- •Кафедра екології і фізики
- •1. 3 Структура екології
- •1.4 Методи досліджень в екології. Метод моделювання
- •Лекція 2
- •2.3. Структура і компоненти екосистем
- •2.4. Екологічні фактори
- •2.4.1. Екологічні фактори, що лімітують, принцип Лібіха. Межа толерантності екосистеми. Принцип емерджентності
- •Лекція 3 Тема лекції:біосфера, її структура
- •3.1. Поняття “Біосфера. Навчання Вернадського про біосферу
- •3.2. Структура біосфери
- •3.2.1. Основні типи речовини у біосфері
- •1. Жива речовина, що представлена організмами різних видів.
- •3.2.3. Атмосфера
- •3.2.4. Гідросфера
- •3.2.5. Літосфера
- •3.2.6. Структура біосфери, запропонована Реймерсом
- •Лекція 4 Тема лекції:закони функціонування екосистем і біосфери
- •4.1. Функціонування екосистем. Потоки енергії та речовини в
- •4.2. Стійкість і саморегуляція екосистем
- •4. 3 Функціонування біосфери
- •4.3.1. Функції живої речовини у біосфері
- •4.3.2. Складові енергетичного балансу в біосфері
- •4.3.3. Біохімічні кругообіги речовини
- •4.4. Стабільність біосфери
- •4.5. Самоорганізація біосфери
- •Питання для самоконтролю:
- •5.1. Історія взаємовідносин людського суспільства і природи.
- •5.2. Поняття соціоекосистем, їх класифікація
- •5.3. Структура соціоекосистеми
- •5.4. Функціонування соціоекосистем. Залежність
- •5.5. Соціоекосфера. Навчання Вернадського в.І. Про ноосферу
- •Лекція 6 (4 год.)
- •6.1. Соціально-економічний механізм взаємодії суспільства і
- •Природні ресурси
- •6.3. Завдання раціонального природокористування
- •6.4. Розрахунок еколого-економічної ефективності виробничих
- •6.5. Економічні оцінки і стимули відтворення природного
- •6.6. Економічні механізми природокористування
- •6.7. Плата за природокористування
- •6.8. Проблеми гармонізації взаємодії між суспільством і природою
- •Лекція 7
- •7.2. Забруднення біосфери
- •7.3. Забруднення атмосфери
- •7.4. Забруднення гідросфери
- •7.5. Забруднення літосфери
- •7.6. Радіація у біосфері
- •7.7.Глобальні проблеми
- •7.8.Парниковий ефект
- •7.9. Кислотні дощі
- •7.10. Виснаження озонового прошарку
- •7.11. Масове зведення лісів
- •7.12. Відходи виробництва
- •7.13. Сільське господарство
- •7.14. Виробництво енергії і екологічні проблеми
- •8.1. Міжнародна екополітика
- •8.2. Діяльність оон
- •8.3. Діяльність юнеско
- •8.4. Діяльність «зелених»
- •8.5. Діяльність Римського клубу
- •8.6. Екстраполяційні динамічні й нормативні моделі майбутнього
- •8.7. Стратегія й тактика виживання людства
- •Навчальне видання
- •ЕкологІя
4.3.3. Біохімічні кругообіги речовини
З потоками енергії тісно пов’язані потоки речовини. За рахунок процесів міграції хімічних елементів усі геосфери Землі пов’язані єдиним циклом кругообігу цих елементів. Кругообіг, рушійною силою якого є тектонічні процеси і сонячна енергія, одержав назву великого (геологічного) кругообігу.
Потужність великого кругообігу приблизно
Виникнення життя на Землі сприяло появі нової форми міграції хімічних елементів – біогенної. На великий (геологічний) кругообіг наклався малий (біогенний) кругообіг речовини. У малому кругообігу переміщаються, в основному, вуглець () і фосфор (). Обидва кругообіги протікають зараз одночасно й тісно пов’язані між собою.
Живі організми в біосфері ініціюють кругообіг речовин і призводять до виникнення біогеохімічних циклів. Біохімічні цикли – це циклічне переміщення біогенних елементів: вуглецю, кисню, водню, азоту, сірки, фосфору, кальцію, калію й ін. від даного компонента біосфери до інших так, що на визначених ділянках цього кругообігу вони входять до складу живої речовини.
Переміщення речовини в біохімічних циклах одночасно забезпечує життєдіяльність живих організмів.
Головними оціночними параметрами ефективності й напрямку роботи біогеохімічного циклу є кількість біомаси, її елементарний склад і активне функціонування живих організмів.
Хімічні елементи, що беруть участь у будівництві живої речовини і необхідні для його синтезу одержали назву біогенних.
Склад абіотичної частини нашої планети приблизно такий: Fe »36%, O2»25%, Si»23%, Mg»10%, S»3%, Ni»2%, інші»15%. Склад біомаси зовсім інший: O2»70%, C»15%, H»11%, інші»4%.
Принцип циклічності в перетвореннях і переміщеннях речовини в біосфері є основоположним. Зберігання циклічності - умова існування біосфери. Центральне місце в біосфері посідають біохімічні цикли: вуглецю, води, азоту, та фосфору. Ці цикли в найбільшій мірі зазнали трансформації при формуванні техносфери та агросфери, і вивчення їх стало важливою задачею екології.
4.4. Стабільність біосфери
Біосфера виступає як надзвичайно складна екосистема, яка працює у стаціонарному режимі на основі саморегуляції всіх складових її частин і процесів. Стабільність біосфери заснована на високому рівні розмаїття живих організмів, окремі групи яких виконують різні функції, які забезпечують визначену швидкість фіксації сонячної енергії та біогенної міграції атомів.
У нормальному стані будь-якій екосистемі й біосфері в цілому властивий стійкий стан, що має назву гомеостаз, який характеризується динамічною рівновагою між народжуваністю та смертністю, споживанням і звільненням речовини й енергії. Окремі екосистеми, а отже, і біосфера, постійно піддаються зовнішньому впливу, який намагається вивести їх із рівноваги. Якщо цей вплив не занадто великий, тоді в ході екологічного дублювання, порушені зв’язки замінюються іншими і процес передачі речовини й енергії продовжується. Відповідно до закону внутрішньої динамічної рівноваги - речовина, енергія й інформація в цілому взаємозалежні і будь-яка зміна одного з цих показників викликає зміну всіх інших показників, причому ці зміни відбуваються в напрямку, що забезпечує зберігання загальної суми матеріально-енергетичних і динамічних якостей системи, тобто її стійкість. Згідно принципу Ле-Шательє будь-які зовнішні впливи, що виводять систему зі стану рівноваги, викликають у цій системі процеси, що намагаються послабити зовнішній вплив та повернути систему в початковий рівноважний стан.
Таким чином, окремі екосистеми й біосфера в цілому пручаються впливам, які намагаються порушити їх стабільність.
Стабільність біосфери - спроможність біосфери зберігати свій стан, протистояти внутрішнім збуренням, включаючи будь-які антропогенні впливи, шляхом вироблення в ній саморегулюючих механізмів.
Саморегуляція - спроможність природної системи до відновлення внутрішніх властивостей після короткочасного природного або антропогенного впливу.
Саморегуляція заснована на принципі зворотних зв’язків окремих складових природних систем, підсистем і екологічних компонентів. Так, наприклад, штучний або природний вплив (полив, дощ, добрива) призвів до різкого зростання їжі для деяких тварин. Чисельність цієї популяції швидко почала зростати, вони стали поїдати весь корм, і незабаром корму стало недостатньо і чисельність даної популяції стала падати. В результаті зворотного зв’язку підтримується динамічна рівновага між потоками речовини й енергії у біосфері й окремих її частинах. До саморегуляції належить і процес самоочищення навколишнього середовища.
Самоочищення - спроможність середовища руйнувати, переробляти або переводити в індиферентний стан забруднюючі компоненти природного техногенного й побутового походження, які до неї потрапляють.
Очищення природного середовища від органічних забруднюючих речовин наступає в результаті мінералізації, а від неорганічних - унаслідок хімічних реакцій, що перетворюють їх у нешкідливі мінеральні сполуки. Деякі вищі рослини й мікроорганізми активно очищають середовище від забруднень, розщеплюючи не властиві природі речовини.
Узагальнюючи результати досліджень в області геології, палеонтології, біології й інших природничих наук, В. І. Вернадський прийшов до висновку, що біосфера - це "стійка динамічна система, рівновага якої установилася в основних рисах і незмінно діє протягом 1,5-2 млрд. років ”. В. І. Вернадський показав, що стабільність біосфери за цей час виявляється в сталості її загальної маси (), енергії пов’язаної з живими речовинами () і середнього хімічного складу всього живого. Стабільність біосфери В. І. Вернадський зв’язував із тим, що функції життя в біосфері - біохімічні функції незмінні протягом геологічного часу, і жодна з них не з’явилася знову.
Усі функції живих організмів (створення газового середовища, окисні процеси, концентрація хімічних елементів і т. д.) не можуть виконуватися організмами будь-якого одного виду, а тільки їх комплексом. Звідси В. І. Вернадський робить важливий висновок: біосфера Землі сформувалася із самого початку як складна система з величезною кількістю видів, кожний з яких виконує свою роль у загальній системі.
Стабільність біосфери із самого початку була обумовлена її складністю.
В. І. Вернадському належить відкриття основного закону біосфери - кількість живої речовини є планетарною константою з часу архейської ери, тобто за весь геологічний час.За цей час живі організми морфологічно змінилися, але кількість живої речовини залишалася незмінною. Як вважав В. І. Вернадський, у складній організації біосфери відбувалися, у межах живої речовини, тільки перегрупування хімічних елементів, а не корінна зміна складу і кількості.