nichiporenko

Нинішній імідж успішних чоловіків і жінок в українському менталітеті аж ніяк не асоціюється зі здоровою, міцною, чи, тим більше, – багатодітною сім’єю. Образ багатодітної матері або матерідомогосподарки в суспільній свідомості представляється досить невтішним, усіляко знижуючи привабливість цієї ролі: нерідко підкреслюється передбачуваний низький рівень її інтелекту й особистісна неспроможність, нереалізованість.

Ще одна серйозна проблема – криза інституту та традицій батьківства. Масова культура ретранслює такі поняття про роль чоловіків і про чоловічу поведінку, які мало сумісні зі здоровим способом життя й здоровою сім’єю. В результаті ми отримуємо цілі покоління з атрофованою культурою особистої відповідальності. Таким чином закріплюється поступове відмирання моделі сімейних взаємин, яка б забезпечила більш здорову соціальну та демографічну ситуацію.

З огляду на ще одну особливість – чималу кількість розлучень, приходимо висновку, що, з одного боку, підростаюче покоління все більше складається з вихідців з дисфункціональних сімей, а з іншого, усвідомлюючи неміцність своєї сім’ї й низьку взаємну відповідальність у відносинах, більшість жінок навряд чи захочуть народжувати більше дітей. Крім того, наслідки розлучень відображаються і на розлучених подружжях і на їхніх дітях, і характеризуються зниженням рівня життя матері й дитини в неповній сім’ї, часто повною відсутністю спілкування батька з дитиною.

Нині сформувалась так звана «культура малодітності», тобто переважає модель сім’ї з однією-двома дітьми. В Україні сім’я із трьома й більше дітьми як модель відсутня вже протягом трьох поколінь, тому подружжю не тільки здається дивним завести таку сім’ю, вони ще й просто розучилися існувати в таких умовах.

Можна із впевненістю сказати, що суспільство й держава зацікавлені в тому, щоб розлучень було менше, а шлюбно-сімейні відносини розвивалися стабільно. Розлучення в будь-якому разі свідчить про неміцність і руйнування сімейних зв’язків і тому об’єктивно не може розглядатися як явище позитивне.

Суспільство зацікавлене в стабільності сімейних відносин, тому що це забезпечує здорові взаємини подружжя, позитивно позначається на вихованні дітей, полегшує вирішення низки соціальних проблем.

11

Отже, у самому загальному вигляді держава й суспільство не можуть не бачити в розлученні свідчення неблагополуччя в сфері сімейних відносин.

Разом з тим розлучення варто розглядати й з інших позицій. Питання про небажаність або бажаність розлучення стосовно кожного конкретного шлюбу не може вирішуватися однозначно. В окремих випадках розлучення не тільки не є соціальним злом, воно, навпаки, є необхідною мірою.

Ступінь матеріального благополуччя сім’ї, її духовне і моральне здоров’я багато в чому визначають її суспільну та трудову активність. Сім’я впливає на підростаюче покоління. Можна сказати, що успіхи й труднощі, які переживає сім’я, не лише визначаються соціальноекономічними умовами розвитку суспільства, але й у свою чергу впливають на суспільство в цілому.

Таким чином, зміцнення здорової, високоморальної сім’ї, заснованої на почуттях любові, поваги й дружби всіх її членів, є найважливішим суспільним завданням. Беззаперечним фактом є те, що існує чимало осіб, поведінка яких у сім’ї й побуті не відповідає тим вимогам, які пред’являє до неї суспільство. Пережитки минулого в суспільній свідомості найбільш живучі саме в сфері сімейних відносин, які в силу свого особистого й порівняно замкнутого характеру менше, ніж інші відносини, можуть контролюватися суспільством. Зокрема, шлюб укладається добровільно, і в його основі лежать особисті уподобання подружжя. Навіть за умов бездоганної поведінки подружжя ця прихильність (любов, повага, духовна близькість) може мати серйозні зміни під впливом як об’єктивних, так і суб’єктивних причин.

Сформований режим чисельного заміщення батьківських поколінь поколіннями їх дітей разом з економічною й соціальною структурами становить відтворювальний потенціал населення. Роль економічної та соціальної структур проявляється в тому, що вони визначають матеріальний і психологічний клімат, від якого залежать орієнтації на народження певної кількості дітей у сім’ї.

Як відомо, перевага частки первістків серед народжених означає погіршення психофізіологічних характеристик населення, оскільки первістки мають гірші показники здоров’я в порівнянні з дітьми наступної черговості [96]. Крім того, у малодітній сім’ї порушується

12

ефективність механізму сімейної соціалізації, що часто призводить до серйозних соціальних патологій. З маси однодітних сімей походять діти, у яких штучно уповільнюється природний процес дорослішання, тому що їм з дитинства немає про кого піклуватися. Всі важливі рішення за них приймають дорослі, такі діти доволі егоїстичні, легко потрапляють під вплив культу гедонізму або насильства.

Російський вчений В. Лупандін у своїй роботі «Малодітним популяціям в XXI столітті загрожує криза» [89] неодноразово заявляє про пряму залежність між життєздатністю дітей і порядком їхнього народження. До цього твердження додається думка про те, що багатодітні жінки через анатомічні та психічні особливості значно виграють порівняно з бездітними та малодітними жінками, що, в свою чергу, позитивно позначається на стані здоров’я й гармонії сімейних відносин у багатодітних жінок. Отже, якісний потенціал сім’ї та її окремих членів також має яскраво виражену кількісну залежність.

Важливим є показник якісних характеристик на рівні всього покоління. У якості одного із критеріїв тут можуть виступити репродуктивні настанови, тому що саме вони є показником когортної екзистенціальності. Як відомо, репродуктивні настанови сучасних підлітків відрізняються від настанов їхніх батьків, що говорить про зниження якісного потенціалу даного покоління під впливом кількісних характеристик.

Основним мотивом міркувань про пріоритет якості над кількістю, як правило, виступає прагнення раціональної витрати сімейних коштів, тобто, виходячи з логіки якісності, кожна ненароджена дитина є джерелом істотної фінансової економії.

Існує гіпотеза, що при переході переважної більшості сімей до малодітної форми репродуктивної поведінки підвищується якісний потенціал окремої дитини. Як було сказано вище, «якість» окремої дитини страждає в умовах масової малодітності в першу чергу. Пов’язаний зі скороченням народжуваності процес погіршення якісного потенціалу більшості сімей і підростаючого в них покоління спричиняє серйозні наслідки для суспільства й держави. Через стрімку депопуляцію Україну очікують численні проблеми в ключових сферах: економіці, промисловості, системі оборони, соціальному забезпеченні, охороні здоров’я тощо.

13

Зокрема, в економіці країни спостерігається скорочення трудових ресурсів, що призведе в перспективі до падіння продуктивності. Неухильно зростає демографічне навантаження на працездатне населення. Таким чином, депопуляція в Україні, основною причиною якої виступає зниження народжуваності, має негативний вплив як на динаміку процесів, які відбуваються у соціальному просторі (зокрема, формують якість життя), так і на якісний потенціал населення, що представляє собою сумарний ефект від негативної динаміки розвитку умов соціального середовища.

Проблема стабілізації народжуваності – зниження народжуваності в країнах з високим рівнем народжуваності або стабілізація народжуваності в країнах з низьким рівнем народжуваності – прямо пов’язана зі статусом жінок і чоловіків у професійних і сімейних сферах. У суспільстві, де жінки мають більш високий освітній та професійний статус, рівень народжуваності буде нижчим, ніж у тому суспільстві, де життєві інтереси жінки замикаються на сімейних інтересах.

Вік вступу в шлюб також залежить від наявності інших інтересів і можливостей. Наприклад, орієнтованість жінки на одержання освіти або на досягнення певної сходинки в кар’єрному розвитку буде збільшувати вік вступу у шлюб, і тим більше, вік народження першої дитини. Поширення моделі освіченої та ділової жінки серед молодих жінок спричиняє також відмову від традиційного шлюбу, впливає на такі демографічні показники у масштабах усього суспільства, як зниження коефіцієнта народжуваності та шлюбності, збільшення інтервалу народжуваності й віку вступу у шлюб, зміна очікувань щодо кількості дітей.

Проблема стабілізації народжуваності в регіонах з низьким рівнем народжуваності є небезпечною в тому сенсі, що вона залишає нереалізованими потреби сім’ї в народженні дітей. Більшість причин, деякою мірою матеріальні, психологічні, будуть в остаточному підсумку визначатися ґендерною нерівністю: ієрархічним розподілом праці за статтю в сім’ях, в яких є діти, зниженням професійного статусу жінок, які мають дітей.

14

Зважаючи на необхідність подолання демографічної кризи в Україні, що є одним із пріоритетних напрямів внутрішньої політики держави, виокремлення категорії «молода сім’я» є вкрай актуальним.

Термін «молода сім’я» почав використовуватися в науковій літературі та офіційних документах колишнього СРСР на початку 1980- х років, коли політика радянської держави щодо сім’ї була спрямована на підвищення рівня народжуваності та зниження кількості розлучень, значна частина яких відмічалась в сім’ях, які проіснували лише 1–3 роки. Це зумовило визначення молодої сім’ї як різновиду сім’ї, котра потребувала особливих заходів підтримки.

У зарубіжній науковій літературі як самостійний даний термін майже не використовується, в західних країнах молоду сім’ю не виділяють як окремий об’єкт сімейної політики.

Згідно з законодавством України молодою сім’єю вважається подружжя, в якому вік чоловіка або дружини не перевищує 35 років, або неповна сім’я, в якій мати (батько) – віком до 35 років1.

Таким чином, акцентувати увагу на якості сім’ї і починати треба саме з молодої сім’ї, на яку покладається вирішення демографічної проблеми та поліпшення якості населення загалом. Тому молода сім’я потребує уважного вивчення й глибокого аналізу її проблем та розробки організованої системи соціальної політики, про що і йтиметься далі.

1.2. Концептуальні основи молодіжної сімейної політики

Молодіжна сімейна політика є складовою державної соціальної політики, вона впливає на становище молодої сім’ї та є засобом творення необхідних для її соціального становлення й розвитку умов і гарантій, тобто повинна розглядатися як механізм, за допомогою якого держава взаємодіє з молодою сім’єю, сприяє її соціалізації.

Перш за все потрібно дати визначення основних категорій, що характеризують дану сферу наукових досліджень, а саме – «політика», «державна політика», «молодь», «молодіжна політика», «сімейна політика», «державна молодіжна сімейна політика».

1 Закон України «Про сприяння соціальному становленню та розвитку молоді в Україні» вiд 05.02.1993 № 2998-XII

15

Поняття «політика» є одним із найбільш неоднозначних термінів. В буденному житті під політикою розуміють будь-яку планомірну діяльність: мистецтво управління суспільством, прояви громадської активності, сферу задоволення амбітностей і прагнень тощо [73].

Неоднозначність наукових тлумачень терміну «політика» пов’язана з багатогранністю та різноманітністю цього виду суспільної діяльності [20]. У сучасних наукових визначеннях зустрічаємось з наступними формулюваннями: вид людської діяльності, пов’язаний з одержанням і здійсненням державної влади; система певних суспільних відносин, взаємодія класів, націй, держав між собою; участь у справах держави, визначення форм, завдань, змісту її діяльності; сукупність дій, заходів, установ, за допомогою яких узгоджуються інтереси різних верств населення; прагнення, пов’язані зі здобуттям і використанням державної влади тощо.

Дослідники походження терміну «політика» пов’язують його перш за все з ім’ям давньогрецького вченого Аристотеля, який розглядав її як науку про державу, приділяючи увагу основам організації та діяльності держави й політичної влади [8]. Наукове розуміння політики передбачає, за Аристотелем, її взаємозв’язок з етикою та розвинуту моральність. Основним підсумком етичних досліджень, істотним для політики, є положення про те, що політична справедливість можлива лише між вільними й рівними людьми, які належать до однієї спільноти, а їх метою є самозадоволеність.

М.Вебер розглядав політику як сферу діяльності між класами, націями, іншими соціальними групами, ядром якої вважав проблему завоювання, утримання і використання державної влади [18]. Він вважав, що політика означає надію брати участь у владі або впливати на її розподіл між державами, а також у межах однієї держави – між групами людей.

Сучасні дослідники пропонують характеризувати політику як: «...діяльність органів державної влади та управління, що віддзеркалює суспільний лад та економічну структуру країни, а також діяльність суспільних класів, партій та інших суспільних угруповань, що обумовлена їхніми інтересами та цілями» [15, c. 839], або, починаючи від узагальнених, наприклад, «політика – це те, що органи влади обирають робити чи не робити», до більш вузьких, що дають

16

конкретніші характеристики, наприклад: «цілеспрямований курс дій, яким слідкує гравець, чи група гравців, стосовно проблеми або питання, що викликає занепокоєність» [197, c. 4, 5].

Тому, перш за все, варто виділити набір ключових елементів, що містяться у широкому спектрі визначень. Згідно з Андерсоном [197, c. 6-8] їхній перелік, зокрема, включає :

повноважні дії влади (державна політика – це дії, що їх реалізує владний орган, який має законодавчі, політичні та фінансові повноваження це робити);

реакція на реальні життєві потреби чи проблеми (державна політика намагається реагувати на конкретні потреби або проблеми суспільства чи суспільних груп, наприклад, громадян, недержавних організацій чи органів влади);

орієнтованість на досягнення мети (державна політика намагається досягти визначених цілей у спробі розв’язати або розглянути певні проблеми чи потреби в конкретному суспільстві);

курс дій (державна політика – це, як правило, не одне окреме рішення, дія чи реакція, а ретельно розроблений підхід або стратегія);

рішення щось робити або рішення нічого не робити (визначена політика може привести до дій у спробі розв’язати проблему або може базуватися на переконанні, що проблему буде розв’язано в рамках поточної політики, а отже, не призвести до жодних дій);

здійснюється одним гравцем або групою гравців (політику може реалізувати один представник влади чи владний орган або багато гравців);

обґрунтування дій (визначена політика, як правило, містить пояснення логіки, на якій вона ґрунтується)

ухвалене рішення (державна політика – це рішення, що вже ухвалене, а не намір чи обіцянка).

Неодмінними елементами політики є її суб’єкти, які впливають на владу або ж використовують її безпосередньо з метою забезпечення своїх потреб та інтересів. Виходячи з цього: «політика – організаційна, регулятивна і контрольна сфера суспільства, у межах якої здійснюється соціальна діяльність, спрямована головним чином на досягнення, утримання й реалізацію влади індивідами та соціальними групами задля здійснення власних запитів і потреб» [129, c. 16-17].

17

Узагальнюючи різноманітні наукові підходи до визначення терміну «політика» та виходячи з мети роботи, вважаємо, що політика – це організаційна, регулятивна і контролююча сфера суспільної діяльності, що має всеосяжний характер, орієнтована на досягнення мети та обумовлена такими властивостями, як здатність впливати на всю структуру суспільства, на події і стосунки, які в ньому відбуваються, охоплювати різноманітні сфери суспільного життя та направлена на захоплення, утримання та використання влади, як вид суспільної діяльності політику, що має досить складну структуру, можна класифікувати:

за сферами суспільного життя (економічна, соціальна, культурна, національна, військова політика тощо);

за орієнтацією (внутрішня, зовнішня);

за масштабами (міжнародна, світова, локальна, регіональна);

за носіями та суб’єктами (політика держави, партії, руху, особи);

за терміном дії (довгострокова, середньострокова тощо).

Політика завжди орієнтована на майбутнє, тим більше, на майбутнє орієнтована молодіжна політика, об’єктом якої є молоде покоління, на яке покладається виконання найбільш значущих суспільних функцій.

Як самобутня соціально-демографічна група суспільства, молодь характеризується не лише віковими ознаками, але й місцем, яке вона посідає у соціальній структурі суспільства, особливостями соціального становлення та розвитку. Зокрема, вона має низку особливостей:

молодь вирізняється несформованістю ціннісних та духовноморальних орієнтирів, браком життєвого досвіду;

молодому поколінню властиве неповне включення в існуючі соціально-економічні відносини, при цьому саме молодь найбільшою мірою забезпечує соціальну мобільність та є джерелом економічної ініціативи;

як і будь-яка соціальна група, вона має власні цілі та інтереси, формує в собі образ майбутнього й несе функцію соціального відтворення, слугує джерелом інновацій тощо.

Зокрема, наприклад, автори монографії «Соціальний вигляд молоді» О.Вишняк та М.Чурилов характеризують молодь як соціальну

18

групу, що являє собою специфічну соціальну спільність людей, займає певне місце у різних соціальних підструктурах (соціально-класовій, соціально-поселенській, професійно-трудовій, соціально-політичний, сімейно-побутовій), а отже відзначається спільністю проблем, які вирішуються, й, витікаючи звідси, спільністю соціальних інтересів та особливостей форм життєдіяльності [167, с. 17].

Таким чином, молодь – це покоління людей, яке проходить стадію соціалізації, засвоює освітні, професійні та культурні функції та готується суспільством для засвоєння і виконання соціальних ролей дорослого [163, с. 22].

Визначення вікових меж молоді завжди було актуальним питанням для вчених різних наукових напрямів, а за основу приймалися як фізіологічні та психологічні, так і соціально-економічні умови. Так, приблизно з 14 років молода особа починає усвідомлювати власні соціальні права, місце в суспільстві, своє призначення. До 18 років практично завершується формування основних психофізичних особливостей людини, а до 24 років припиняються процеси росту людського організму. До цього ж часу починає формуватися соціальний статус молодої особи Так, у сучасних умовах, особа, що досягла 22– 23 років, здобула освіту та отримала певний фах, набула певний трудовий та життєвий досвід (наприклад, чоловіки пройшли обов’язкову військову службу). На думку психологів, фактично до 30 років людина вже повністю сформована особистість, яка набула певного соціального статусу (див. також табл. 1).

Життя молодої людини можна умовно поділити на кілька основних періодів [84]. Перший період – це так званий період пошуку, коли молода особа визначає, ким бути, якою бути, яку професію та спеціальність обрати, де реалізувати свої здібності. Протягом другого періоду вона інтегрується в суспільство. Йдеться про початок трудової біографії у будь-якій сфері – на виробництві, у науці, культурі тощо. У третій період розпочинається інтенсивна творча праця молодої людини, завершується її соціалізація та становлення (коли здебільшого обрано фах, здобуто освіту, набуто професійних навичок, створено сім’ю, є власне житло).

19

Таблиця 1

Деякі соціально-демографічні показники за віковими категоріями молоді в Україні у 2009 р.

Водночас молодь як специфічна соціально-демографічна група суспільства визначається не лише за віковими критеріями, а й за місцем, яке вона посідає в соціальній структурі суспільства, за особливостями соціального становлення та розвитку [125, с. 19].

В Україні поняття «молодіжна політика», «державна молодіжна політики» вперше почали використовуватися в радянські часи та знайшли відображення в матеріалах партійних з’їздів і пленумів ЦК КПРС і КП України. Незважаючи на досить тривалий термін, донині в Україні фактично не розроблений категоріальний апарат цього напряму політики. Серед окремих публікацій з цих питань можна виділити праці М.Головатого та М.Перепелиці [28; 125; 126; 127], де досить ґрунтовно розкрито зміст цих термінів. Однак сучасні соціально-політичні процеси вимагають подальшої розробки цього напряму соціальної політики.

Існують різні підходи до розуміння молодіжної політики. Наприклад, російський вчений В.Криворученко вважає, що молодіжна політика охоплює всі сфери життєдіяльності молоді, включає в себе всі питання, пов’язані з формуванням і вихованням молоді, охоплює всі процеси соціалізації, всю сукупність ідей щодо місця і ролі молоді в суспільстві та їхню реалізацію. Вона є сукупністю дій всіх державних та громадських інституцій, проте кожний її суб’єкт, соціальна інституція здійснює її диференційовано відповідно до своїх потреб і можливостей з урахуванням місцевих умов. Під державною молодіжною політикою ним розуміється вся діяльність держави щодо молоді [81].

Ще один російський науковець І.Ільїнський характеризує молодіжну політику як систему ідей, теоретичних положень про місце і

20