1. Поняття і сутність соціально-трудових відносин

Суспільство - це соціальна система, історична сукупність відносин між людьми, які склалися у процесі їх сумісної діяльності, взаємодії між ними У широкому значення всі відносини у суспільстві можуть розглядатися як соціальні. У вузькому значенні під соціальними розуміють відношення, які формуються та реалізуються у соціальній сфері, тобто ті, що характеризують соціальні умови життя людей (власно соціальні відносини).

Поняття "соціально-економічні відносини" відбиває зміст відносин, у яких є ознаки власно економічних та власно соціальних відносин).

Власно економічні (виробничі) відносини це сукупність відносин між людьми, які складаються у процес суспільного виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ головними, визначальними у всій системі соціальних відносин у широкому значенні.

Власно соціально відносини - це відносини між членами соціальних спільнот та окремими спільностями з приводу їх суспільного становища, образу і укладу життя, у кінцевому рахунку, з приводу умов формування та розвитку особистості, соціальних спільнот.

Однак, соціально-економічні відносини не є механічним поєднанням змісту та характеристик соціальних та економічних відносин. Вони мають свої специфічні властивості, які виявляються через суб'єктів відносин, предмет, умови та способи їх формування та здійснення. Соціально-економічні відносини можуть формуватися на підґрунті власно економічних (трудових), або власно соціальних відносин (нетрудових). Так, соціально-економічні відносини з приводу зайнятості, соціального страхування, умов праці, пов'язані с трудовими відносинами.

Трудові відносини - це усталені зв язки між людьми, які обумовлен їх спільною трудовою діяльністю.

До них, зокрема, належать відносини:

• між роботодавцями та найманими працівниками;

• між керівниками та підлеглими;

• між робочими групами та трудовим колективом;

• між окремими працівниками, що виконують суміжні трудові функції і операції;

• між адміністрацісю підприємства та професійними спілками тощо.

Термін «соціально-трудові відносини» ввійшов у науковий обіг і почав широко використовуватися порівняно недавно - наприкінці XX сторіччя. Його впровадження в систему понять і категорій економіки праці пов'язане, по-перше, з розвитком нау­кових і прикладних уявлень про роль людей у розвитку економі­ки.

По-друге, активне введення в обіг категорії „соціально-трудові відносини” обумовлене й тим, що вирішення найважливіших завдань соціально-економічної реформи в Україні вимагає стабі­лізації соціально-економічного і політичного стану в країні, ста­новлення і розвитку виробництва нового технологічного рівня, значного зниження інфляції та підвищення життєвого рівня на­селення.

По-третє, становлення соціально орієнтованої рннкової економіки в нашій країні, забезпечення її нормального функціону­вання можливі за умови її повноцінної інтеграції у світове гос­подарство, формування механізму ефективного регулювання со­ціально-трудових відносин у країні на рівні міжнародних стан­дартів.

Раніше, у радянський період, у вітчизняних наукових розроб­ках термін „соціально-трудові відносини" не вживався букваль­но. Однак це не означає, що не проводилося досліджень з даного питання. Соціально-трудові відносини в дореформеній Україні існували, вони так чи інакше складалися між різними професій­ними, кваліфікаційними і функціональними групами працівни­ків, будучи фактором ефективності праці і суспільного розвитку. Вони відбивалися і в нормативних документах. Так, радянське трудове право визначало трудові відносини як „...форму вираження соціалістичних виробничих відносин - відносин товарись­кого співробітництва і соціальної взаємодопомоги...". Економіч­на енциклопедія політичної економії дає таке визначення трудо­вих відносин: „...У спільній праці між окремими працівниками встановлюються виробничі відносини... і насамперед це відноси­ни кооперації і поділу праці". При цьому розбіжності в трудових відносинах у цій концепції в основному співвідносяться з класа­ми і виражаються в класовій боротьбі.

Для того, щоб зрозуміти сутність соціально-трудових відносин варто усвідомити наступні категорії і поняття, що характеризують соціально-трудові відносини.

Соціально-трудові відносини - це об'єктивно існуюча взаємозалежність і взаємодія суб'єктів цих відносин у процесі праці, націлені на регулювання якості трудового життя (при всьому цьому соціально-трудові відносини суб'єктовані, тобто відбивають суб'єктивно визначений намір і дії учасників цих відносин).

Соціально-трудові відносини як система мають дві форми існування:

Фактичні соціально-трудові відносини

Соціально-трудові правовідносини

Фактичні соціально- трудові відносини діють на об'єктивному і суб'єктивному рівнях, тобто передбачають взаємодію конкретних суб'єк­тів цих відносин щодо вирішення певних проблем, що виникають у соціально-трудовій сфері.

Соціально-трудо­ві правовідносини являють собою проекцію фактичних соціально-трудових відносин на інституційний законодавчий і норма­тивний рівні.

У системі соціально-трудових відносин виділяються такі стру­ктурні складові:

• суб'єкти і рівні соціально-трудових відосин;

• предмети соціально-трудових відносин і їх структура;

• принципи і типи соціально-трудових відносин.

Суб'єктами соціально-трудових відносин виступають індивідуум або група, яка об'єднана якою-небудь системоутворювальною ознакою. У зв'язку з цим соціально-трудові відносини можуть бути:

• індивідуальними (окремі роботодавці взаємодіють з окремими працівниками);

• груповими (колективними) - працівники і роботодавці взаємодіють один з одним.

Внаслідок цього соціально-трудові відносини можуть підрозділятися на двох, трьох і багатобічні. При цьому суб'єктами соціально-трудових відносин виступають:

• Найманий працівник;

• Роботодавець;

• Держава.

Найманий працівник — це громадянин, який уклав трудову угоду з роботодавцем, керівником підприємства або іншим уповноваженим ним органом. Найманим пра­цівником може виступати як окремий працівник, так і група працівників. Розвиток ринкових відносин передба­чає існування інститутів, які виступають від імені найма­них працівників і захищають їх господарсько-трудові інтереси. Найпоширенішим між ними є Професійні спілки — масові організації, об'єднання найманих пра­цівників, які пов'язані з громадськістю.

Роботодавець як суб'єкт соціально-трудових відносин, згідно з міжнародною класифікацією статусу в зайнятості, - це людина, що працює самостійно і постійно наймає для роботи одну чи бага­тьох осіб. Роботодавець звичайно є власником засобів виробниц­тва. Однак у господарській практиці України роботодавцем вва­жається також керівник у державному секторі економіки, який наймає працівників за договором, наприклад, директор державно­го заводу, хоча він сам є найманим робітником держави і не володіє засобами виробництва. Держава як суб'єкт соціально-трудових відносин виступає;

- законодавцем, який установлює загальні правила для всіх суб'єктів господарювання;

- захисником прав і свобод усіх громадян; посередником, координатором і арбітром у соціально-тру­дових відносинах, суперечках і конфліктах;

- роботодавцем, оскільки в дер­жавній власності зосереджена певна частка підприємств.

На світовій арені суб'єктом соціально-трудових відносин є Між­народна організація праці, роль якої зростає в умовах глобалізації. Її конвенції та рекомендації служать основою та орієнтирами для національних законодавств із праці та зайнятості населення.

Рівень соціально-трудових відносин - це похідна від особливостей суб'єктів соціально-трудових відносин, що визначаються властивостями соціально-економічного простору, в якому функціонують суб'єкти соціально-трудових відносин. Залежно від кількості учасників та напрямів взаємо­зв'язків між ними виділяють індивідуальний, груповий та змішаний рівні соціально-трудових відносин (рисунок 1).

Рисунок 1. Рівні соціально- трудових відносин

На індивідуальному рівні відбувається взаємодія суб'єк­тів соціально-трудових відносин за напрямами: робітник — робітник; робітник — роботодавець; роботодавець — ро­ботодавець. Тобто індивідуальний рівень характеризуєть­ся взаємозв'язками між окремими найманими працівни­ками; окремим найманим працівником і окремим робо­тодавцем; окремими роботодавцями.

Груповий рівень соціально-трудових відносин пред­ставлений взаємодією об'єднань найманих працівників з об'єднаннями роботодавців.

Змішаний рівень соціально-трудових відносин характе­ризується відносинами працівників і роботодавців з дер­жавою: найманий працівник — держава; роботодавець — держава.

Залежно від територіального критерію виділяють наступні рівні соціально-трудових відносин:

• Мікроекономічний (рівень підприємства);

• Мезоекономічний (територіальний, регіональний, галузевий рівень);

• Макроекономічний (національний рівень).