- •Кафедра екології і фізики
- •1. 3 Структура екології
- •1.4 Методи досліджень в екології. Метод моделювання
- •Лекція 2
- •2.3. Структура і компоненти екосистем
- •2.4. Екологічні фактори
- •2.4.1. Екологічні фактори, що лімітують, принцип Лібіха. Межа толерантності екосистеми. Принцип емерджентності
- •Лекція 3 Тема лекції:біосфера, її структура
- •3.1. Поняття “Біосфера. Навчання Вернадського про біосферу
- •3.2. Структура біосфери
- •3.2.1. Основні типи речовини у біосфері
- •1. Жива речовина, що представлена організмами різних видів.
- •3.2.3. Атмосфера
- •3.2.4. Гідросфера
- •3.2.5. Літосфера
- •3.2.6. Структура біосфери, запропонована Реймерсом
- •Лекція 4 Тема лекції:закони функціонування екосистем і біосфери
- •4.1. Функціонування екосистем. Потоки енергії та речовини в
- •4.2. Стійкість і саморегуляція екосистем
- •4. 3 Функціонування біосфери
- •4.3.1. Функції живої речовини у біосфері
- •4.3.2. Складові енергетичного балансу в біосфері
- •4.3.3. Біохімічні кругообіги речовини
- •4.4. Стабільність біосфери
- •4.5. Самоорганізація біосфери
- •Питання для самоконтролю:
- •5.1. Історія взаємовідносин людського суспільства і природи.
- •5.2. Поняття соціоекосистем, їх класифікація
- •5.3. Структура соціоекосистеми
- •5.4. Функціонування соціоекосистем. Залежність
- •5.5. Соціоекосфера. Навчання Вернадського в.І. Про ноосферу
- •Лекція 6 (4 год.)
- •6.1. Соціально-економічний механізм взаємодії суспільства і
- •Природні ресурси
- •6.3. Завдання раціонального природокористування
- •6.4. Розрахунок еколого-економічної ефективності виробничих
- •6.5. Економічні оцінки і стимули відтворення природного
- •6.6. Економічні механізми природокористування
- •6.7. Плата за природокористування
- •6.8. Проблеми гармонізації взаємодії між суспільством і природою
- •Лекція 7
- •7.2. Забруднення біосфери
- •7.3. Забруднення атмосфери
- •7.4. Забруднення гідросфери
- •7.5. Забруднення літосфери
- •7.6. Радіація у біосфері
- •7.7.Глобальні проблеми
- •7.8.Парниковий ефект
- •7.9. Кислотні дощі
- •7.10. Виснаження озонового прошарку
- •7.11. Масове зведення лісів
- •7.12. Відходи виробництва
- •7.13. Сільське господарство
- •7.14. Виробництво енергії і екологічні проблеми
- •8.1. Міжнародна екополітика
- •8.2. Діяльність оон
- •8.3. Діяльність юнеско
- •8.4. Діяльність «зелених»
- •8.5. Діяльність Римського клубу
- •8.6. Екстраполяційні динамічні й нормативні моделі майбутнього
- •8.7. Стратегія й тактика виживання людства
- •Навчальне видання
- •ЕкологІя
4.2. Стійкість і саморегуляція екосистем
В основі стійкості екосистем і біосфери в цілому лежить широкий комплекс механізмів та їх структурних особливостей. Головний фактор стійкості екосистем - це наявність у ній живої матерії.
Стійкість екосистем у значній мірі пов'язана з рівнем їхньої еволюційної просунутості. Існує думка, що еволюційно більш молоді та прогресивні екосистеми складної організації зі значними ресурсами питомої вільної енергії мають підвищену стійкість. Знижується стійкість екосистеми при спрощенні їхньої структури. Саме вона визначає перевагу синтезу та структурування над процесами розпаду. Надає стійкості екосистемі різноманітність форм життя. Стійкість екосистем залежить від стійкості організмів та популяцій, які до неї входять. Стійкість організмів та популяцій проявляється у їх здатності до само підтримки та збереження в умовах несприятливих зовнішніх впливів.
Основою стійкості живих організмів є їх здатність до адаптації. Адаптація може бути визначена як відповідність між організмом та його середовищем.
В епоху глобального антропогенезу особливо важливе значення отримала стійкість живих істот до різного роду хімічних речовин, які в природному середовищі відсутні. За рахунок пере адаптації, живі організми здатні протистояти шкідливому впливу хімічних речовин.
Адаптація - це не тільки властивість організмів, це й властивість популяцій. На популяційному рівні адаптація проявляється у формуванні гетерогенного складу популяції та появі в них екотипів - особливих форм, що відрізняються характером пристосувань до середовища та розширюють амплітуду умов, в яких може вижити даний вид.
Більш стійкими виявляються генетично мінливі, лабільні популяції, які швидше пристосовуються до змін умов існування. За наявністю складної внутрішньо популяційної структури рослини та тварини більш стійкі та життєздатні. Таким чином, біологічне різноманіття є інтегральною формою варіабельності живої матерії, формою її існування, і тому є однією з об'єктивних цінностей природного середовища.
При розгляді розвитку будь-яких біосферних структур, від організмів до всієї біосфери, варто мати на увазі співвідношення стихійного та розумного початку. Перші фази розвитку соціуму здійснювалися в умовах явного переваження стихійного розвитку. Саме так змінювали одне одного такі важливі етапи, як одомашнення диких тварин, виникнення осілості та хліборобства, науково-технічна революція. В усіх цих випадках домінував саморозвиток. Новим етапом у розвитку соціуму, до якого наблизилося людство на рубежі ХХI століття є формування екологічного суспільства. Він вимагає відмови від загальноприйнятої орієнтації на зростання матеріального багатства. Цей етап уже не може здійснитися як стихійний розвиток. Він може бути реалізований тільки системою свідомих дій та знаменує перехід від етапу стихійного до етапу самоуправного розвитку соціуму, коли як кожна окрема людина, так і суспільні об'єднання різних рангів аж до держави, усвідомлять, що вони є частками біосфери, та беруть участь у її регулюванні.