх у формі, змісті та методах навчання майбутніх перекладачів. Для цього в процесі професійної підготовки майбутніх перекладачів необхідно створити умови, які б вимагали від студентів спонтанної реакції на непередбачувані теми, повороти діалогів, мовленнєві формулювання та культурно-обумовленні ситуації. На заняттях бажано додержуватися певної пропорції між підготовленими та непідготовленими вправами (двосторонній та односторонній переклад, переклад відео фрагментів, переклад з аркушу тощо), що допомагає сформувати у студентів необхідні професійні навички й уміння та здатність до ситуативних експромтів.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Комиссаров В.Н. Переводоведение в XX веке: некоторые итоги // Тетради переводчика. Научно-теоретический сборник. Вып. 24 / Под. Ред. С.Ф.Гончаренко. – М., – МГЛУ, – 1999. – С. 4 – 20.

2.Комиссаров В.Н. Когнитивные аспекты перевода // Перевод и лингвистика текста. Сборник статей / Под. ред.

И.И.Убина, – М., ВЦП, 1994. – С.7 – 22.

3.Латышев Л.К. Технология перевода: учебное пособие для студ. лингв. вузов и фак. / Л.К. Латышев. – 3-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 320 с.

4.Латышев Л.К. Перевод: Теория, практика и методика преподавания: учебник для студ. Перевод. Фак. Высш. Учеб. Заведений / Л.К. Латышев, А. Л. Семенов, – 3-е изд., стер. – М.: Издательский центр «Академия», 2007. – 192 с.

5.Миньяр-Белоручев Р.К. Теория и методы перевода. – М.: Московсикй Лицей, 1996. – 208 с., ил.

371

6.Сдобников В.В. Теория перевода (учебник для студентов лингвистических вузов и факультетов иностранных языков) / В.В.Сдобников, О.В.Петрова. – М.: АСТ: Восток – Запад, 2006. – 448 с. (Лингвистика и межкультурная коммуникация: золотая серия).

7.Чернов Г.В. Основы синхронного перевода: Учеб. для ин-тов и фак. иностр. яз. – М.: Высш. шк., 1987. – 256 с.

8.Чужакин А.П., Палажченко П. Мир перевода, или вечный поиск взаимопонимания. / А.П.Чужакин, П.Палажченко. – 3-е

изд., испр. – М.: «Р.Валент», 1999. – 159 с.

9.Цвиллинг М.Я. Требования к личности устного переводчика и проблемы профессиональной подготовки // Перевод и лингвистика текста. Сборник статей / Под. ред. И.И.Убина, – М., ВЦП, 1994. – С.128 – 135.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Наталія Зінукова – кандидат педагогічних наук, доцент, завідувач кафедри англійської філології та перекладу

Дніпропетровського університету імені Альфреда Нобеля.

Наукові інтереси: гендерна лінгвістика, прагмалінгвістика, методика навчання перекладу.

КУЛЬТУРАПРОФЕСІЙНОГО СПІЛКУВАННЯ У ФАХОВІЙ ПІДГОТОВЦІВЧИТЕЛЯ ІНОЗЕМНИХ МОВ

Олександра КАШУБА, Тетяна МАНЬКОВСЬКА (Тернопіль, Україна)

У статті розглядаються методичні аспекти підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача. Досліджено культуру професійного спілкування у фаховій підготовці вчителя іноземних мов, проведено аналіз складу педагогічних кадрів та виявлено шляхи подолання проблем.

Ключові слова: методичні аспекти, фахова підготовка вчителя, особистісні якості керівника позашкільного закладу.

The methodological aspects of modern teacher of foreign languages and interpreter’s preparation are revealed in the article. The culture of professional communication in the course of special preparation of the teacher of foreign language is investigated; the analysis of the pedagogical personnel’s culture of communication and the ways of overcoming problems are given.

Key words: methodological aspects, special teacher preparation, personal qualities of the manager of afterschool establishment.

Постановка проблеми. Зростання уваги суспільства до проблем культури спілкування фахівців різних сфер життєдіяльності, об’єктивне існування такого аспекту культури, як культура професійного спілкування, нагальна необхідність в її формуванні та удосконаленні зумовлюють доцільність поглибленого спеціального дослідження. Світові тенденції глобалізації, соціально-економічні трансформації в Україні початку XXI століття, криза знаннєвоцентричної парадигми зумовили якісні зміни у професійній підготовці вчителя іноземних мов та перекладача. Безумовно, незаперечною є роль вітчизняної системи освіти, яка впродовж тривалого часу забезпечувала ґрунтовну підготовку спеціалістів для масового, стабільного виробництва та школи, виховувала колективістські якості й водночас другорядність власне самої особистості. Разом з тим сьогодення з його стрімким потоком інформації, мобільними технологіями, акцентом на особистісній орієнтації потребує, зміцнення загальнокультурного фундаменту освіти, так і суттєвих змін у навчальнопізнавальній, науково-дослідній, практичній складових системи професійної підготовки вчителів. У межах статті з’ясуємо світові освітні тенденції, їх вплив на професійну підготовку вчителя вчителя іноземних мов та перекладача, визначимо проблеми його підготовки в сучасних соціокультурних умовах. Основою для теоретичного аналізу слугують численні видання монографічного характеру, наукові розвідки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Студіювання широкого кола наукових досліджень дозволило виокремити полярні позиції щодо глобальної освіти. Глобалізацію називають то загрозою, то об’єктивною потребою, велінням часу, перспективою для виживання і збереження людської цивілізації, «інформаційною інтервенцією», ідеєю формування нового синтезу цінностей, моральних абсолютів, «єдиної, загальнопланетарної моральності». Одна частина дослідників вважає, що глобалізація не сприяє розвитку освіти, руйнує національні відмінності, інша — виступає за зближення націй і народів світу, актуалізацію зміни прагматичного розуміння вищої освіти, інтенсифікацію гуманітарних досліджень тощо. Аналіз різних підходів підтверджує: умовою глобалізації виступає єдність духовних цінностей, створених усіма народами впродовж історії. Зокрема, Україна в європейський освітній простір має увійти з національною системою освіти, модернізованою у світлі Болонських вимог. В останні роки з’явилися праці, що розглядають окремі питання

372

формування комунікативної культури. Це, зокрема, дослідження Н.Березіної, Л.Березницької, М.Васильєвої, О.Вєтохова, Н.Волкової, В.Грехнєва, В.Кан-Калика, І.Комарової, В.Морозова, А.Мудрика, С.Мусатова, С.Ольховецького, Л.Паламар, М.Пентилюк, Л.Петровської, В.Полторацької, С.Рябушко, Г.Сагач, Л.Успенського, Є.Цуканової, Л.Шепеленко та інших, акцент яких спрямований на комунікативну взаємодію, психологічні аспекти комунікативної підготовки студентів, педагогічні умови формування комунікативної компетентності та окремих комунікативних умінь і навичок. Аналіз наукових праць з даної проблеми свідчить про те, що досить ґрунтовно вивчені лише окремі аспекти професійного спілкування, здебільшого – комунікативний. Водночас існує потреба у дослідженні шляхів і засобів формування й розвитку культури професійного спілкування у студентів вищих навчальних закладів освіти.

Питання позашкільної освіти та розвиток творчої особистості учнів в позашкільних закладах розглядають такі вчені, як Сущенко Т.І., Пустовіт Г.П. [1], Ковбасенко Л. [2], Литвинова Н. [3], Сидоренко В.К., Худик В.А., Барташнікова І.А., Неміровська Л.І., Мельнікова І.[4]. Але ще не розглянуті проблеми підготовки фахівців для позашкільних закладів, цьому ми й приділимо увагу в даному дослідженні.

Мета статті – розглянути засоби розвитку культури професійного спілкування майбутніх вчителів іноземних мов. Ми прагнемо проаналізувати стан та проблеми підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача, віднайти засоби розв’язання виявлених проблем. Для цього необхідно визначити: чинники, які впливають на рівень підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача; напрямки професійного зростання педагогів для чіткого розуміння мети і завдання їхньої діяльності.

Виклад основного матеріалу дослідження. Актуальна тенденція сьогодення — усвідомлення потреби нової гуманістичної парадигми освіти. Її мета — підготовка такого фахівця, рівень якого гармонійно поєднує освіченість, професіоналізм, моральну вихованість, розвиток особистості відповідно до духовних цінностей національної й загальнолюдської культури. Йдеться про створення такого середовища, в якому поєднуються оновлені й нові гуманітарні дисципліни, нові освітні технології, спрямовані на оволодіння прийомами професійно-педагогічної діяльності, формування наукового світогляду й гуманістичних ідеалів, розвиток моральних якостей, розкриття творчих потенцій особистості. Гуманоцентрична переорієнтація освіти, головною метою якої є особистість, яка прагне до самовдосконалення і саморозвитку, і основними рисами якої є загальність, інтегральність, креативність, зумовила зрослу увагу до нової філософії освіти як джерела методологічного обґрунтування стратегії розвитку освіти, філософії культури, політики, освіти, комунікативної культури, філософської методології та технології освіти у розв’язанні проблем дидактики тощо. Наскрізною лінією їх досліджень є ідея діалогічного розвитку культури як способу людського спілкування з прагненням взаєморозуміння.

Одним із засобів формування і розвитку культури професійного спілкування під час проведення дослідження стало використання „Рамкової програми з німецької мови для професійного спілкування для вищих начальних закладів України”, принципово нового нормативного документа. Закладені в основу цієї програми зміст, цілі, принципи та методи навчання базуються на новітніх досягненнях вітчизняної і зарубіжної педагогіки, психології, лінгвістики і методики викладання іноземних мов, що дозволяє організувати навчальний процес з урахуванням сучасних вимог до професійної підготовки майбутнього фахівця. Виявилось, що з точки зору нашого дослідження формування культури професійного спілкування у майбутніх спеціалістів вказана програма має велике значення для розвитку основних компетенцій справжнього фахівця відповідно до міжнародних уявлень і вимог, особливо стосовно формування й розвитку основних навичок та вмінь у соціальному і професійному спілкуванні.

До інноваційних засад „Рамкової програми” належать: розвиток діяльнісної комунікативної компетенції, що передбачає практичне оволодіння всіма видами мовленнєвої діяльності та комунікативне використання мови як у повсякденних, загальних ділових ситуаціях, так і у фахових; професійна й фахова спрямованість, що передбачає залучення професійних навичок, умінь та знань; усвідомлення міжкультурних відмінностей, розуміння

373

чужої і своєї культур; спільне обговорення і визначення викладачами й студентами тематики навчального процесу, участь студентів у плануванні занять; формування тематичних мереж для визначення змісту навчального процесу; система оцінювання рівня сформованості комунікативної діяльнісної компетенції студентів з урахуванням рівнів володіння мовою, визначених у Загальноєвропейських рекомендаціях з мовної освіти [3:4].

Світові освітні тенденції, процеси, що відбуваються в Україні, зактуалізовують проблеми професійної підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача, посилюють вимоги до його професійних та особистісних якостей; розширюються освітні перспективи в системі профільного навчання; здійснюється перехід вищих педагогічних закладів на університетський рівень.

Актуальна проблема сьогодення — питання духовності, нової філософії взаємин у системах «дорослий — дитина» , «учитель — учень» , «викладач — студент». У час «спустошення комунікативного потенціалу» важливо створювати й підтримувати пізнавальний інтерес, пробуджувати в дитини любов до вивчення іноземної мови та художньої літератури. З’ясувати складні питання духовності, виробити нові дидактиковиховні технології та методики у формуванні духовності особистості.

Праці вітчизняних дослідників дають змогу окреслити спектр психолінгвістичних, соціолінгвістичних, лінгводидактичних, культурологічних підходів до вивчення іноземної мови у зв’язку з мисленням людини, її культурними цінностями. Використовуючи надбання методичної думки, представлені у працях вітчизняних дослідників, звертаємо увагу насамперед на такі ідеї: мовна індивідуальність вирізняє людину як особистість, і чим яскравіша ця особистість, тим повніше вона відображає мовні якості суспільства; мова існує тільки в душі, у психіці індивідів чи осіб, як психічні реальності існують лише індивідуальні мови, а засвоєння мови — це активний творчий процес.

На основі дослідження вітчизняного та зарубіжного досвіду побудови метасистеми компетентностей майбутнього фахівця та мікросистеми внутрішніх компонентів кожної компетентності ми розглядаємо подані нижче положення як вихідні для побудови моделі майбутнього спеціаліста – перекладача: ключовими компетентностями виступають науковопізнавальна, професійна, комунікативна, полікультурна, соціальна, інформаційнотехнологічна та компетентність саморозвитку; структуру кожної з означених компетентностей представлено такими компонентами, як мотивація; цінності та етичні норми; ставлення; емоції; знання; пізнавальні вміння і навички; практичні вміння і навички.

Важливою складовою загальної культури сучасного перекладача є володіння ним новітніми інформаційними технологіями, у зв’язку з чим така компетентність, як інформаційно-технологічна, набуває першорядного значення. Саме ця компетентність розширює можливості майбутнього перекладача в просторі різних діяльностей, відкриває йому доступ до найсучасніших моделей ефективної практики. У педагогічних джерелах (О. Матвієнко) інформаційно-технологічна компетентність висвітлюється як інтегрована здатність людини, що ґрунтується на особистісному гуманістичному підході до процесів інформатизації суспільства. Ця компетентність передбачає внутрішнє оперування інтелектуальними та технологічними вміннями інформаційної взаємодії, та проявляється вона в освоєнні інформаційного простору суспільства з використанням нових інформаційних технологій.

На нашу думку, такі елементи системи інтерактивне використання засобів, як знання та вміння застосовувати нові технології й здатність доцільно використовувати ідеальні та матеріальні засоби, можуть бути віднесені до структури інформаційно-технологічної компетентності.

Аналіз наукових підходів, що склались у вітчизняній та зарубіжній педагогічній практиці щодо такого компонента інформаційно-технологічної компетентності, як „знання”, надає нам можливість визначити два його аспекти:

інформаційно-глобалізаційний, що концентрує уявлення про специфіку розгортання світового інформаційного простору, глобальні системи інформаційних комунікацій,інформаційні аспекти взаємовідносин особистості та суспільства, державну інформаційну політику; інформаційно-індивідуальний, який зосереджує знання про

374

комп’ютерну техніку, новітні інформаційні технології, програмне забезпечення, інформаційні ресурси, інформаційні канали як засобів активізації пізнавальної діяльності.

При іноземних мов та перекладача розгляді методичних аспектів підготовки сучасного вчителя слід враховувати наступні принципи: комунікативно-діяльнісна спрямованість; професійна і фахова спрямованість; усвідомлення міжкультурних особливостей; соціальна поведінка (співпраця і комунікація); автономне навчання.

Комунікативно-діяльнісна спрямованість навчання іноземній мові професійного спілкування означає, що фаховий, методично-стратегічний і соціально-орієнтований аспекти навчання є взаємозумовленими та взаємопов’язаними і мають практичне застосування. Такий підхід формує у студента здатність до самостійного навчання, спілкування і роботи в групі, до самокритики й відповідальності, сприяє набуттю студентами умінь, необхідних для професійної діяльності [3:14].

Професійна і фахова спрямованість навчання розглядалась в тому сенсі, що фахові знання й уміння зумовлюють відповідну мовленнєву та соціальну діяльність, адже мова професії пов’язана, з одного боку, зі спілкуванням, типовим для багатьох сфер професійної діяльності людини, а з іншого – зі специфічним фаховим спілкуванням [3:15].

Соціальна поведінка, співпраця та комунікація сприяли становленню виважених стосунків між студентами і викладачами або між студентами і студентами як партнерами по спілкуванню, а також стосунків між учасниками спілкування на всіх ієрархічних рівнях. Спільне розуміння цілей і цінностей стало фактором інтенсифікації навчального процесу. Такі заняття активізували попередні знання і вміння студента, розвивали його здатність до співпраці, творчість, ініціативність; сприяли його активній участі у навчальному спілкуванні; формували здатність до повноцінної іншомовної комунікації.

Автономне навчання передбачало, що студенти вчаться засвоювати технології та стратегії навчання, самостійно підходити до вирішення проблем, переносити набуті знання і стратегії на інші сфери діяльності. Автономне навчання є основою усвідомленого самостійного неперервного навчання і формує гнучку реакцію на можливі професійні зміни

[3:16].

Через загальну комунікативну спрямованість навчальної діяльності формувалися всі компоненти культури професійного спілкування. З цією метою особливе значення приділяли таким формам організації навчальної діяльності студентів, як рольові й ділові ігри, дискусія, диспут, робота в групах, проектна діяльність, кейс-метод. Вказані форми сприяли формуванню ціннісних і морально-духовних орієнтацій майбутніх фахівців, адже вони передбачають їхню активну взаємодію один з одним і викладачем, рівноправні партнерські відносини, толерантність і повагу у ставленні до опонента. Вони допомагають формувати функціональну грамотність, виробляти навички побудови логічного висловлювання, закріпляють стійкі навички функціонально-правильного професійно-орієнтованого усного і писемного мовлення. Вплив на розвиток культури професійного спілкування у студентів передбачав формування інтересу й позитивного ставлення до формування культури професійного спілкування, пробудження потреби у інтелектуальній взаємодії, формування готовності до активної позиції у професійному спілкуванні шляхом участі у діалогічних формах навчання, орієнтації студентів на гуманні цінності [4].

В умовах розвитку глобальної взаємодії та інтеграції одним із пріоритетних напрямів підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача є вивчення інших слов’янських мов. Ініціативи представників європейських країн у виробленні єдиних стандартів у володінні іноземною мовою набули певної завершеності у Загальноєвропейських Рекомендаціях мовної освіти. Ці Рекомендації пропонують спільну основу для розробки навчальних планів і типових програм з мовної підготовки, навчальних посібників для викладання іноземної мови. Головна увага в освітньому документі спрямовується на комунікативні стратегії, зокрема, розвиток практичних мовних знань й вмінь, мульти- і плюрилінгвізм (володіння кількома мовами), що є корисними.

Сучасний вчитель іноземної мови та перекладач третього тисячоліття — це дослідник: йому важливо добре орієнтуватися в широкій фаховій інформації, знати сучасні наукові концепції, вміти залучати до наукового пошуку учнівську молодь. Сформувати дослідницькі

375

якості можна за умови активної участі студентів у науково-дослідній роботі як невід’ємній складовій професійної підготовки.

Актуальною проблемою підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача залишається взаємозв’язок теоретичної і практичної підготовки, навчальної і науководослідної діяльності: наявне перебільшення предметної підготовки у бік психологопедагогічної, існує роз’єднаність між навчальними дисциплінами. Звичайно, кожен навчальний курс має власний предмет дослідження, проте всі складові професійної підготовки мають бути єдині в реалізації найважливішого завдання — підготовки вчителядослідника. Така ж картина спостерігається і у шкільному викладанні, коли вчителі намагаються вирішити завдання власного предмета, ігноруючи індивідуальні можливості учнів. В основу підготовки вчителя-викладача у класичному університеті покладена парадигма конкретної науки. Прерогативою ж педагогічного університету є підготовка вчителя, який, знаючи основи науки, проектує її парадигму на учня: показує красу та історичне багатство мови, зацікавлює, захоплює предметом, упроваджує проблемне вивчення.

Отже, нами визначені основні освітні тенденції, які впливають на підготовку сучасного вчителя іноземних мов та перекладача: глобалізація, інтернаціоналізація, інтеграційні процеси у сфері вищої освіти, фундаменталізація, інформатизація, гуманістична філософія освіти як методологічна основа розвитку освіти, модернізація освітньої діяльності в аспекті гуманізації навчання і виховання. Серед актуальних проблем підготовки сучасного вчителя іноземних мов та перекладача виокремлюємо проблеми допрофесійної підготовки в системі шкільної освіти; проблеми психологічної, науково-дослідницької підготовки; використання сучасних інформаційних технологій; навчально-методичне забезпечення аудиторної та самостійної роботи. Усе це потребує оновлення, розвитку і збагачення традиційної системи професійної підготовки вчителя іноземних мов.

Висновки. Формування і розвиток культури професійного спілкування майбутніх вчителів іноземної мови має відбуватися через комунікативну спрямованість навчальної діяльності. Ефективним є застосування таких форм організації навчальної діяльності студентів, як рольові й ділові ігри, дискусія, диспут, робота в групах, проектна діяльність.

Отже, маємо змогу представити провідні методичні аспекти культури професійного спілкування вчителя іноземних мов та її формування у майбутніх перекладачів: розвиток мотивації студентів (інтересу до науково-технічної, науково-гуманітарної інформації, прагнень до співучасті в електронних творчих проектах, дистанційного навчання), виховання ціннісних орієнтацій, етичних норм (взаємоповаги, морально-духовної безпеки), бажання забезпечувати „інформаційну екологію” в суспільстві. Принципового значення набуває забезпечення високого рівня оволодіння студентами знаннями як інформаційноглобалізаційного аспекту так й інформаційно-індивідуального аспекту. Ті методичні прийоми, котрі пропонуються майбутнім перекладачам (наприклад, підготовка портфоліо, участь у проектах, виконання творчих завдань), мають прицільно впливати на розвиток пізнавальних умінь і навичок а також практичних умінь. Перспективи дослідження цієї проблеми полягають у висвітленні структури, функцій та методів формування культури професійного спілкування майбутніх перекладачів.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Іонова О.М. Метод проектів як засіб розвитку творчості особистості / О.М. Іонова // Педагогіка і психологія формування творчої особистості: проблеми і пошуки. – Київ-Запоріжжя. – 2006. – Вип. 38. – С. 74–80.

2.Колесникова О.Г. Проектний метод навчання та його значення для активізації пізнавальної діяльності учнів / О.Г. Колесникова // Педагогіка і психологія формування творчої особистості : проблеми і пошуки. – 2003. – Вип. 24. – С. 321– 325.

3.Рамкова програма з німецької мови для професійного спілкування для вищих навчальних закладів України / [Амеліна С.М., Аззоліні Л.С., Беньямінова Н.Є. та ін.] – К. : Ленвіт, 2006. – 90 с.

4.Definition and Selection of Competencies. Theoretical and Conceptual Foundations (DESECO). Strategy Paper on Key Competencies. An Overarching Frame of Reference for an Assessment and Research Program – OECD (Draft) // www.kaapeli.fi/~vsy/eaea/policy/b/DeSeCo.doc.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Олександра Кашуба – кандидат педагогічних наук, доцент кафедри іноземних мов Тернопільського національного

педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Наукові інтереси: педагогіка, методика професійної освіти.

376

Тетяна Маньковська – кандидат філологічних наук, доцент кафедри іноземних мов Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка.

Наукові інтереси: лінгвістика, методика професійної освіти.

СОЦІОКУЛЬТУРНИЙ КОМПОНЕНТ В ПРОЦЕСІ ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНОЇ КОМПЕТЕНЦІЇПРИ ВИВЧЕННІ ІНОЗЕМНОЇ МОВИ

Тетяна КЕБА (Кам’янець-Подільський, Україна)

У статті проаналізовано роль соціокультурного компонента змісту навчання іноземної мови як фактору, який впливає на іншомовну комунікативну компетенцію студентів, а також пропонується педагогічна модель формування соціокультурного компонента в структурі комунікативної готовності майбутнього вчителя іноземної мови, побудована на основі цілісного й системного підходу й покликана забезпечити взаємозалежний комунікативний й соціокультурний розвиток студентів, їхню повноцінну підготовку до участі в міжкультурній комунікації.

Ключові слова: іноземна мова,національна свідомість, комунікативна компетенція, соціокультурна компетенція, лінгвістичний, прагматичний компоненти, міжкультурна комунікація.

The role of sociocultural component of substance of studies the foreign language is analyzed as the factor which influences on the foreign communicative competence of students and pedagogical model of formation of the sociocultural component in would-be teachers is suggested. The model is built on the foundation of holistic approach and called to provide interdependent communicative and sociocultural development of students, their preparation for being participants in cross-cultural communication.

Key words: foreign language, national mentality, communicative competence, sociocultural competence, linguistic, pragmatic components, cross-cultural communication.

Новий час, нові умови професійної діяльності потребують перегляду як загальної методології, так і конкретних методів і прийомів навчання іноземним мовам. Сучасні інтеграційні процеси у різних сферах політики, економіки, культури, ідеології піднімають проблему міжкультурного спілкування, взаєморозуміння його учасників, що належать до різних культур. Звідси зростаюча значимість навчання іноземним мовам, формування комунікативної компетентності.

Термін "комунікативна компетенція" був уведений М.Н. Вятютневим [2] і розумівся як здатність людини спілкуватися в трудовій або навчальній діяльності, задовольняючи свої інтелектуальні запити. Пізніше визначення було доповнено низкою деталей: комунікативна компетенція – це здатність людини до однієї, декількох або всіх видів мовної діяльності, що являє собою придбану в процесі природної комунікації або спеціально організованого навчання особливу якість особистості.

На наш погляд, найбільш вдалим визначенням іншомовної комунікативної компетенції є формулювання, яке пропонує В.В. Сафонова [7], де комунікативна компетенція розглядається як певний рівень володіння мовними, мовленнєвими й соціокультурними знаннями, навичками й уміннями, що дозволяє тому, кого навчають, комунікативно прийнятно й доцільно варіювати своє мовне поводження залежно від функціональних факторів одномовного або двомовного спілкування.

У структурі комунікативної компетенції виділяють від 2 до 6 компонентів [2; 4; 5]; серед них такі компоненти, як лінгвістична компетенція, мовна компетенція, тематична компетенція, соціокультурна компетенція, компенсаторна компетенція, навчальна компетенція.

Соціокультурний компонент являє собою сполучну ланку між комунікативною й іншими компетенціями. Таким чином, під поняттям «соціокультурний компонент» (далі - СК компонент) стосовно навчання майбутніх учителів іноземної мови (ІМ) буде розумітися сукупність знань, умінь і особистісних якостей сьогоднішніх студентів педагогічного вишу, необхідних для становлення вчителя – «медіатора культур».

Формування СК компонента доцільніше, на наш погляд, здійснювати в рамках соціокультурного підходу до навчання. Соціокультурний підхід розглядається як взаємозалежне навчання мові й культурі її носіїв. Застосування соціокультурного підходу обумовлює вибір принципів соціокультурної освіти майбутніх учителів ІМ. У цей час відбувається переорієнтація на діяльнісний, розвиваючий та комунікативно-пізнавальний

377

підходи в навчанні, що спрямовані, у першу чергу, на розвиток активності інтелектуальної діяльності, творчого потенціалу тих, хто навчається, їх соціокультурний розвиток.

А.К. Перова [6: 324-337] розробила систему принципів соціокультурного підходу, які, поряд з іншими складовими, лягли в основу моделі формування СК компонента в структурі комунікативної готовності майбутнього вчителя ІМ.

По-перше, модель містить загальнодидактичні принципи навчання ІМ, які були класифіковані Н.Д. Гальсковою і Н.І. Гез [3: 144–145]. До загальнодидактичних принципів можна віднести: принцип особистісно-орієнтованої спрямованості навчання; принцип свідомості; побудову навчання як творчого процесу; діяльнісний характер навчання ІМ.

По-друге, у моделі реалізуються методичні принципи навчання ІМ: принцип культуровідповідності, принцип діалогу культур, принцип міжпредметної інтеграції, принцип комунікативної спрямованості навчання, принцип відтворення «феномена середовища» мови, яка вивчається, принцип навчання спілкуванню в соціальному контексті; принцип обліку проблемних і пошукових завдань соціокультурного характеру.

План змісту СК компонента припускає формування складових параметрів вивчення ІМ: лінгвокраїнознавчого компонента, культурологічного, соціолінгвістичного, соціальнопсихологічного, інтеркультурного компонентів. Сюди відносяться свята,обряди носіїв мови (національна ментальність); наука, мистецтво, релігія (національне надбання); письмова комунікація, дискурсивні правила й норми, мова вербального й невербального спілкування, тобто засоби соціокультурної комунікації. Іншими словами, весь обсяг знань, що одержує студент у процесі формування СК компонента.

Основним принципом оновлення навчання студентів іноземної мови сьогодні є наповнення соціокультурного компонента елементами або рисами міжкультурного підходу [8: 4-12]. При цьому головна мета навчання ІМ, як уже говорилося вище, усе більше зміщується до "діалогу культур", до міжкультурної взаємодії, різних видів компетенції.

Однієї з основних цілей навчання ІМ залишається розвиток іншомовного мислення учнів через пробудження інтересу до мови, її історії й сучасних законів функціонування в мовленні, готовності сприяти встановленню міжкультурних зв'язків, тобто готовність до міжкультурної комунікації.

Міжкультурна комунікація – це процес безпосередньої взаємодії культур, а весь процес такої взаємодії «здійснюється в рамках незбіжних національних стереотипів мислення й поведінки, що істотно впливає на взаєморозуміння сторін у комунікації» [9: 23].

Для того щоб досягти смислового контакту в рамках міжкультурної комунікації, варто взяти до уваги, що проблеми міжкультурної комунікації викликані не відсутністю достатніх знань в галузі граматики чи лексики мови, яка вивчається, а лежать глибше.

Члени різних соціумів є носіями різних концептуальних систем. Розбіжність концептуальних систем при міжкультурній комунікації породжує так називані "мовленнєві аномалії" – уживання мови, нетипове для його носія.

Окремі приклади такої смислової розбіжності описав Л.С. Бархударов: «Русское слово дом можно считать эквивалентом английского house; однако эти слова совпадают лишь в двух значениях: „здание, строение" (например, каменный дом — stone house ) и „династия" (например, дом Романовых — the House of Romanovs). Во всех остальных значениях эти слова не совпадают» [1: 79-80]. Тому український школяр швидше за все невірно перекладе фразу «the first house starts at five» (перший сеанс починається о п'ятій).

Гарна поінформованість у соціокультурній специфіці мов, що взаємодіють у комунікації, припускає формування міжкультурної комунікативної компетенції, тобто "сукупності фонових знань і здатність до їх адекватного застосування в умовах певного культурного контексту на основі зіставлення двох і більше культур" [10: 29].

Культуру часто розглядають як уявлення про світ, що постійно розвивається. Картини світу, а, отже, і мовні картини світу різних народів вбирають як загальнолюдську культуру, так і особливості своєї культури, що впливає на взаємодію й взаєморозуміння різних народів. Цей факт, безсумнівно, позначається на особливостях міжкультурного спілкування і відбивається на процесі навчання іноземним мовам. Відтак у навчанні ІМ акцент повинен зміститися з формування навичок і вмінь до вивчення національного образу носія мови,

378

прилучення до історії, культури народу мови, яка вивчається, реалій його повсякденного життя.

В основі навчання іноземним мовам повинен лежати діяльнісний підхід, що припускає формування певних інтелектуальних умінь, тобто вміння аналізувати інформацію, відбирати необхідні факти, вибудовуючи їх у логічній послідовності, уміння висувати аргументи й контраргументи. Тому процес навчання іноземній мові можна зробити більше ефективним за допомогою використання проблемних методів навчання ІМ. Сюди ми відносимо дослідницькі, пошукові, дискусійні методи, метод рольової гри, метод проектів, що містить у собі всі перераховані вище методи.

Зіставляючи й аналізуючи свою й чужу культури, можна побачити, як та сама думка виражається в різних мовах по-різному, звернути увагу на розбіжності поведінкового характеру, в остаточному підсумку виявити специфічні особливості інокультури. Крім того, порівняльний аналіз повинен вести до розуміння того, що між лінгвокультурами існують не тільки розходження, але й подібності. Найбільш ефективним шляхом формування інокультурної соціалізації й критичного мислення через зіставлення культурних реалій є вирішення проблемних завдань.

У рамках принципу ситуативного навчання можна аналізувати, як використовуються комунікантами ті чи інші мовні засоби в різних контекстах, умовах спілкування, навчити слухачів оперувати термінами, реаліями, ідіоматичними виразами в рамках тем, які вивчаються з огляду на соціальну конструкцію ситуації іншомовної культури. Студентам варто засвоїти, що узуальні помилки, що ведуть до порушення ідіоматичності мовлення, відбуваються через різну оцінку однієї й тієї ж ситуації особами, що відносяться до різних лінгвокультурних спільнот.

Таким чином, бачимо, що акцент у навчанні ІМ повинен бути зроблений на міжкультурне спілкування, а не тільки на лінгвістичну компетенцію. А завдання викладачів – створити певну систему навчання, що включає відповідні методи, технології навчання, за допомогою якої це завдання виявиться здійсненним, і той, хто навчається, зможе гнучко й мобільно орієнтуватися в різних ситуаціях міжкультурного спілкування, знати культурні традиції, реалії, норми й правила поведінки, прийняті в культурі іншого народу.

Тому на просунутому етапі до лінгвістичних й соціолінгвістичних засад можна віднести: подальший розвиток умінь у сфері говоріння, читання, письма, аудіювання на основі

ретельно відібраного лінгвістичного матеріалу; формування інокультурної соціалізації через зіставлення культурних реалій,

усвідомлення існування лінгвістичного матеріалу у вигляді професійних термінів і ідіом, як одного із проявів розходжень між рідною і тією, що вивчається лінгвокультурами;

розвиток уміння аналізувати й виділяти ті чи інші явища іншомовної культури, з якими слухачі можуть зіштовхнутися в ході контакту з іншомовною культурою; розвиток гнучкого підходу до інших культур для того, щоб вони могли визнавати й приймати інші понятійні системи й зіставляти їх зі своєю власною культурою, і, в остаточному підсумку, глибше осягати її;

формування культури іншомовного мовлення, що пов'язано з такими поняттями, як норма й узус;

питання адекватної взаємодії комунікантів у рамках міжкультурної комунікації, що припускає вміння орієнтуватися в ситуації міжкультурного спілкування, уживаючи відповідні мовні засоби, і правильно інтерпретувати інформацію в рамках розв'язуваних і обговорюваних проблем.

Соціокультурний компонент в організації навчання іноземної мови реалізується в побудові процесу навчання як моделі реальної комунікації, де зберігаються найсуттєвіші його риси, тому й завдання до вправ повинні містити опис навчально-комунікативної ситуації, основними компонентами якої є комуніканти, стосунки між ними, комунікативні наміри й обставини спілкування. Культорологична насиченість вправ повинна містити цікаву для студентів інформацію, бути засобом підвищення мотивації, викликати зацікавленість у розумінні змісту почутого чи прочитаного, стимулювати для подальшої роботи. Прагнення до комунікативної соціокультурної компетенції як до кінцевого результату навчання

379

припускає не тільки оволодіння відповідною іншомовною технікою, а й засвоєння великого обсягу позамовної інформації, необхідної для адекватного спілкування й взаєморозуміння.

БІБЛІОГРАФІЯ

1.Бархударов Л.С. Двенадцать названий и двенадцать вещей // Русский язык за рубежом. – 1969. – № 4. – С. 79–80.

2.Вятютнев М.Н. Теория учебника русского языка как иностранного. – М. : Русский язык, 1984. – 144 с.

3.Гальскова Н.Д., Гез Н.И. Теория обучения иностранным языкам. Лингводидактика и методика : Учеб. пособие. – М. : Академия, 2006. – 335 с.

4.Зимняя И.А. Особенности создания проблемных ситуаций при обучении иностранному языку // Проблемное обучение

вспециальном вузе. – М., 1987. – С. 54-63.

5.Миролюбов A.A. Оценка качества подготовки выпускников основной школы по иностранному языку / Сост. В.Н. Симкин. – М. : Дрофа, 2000. – 160 с.

6.Перова А.К. Педагогическая модель формирования социокультурного компонента в структуре коммуникативной готовности будущего учителя иностранного языка // http://sun.tsu.ru/mminfo/000063105/324/image/324-337.pdf.

7.Сафонова B.B. Социокультурный подход к обучению иностранному языку как специальности : Автореф... дис. докт. пед. наук. – М., 1992. – 40 с.

8.Сисоєв П.В. Мова та культура: у пошуку нового напрямку у викладанні культури країни досліджуваної мови // Іноземні мови в школі. – 2001. – №4. – С. 4–12.

9.Стернин И.А., Попова З.Д. Лексическая система языка (Внутренняя организация, категориальный аппарат и приемы изучения): Уч. пособие. – Воронеж : Изд. Воронежского университета, 1984. – 148 с.

10.Фурманова В.П. Межкультурная коммуникация и культурно-языковая прагматика в теории и практике преподавания иностранного языка : Автореф... дис. докт. пед. наук. – М., 1994. – 58 с.

ВІДОМОСТІ ПРО АВТОРА Тетяна Кеба – кандидат філологічних наук, доцент кафедри англійської мови Кам’янець-Подільського національного

університету імені Івана Огієнка.

Наукові інтереси: методика викладання іноземних мов, соціолінгвістика, лінгвокраїнознавство.

ВИКОРИСТАННЯ ВІРТУАЛЬНОГОНАВЧАЛЬНОГО СЕРЕДОВИЩА MOODLE ДЛЯ СТВОРЕННЯ ЕЛЕКТРОННОГО КУРСУ-ПРАКТИКУМУ З ІНОЗЕМНОЇ МОВИ ЗА ФАХОВИМ СПРЯМУВАННЯМ

Валентина КОВАЛЬЧУК (Кіровоград Україна)

У статті виділені основні риси системи Moodle, які роблять її зручним інструментом у створенні практичного курсу з іноземної мови для студентів немовних спеціальностей.

Ключові слова: навчальне середовище, навчальний курс, навчальні завдання, оцінювання.

The article outlines the key features of the Moodle system that make it a convenient tool for creating a practical foreign language course for university students of non-language specialities.

Key words: learning environment, learning course, learning activities, assessment.

Сьогодні в системі вищої освіти значна увага приділяється інформатизації навчального процесу. Як уважає ряд авторів [4; 6], використання комп’ютерних технологій дає змогу організувати процес передачі інформації студентам більш ефективно, із застосуванням усіх можливих каналів. Арсенал наявних навчальних програм досить вагомий.

Активно виявляє себе в різних сферах життя глобальна інформаційна мережа Інтернет, а Інтернет-навчання починає превалювати на всіх рівнях здобуття освіти, поступово займаючи місце традиційних форм [8]. Наразі 27% освітньої інформації розповсюджується через системи онлайнового навчання. Понад 95 % студентів засвідчують вільний доступ до всесвітньої інформаційної мережі й комп’ютерної техніки, у тому числі й у домашніх умовах. Щодо викладачів, то відсоток доступу й використання новітніх інформаційних технологій теж немалий, і сягає в середньому 87% [8].

Нові інформаційні технології широко застосовуються у вивченні іноземних мов. Фахівці стверджують, що сама природа Інтернету впливає на засвоєння іноземної мови, перетворюючи його на інше навчання, динамічніше та ефективніше [2; 4; 8]. Це сталося завдяки тому, що Інтернет, по-перше, містить безмежну й невичерпну кількість джерел для навчання іноземної мови; по-друге, дає можливість майже без обмежень спілкуватися мовою, яка вивчається, у віртуальному просторі. Інтернет є унікальним засобом комунікації.

380