3. Сучасні теорії мотивації

Сучасні теорії мотивації складалися виходячи з аналізу історичного досвіду поведінки людей і застосування простих стимулів примусу, матеріального і морального заохочення. Най­більш відома і застосовувана дотепер є політика «батога і пряни­ка». Вона доцільна в екстремальних ситуаціях, коли ціль чітко визначена, і навряд чи придатна для виконання складних проек­тів з великою тривалістю і значною кількістю учасників.

Теорія «X», «У» і «Z» заснована на ставленні людини до праці.

Теорія «X» була розроблена Ф. Тейлором, а потім розвинута і доповнена Д. Мак-Грегором, який додав до неї теорію «У». Теорія «Z» була запропонована пізніше, у 80-х роках XX ст. В. Оучі (модель поведінки і мотивації людини «X», «У» і «Z» – різні моделі мотивації, орієнтовані на різний рівень потреб, відповідно до яких керівник повинен застосовувати різні стимули до праці).

Теорія «X» базується на таких передумовах:

• у мотивах людини переважають біологічні потреби;

• звичайна людина має успадковану нелюбов до роботи, то­му працю необхідно нормувати, а кращим методом організації є конвеєрний;

• через небажання працювати більшість людей тільки шля­хом примусу можуть здійснювати необхідні дії і затрачати зусил­ля, необхідні для досягнення цілей виробництва;

• середня людина надає перевагу тому, щоб нею керували, намагається не брати на себе відповідальності, мас відносно ни­зькі амбіції і прагне знаходитися в безпечній ситуації;

• якість роботи низька, тому необхідний суворий контроль з боку керівника.

Основним стимулом є застосування примусу, допоміжним – ма­теріальне заохочення. Відсталі люди є в будь-якому суспільстві, рі­зниця полягає лише в їхній частці працездатного населення країни.

Теорія «Y» є антиподом теорії «X» і орієнтована на іншу групу людей. Небажання працювати не є спадковою рисою, властивою лю­дині. Людина може сприймати роботу як джерело задоволення або як покарання в залежності від умов праць. Основні стимули спону­кання до праці в теорії «У» знаходяться у такій послідовності: само­утвердження, моральне і матеріальне заохочення, примус:

• у мотивах людей поєднуються соціальні і біологічні потреби;

• люди воліють працювати в групі, використовуючи груповий метод прийняття рішення;

• переважає неформальний контроль результатів праці на основі чітких методів і критеріїв оцінки;

• на підприємстві повинна існувати постійна ротація кадрів з постійною самоосвітою;

• переважає повільна службова кар'єра з просуванням людей по досягненні певного віку;

• адміністрація піклується про працівника і забезпечує йому довгостроковий або довічний найм;

• людина – основа будь-якого колективу, і саме вона забез­печує успіх підприємства.

Теорія «Z» описує хорошого працівника, який надає перевагу роботі в групі і має стабільні цілі на тривалу перспективу. Ефек­тивність даної теорії визначається питомою вагою таких людей у колективі.

Стимули спонукання до праці для працівників, описані в тео­рії «Z», ефективні в такій послідовності: матеріальне заохочення, моральне заохочення, самоутвердження, примус.

Таким чином, працівники, описані в теоріях «X», «У» і «Z», утворюють різні групи людей і надають перевагу різним мотивам поведінки, і стимули спонукання до праці.

Характеризуючи мотивацію трудової діяльності, необхідно відзначити принципово важливі моменти:

• Основні детермінанти трудової поведінки – потреби й ін­тереси, що можуть бути моральними і матеріальними.

• Важливими елементами процесу трудової мотивації є цін­ності – уявлення суб'єкта, соціальної групи про головні і важли­ві цілі життя і роботи та ціннісні орієнтації, спрямованість, орієн­тир у людській поведінці.

Сучасні теорії мотивації підрозділяються на дві категорії: змі­стовні і процесуальні:

а) змістовні ґрунтуються на тому, що існує внутрішнє спону­кання, що змушує людину діяти;

б) у процесуальних теоріях мотивації поведінки особистості визначається не тільки потребами, але є також функцією його сприйняття і очікування, пов'язаних з даною ситуацією, і можли­вих наслідків обраного ними типу поведінки.

Найбільш відомими теоріями цього типу є:

• теорія очікування;

• теорія підкріплення;

• теорія справедливості;

• модель Портера-Лоулера.

Теорія очікування зосереджує увагу на тому, чому люди виби­рають певну лінію поведінки, і пояснює такий вибір. Ця теорія асоціюється з роботами Віктора Врума.

Теорія виходить із припущення, що в багатьох випадках або ситуаціях люди свідомо оцінюють альтернативні лінії поведінки і обирають ту, котра, на їхню думку, приводить до необхідних для них результатів.

Теорія включає три головні змінні:

• Очікування («затрати праці» – «результат»);

• Валентність («результат» – «винагорода»);

• Інструментальність («виконання» – «результат»).

Очікування – це передбачуваний взаємозв'язок між діями і результатами, причому під дією розуміється свідома поведінка, контрольована людиною, а під результатом – майбутні події, що можуть і не знаходитися під контролем людини, тобто їх поява має імовірнісний характер. Очікування варіює від 0 до 1.

9

Якщо в людини немає певного уявлення про можливість завершити дану роботу вчасно, то очікування близьке до 0, якщо вона впевнена, то дорівнює 1.

Валентність – надання людиною переваги конкретному результату. Кожен результат має якийсь імовірнісний рівень бажа­ності.

За будь-який досягнутий результат людина прагне одержати певну винагороду.

Інструментальність – передбачуваний взаємозв'язок між двома наслідками (між одержанням позитивного результату ро­боти і отриманням обіцяного).

Теорія очікування набуває особливої важливості для науко­вців, тому що в процесі їхньої діяльності зазвичай існує більше можливості вибору того чи іншого шляху вирішення поставлено­го завдання, ніж у працівників, характер роботи яких не має яск­раво вираженого пошукового характеру.

Теорія підкріплення – базується на тому принципі, що можна змінити поведінку шляхом підкріплення її бажаних проявів та іг­норування небажаних.

Теорія справедливості полягає в тому, що люди суб'єктивно визначають відношення отриманої винагороди до затрачених зу­силь і потім порівнюють його з винагородою інших осіб, що ви­конують аналогічну роботу.

Модель Портера-Лоулера є комплексною процесуального те­орією мотивації, що включає елементи теорії очікування і теорії справедливості.