nichiporenko

Так, згідно з Законом України «Про освіту» [60] місцеві органи державної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування здійснюють державну політику в галузі освіти і в межах їх компетенції: здійснюють соціальний захист працівників освіти, дітей, учнівської і студентської молоді, створюють умови для їх виховання, навчання і роботи відповідно до нормативів матеріально-технічного та фінансового забезпечення; організовують облік дітей дошкільного та шкільного віку, контролюють виконання вимог щодо навчання дітей у закладах освіти; вирішують у встановленому порядку питання, пов’язані з опікою і піклуванням про неповнолітніх, які залишилися без піклування батьків, дітей-сиріт, захист їх прав, надання матеріальної та іншої допомоги; створюють належні умови за місцем проживання для виховання дітей, молоді, розвитку здібностей, задоволення їх інтересів; координацію дій педагогічних, виробничих колективів, сім’ї, громадськості з питань навчання і виховання дітей. Держава створює умови громадянам України для реалізації їх права на здобуття вищої освіти.

Відповідно до Закону України «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» [51] призначається державна допомога сім’ям з дітьми, зокрема: допомога у зв’язку з вагітністю та пологами; одноразова допомога при народженні дитини; допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку; допомога на дітей, які перебувають під опікою чи піклуванням; допомога при усиновленні дитини; допомога на дітей одиноким матерям; допомога малозабезпеченим сім’ям з дітьми.

Покриття витрат на виплату державної допомоги сім’ям з дітьми здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України у вигляді субвенцій до місцевих бюджетів. Всі види державної допомоги сім’ям з дітьми, крім допомоги у зв’язку з вагітністю та пологами жінкам, призначають і виплачують органи соціального захисту населення за місцем проживання батьків (усиновителів, опікуна, піклувальника). Допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається у розмірі встановленого законом прожиткового мінімуму для дітей віком до 6 років. У разі народження (усиновлення, встановлення опіки) двох і більше дітей допомога по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку надається на кожну дитину.

Допомога у зв’язку з вагітністю та пологами надається всім жінкам, які не застраховані в системі загальнообов’язкового державного соціального страхування, також право отримувати таку допомогу

41

мають особи, які усиновили чи взяли під опіку дитину протягом двох місяців з дня її народження. Розмір допомоги зазвичай становить 100% середньомісячного доходу (стипендії, грошового забезпечення, допомоги по безробіттю тощо), але не менше 25% від розміру прожиткового мінімуму для працездатної особи із розрахунку на місяць.

Згідно з Порядком призначення і виплати державної допомоги сім’ям з дітьми допомога при народженні дитини, яка народилася після 31 грудня 2007 р., надається у розмірі 12240 гривень – на першу дитину, 25000 гривень – на другу дитину, 50000 гривень – на третю і наступну дитину. Виплата допомоги здійснюється одноразово при народженні першої дитини в сумі 4800 гривень, другої дитини – 4840 гривень, третьої та наступної дитини – 5000 гривень, решта суми на першу дитину виплачується протягом наступних 12 місяців (620 гривень щомісяця), на другу дитину – 24 місяців (840 гривень щомісяця), на третю і наступну дитину – 36 місяців (1250 гривень щомісяця) рівними частинами. Також встановлені додаткові умови щодо призначення і виплати такого виду допомоги: у разі народження двійні або більшої кількості дітей, кожна дитина з їх числа вважається наступною.

Право на виплату щомісячної допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку має один з батьків дитини, опікун чи інший родич, який фактично здійснює догляд за дитиною. Така допомога надається у розмірі, що дорівнює різниці між прожитковим мінімумом, встановленим для працездатних осіб, та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців: з 1 січня 2008 р. – 50%, з 1 січня 2009 р. – 75%, з 1 січня 2010 р. – 100%, але не менше 130 гривень.

Розмір щомісячної допомоги на дітей одиноким матерям віком до 18 років дорівнює різниці між 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім’ї в розрахунку на одну особу за попередні 6 місяців, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

З 1 січня 2007 р. розширилися пільги при працевлаштуванні для матерів, які доглядають дитину до 3 років. Якщо мати дитини або особа, яка фактично здійснює догляд за дитиною в період відпустки для догляду за дитиною, до досягнення нею трирічного віку працює на умовах неповного робочого часу або вдома, за нею зберігається право

42

на отримання допомоги по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Тобто мати може працювати і одночасно виховувати дитину, отримуючи заробітну плату та не втрачаючи при цьому допомогу, яка вплачується по догляду за дитиною до 3 років.

Сім’ї, які з поважних або незалежних від них причин мають середньомісячний сукупний доход нижчий від прожиткового мінімуму мають право на державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям. До 2002 р. таку допомогу надавали за двома законами – «Про державну допомогу сім’ям з дітьми» і «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», тоді одна і та ж сім’я могла отримати допомогу за двома законами, що спричиняло велике навантаження на бюджет. З 15 листопада 2004 р. набули чинності зміни до Закону України «Про державну соціальну допомогу малозабезпеченим сім’ям», де задекларовано принцип адресності державної підтримки малозабезпечених сімей.

Фактично сьогодні сім’я, щоб отримати допомогу, повинна мати дуже серйозне пояснення того, чому вона має недостатній дохід або взагалі не має жодного доходу, повинна довести, що у неї настільки складні умови проживання, що без державної підтримки вона не виживе. Тобто підхід до надання допомоги дуже індивідуальний, очікується, що це зменшить коло осіб, які мають право на такий вид допомоги.

З метою систематизації правових норм регулювання сімейних відносин Верховна Рада України прийняла Сімейний кодекс України, який набув чинності в січні 2004 р. [161]. Серед основних його положень – зміцнення сім’ї як соціального інституту і союзу конкретних осіб, побудова сімейних стосунків на паритетних засадах, на взаємній любові та повазі, взаємодопомозі і підтримці, захист прав матері і батька, забезпечення кожної дитини сімейним вихованням, захист дитини, яка позбавлена батьківської опіки, надання їй можливостей для духовного і фізичного розвитку.

Сімейний кодекс України регулює сімейні особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, між батьками та дітьми, усиновлювачами та усиновленими, між матір’ю та батьком дитини щодо її виховання, розвитку та утримання, сімейні особисті немайнові та майнові відносини між бабою, дідом, прабабою, прадідом та внуками, правнуками, рідними братами та сестрами, мачухою, вітчимом

43

та падчеркою, пасинком, сімейні особисті немайнові та (або) майнові відносини між іншими членами сім’ї, визначеними у ньому.

Особи, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, повинні повідомити одна одну про стан свого здоров’я (хоча цей пункт Сімейного кодексу не знайшов відображення в реальності). Результати медичного обстеження є таємницею і повідомляються лише особам, які подали заяву про реєстрацію шлюбу. Враховуючи міжнародний досвід, в новий Сімейний кодекс внесено шлюбний договір, яким регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов’язки, можуть бути визначені майнові права та обов’язки подружжя як батьків.

Регулювання сімейних відносин здійснюється з урахуванням права на таємницю особистого життя учасників, їхнього права на особисту свободу та недопущення втручання в сімейне життя, рівних прав і обов’язків жінки і чоловіка у шлюбі і сім’ї, з максимальним урахуванням прав та інтересів дітей, визначених Конвенцією ООН про права дитини, іншими міжнародними актами, визнаними в Україні.

В жовтні 2004 р. було схвалено Концепцію демографічного розвитку на 2005–2015 рр., в якій значне місце приділяється розвитку сім’ї, зокрема молодої, виділяються причини загострення проблем формування та розвитку сімей, розглядаються перспективи змін шлюбно-сімейної ситуації в країні та визначені основні завдання, умови та заходи щодо поставлених завдань відносно демографічного розвитку сімей. На основі прийнятої Концепції розроблена Стратегія демографічного розвитку на 2006–2015 рр., де основний акцент ставиться на сім’ю. В Стратегії визначені завдання, основні напрями стратегії розвитку сім’ї та механізми їх реалізації, зокрема, з питань забезпечення економічного підґрунтя розвитку сімей, посилення їх соціального захисту, поліпшення інформаційно-консультативної допомоги сім’ям, покращання репродуктивного здоров’я тощо.

Підсумовуючи, слід зазначити, що для правового забезпечення практичної реалізації державної політики щодо молодих сімей здійснена певна законотворча робота. Проте регулювання цієї сфери не завжди відповідає реаліям сучасного життя, а тому потребує внесення певних коректив, змін та систематизації. Зокрема, актуальною та доцільною на сьогодні є розробка спеціалізованої, адресної державної програми підтримки молодих сімей.

44

Водночас, нормативно-правове забезпечення державної сімейної політики переважно акцентоване на питаннях шлюбно-сімейних відносин, соціальної підтримки індивіда з урахуванням його сімейного стану. Однак життєдіяльність сім’ї не обмежується її внутрішніми проблемами. Тому відносини держави й сім’ї, їх прав та взаємних обов’язків повинні мати адекватне відображення в законодавстві. Мається на увазі визначення функцій держави стосовно сім’ї, забезпеченні її прав та інтересів, створення для цього необхідних економічних, соціальних та політичних передумов.

Необхідно змінити традиційну концепцію сімейного законодавства, істотно розширити його предмет, прийняти комплекс правових норм, що визначають соціальні відносини держави та сім’ї. Принципово важливо не тільки закріпити права та взаємну відповідальність, але й розробити відповідні механізми реалізації.

Всфері правового забезпечення сімейної політики доцільно:

здійснити комплексне правове регулювання питань життєдіяльності сім’ї в суспільстві, що забезпечить її права та інтереси;

розробити основи законодавства про державну молодіжну сімейну політику, що передбачають істотне посилення орієнтації соціальної політики на молоду сім’ю, створення системи державної сімейної політики, надання сім’ї повноцінного соціального статусу;

внести зміни в чинне законодавство з соціальних питань враховуючи інтереси сім’ї, забезпечення підтримки формування та функціонування суспільних об’єднань сімей;

створити галузі судочинства, що спеціалізуються в області сімейного права.

45