71.Проблеми важковиховуваності і самотності учнів. Проблема вимірювання вихованості учнів: показники та критерії вихованості

Проблеми важковиховуваності учнів

Діти- „важковиховувані”, „педагогічно занедбані”, „схильні до правопорушень”, „соціально занедбані” – і традиційно пов’язують з кризовим підлітковим віком. Педагогічний словник тлумачить „важковиховуваність” як „свідомий або несвідомий спротив дитини цілеспрямованому педагогічному впливу, викликаний найрізноманітнішими Науковці одностайно стверджують: у дитинстві закладається фундамент особистості – формуються її основні мотиваційні, інструментальні та стильові риси, первинні етичні поняття та категорії, здатність бачити прекрасне навколо себе. У свідомості дитини виникає розуміння власних можливостей та свого місця в системі суспільних відносин. Дитина поступово входить в суспільне середовище, формується як особистість, яка постійно розвивається. Перетворення людського індивіда на особистість відбувається у процесі соціалізації.Наслідком недостатнього засвоєння позитивного соціального досвіду стає важковиховуваність як спротив педагогічному та соціальному впливу, що виражається у складностях знаходження засобів індивідуального підходу. Педагоги часто таких дітей називають неслухняними„, вередливими, упертими, погано вихованими тощо. Іншими словами, мова йде про те, що поведінка таких дітей заважає дорослим. Поняття „важковиховуваність” сьогодні використовується достатньо часто, разом з тим, ця проблема не є суто дитячою. Вона виникла на основі труднощів у стосунках батьків та педагогів з дітьми, а також внаслідок конфліктів між дитячими потребами і можливостями їх задоволення, отож містить у собі три елемента: вихователя, дитину та їхню взаємодію. Розв’язуючи ці протиріччя, дорослі часто знімають з себе відповідальність за соціалізацію і виховання дитини і перекладають її на плечі іншого – на дитину та її оточення.

Проблеми самотності учнів

Юність і ранню молодість прийнято вважати особливо важкими періодами в житті людини. Одним з важливих аспектів переходу в доросле вікову групу є встановлення дорослих соціальних відносин. Особливо показовим у цьому відношенні процес адаптації при вступі до коледжу. Розлучитися зі знайомим з дитинства світом і вступити до ВНЗ - значить багато чого почати заново. Високі особистісні якості, зазначені в школі, не можуть допомогти людині знайти собі місце в коледжі. Не дивно, що велика частина новачків відчуває себе самотніми. Багатьом з них вдається пристосуватися до нових обставин, але для інших це стає серйозною проблемою. Питання I: причини самотності. У самотніх людей, природно, виникає бажання дізнатися про причину свого стану. Їхнє розуміння допомагає розібратися в неприємної ситуації і може стати першим кроком на шляху вирішення проблем у своїх відносинах із суспільством. На кожному етапі життя для людей важливі різні типи відносин. Для маленької дитини головними є відносини з батьками, потім - з однолітками, коханими і так далі. Більшість людей надходять до коледжу в період пізньої юності, тому їх соціальні зв'язки можуть мати свої особливості, поєднуючи в собі різні типи взаємин Обстановка, в якій люди знаходяться, може зробити глибокий вплив на їх поведінку. Так, важливими чинниками в процесі соціальної адаптації студента є відчуття затишку та комфорту, яке він відчуває в гуртожитку, дух співробітництва серед студентів та викладачів, проживання в колективі Результати проведених досліджень показали, що успішне подолання самотності не пов'язано з тим, як далеко студент живе від батьків і живе він в гуртожитку або окремо. Чи не виявилося принципових розходжень і в тому, як ті чи інші студенти намагалися боротися з самотністю. І ті й інші брали участь в університетських спортивних іграх, вечорах, катували зав'язати розмову з незнайомими однокурсниками. Студенти, які подолали самотність, чекали від майбутніх взаємин більшого, незважаючи на початкові труднощі. Ті ж, хто залишився самотнім, мало сподівалися н?? поліпшення своїх взаємин з людьми. Показники та критерії: про ступінь морального розвитку індивіда судять за певними критеріями. Критерій — засіб для судження, ознака, на основі якої робиться оцінка, визначення або класифікація чого-небудь; мірило судження та оцінки, основна ознака, за якою одне рішення обирається із багатьох можливих.— ставлення школярів до суспільства, праці, людей, активна життєва позиція, спрямованість особистості, рівень розвитку суспільно значущих якостей особистості, співвідношення мотивів поведінки та характеру вчинків особистості, з одного боку, та норм, правил моралі — з іншого, використання різних критеріїв на різних рівнях: на рівні розвитку моральних почуттів, відношень, стійких мотивів і спрямованості особистості, на рівні світогляду;— інтелектуальний, поведінковий та емоційний критерії; до інтелектуального відносяться знання відповідних моральних норм і правил, здатність висловлювати на основі цих знань моральні судження; до поведінкового — здатність протистояти спокусі порушити ці правила, а емоційного — переживання почуття провини у разі порушення цих правил. Поряд із критеріями загальної моральної вихованості автори виділяють інші важливі, але менш узагальнені критерії, такі як критерії розвитку окремих моральних якостей, глибина осмислення та знання норм і правил моралі, ступінь розвиненості та сформованості моральних умінь, навичок і звичок поведінки, характер моральної орієнтації у складних моральних ситуаціях, ступінь принциповості та рівень розвитку вольової сфери, в оточенні спокуси — міра моральної вимогливості до себе та інших людей, характер поведінки у колективі, а також наодинці із собою, наявність гуманістичних рис у характері та поведінці, ступінь поважного та доброзичливого ставлення до інших людей, рівень розвитку почуття власної гідності, сором'язливості, честі, совісті.

72. Загальна характеристика педагогічної діяльності. Психологічна структура педагогічних здібностей. Педагогічна діяльність — це цілеспрямований виховуючий та навчаючий вплив вчителя на учнів з метою особистісного, інтелектуального та діяльнісного його розвитку, а також основа його саморозвитку та самовдосконалення.Педагогічна діяльність має ті самі характеристики, що й інші види людської діяльності: це цілеспрямованість, вмотивованість та предметність. однією з особливих специфічних характеристик педагогічною називає продуктивність. В залежності від продуктивності в педагогічній діяльності виділяють п'ять рівнів: репродуктивний (мінімальний)— педагог вміє передати іншим те, що знає сам;адаптивний (низький, малопродуктивний) — педагог вміє пристосувати своє повідомлення відповідно особливостям аудиторії;локально-моделюючий (середній, середньо продуктивний)— педагог володіє стратегіями навчання учнів знанням, умінням, навичкам з окремих розділів курсу (тобто формулювати педагогічну мету, розуміти бажаний результат та добирати систему і послідовність включення учнів в учбово-пізнавальну діяльність);системно-моделюючий знання учнів (високий, продуктивний) —педагог володіє стратегіями формування необхідної системи знань, умінь та навичок з даного предмету в цілому;системно-моделюючий діяльність та поведінку учнів (найвищий, високопродуктивний) — педагог володіє стратегіями перетворення свого предмету в засіб формування особистості учня, його потреб у самовихованні, самоосвіті, саморозвитку.Психологічний зміст педагогічної діяльності включає мотиви, мету, предмет, засоби, продукт та результат.Предметом педагогічної діяльності є організація навчальної" діяльності учнів, яка спрямована на засвоєння предметного соціокультурного досвіду.

Засобами педагогічної діяльності є наукові (теоретичні та емпіричні) знання, за допомогою яких формується тезаурус учнів. Носіями знань можуть бути тексти підручників, а також відповідні уявлення, які виникають у учнів під час цілеспрямованого спостереження (на лабораторних, практичних) заняттях. Допоміжними є технічні, комп'ютерні, графічні та ін. засоби.Продуктом педагогічної діяльності є індивідуально сформований досвід учня. Він перевіряється та оцінюється на екзаменах, заліках. Під час вирішення учбових задач, контрольних робіт.

Результатом педагогічної діяльності повинен бути особистісний індивідуальний розвиток учня, його вдосконалення.

Педагогічні здібності Н.В. Кузьміна розглядає "як специфічну форму чутливості педагога до суб'єкта діяльності, по-перше, до об'єкта, процесу та результатів педагогічної діяльності... і, по-друге, до учнів, як суб'єктів спілкування, пізнання, праці". Тому педагогічні здібності можна поділити на 2 рівні — перцептивно-рефлексивні та проективні. Перцептивно-рефлексивні включають три види чутливості: почуття об'єкта, пов'язане з емпатією, почуття міри чи такту, та почуття приналежності. Ці прояви чутливості є основою педагогічної інтуїції. Проективні здібності пов'язані з вміннями створення нових, продуктивних способів навчання. Цей рівень включає гностичні, проекційні, конструктивні, комунікативні та організаторські здібності.-Гностичні здібності проявляються у швидкому та творчому оволодінні методами навчання учнів, винахідливості способів навчання. Вони забезпечують накопичення інформації вчителю про учнів та самого себе.-Проекційні здібності проявляються у вмінні передбачити кінцевий результат виховуючого навчання протягом усього періоду навчання.-Конструктивні здібності проявляються у створенні творчої робочої атмосфери спільного співробітництва, діяльності, вмінні побудувати урок, який найбільше відповідає поставленій меті розвитку та саморозвитку учня.-Комунікативні здібності проявляються в налагодженні контакту, педагогічно доцільних відносин. За Н.В. Кузьміною, вони забезпечуються чотирма факторами: здібністю до ідентифікації, чутливістю до індивідуальних особливостей учнів, добре розвиненою інтуїцією, сугестивними якостями. До комунікативних здібностей можна також віднести фактор мовленнєвої культури (стриманість, зверненість, впливовість і т.д.).-Організаційні здібності проявляються в особливій чутливості до способів організації учнів в групи, в засвоєнні ними учбового матеріалу, самоорганізації навчаючих, в самоорганізації власної діяльності педагога.

73.Творчий характер педагогічної діяльності. Критерії оцінки ефективності навчальної діяльності вчителя. Професійно-значущі якості особистості вчителя. Виділяють ланки творчого процесу:1) потреба в новій ідеї, 2) виділення проблеми; 3) відмова від першого рішення заради пошуку інших шляхів; 4) перехід від розгляду багатьох альтернатив до кількома рішеннями та їх обговорення; 5) вільні умоглядні міркування; 6) пошук, розпізнавання і вибір потрібної комбінації серед можливих; 7) багаторазові зусилля з наближення рішення: частіше раптово; 8) кристалізація рішення.Педагогічна творчість саме по собі - це процес, який починається від засвоєння того, що вже було накопичено, до зміни, перетворення суттєвого досвіду. Це шлях від пристосування до педагогічної ситуації до її перетворення, що складає суть і динаміку творчості вчителя.Перший критерій:виконання державних програм у повному обсязі. Оцінюючи роботу вчителів, необхідно переконатись, що вони працювали згідно з програмою, забезпечили вивчення передбачених тем, виконання практичних, лабораторних і контрольних робіт, екскурсій. Другий критерій:рівень знань і розвитку учнів, ступінь їх самостійності, оволодіння навичками навчальної праці, інтелектуальними вміннями.Третій критерій:якість навчально-виховної роботи на уроці. Чи вчить, виховує вчитель на уроці, чи добивається він того, що саме під час уроку відбувається процес формування знань, розвиток самостійності, чи здійснюється виховання в процесі навчання?Четвертий критерій:диференційований підхід до учнів у процесі навчання, який забезпечує оптимальний розумовий розвиток учнів, попереджає неуспішність. Одним із способів перевірки ступеня ефективності індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи з класом є вивчення системи роботи вчителя із слабими та відстаючими учням, а також з тими, хто проявляє особливий інтерес до вивчення того чи іншого предмету, роботи вчителя після уроків. ЯкостіОсобистісно-етичні:Почуття боргу і громадянської відповідальності, гуманізм, щиросердя, уважність, доброзичливість, свідоме ставлення до праці і дисциплінованість, вимогливість принциповість, скромність, товариськість, об’єктивність, самокритичність, висока моральна культура, артистизм, загальна ерудиція, терпеливість і наполегливість.Індивідуально-психологічні: Широта і глибина пізнавальних інтересів, ясність і критичність розуму, винахідливо емоційна чуйність і стійкість, довгочасна пам’ять, розвинутість спостережливості волі, уявлення, великий обсяг і переключеність уваги, культура темпераменту, об’єктивна самооцінка.Педагогічні:Високий рівень професійно-педагогічної підготовки, інтерес до педагогічної діяльності, любов до справи і дітей, педагогічний такт, педагогічне мислення, професійно педагогічна працездатність, прагнення до науково-педагогічної творчості, культура і виразність мови, почуття гумору.

74.Професійна спрямованість особистості вчителя. Види стилів та індивідуальний стиль діяльності вчителя. Психологія педагогічного спілкування. Психологічний клімат у педагогічному колективі. Феномен професійно-педагогічної спрямованості психологи трактують як "систему особистісних якостей, які визначають стійке, усвідомлене, активно-дійове ставлення до педагогічної праці", як "професійно значущу якість особистості вчителя, основним мотивом якої є спрямованість учителя на розвиток особистості учня (гуманістичний мотив) і яка залежить від характеру провідного мотиву в структурі мотивації вчителя", як основну форму активності студентів. З погляду М.І. Дьяченка і Л.О. Кандибовича - це розуміння і внутрішнє прийняття мети й завдань професійної діяльності, її інтересів, ідеалів, настанов, переконань, поглядів, що характеризуються "стійкістю (нестійкістю), домінуванням суспільних або вузькоособистісних мотивів, далекою або близькою перспективою". Отже, професійно-педагогічну спрямованість дослідники розглядають переважно як систему особистісних якостей, які визначають внутрішнє розуміння мети й завдань педагогічної діяльності і які залежать від характеру провідного мотиву в структурі мотивації майбутнього педагога.Під педагогічною спрямованістю слід розуміти мотиви, інтерес до педагогічної професії, схильність та потребу працювати вчителем.Стилі: Авторитарний стиль характеризується жорсткою формою управління взаємодією учасників навчально-виховного процесу за допомогою наказів, вказівок, інструкцій тощо. Цей стиль з точки зору гуманізації та демократизації європейської і світової освіти вважається абсолютно неприйнятним, оскільки порушує права особистості.Демократичний стиль виявляється в опорі педагога на навчальний колектив, у намаганні зацікавити вихованців навчально-пізнавальною діяльністю, заохоченні їхньої ініціативи та самостійності.Ліберальний стиль характеризується самоусуненням педагога від відповідальності за перебіг і результати навчально-виховних заходів, формалізмом, потуранням і анархізмом. Також можна визначити стилі ставлення педагога до колективу: стійко-позитивний, пасивно-позитивний, нестійкий, ситуаційно-негативний, стійко-негативний. Педагогічне спілкування - це професійне спілкування вчителя з усіма учасниками навчально-виховного процесу, яке спрямоване на створення оптимальних умов для здійснення мети, завдань виховання і навчання. У будь-якому, в т. ч. й педагогічному, колективі взаємодіють індивіди зі своїми особистісними якостями, інтересами, з різним статусом, що обумовлює їхню поведінку і вплив на інших осіб. Кожен з них намагається зайняти активну позицію, відстояти свої права, реалізувати можливості, утвердити амбіції. Ця складна мозаїка інтересів, прагнень, дій утворює соціально-психологічний клімат у колективі. На соціально-психологічний клімат у педколективі впливають зміст праці та ступінь задоволеності людей нею; умови праці й побуту та задоволеність ними; міжособистісні стосунки; стиль керівництва, особистість керівникаЗа змістом і спрямуванням соціально-психологічний клімат у колективі може відповідати одному з таких типів:Сприятливий тип. Його характеризують: довіра, доброзичливість, чуйність, висока взаємовимогливість і ділова критика; вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, що стосуються колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати важливі для колективу рішення; Несприятливий тип. У колективах із таким кліматом домінують байдуже ставлення людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо.Нейтральний тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін.

75.Психологія педагогічного спілкування. Психологічний клімат у педагогічному колективі.

Стійкою традицією вітчизняної психології є взаємозв’язок понять “спілкування” з категорією “діяльності”. Спілкування при цьому трактується як деяка форма, вид діяльності, а любі різновидності спілкування розцінюються як специфічні форми спільної діяльності людей. Сказане дає підстави визначати власне спілкування як процес, породжений потребами людей у спільній діяльності. “спілкування” визначається як багатоплановий процес установлення і розвитку контактів між людьми, породженого їх потребами у спільній діяльності, або ж, в іншій редакції, як здійснювана знаковими засобами взаємодія суб’єктів, спричинена потребами спільної діяльності. Як бачимо, поняття “спілкування” тут виступає як таке, що є підпорядкованим категорії “діяльності”, похідним по відношенню до неї.Слід мати на увазі і ще одну обставину. У спілкуванні ж ніхто із партнерів не має бути об’єктом. Всі учасники спілкування є активними суб’єктами цього процесу, які й визначають його динаміку та зміст. Спілкування завжди є взаємодією, завжди має здійснюватися за формулою “суб’єкт - суб’єкт”. Особливо це стосується професій соціономічного типу (тобто таких, які основані на взаємодії людей між собою), до яких і належить педагогічна професія.. Як правило, спілкування включене в практичну взаємодію людей (спільна праця, учіння, колективна гра та ін.), забезпечуючи планування, здійснення і контроль їх діяльності. Поряд з цим спілкування задовольняє особливу потребу людини у контакті з іншими людьми. Специфічною особливістю педагогічної діяльності є її нерозривна єдність зі спілкуванням. Можна сказати так: після мисленого розв’язання педагогічної задачі (і на цій основі) вчитель має ще вирішити комунікативну задачу по організації безпосередньої взаємодії з учнями, через яку лише і здійснюється реальний виховний вплив у практичній педагогічній діяльності. Комунікативна задача є похідною щодо педагогічної, витікає з останньої і зумовлюється нею. По-іншому, комунікативна задача є тією ж педагогічною задачею, але перекладеною на мову спілкування. Відповідно до описаної логіки в структурі педагогічного спілкування прийнято виокремлювати такі етапи:I етап - моделювання вчителем майбутнього спілкування з учнями в процесі підготовки до безпосередньої взаємодії з ними (прогностичний);II етап - організація безпосереднього спілкування з учнями (початковий етап спілкування);III етап - управління спілкуванням у педагогічному процесі;IV етап - аналіз реалізованої системи спілкування і моделювання майбутньої діяльності.Психологічний клімат у педагогічному колективі.У будь-якому, в т. ч. й педагогічному, колективі взаємодіють індивіди зі своїми особистісними якостями, інтересами, з різним статусом, що обумовлює їхню поведінку і вплив на інших осіб. Кожен з них намагається зайняти активну позицію, відстояти свої права, реалізувати можливості, утвердити амбіції. Ця складна мозаїка інтересів, прагнень, дій утворює соціально-психологічний клімат у колективі. Соціально-психологічний клімат у колективі — стан міжособистісних стосунків, що виявляється в сукупності психологічних умов, які сприяють або перешкоджають продуктивній діяльності колективу. На соціально-психологічний клімат у педколективі впливають зміст праці та ступінь задоволеності людей нею; умови праці й побуту та задоволеність ними; міжособистісні стосунки; стиль керівництва, особистість керівника. За змістом і спрямуванням соціально-психологічний клімат у колективі може відповідати одному з таких типів: Сприятливий тип. Його характеризують: довіра, доброзичливість, чуйність, висока взаємовимогливість і ділова критика; вільне висловлювання власної думки під час обговорення питань, що стосуються колективу; відсутність тиску керівника на підлеглих і визнання за ними права приймати важливі для колективу рішення Несприятливий тип. У колективах із таким кліматом домінують байдуже ставлення людей одне до одного і до спільних справ. Кожен працівник існує ніби ізольовано, у своєму світі, що є причиною невисоких результатів роботи, незадовільної дисципліни, напруженості в особистих стосунках, конфліктності, бажання змінити місце роботи тощо. Нейтральний тип. Клімат характеризується збалансованістю суб'єктивних та об'єктивних ознак, однак він нестійкий і будь-коли може зазнати змін. 1. Згуртованість та організованість. 2. Єдність офіційної і неофіційної сфер спілкування. Чим вища вона, тим ефективніше соціально-психологічна атмосфера в колективі впливає на досягнення педагогічних цілей. 3. Мажорний життєстверджуючий настрій у колективі. Він залежить від оптимістичного самопочуття, злагоди, успішної роботи, а також від зовнішніх умов (пригнічений чи життєрадісний колега, доброзичливе чи недружелюбне слово тощо 4. Атмосфера колективної турботи в педагогічному колективі, взаємоповаги й підтримки, узгодженої взаємодії Соціально-психологічна атмосфера позитивно або негативно впливає на особистість. У педагогічному колективі, де співробітництво, підтримка й повага є нормою взаємин, учитель відчуває спорідненість із ним, радість від спільної праці. Якщо в колективі панують байдужість, формалізм, примус, він відчуває пригніченість, відчуженість. Своєрідно на стосунки людей впливають чутки — офіційно не підтверджені повідомлення, що передаються в процесі безпосередніх контактів між людьми. Фігурують вони у судженнях, уявленнях людей і передаються завжди в емоційно забарвленій суб'єктивній інтерпретації. Джерелом цих повідомлень є дефіцит інформації, що й “живить” нездорові фантазії людей. Чутки формують нездоровий соціально-психологічний клімат, породжують нещирість у взаєминах людей.

76.Предмет і завдання соціальної психології. Структура, функції, категорії соціальної психології та взаємозв’язки з іншими галузями знань. Предмет –вивчення закономірностей і механізмів виникнення, функціонування і вияву реальності, яка формується у процесі суб’єктивного відображення людиною об’єктивних соц. відносин і соц. цінностей. Предмет соц..психології визрівав тривалий час:1)накопичення соц.-псих.знань у сусп..і природн.науках(з давніх часів до сер.19ст)2)виокремлення соц..психології з загальної(2пол19-поч20ст)3)оформлення соц..псих як самостійної науки(20-ті роки 20ст.) Завдання:1)розв’язання загальних наукових проблем, пов’язаних із формуванням знань про соц.-псих.реальність, розробленням соц.-псих.концепцій про взаємодію між людьми та соц.спільностями, методологію,методи, способи досліджень;2)вивчення проблем, пов’язаних зі змінами соц.-псих.реальності,аналізом шляхів і засобів впливу на механізми її становлення, розвитку та функціонування;3)теорем.осмислення місця і ролі людини, що розвивається у суспільстві, яке теж змінюється, комунікативних програм поведінк;4)дослідження відносин і спілкування, у тому числі в екстремальних і конфліктних умовах;5)вироблення теоретичних основ соц.псих.діагностики, консультування та надання допомоги.Структура:соціальна психологія охоплює такі розділи:1) науково-методологічний. Розкриває місце і роль соціальної психології в системі наукового знання (її предмет, завдання, функції, категорії, методологічні основи та методи, питання еволюції соціально-психологічного знання); 2) соціально-психологічні проблеми особистості. Вивчає особистість як суб'єкт соціальної взаємодії та спілкування, психічне відображення особистістю соціальних явищ у структурі групових відносин; 3) соціально-психологічна характеристика спілкування. Містить соціально-психологічні знання про спілкування, його види, рівні та функції, психологічні способи впливу в процесі спілкування та ін.;4) соціальна психологія груп і міжгрупової взаємодії. Висвітлює соціально-психологічні знання про комунікативний потенціал учасників взаємодії, про закономірності поширення суспільних інтересів, настроїв, моди, про психічний склад групи, нації. 5) особливості прикладної соціальної психології. Йдеться про закономірності становлення соціально-психологічної реальності в конкретних сферах життєдіяльності індивіда та групи: соціальну психологію виробництва, соціальну психологію управління та ін. Функції соціальної психології. Як самостійна галузь знання, соціальна психологія реалізує усі функції, властиві психологічній науці: теоретико-пізнавальну, комунікативну, гуманістичну, прогностичну, прикладну та ін. Теоретико-пізнавальна функція передбачає повне і конкретне пізнання соціально-психологічної реальності, її структури, механізмів розвитку та функціонування з позицій інтересів людини і групи, а також з'ясування закономірностей, механізмів та чинників, що детермінують соціально-психологічні явища. Комунікативна функція реалізується як систематизація знань з проблем сприймання, передавання інформації, взаємодії і взаємовпливу людей. Гуманістична функція полягає в дотриманні норм етики і моралі щодо індивіда, в захисті соціальних спільностей, верств, відтворенні й передаванні соціального досвіду. Прогностична функція передбачає формування соціально-психологічних прогнозів щодо співвідношення індивідуального і соціального, суб'єктивного відображення об'єктивної реальності. Зміст прикладної функції полягає у з'ясуванні на основі теоретичного й емпіричного аналізів закономірностей становлення соціально-психологічної реальності форм існування та способів функціонування ціннісного ставлення індивіда до соціальної дійсності, вироблення практичних рекомендацій з різних аспектів взаємодії, впливу людей один на одного та сприйняття їх у соціальній спільноті. Категорії соціальної психології. Спираючись на основні категорії психології та соціології (особистість, група, соціум, пізнання, мислення, переконання, установки, соціальні явища та ін.), соціальна психологія оперує власним категоріальним апаратом (рис. 2). Ядром його є базові поняття соціальної психології (соціально-психологічна реальність, взаємодія, соціально-психологічний тип, спілкування, соціально-психологічні явища, групова динаміка, соціально-психологічне відображення та ін.), навколо яких концентрується відповідна соціально-психологічна проблематика, а також ті, що характеризують суттєві ознаки, конкретні механізми взаємозв'язку соціального та психічного. Зв'язок з іншими науками: пед.психологія;психологія культури;політична психологія;юридична психологія; педагогіка; філософія; історія; економіка.