78.Соціальна нормативність та її структура: об’єктивні умови соціалізації

На сьогоднішній день існує багато визначень процесу соціалізації. Наприклад, соціалізація – це процес, коли людина усвідомлює себе в суспільстві як особистість; соціалізація – це процес сприйняття особистістю культури свого народу; соціалізація – це історично-обумовлений процес розвитку особистості, теоретичного і практичного засвоєння індивідом цінностей, норм, установок, зразків поведінки, які притаманні даному суспільству.

Процес соціалізації має за мету становлення особистості, яка була б здатна адаптуватися до умов, що постійно змінюються та реалізувати себе в цих умовах. Вирішальним в процесі соціалізації є процес самовиховання. Результатом соціалізації є активне відтворення особистістю набутого соціального досвіду. Соціалізація відбувається під впливом найрізноманітніших факторів і в умовах, що інколи здійснюють негативний вплив на людину. Тому об’єктивно з’являються люди, які можуть стати або стають жертвами негативних умов соціалізації. Несприятливі умови, в свою чергу, теж поділяють на групи:

1. За способом виникнення:

а) постійні (інвалідність, сирітство);

б) набуті (алкоголізм, соціальна дезадаптація).

2. За наслідками:

а) незворотні (інвалідність);

б) ті, які можна змінити (різноманітні соціальні відхилення, правопорушення, злочинність).

79.Стадії соціалізації – етапи, періоди становлення особистості, засвоєння нею соціального досвіду. Соціалізація особистості починається з перших років життя і закінчується періодом громадської зрілості людини, хоча, зрозуміло, повноваження, права й обов'язки, набуті нею, не говорять про те, що процес соціалізації цілком завершений: по деяких аспектах він продовжується все життя. Стадії соціалізації - етапи, періоди становлення особистості засвоєння нею соц.досвіду.З огляду на участь у трудову діяльність Г.Андрєєва виокремлює:1)дотрудова стадія – охоплює дит,підлітковий та юнацький вік, включаючи 2 самостійні етапи:ранньої соціалізації(імітація і копіювання дітьми дорослих, ігрової діяльності,коли діти (вчаться) усвідомлюють поведінку як виконання ролі.2)трудова діяльність пов’язана з зрілістю особистості, реалізацією та поглибленням нею соціального досвіду.3)специфіка після трудової стадії соціалізації полягає в реалізації потенціалу людей пенсійного віку. Соціалізація повинна починатися в дитинстві, коли приблизно на 70% формується людська особистість. Варто запізнитися, як почнуться необоротні процеси. У дитинстві закладається фундамент соціалізації, і в теж час це самий незахищений її етап. Юність завершує активний період соціалізації. До юнаків звичайно відносять підлітків і молодих людей у віці від 13 до 19 років. Їх ще називають тінейджерами. У цьому віці відбуваються важливі фізіологічні зміни ( одне з них – настання статевої зрілості), яке спричиняє визначені психологічні зрушення: поява потягу до протилежної статі, агресивність, яка нерідко невмотивована, виявляється схильність до необміркованого ризику і не уміння оцінити ступінь його небезпеки, підкреслене прагнення до незалежності і самостійності. Взаємини, що складаються між батьками (матір'ю і батьком) і дітьми, є вирішальним моментом соціалізації. Вони виявляють себе в самий відповідальний момент – коли людина найбільш сприйнятлива до добра і зла, коли вона найбільш довірлива і відкрита усьому новому, а саме в період дитинства. Друга характерна риса – взаємини продовжуються все життя і, отже, роблять найбільш тривалий вплив. Третя риса – батьківсько-дитячі відносини є самими тісними і близькими відносинами, які тільки можуть існувати в людському суспільстві. У зрілому віці переборюється рольовий конфлікт (рольове безправ'я). Психофізіологічне подорослішання збігається із соціальним і економічним дорослішанням, домагання, амбіції і надії юності одержують задоволення пропорційне витраченим зусиллям і придбаним знанням. Зрілий вік характеризує розквіт людської особистості. Конкретний вік, у тому числі літній, визначає придатність чи непридатність, до виконання соціальних ролей і видів діяльності. З виходом на пенсію завершується активний період соціалізації, зменшується потреба старших у родині. Літня людина перестає виконувати найголовнішу функцію – бути виробниками матеріальних цінностей. З виробника вона перетворюється в споживача, а тим самим в утриманця. Хоча стара людина найчастіше така ж беззахисна, слабка і безпомічна, як і дитина, але на відміну від дитини старша людина не є метою життя для когось. Батьки шукають емоційне задоволення в спілкуванні з дітьми, а в спілкуванні зі своїми літніми батьками вони найчастіше бачать тільки обов'язок.

80.Інститути соціалізації. Асоціалізація, десоціалізація і ресоціалізація особистості. Педагогічне керівництво процесом соціалізації школярів.

1. Інститути соціалізації

Інститути соціалізації — конкретні групи, в яких людина долучається до системи норм, цінностей і соціальних зв'язків (сім'я, школа, неформальні організації, засоби масової інформації тощо). Вони характеризуються стійкою формою організації спільної діяльності, усталеним комплексом правил, принципів, норм, що її регулюють. Водночас інститути соціалізації є різновидами особливих соціальних зв'язків, що забезпечують цілісність взаємодії особи і суспільства; заданим набором доцільно орієнтованих стандартів поведінки особи в конкретних ситуаціях. Соціально-психологічні механізми — психологічні впливи або засоби, за допомогою яких здійснюється соціально-психологічне відображення людиною реалій соціального життя, а отже перехід зовнішніх впливів соціального оточення у внутрішні регулятори її поведінки.

2. . Асоціалізація, десоціалізація і ресоціалізація особистості Процес соціалізації постійно супроводжується необхідністю вибору людиною однієї з альтернатив поведінки, різноманітними реакціями у взаємодії з окремими людьми та соціумом. І хоча для більшості індивідів соціальні вимоги є стимулом для вдосконалення, досягнення гармонії з оточенням, немало їх негативно реагує на вимоги суспільства, що спричинює відхилення у поведінці, асоціалізацію. Асоціалізація (грец. а... — префікс, що означає заперечення, відсутність, і лат. socialis — суспільний) — засвоєння особистістю норм, цінностей, негативних ролей, стереотипів поведінки, які спричинюють деформацію суспільних відносин, дисгармонію у взаємодії людини і суспільства. Десоціалізація (лат. de... —префікс, що означає віддалення, скасування) — зворотний щодо соціалізації процес, який характеризується відчуженням особистості від основної маси людей, входженням її в асоціальні чи антисоціальні неформальні групи.Ресоціалізація (лат. rе... — префікс, що означає зворотну або повторну дію) — відновлення раніше порушених якостей особистості, необхідних їй для повноцінної життєдіяльності в суспільстві. 3. Педагогічне керівництво процесом соціалізації школярів. Однією зі складових функціональної сторони соціалізації є стиль педагогічного керівництва, виховання школярів. Особливу увагу ми вирішили приділити цьому увагу на увазі того, що вже давно відомо про вплив деяких стилів і типів керівництва, виховання в школі на виникнення відхиляється поведінки у дітей та підлітків. Однак, не правильно буде стверджувати, що те чи інше виховання може викликати відхилення в поведінці. Правильніше буде говорити, що існують певні типи виховання, які створюють більш високий ризик виникнення відхиляється. Таким чином, нашим завданням є виділити ті стилі керівництва, виховання, які найбільш несприятливі для розвитку дитини, а також визначити, які саме наслідки тягнуть за собою для дитини ці стилі виховання. Мішель Кле запропонував класифікацію стилів виховання за критерієм «метод педагогічного контролю». Він виділяє 6 стилів виховання: 1) Автократичний стиль (педагог вказує дитині що і як робити); 2) авторитарний стиль (дитина може висловити свою думку, але рішення приймають педагоги, не прислухаючись до голосу дитини); 3) авторитетний стиль (дитина вільно висловлює свою думку і приймає рішення, але зі схвалення педагогів); 4) егалітарний стиль (однакові права у прийнятті рішень між педагогами і дітьми); 5) поблажливий стиль (рішення в більшій частині приймає сам дитина); 6) всі дозволительної стиль (підліток сам вирішує підкорятися йому вчителями чи ні) [20]. Найбільш сприятливим для розвитку та соціалізації дитини на думку М. Кле є авторитетний стиль. Автократичний і авторитарний стилі засновані на зайвому контролі, вони пригнічують самостійність дитини. Поблажливий, вседозволяющій і егалітарний стилі є також несприятливими для підлітка, так як позбавляють його моделі відповідального дорослого поведінки