МАКРОЕКОНОМІКА_МетодАПР_Проданова_Литвин

об’ємів виробництва вільні ресурси і фактори втягуються в процес виробництва, майже не впливаючи на рівень цін: він залишається стабільним (Р1 і Р2 при переміщенні з точки А в точку В на графіку 5). Така ситуація може зберігатись лише до визначеного моменту (точка В). Після того, як економіка досягне об’єму виробництва, який дорівнює Q2, ситуація на ринку починає змінюватись;

II – висхідний або проміжний відрізок кривої сукупної пропозиції свідчить про те, що залучення у виробництво вільних ресурсів і факторів має певні границі і з часом призводить до збільшення витрат на виробництво, що позначається на вартості продукції. В економіці відбувається загальне зростання цін на товари і послуги і розширення об’ємів їх виробництва (таку ситуацію віддзеркалює рух по кривій сукупної пропозиції з точки В в точку С);

III – вертикальний або класичний відрізок кривої сукупної пропозиції (крива довгострокової сукупної пропозиції) віддзеркалює таку ситуацію, коли всі ресурси і фактори, що знаходяться в розпорядженні економіки, задіяні в процесі виробництва. Об’єм національного виробництва при цьому може сягати максимально можливого рівня (потенційного): Q3 і Q4 – об’єм виробництва за повної зайнятості. В такій ситуації подальше розширення об’ємів виробництва неможливе, вірніше можливе лише за рахунок „перетягування” ресурсів і факторів одними виробниками від інших внаслідок більш високої плати за можливість їх одержання і використання. В цьому випадку економіка стикнеться з загальним підвищенням цін при незмінному об’ємі валового продукту (Q3=Q4, на рис. 5 – переміщення з точки С в точку D).

Р

AS

III

Рисунок 5. Крива сукупної пропозиції з урахуванням класичного та кейнсіанського підходів до аналізу.

20

Рівновага товарного ринку визначається рівновагою між сукупним попитом і сукупною пропозицією, тобто AD = AS. Графічно рівновага товарного ринку зображується як перетин кривих AD і AS. Точка перетину кривих сукупного попиту і сукупної пропозиції (рівність їх величин) визначає рівноважний рівень цін і рівноважний об’єм національного виробництва, тобто рівноважний ВВП (точка Е на рис. 6).

P

Е

Pрівноважна

Рисунок 6. Графічна модель рівноваги товарного ринку AD – AS.

В широкому розумінні рівновага між сукупним попитом і сукупною пропозицією віддзеркалює рівновагу національної економіки, а графічна модель AD – AS вважається моделлю економічної рівноваги.

Порушення і відновлення економічної рівноваги спричиняється як змінами в сукупному попиті, так і в сукупній пропозиції. У найзагальнішому вигляді всі можливі ситуації співвідношення динаміки сукупного попиту і сукупної пропозиції (з урахуванням кейнсіанського та класичного підходів до аналізу) з допомогою умовних позначок можуть бути представлені наступним чином:

21

ТЕМА 4. РИНОК ПРАЦІ

За рекомендацією Міжнародної організації праці (МОП) для аналізу джерел формування робочої сили з населення країни виокремлюються особи у віці 15-70 років (доросле населення країни), яких поділяють наступним чином: економічно активне (робоча сила) і економічно неактивне населення, зайняті і безробітні. Розглянемо зазначені групи докладніше.

Економічно активне населення – це населення обох статей віком 15-70

років, яке протягом певного періоду забезпечує пропозицію робочої сили для виробництва товарів і послуг. У складі економічно активного населення виділяють зайнятих та безробітних.

Відповідно до рекомендацій МОП, Держкомстат України розраховує кількість зайнятих і безробітних на підставі спеціальних вибіркових обстежень.

Зайнятими (з числа осіб у віці 15-70 років) вважаються особи, які зайняті економічною діяльністю, що приносить доход: особи, які впродовж обстежуваного тижня працювали хоча б одну годину, незалежно від того, якою була ця робота (постійною, тимчасовою, сезонною, випадковою, безкоштовною або за винагороду в грошовому чи натуральному вигляді, тощо).

Безробітними (за методологією МОП) вважаються особи у віці 15-70 років, які одночасно задовольняють трьом умовам: не мали роботи (прибуткового заняття); активно шукали роботу або намагались організувати власну справу; впродовж найближчих двох тижнів були готові приступити до роботи, тобто почати працювати за наймом або на власному підприємстві. До категорії безробітних також відносяться особи, які знайшли роботу, чекають відповіді, приступають до роботи протягом найближчих двох тижнів; зареєстровані у державній службі зайнятості як такі, що шукають роботу і навчаються за направленням служби зайнятості.

Економічно неактивне населення (поза робочою силою) – особи у віці

15-70 років, які не можуть бути класифіковані як „зайняті” або „безробітні”. До складу цієї категорії населення належать: учні та студенти; пенсіонери за віком, по інвалідності та на пільгових умовах; особи, які зайняті в домашньому господарстві, вихованням дітей та доглядом за хворими; особи, які зневірилися знайти роботу; особи, які вважають, що немає підходящої роботи та не знають де і як її знайти; ті, що шукають роботу, але не готові приступити до неї найближчим часом, інші особи, які не мали необхідності у працевлаштуванні, а також ті, діяльність яких не відноситься до економічної (виконання громадських обов’язків, благодійна діяльність тощо).

Для визначення стану ринку праці застосовуються наступні статистичні показники.

Рівень економічної активності – відношення (у відсотках) кількості економічно активного населення у віці 15-70 років до всього населення зазначеного віку:

22

Причиною циклічного безробіття вважається скорочення попиту на робочу силу відносно її пропозиції (перевищення пропозиції робочої сили над попитом на неї) через спад виробництва в економіці.

На підставі розмежування різновидів безробіття (зокрема природного і циклічного) в макроекономіці визначають певні стани економіки і ринку праці, які отримали назву „повна зайнятість” і „неповна зайнятість”. Повна зайнятість не ототожнюється з нульовим безробіттям: допускається природне (фрикційне та структурне) безробіття, але виключається циклічне безробіття. Природне безробіття забезпечує так званий потенційний об’єм виробництва в економіці або потенційний. Потенційний ВВП – обсяг реального ВВП, який економіка виробляє в умовах природного рівня безробіття та повної зайнятості ресурсів.

Ринок праці можна визначити як систему економічних відносин з приводу купівлі-продажу послуг праці за цінами, які складаються під впливом попиту і пропозиції. Співвідношення попиту і пропозиції на ринку праці визначає: рівень зайнятості і безробіття, рівноважну „ціну праці” – заробітну плату, а в кінцевому підсумку – обсяг виробництва товарів і послуг в економіці. Основні параметри ринку праці (попит на працю і пропозиція праці), як і параметри ринків інших ресурсів, тісно пов’язані з попитом на товари і послуги та їх пропозицією.

Суб’єктами ринку праці являються роботодавці (підприємці) і наймані працівники (в їх ролі виступають домогосподарства). Об’єкти ринку праці – умови найму на роботу і якість послуг праці.

Під попитом на працю розуміють платоспроможну потребу роботодавців в послугах праці робітників певних професій і кваліфікації, яка дорівнює кількості робочих місць в економіці.

В якості основного екзогенного чинника, який визначає величину попиту на працю, приймається ставка заробітної плати для найманих працівників (максимально припустима з точки зору роботодавця). Графічно залежність попиту на працю від заробітної плати віддзеркалює крива попиту на працю LD

(рисунок 7).

Під пропозицією праці розуміють різноманітність і якість послуг праці, які пропонуються для реалізації. В реальності – це загальна чисельність робітників, які можуть і бажають працювати за певних умов. Основним екзогенним чинником, який визначає величину пропозиції праці, є ставка заробітної плати (максимальна), яка задовольняє тих, хто наймається на роботу. Графічно залежність пропозиції праці від заробітної плати віддзеркалює крива пропозиції праці LS (рисунок 7).

Конфігурацію кривої LS можуть визначати „ефект заміщення”, „ефект граничних витрат праці” та „ефект доходу”.

„Ефект заміщення” проявляється в тому, що в разі підвищенні заробітної плати робітнику вигідно збільшити свій робочий час (пропозицію праці) і відмовитись від годин дозвілля, якщо ціна його праці забезпечує йому більше переваг у вигляді корисностей тих товарів і послуг, які він зможе придбати.

24

Іншими словами: якщо заробітна плата зростає, то стає доступнішим більший об’єм споживання продуктів і робітник відмовляється від дозвілля.

„Ефект граничних витрат праці” проявляється наступним чином. Збільшуючи свій робочий час, робітник витрачає більше фізичної і розумової енергії на кожну додаткову одиницю робочого часу, тобто граничні витрати праці зростають. Це означає, що тільки за умов збільшення заробітної плати індивід погодиться працювати більше.

„Ефект доходу” проявляється в тому, що задовольнивши свої першочергові потреби, робітник, який одержує високу заробітну плату, починає більше цінити дозвілля і скорочує пропозицію праці на ринку.

LS

LD

безробіття (надлишок робітників)

Е

W2

a

Рисунок 7. – Графічна модель рівноваги попиту і пропозиції на ринку праці

Крива пропозиції праці LS на рис. 7 враховує зазначені ефекти і має два відрізки. На відрізку ab кривої LS переважає „ефект заміщення” і пропозиція праці гнучка: робітники реагують на більш високу заробітну плату, зменшуючи час свого дозвілля. На відрізку bc кривої LS переважає „ефект доходу”: споживання і дозвілля зростають у відповідь на підвищення заробітної плати: пропозиція праці має зворотну спрямованість, тому що підвищення заробітної плати фактично зменшує величину пропозиції праці.

Перетин кривих попиту і пропозиції в точці Е демонструє, що існує лише

одна ціна – Wрівноважна , при якій інтереси продавців і покупців співпадають, – це і є рівноважна „ціна” праці (заробітна плата) (рис. 7). Таким чином, рівноважна

ціна праці – це ціна, за якої величина попиту на працю (кількість робочих місць

25

в економіці) дорівнює величині пропозиції (чисельності робітників, які можуть і бажають працювати).

Аналіз механізму функціонування ринку праці за неокласичною теорією

будується на підставі наступних умов. Ринкова система за рахунок гнучких цін і ставок заробітної плати (тобто в умовах досконалої конкуренції) здатна забезпечити повну зайнятість, що відповідає нормальним умовам функціонування ринку праці. „Ціна” праці визначається реальною заробітною платою. Реальна заробітна плата – основний екзогенний фактор попиту на працю і пропозиції праці. Пропозиція праці знаходиться у прямій залежності від реальної заробітної плати. З позицій максимізації прибутку попит на працю знаходиться: в оберненій залежності від реальної заробітної плати та в прямій залежності від реального об’єму виробництва. Існування тривалого безробіття неможливо, оскільки гнучкість заробітної плати швидко усуває диспропорцію на ринку праці.

Аналіз механізму функціонування ринку праці у кейнсіанців базується на наступних передумовах. Ринкова економіка не є системою, яка саморегулюється, і в ній не існує механізму, який автоматично забезпечує повну зайнятість. Ціни і ставки заробітної плати є нееластичними (жорсткими), вони не можуть служити регуляторами економіки і відновлювати повну зайнятість. При досягнутій рівновазі сукупного попиту і сукупної пропозиції (на товарному ринку) можливий значний рівень безробіття і інфляції, а величина виготовленого ВВП буде менше потенційного (максимально можливого). „Ціна” праці визначається номінальною заробітною платою. Пропозиція праці знаходиться у прямій залежності від номінальної заробітної плати. Номінальна заробітна плата може змінюватись лише в бік зростання. Попит на працю визначається сукупним попитом на товарному ринку, а безробіття (недостатній попит на працю) виникає внаслідок дефіциту сукупного попиту на товари та послуги. Оскільки заробітна плата не може зменшуватись, остільки пропозиція не може скорочуватись в напряму до рівноважної величини. Збільшення попиту на працю до рівноважного стану ринку праці можливе лише за умови зростання сукупного попиту в економіці. Таким чином, номінальна заробітна плата (в короткостроковому періоді) неспроможна врівноважувати ринок праці. Для досягнення повної зайнятості і потенційного ВВП необхідно державне стимулювання сукупного попиту.

Узагальнюючою економічною ціною, яку суспільство платить за безробіття, є невироблена продукція: економіка втрачає певну частку ВВП. Втрати від безробіття не пов’язані з природним безробіттям: воно, як вже зазначалось, є необхідною передумовою нормального функціонування економіки. Циклічне безробіття не є необхідним для функціонування економіки, а виникає внаслідок відсутності вільних робочих місць. Отже, втрати від безробіття – це втрати від циклічного безробіття. Циклічне безробіття (коли попит на працю менше пропозиції) є ознакою спаду виробництва в економіці: фактично створений ВВП буде менше потенційного ВВП, тобто фактичний ВВП відставатиме від потенційного ВВП. Чим вище

26

Значення коефіцієнта β встановлюється емпірично і в різних країнах різне. Доведено, що значення можуть змінюватись в інтервалі від 0 до 3, але нерідко коефіцієнт дорівнює 2%, 2,5% або 3%.

Згідно з законом А.Оукена:

-кожний процент циклічного безробіття спричиняє β % відставання фактичного ВВП від потенційного (формула 4.4);

-зростання фактичного рівня безробіття в поточному періоді порівняно

зминулим на один процентний пункт стримує приріст фактичного ВВП порівняно з приростом потенційного ВВП на β процентних пунктів (формула

4.5).

Втрати від безробіття позначаються не лише на об’ємах виробництва національної економіки. У підсумку наслідки безробіття можна представити таким переліком: неефективне використання і знецінення робочої сили зокрема та людського потенціалу держави та нації взагалі; погіршення якості життя безробітних та членів їх сімей; посилення тиску на рівень заробітної плати зайнятих з боку конкуруючих на ринку праці; збільшення витрат суспільства взагалі та кожної особи зокрема на відновлення чи зміну професіонального статусу і рівня продуктивності праці; зростання кількості людей, що схильні до дій, які суперечать прийнятним суспільним нормам і цінностям.

ТЕМА 5. ГРОШОВИЙ РИНОК ТА ІНФЛЯЦІЙНИЙ МЕХАНІЗМ

Грошовий ринок – це один з сегментів фінансового ринку, на якому здійснюється купівля-продаж грошей через купівлю-продаж так званих короткострокових боргових зобов’язань (інструментів), тобто строк погашення яких становить менше ніж один рік. Середньо- і довгострокові боргові зобов’язання (інструменти) виступають об’єктом купівлі-продажу іншого сегменту фінансового ринку – ринку капіталів.

Основними елементами механізму грошового ринку є пропозиція грошей і попит на гроші, взаємодія яких опосередкована процентною ставкою.

В економічній теорії гроші – загальний еквівалент обміну, який виконує функції міри вартості, засобу обігу, засобу накопичення, засобу платежу та світових грошей. З точки зору макроекономіки гроші – один з різновидів активів. Активи (від лат. аctivus – дійсний) – сукупність майна, інтелектуальної власності, грошових ресурсів, що належать їх власнику. Усі активи поділяються на дві великі групи: фінансові та матеріальні. Гроші (разом з депозитами в банках, цінними паперами та т.ін.) відносяться до групи фінансових активів. В сучасній макроекономічній літературі виокремлюються лише три функції грошей: міра вартості, засіб обігу, засіб накопичення. Окремі функції грошей (в якості засобів платежу і обігу, засобу накопичення або заощадження) можуть виконувати не тільки готівкові гроші (паперові та монети), а й безготівкові (кошти на рахунках в банках, тобто депозитні гроші, цінні папери та ін.).

28

Сукупність усіх готівкових та безготівкових засобів, які здатні виконувати функції грошей, утворюють грошову масу.

Безперервний рух (кругообіг) грошей в процесі їх використання утворює грошовий обіг. Історично сформована в кожній країні і законодавчо встановлена державою форма організації грошового обігу називається

грошовою системою.

Пропозиція грошей (MS) – це сукупність грошових активів, які використовуються в національній економіці в кожний даний момент часу. Терміни „пропозиція грошей” та „грошова маса” можуть використовуватись як синоніми, але термін „грошова маса” доцільно застосовувати в випадках зосередження уваги на кількісних характеристиках грошей (грошової пропозиції).

Структура грошової пропозиції визначається різною ліквідністю грошових активів (складових грошової маси). Термін „ліквідність” має декілька значень. В даному випадку під ліквідністю розуміють здатність активів швидко і без втрати своєї номінальної вартості перетворюватися на готівку

(або в платіжний засіб). Тому готівкові гроші є найліквіднішим активом, порівняно з яким оцінюється ліквідність усіх інших активів. Залежно від рівня ліквідності всі грошові активи (складові грошової маси) групуються зростаючим підсумком у грошові агрегати. Послідовне включення в агрегати менш ліквідних активів знижує загальну ліквідність всього агрегату.

Єдиної для всіх країн системи грошових агрегатів не існує, але у найзагальнішому вигляді агрегатну структуру грошової маси можна представити наступним чином:

М0 – готівка в обігу; М1 = М0 + кошти на поточних рахунках комерційних банків і вклади до

запитання; М2 = М1 + термінові і ощадні вклади в комерційних банках;

М3 = М2 + ощадні вклади в спеціалізованих кредитно-банківських інститутах;

М4 = М3 + акції, облігації, депозитні сертифікати комерційних банків, векселя фізичних і юридичних осіб;

М5 = М4 + кошти в іноземній валюті фізичних і юридичних осіб.

Сучасна агрегатна структура грошової маси в Україні виглядає наступним чином:

М0 – готівка, гроші поза банками; М1 = М0 + переказні кошти у національній валюті;

М2 = М1 + переказні кошти в іноземній валюті та інші кошти; М3 = М2 + цінні папери власного боргу банків.

В агрегатній структурі грошової маси України агрегат М0 включає готівкові гроші. До складової грошового агрегату М1 „переказні кошти в національній валюті” віднесені кошти в національній валюті, які за першою вимогою можуть бути обмінені на готівкові. До складової грошового агрегату

29