4.7. Правила оформлення додатків

Додатки оформляють як продовження курсової роботи відповідно до посилань на них у тексті курсової роботи.

Кожний додаток повинен починатися з нової сторінки. Додаток повинен мати заголовок, надрукований угорі малими літерами з першої великої симетрично відносно тексту сторінки. Посередині рядка над заголовком малими літерами з першої великої друкується слово «Додаток___» і велика літера, що позначає додаток.

Додатки слід позначати послідовно великими літерами української абетки, за винятком літер ґ, З, Є, І, Ї, Й, О, Ч, Ь. Наприклад, додаток А, додаток Б. Один додаток позначається як додаток А.

Текст кожного додатка за необхідності може бути поділений на розділи й підрозділи, які нумерують у межах кожного додатка. У цьому разі перед кожним номером ставлять позначення додатка (літеру) і крапку, наприклад, А.2-другий розділ додатка А; В.3.1 - перший підрозділ третього розділу додатка В.

Ілюстрації, таблиці та формули, розміщені в додатках, нумерують у межах кожного додатка, наприклад: рис. Д.1.2 - другий рисунок першого розділу додатка Д); формула (А. 1) - перша формула додатка А.

4.8. Оформлення списку використаної літератури

Бібліографічний апарат в курсовій роботі - це ключ до використаним автором літературним джерелам. Крім того, він до певної міри відображає наукову етику, культуру наукової роботи і є завершальним розділом курсової роботи. Саме по ньому можна зробити висновок про ступінь ознайомлення студента з наявною літературою за досліджуваною проблемою.

Найбільш поширеним способом групування літературних джерел у списку літератури є їх розміщення за алфавітним порядком (за першою літерою прізвища автора або першого слова назви літературного джерела). Набір елементів бібліографічного опису літературних джерел різних видів (підручник, навчальний посібник, монографія, стаття, перекладне видання, статистичний щорічник, оригінальне зарубіжне видання, конспект лекцій тощо), спосіб написання кожного елемента, використання розділових знаків тощо наведено у додатку К.

5. ПРОЦЕДУРА ЗАХИСТУ КУРСОВОЇ РОБОТИ

Допущена до захисту курсова робота захищається студентом в терміни, що встановлені розпорядженням відповідно до навчальних планів і графіків.

Захищають курсову роботу перед комісією у складі керівника роботи і одного члена комісії (ним може бути викладач кафедри, керівник практики від підприємства або замовник роботи) шляхом відповіді на питання за темою курсової роботи. При позитивному результаті робота вважається захищеною. У процесі захисту курсової роботи оцінюється глибина знань студента щодо досліджуваної проблеми, його вміння вести дискусію, обґрунтовувати та відстоювати власну точку зору, відповідати на запитання

Оцінка захисту курсової роботи виставляється за погодженням членів комісії відповідно до критеріїв, представленим у додатку Л. Остаточне оцінювання рівня виконання захисту курсової роботи здійснюється за 100-бальною шкалою, що враховує:

1. попереднє оцінювання якості курсової роботи науковим керівником – 0 – 60 балів;

2. оцінювання захисту курсової роботи – 0 – 40 балів.

Оцінка проставляється на титульній сторінці курсової роботи, в екзаменаційну відомість, залікову книжку та індивідуальний навчальний план студента.

У разі незадовільної оцінки комісія визначає терміни для підготовки і повторного захисту. До студентів, які повторно не захистили курсову роботу застосовуються такі самі заходи, що й до студентів, які повторно не склали іспит.

Таблиця 5.1

Шкала оцінювання

Оцінка курсової роботи
за шкалою ECTS	за бальною шкалою, що використовується в ДонНУЕТ	за національною шкалою
A	90-100	5 (відмінно)
B	80-89	4 (дуже добре)
C	75-79	4 (добре)
D	70-74	3 (задовільно)
E	60-69
FX	35-59	2 (незадовільно) з можливістю повторного захисту курсової роботи
F	1-34	2 (незадовільно) з обов’язковим повторним виконанням курсової роботи