1.3.1.4. Держава як міжнародний економічний агент сл.14

Держави володіють універсальною міжнародною правосуб'єктністю (правоздатністю): міжнародною та цивільно-правовою. Саме тому вони мають право безпосередньо брати участь у зовнішньоекономічній комерційної діяльності в так званих "діагональних" відносинах, тобто у цивільно-правових відносинах з іноземними фізичними або юридичними особами. У цьому випадку держави не будучі юридичними особами, мають право укладати угоди майнового характеру.

1.3.2. Міжнародна економічна діяльність фізичних та юридичних осіб сл.15

Головними суб’єктами міжнародної економічної діяльності є фізичні та юридичні особи, в тому числі підприємства, організації, установи різних форм власності та розмірів, різних галузей економіки.

Міжнародна економічна діяльність фізичних та юридичних осіб кожної країни світу здійснюється у відповідності до національної зовнішньо-економічної політики та підпадає під дію внутрішнього права держави. В зв’язку з тим, що ця діяльність:

1. передбачає формування відносин між фізичними та юридичними особами різних країн світу;

2. має місце на національній території та за її межами,

то найчастіше в економічній та юридичній літературі використовується термін «зовнішньоекономічна діяльність».

Регулювання міжнародної економічної діяльності фізичних та юридичних осіб здійснюється специализированными державними органами. В більшості країн світу центральну роль в управлінні та координації економічної діяльності за кордоном, завдання розвитку зовнішньоекономічної діяльності виконують галузеві міністерства.

1.4. Система національних рахунків сл.16

Система національних рахунків - СНР - (system of national account) - це сукупність міжнародно визнаних правил обліку економічної діяльності, що відображають всі основні макроекономічні зв'язки, включаючи взаємодію національної та міжнародної економіки.

СНР для переважної більшості країн світу є засобом для складання макроекономічної звітності, аналізі поточної економічної ситуації в країні і розробці прогнозів економічного розвитку.

Характеристики СНР:

СНР може застосовуватися для будь-якої країни сучасного світу незалежно від рівня її соціально-економічного розвитку;

СНР пов'язує різні типи економічної діяльності за певний проміжок часу;

СНР використовується на різних рівнях агрегування: на рівні інституційної одиниці (суб'єктів господарської діяльності), групи інституційних одиниць (галузей) або економіки в цілому;

СНР забезпечує міжнародну порівнянність економічної інформації, оскільки заснована на міжнародно узгоджених та визнаних правилах звітностіСЛ.16

СНРзаснована на моделі загальної рівноваги (МЗР). Вихідним пунктом МЗР є рівність обсягів пропозиції товарів і послуг, з одного боку, і попиту на них - з іншого.СЛ.17

Виробництво	=	Споживання
Виробництво всередині країни + Імпорт	=	[Попит (споживання домашніх господарств, підприємств, уряду) + Інвестиції (капіталовкладення)] + Експорт, або Абсорбція + Експорт
Врв/кр + Ім	=	С + Інв + Екс
ВВП + Ім	=	А + Екс

Національний дохід - НД - сукупний дохід в економіці, отриманий резидентами від використання факторів виробництва (праці, капіталу, робочої сили, технології).

НД = Процент на капітал + Рента на землю + Дохідробітників

НД = К_% + Р_Д + З_Р СЛ.18

Чистий внутрішній продукт - ЧВП - національний дохід, збільшений на суму непрямих податків.

ЧВП = НД+Непрямі податки(ПДВ, акциз,мито)

ЧВП = НД + Пн СЛ.18

Валовий внутрішній продукт - ВВП - ринкова вартість товарів та послуг, створених усередині географічних кордонів країни.

ВВП = ЧВП + Амортизація основного капіталу

ВВП = ЧВП + Ам

або, ураховуючи, що Вр_в/кр = ВВП(виробництво всередині країни є ВВП), то із моделі загальної рівноваги виходить:

ВВП = (С + Інв) + (Екс – Ім) = А + ТС ,

де А - абсорбція - витрати резидентів, включаючи уряд, на вітчизняні та іноземні товари і послуги

А = C + Інв,

ТС – торговельне сальдо– різниця вартісних обсягів експорту та імпорту.

ТC = Екс – Ім. СЛ.19

Валовий національний продукт - ВНП - ринкова вартість товарів та послуг, вироблених господарськими одиницями країни, незалежно від того, чи вироблені ці товари і послуги в географічних межах країни чи за її межами.

ВНП = ВВП + Чистий факторний дохід

ВНП = ВВП + Д_Ч.Ф

или

ВНП = (С + Інв) + (Екс – Ім)+ Д_Ч.Ф = А + ТС + Дч.ф СЛ.20

Чистий факторний дохід - ДЧ.Ф - доходи,які зароблені господарськими одиницями даної країни за межами її кордонів

Валовий національний наявний дохід - ВНД – ВНП, що використовується на накопичення і споживання тавключає чисті трнсфертиз-за кордону.

ВНД = ВНП + Чисті трансферти

ВНД = ВНП + Т_Ч

или

ВНД = (С + Інв) + (Екс – Ім)+ (Д_Ч.Ф + Т_Ч) = А + ТС + Д_Ф СЛ.20

Чисті трансферти - ТЧ – грошові переказиробітників-мігрантів, які вважаються резидентами даної країни.

Сальдо поточних операцій платіжного балансу- САВ - сума показників торговельного балансу, чистого факторного доходу і чистих трансфертів.

САВ = Екс – Ім + Д_Ч.Ф +Т_Ч = ТС + Д_Ч.Ф +Т_Ч СЛ.21

РЕЗЮМЕ:

1. Міжнародне економічне співробітництво - це система узгоджених дій суб'єктів світового господарства, спрямованих на зміцнення стабільності міжнародних економічних відносин, забезпечення сталого розвитку світової єкономікі, досягнення консенсусу між окремими суб'єктами світового господарства та вдосконалення правових механізмів взаємодії.

2. Міжнародне економічне співробітництво як сумісна діяльність передбачає рівність та незалежність партнерів; націленість на досягнення сумісно поставлених та узгоджених завдань економічного розвитку; формування комплексу організаційних, політичних і господарських зв'язків за участю держав, їх груп і міжнародних організацій, а також окремих господарюючих суб'єктів; дотримання національного суверенітету державних утворень та забезпечення взаємної економічної вигоди учасників.

3. Згідно з Декларацією щодо міжнародного економічного співробітництва ООН (1 травня 1990 р.) – головним міжнародним документом, який визначає засади міжнародного економічного співробітництва, міжнародне економічне співробітництво націлено на забезпечення справедливих і рівних можливостей для всіх народів і надання їм можливості повністю розвинути їх потенційні можливості (п.1); пожвавлення росту і розвитку в країнах, що розвиваються, спільний розгляд проблем крайньої бідності та голоду шляхом створення сприятливих міжнародних економічних умов (п.2); передбачає обов’язкове урахування в національній політиці зобов’язань усіх країн щодо міжнародного економічного співробітництва (п.4); націлено на «вирішення проблем міжнародної заборгованості, задоволення зростаючих потреб у фінансових коштах на цілі розвитку, створення відкритої і справедливої ​​системи торгівлі та сприяння диверсифікації і модернізації економіки країн, що розвиваються, ... потребує постійних узгоджених зусиль» (п.14) тощо.

4. Міжнародна економічна діяльність – це процес (сукупність) активних дій суб’єктів світового господарства, які націлено на забезпечення реалізації власних економічних інтересів та досягнення високого рівня економічної безпеки, накопичення матеріального багатства, задоволення потреб та вирішення існуючих проблем.

5. Суб'єктами міжнародної економічної діяльності виступають держави; міжнародні організації; фізичні та юридичні особи.

6. Міжнародна економічна діяльність охоплює два рівня відносин: 1) відносини між суб'єктами міжнарод­ного економічного права (державами та міжнародними організаціями), які передбачають виконання міждержавних економічних зобов'язань, міжурядових економічних угод, економічних забовязань міжнародних організацій; 2) відносини між: фізичними і юридичними особами різних дер­жав, включаючи і так звані діагональні відносини — між: державою і фізичними чи юридичними особами, що належать іноземній держа­ві.

7. Головним інструментом упорядкування певних відносин, які виникають, змінюються (або припиняються) у процесі міжнародної економічної діяльності між державами, їх угрупованнями, міжнародними організаціями, фізичними та юридичними особами, є норми міжнародного економічного права (для держав та міжнародних організацій) та національних (внутрішніх) правових систем окремих країн (для фізичних та юридичних осіб).

8. Міжнародна економічна діяльність суб’єктів світового господарства передбачає: цілевизначення; планування; здійснення дій; аналіз результатів; коригування.

9. Головними формами міжнародної економічної діяльності суб’єктів світового господарства є: торгівля товарами та послугами; інвестиційна діяльність; валютно-фінансова діяльність; науково-технічна діяльність; кооперація; трудова діяльність фізичних осіб за міжами країни постійного проживання.

10. Суб’єктами міжнародного права (в т.ч. міжнародного економічного права) є учасники міжнародних відносин, які володіють міжнародними правами й обов’язками та несуть в необхідних випадках міжнародно-правову відповідальність. Суб’єктами міжнародного права є держави (головна політико-юридична властивість – суверенітет) та міжнародні організації .

11. Міжнародна економічна діяльність держави повина здійснюватися у відповідності з такими принципами міжнародного співробітництва, як мирне співіснування; утримання у своїх міжнародних відносинах від погрози застосування сили; суверенна рівність держав; рівноправ'я і самовизначення народу; невтручання; сумлінне виконання міжнародних зобов'язань; взаємна вигода; розвиток міжнародних економічних і науково-технічних відносин між державами; юридична рівність; свобода вибору форми організації зовнішньо­економічних зв'язків; невід'ємний суверенітет держав над їх при­родними та іншими ресурсами, а також над їх економічною діяльністю тощо.

12. Головним практичним керівництвом держав в сфері міжнародних договорів є Конвенція про право міжнародних договорів (Вена, 23 травня 1969р.), яка встановлює особливості заключення та дії міжнародних договорів. Україна є учасником Конвенції про право міжнародних договорів.

13. Міжнародні економічні договори є основним інструментом здійснення міжнародної економічної діяльності держави. для укладенння міжнародного договору необхідно, щоб сторони були суб'єктами міжнародного права, тобто приватні особи не можуть бути сторонами міжнародного економічного договору, тому що за приватними особами не визнається статус прямих суб'єктів міжнародного права у необхідному ступені.

14. Згідно з законодавством України, міжнародні договори, які ратифіковані парламентом держави, є складовою національного законодавства (ст.9 Конституції України).

15. Заключення міжнародного договору та його виконання відноситься до повноважень суверенітету. В кон­ституції кожної держави вказуються особливості розподілу повноважень між різними державними органами. Тобто, якщо заключення договорів регулюється міжнародним правом, то процедурні особливості цього процесу та особливості виконання підпадають під внутрішнє право.

16. В Конституції України ст. 116 визначено, що «Кабінет Міністрів країни: 1) забезпечує … виконання Конституції і законів України»; ст.119 «Місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують: 2) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади».

17. Згідно з законом «Щодо міжнародних договорів України» міжнародні договори України укладаються Президентом України або за його дорученням - від імені України; Кабінетом Міністрів України або за його дорученням - від імені Уряду України; міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади, державними органами - від імені міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, державних органів. Від імені Уряду України укладаються міжнародні договори України з економічних, торговельних, науково-технічних, гуманітарних та інших питань, віднесених до відання Кабінету Міністрів України. Загальноекономічні (про економічне та науково-технічне співробітництво) договори, з загальних фінансових питань, з питань надання Україною позик і економічної допомоги іноземним державам та міжнародним організаціям, а також про одержання Україною від іноземних держав і міжнародних фінансових організацій позик, не передбачених Державним бюджетом України, підлягають ратифікації.

18. Міжнародні договори (багатосторонні та двосторонні) мають обов’язковий характер. Рекомендаційний характер мають рішення (рекомендації, постанови) міжнародних організацій та конференцій. Ці норми з точки зору міжнародного права не тільки рекомендують, а й забезпечують правомірність дій (бездіяльності) держави.

19. Двосторонні договори, які пов’язані з міжнародною економічною діяльністю, поділяються на дві категорії: а) двосторонні договори загального, рамкового політичного характеру (про дружбу, співробітництво і взаємну допомогу), які поряд з основними політичними обов’язками сторін закріплюють обов’язки щодо розширення економічного співробітництва, сприяння торгівлі, інвестуванню, розвитку науково-технічних зв’язків; б)двосторонні договори, які націлено на розвиток окремих напрямів міжнародної економічної діяльності.

20. Міжнародна економічна діяльність фізичних та юридичних осіб кожної країни світу здійснюється у відповідності до національної зовнішньо-економічної політики та підпадає під дію внутрішнього права держави. В зв’язку з тим, що ця діяльність передбачає формування відносин між фізичними та юридичними особами різних країн світу; має місце на національній території та за її межами, то найчастіше в економічній та юридичній літературі використовується термін «зовнішньоекономічна діяльність».