1.3.1.1 Принципи міжнародної економічної діяльності держави сл.10

Міжнародна економічна діяльність будь-якої держави ґрунтується на певній системі принципів, тобто керівних ідей, основоположних засад, правил здійснення діяльності. Принципи міжнародної економічної діяльності знаходять своє закріп­лення у міжнародно-правових актах, головними серед яких є:

Статут ООН (ст.2) від 26 червня 1945 р. (Антологія);

Декларація про принципи міжнародно­го права, щодо дружніх відносин і співробітництва відповідно до Статуту Організації Об'єднаних Націй, 1970 р.;

Хартія економічних прав і обов'язків держав та Декларація про встановлення нового економічного порядку, 1974р. тощо. САМОСТІЙНО –антологія /2.3./

Згідно з цими документами, міжнародна економічна діяльність держави повина здійснюватися у відповідності з багатьома принципами міжнародного співробітництва, головними серед яких є принципи: СЛ.10

• мирного співіснування;

• утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили;

• суверенної рівності держав;

• рівноправ'я і самовизначення народу;

• співробітництва держав;

• невтручання;

• сумлінного виконання міжнародних зобов'язань;

• взаємної вигоди;

• розгляду міжнародних спорів мирними за­собами;

• розвитку міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами;

• юридичної рівності і недопустимості економіч­ної дискримінації держав;

• свободи вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків;

• невід'ємного суверенітету держав над їх при­родними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю;

• найбільшого сприяння;

• національного режиму тощо.

Практика міжнародних економічних відносин має прикла­ди недотримання деяких принципів з боку окремих держав при здійсненні міжнародної економічної діяльності. Так, у середині 80-х років Сполучені Штати Америки надали режим найбільшого сприяння по­над 120 країнам світу, однак у ньому було відмовлено СРСР, що певною мірою негативно позначилося на експорті його то­варів. Це була не лише одна із форм політичного тиску, а й акт дискримінаційного характеру /4/. В окремих випадках як ви­няток із принципу найбільшого сприяння є надання країнам, що розвиваються, преференційних поступок. Ці винятки є правомірними, вони відповідаю завданням і цілям Хартії економічних прав та обов’язків держави.

1.3.1.2. Міжнародні економічні договори як головний інструмент міжнародної економічної діяльності держав сл.11

Практична реалізація багатьох принципів міжнародної економічної діяльності здійснюється через їх закріплення у відповідних міжнародних економічних договорах (угодах) та інших міжнародних актах.

Головним практичним керівництвом держав в сфері міжнародних договорів є Конвенція про право міжнародних договорів (Вена, 23 травня 1969р.), яка встановлює особливості заключення та дії міжнародних договорів.

Хоча за текст Конвенції проголосували лише 79 делегацій на Віденській конференції при 19 тих, що утрималися (в т.ч. всі східні країни), і однієї проти (Франція), більшість статей були прийняті одноголосно чи переважною більшістю. Конвенція набула чинності 27 січня 1980 р., через 90 днів після здачі на зберігання ратифікаційних грамот 35 державами. З самого вступу її в силу міжнародні судові та арбітражні органи почали широко посилатися на неї, і дана Конвенція може розглядатися у багатьох відносинах як кодифікація існуючого звичайного права /3/.

Україна є учасником Конвенції про право міжнародних договорів.

21 березня 1986 р. на основі робот Комісії міжнародного права Дипломатична конференція, яка відбулась у Відні, прийняла Конвенцію про право договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями.

Таким чином,

міжнародні економічні договори є основним інструментом здійснення міжнародної економічної діяльності держави;

для укладенння міжнародного договору необхідно, щоб сторони були суб'єктами міжнародного права, тобто приватні особи не можуть бути сторонами міжнародного економічного договору, тому що за приватними особами не визнається статус прямих суб'єктів міжнародного права у необхідному ступені.

САМОСТІЙНО – Закон щодо міждународних договорів України /2.1./

Згідно з законодавством України, міжнародні договори, які ратифіковані парламентом держави, є складовою національного законодавства (ст.9 Конституції України «Чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Укладення міжнародних договорів, які суперечать Конституції України, можливе лише після внесення відповідних змін до Конституції України»).

В законах України в необхідних випадках вказується на необхідність використання міжнародного договору (ця потреба виникає, коли, наприклад, законодавством України встановлені інші правила у порівняні з міжнародним правом).

Заключення міжнародного договору та його виконання відноситься до повноважень суверенітету. В кон­ституції кожної держави вказуються особливості розподілу повноважень між різними державними органами. Тобто, якщо заключення договорів регулюється міжнародним правом, то процедурні особливості цього процесу та особливості виконання підпадають під внутрішнє право.Державні органи спочатку повинні ввести договір у свій внутрішній правопорядок, а потім його виконувати, тобто приймати рішення, які є заходами по виконанню договірних рішень.

В Конституції України ст. 116 визначено, що «Кабінет Міністрів країни: 1) забезпечує … виконання Конституції і законів України»; ст.119 «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 2) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади».

В 2004 р. Верховна Рада України прийняла закон «Щодо міжнародних договорів України» (від 29.06.2004 № 1906-IV, вступив в дію 03.08.2004), який встановлює порядок укладення, виконання та припинення дії міжнародних договорів України з метою належного забезпечення національних інтересів, здійснення цілей, завдань і принципів зовнішньої політики України, закріплених у Конституції України та законодавстві України.

Згідно зі ст. 3, міжнародні договори України укладаються Президентом України або за його дорученням - від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України.

Згідно зі ст. 9, загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво) договори, з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, підлягають ратифікації.

Згідно зі ст. 16, міністерства та інші центральні органи виконавчої влади, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, інші органи державної влади, до відання яких віднесені питання, що регулюються міжнародними договорами України, забезпечують дотримання і виконання зобов'язань, взятих за міжнародними договорами України, стежать за здійсненням прав, які випливають з таких договорів для України, і за виконанням іншими сторонами міжнародних договорів України їхніх зобов'язань.

Згідно зі ст.19, чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.

1.3.1.3. Регулювання міжнародної економічної діяльності суб’єктів міжнародного права: цілі та механізми СЛ.12

Головними цілями регулювання міжнародної економічної діяльності є: забезпечення зовнішніх умов, які сприяють розвитку світової економіки; вирішення глобальних проблем; надання допомоги країнам, що розвиваються, тощо.

Регулювання міжнародної економічної діяльності суб’єктів міжнародного права здійснююється за допомогою міжнародних нормативно-правових актів, які мають обов’язковий або рекомендаційний характер.

Обов’язковий характер мають міжнародні договори (багатосторонні та двосторонні). СЛ.12

Багатосторонні договори мають найбільше значення для забезпечення сталого розвитку міжнародних економічних відносин.

Наприклад, ГАТТ – універсальний міжнародний договір у сфері торгівлі.

Особливу і велику категорію багатосторонніх договорів, які регулюють міжнародну економічну діяльність, складають установчі документи (статути тощо) міжурядових економічних та інших організацій:

Статут ООН (розділ IX «Міжнародне економічне і соціальне співробітництво» і розділ X «Економічна і соціальна рада»),

Угоди про створення СОТ, МВФ, МБРР тощо;

Угода 1991 р. і Статут 1993 р. Співдружності незалежних держав.

Особливе місце займають багатосторонні договори, конвенції та інші акти, присвячені міжнародно-правовому забезпеченню транскордонних приватноправових інтересів, як у сфері торговельного обороту (мають на меті уніфікацію для держав-учасників їх національного приватноправового регулювання і які входять до складу міжнародного торгового права), так і в частині захисту прав власності.

Рекомендаційний характер мають рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій та конференцій. Ці норми з точки зору міжнародного права не тільки рекомендують, а й забезпечують правомірність дій (бездіяльності) держави. Найбільша кількість рекомендацій з питань міжнародного економічного співробітництва та міжнародної економічної діяльності приймається органами ООН, а також організаціями, що входять до системи ООН (ЮНКТАД, ЮНІДО та ін.) СЛ.12

Рішення міждержавних економічних конференцій - заключні акти (особливий різновид багатосторонніх договорів) можуть мати і рекомендаційну, і обов'язкову юридичну силу

Майже всі міжнародні економічні організації приймають нормативно-правові акти, які регулюють міжнародну економічну діяльність. Відповідні норми мають локальний характер, тобто поширюються тільки на держав-членів цієї організації, а також на її органи та її посадових осіб (персонал).

Велике значення для розвитку світової економіки мають рішення, які приймають неформальні організації, неофіціальні форуми президентів, глав урядів окоремих країн світу. Багаторічна практика самітів «Великої вісімки» свідчить про те, що його учасники, незважаючи на вільну форму домовленостей, змушені дотримуватися прийнятих рішень та рекомендацій в силу розуміння впливу змін в політиці однієї країни на економіку інших країн.

Двосторонні договори, які пов’язані з міжнародною економічною діяльністю, поділяються на дві категорії: СЛ.13

1. двосторонні договори загального, рамкового політичного характеру (про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу), які поряд з основними політичними обов’язками сторін закріплюють обов’язки щодо розширення економічного співробітництва, сприяння торгівлі, інвестуванню, розвитку науково-технічних зв’язків;

2. двосторонні договори, які націлено на розвиток окремих напрямів міжнародної економічної діяльності:

• торговельні договори (головна ціль – закріплення виду торгово-економічного режиму у взаємних відносинах держав та їхніх фізичних і юридичних осіб (режим найбільшого сприяння, національний режим, преференційний, недискримінації, взаємної вигоди));

• договори щодо торговельно-економічного співробітництва, які визначають конкретні області і форми співпраці: будівництво та реконструкція промислових об'єктів; виробництво і постачання устаткування та інших товарів; купівля та продаж патентів і ліцензій; спільне підприємництво тощо. Для цілей сприяння та спостереження за реалізацією угод зазвичай створюються змішані комісії з представників сторін;

• договори щодо виробничого співробітництва, включаючи спеціалізацію і кооперування виробництва та коопераційні поставки;

• договори щодо міжнародних валютних розрахунків. У більшості віпадків здійснюється об'єднання торговельних та валютно-фінансових умов в угодах, що іменуються угодами або про товарооборот, або про товарооборот і платежі. Однак існують і спеціальні міжнародні платіжні догоди;

• договори щодо науково-технічного сприяння, що грунтуються на комерційних умовах і які включають, зокрема, передачу виробничого досвіду («ноу-хау»), прав використання (на основі ліцензій) винаходів, навчання кадрів тощо;

• клірингові угоди, які передбачають взаємне зарахування надходжень і витрат у зустрічних торговельних, економічних операціях, причому або без погашення сальдо у валюті (погашення поставками товарів і послуг), або з погашенням на певних умовах сальдо у вільно конвертованій валюті. Клірингові угоди використовуються зазвичай державами, які застосовують неконвертовану валюту;

• договори щодо кредітування. Перший тип договорів передбачає надання однією державою іншій ресурсів в грошовій, товарній, змішаній формах зі зустрічними забовязаннями погашення кредитів. Другий тип - цільовий умовний кредит передбачає закупівлю у держави-кредитора визначеного переліку товарів. Подібні кредити в багатьох випадках зв'язуються з наданням державі-кредитору торговельних пільг (митних, контингентних та ін.), прав контролю (допуск інспекторів, надання статистичної та іншої інформації тощо). Це відноситься і до фінансування держав міжнародними організаціями. Фінансування держав іноземними приватними банками здійснюється на базі приватноправових угод;

• договори щодо товарообігу (щодо взаємних поставок товарів), які дозволяють забезпечити контроль держави над торговельними потоками. У договорах визначаються взаємні контингенти (квоти) експортних та імпортних поставок товарів у фізичних вартісних показниках. Сторони приймають забов’язання або забезпечити відповідні поставки і закупівлі в рамках контингентів, або видавати експортні та імпортні ліцензії, якщо такі застосовуються, а також сприяти і не перешкоджати поставкам і закупівлям товарів, що контингентуються. Подібні договори вміщують такоже клірингові умови розрахунків;

• договори щодо стимулювання та захисту прав інвесторів. Викликані до життя вони були поєднанням інтересів як країн-експортерів капіталу, які потребували в договірному забезпеченні безпеки експортованих капіталів від всіляких «некомерційних» ризиків, так і країн-імпортерів, що зазнають потребу в залученні іноземного капіталу для інтенсифікації розвитку своєї економіки. Основою цих угод є захист іноземного капіталу від всіляких «некомерційних» ризиків (експропріацій, націоналізацій, народних хвилювань і т.п.), вільне повернення інвестиційного капіталу, а також вивезення виручки від його експлуатації, причому держава-імпортер приймає на себе суброгаційні зобов'язання відшкодування збитків по компенсації виплачених страховиками збитків інвесторів від «некомерційних» ризиків;

• договори щодо уникнення подвійного оподаткування. Поява їх збігається за часом з широкою практикою транскордонної ділової активності, коли зареєстрована юридична/фізична особа проживає в одній країні, а доходи від своєї ділової активності отримує в іншій країні/має в іншій країні нерухомість. Сенс відповідних угод полягає у визначенні країни (зазвичай на підставі постійного місцеперебування, реєстрації особи, місцезнаходження майна), де повинен сплачуватися податок;

• договори щодо умов постачання товарів (наприклад, Угода 1992 р. про Загальні умови поставок товарів між організаціями держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав).