1.2. Форми міжнародної економічної діяльності сл.7

Головними формами міжнародної економічної діяльності суб’єктів світового господарства є: СЛ.7

• торгівля товарами та послугами;

• інвестиційна діяльність;

• валютно-фінансова діяльність;

• науково-технічна діяльність;

• кооперація;

• трудова діяльність фізичних осіб за міжами країни постійного проживання.

1.3. Регулювання міжнародної економічної діяльності сл.8

Як вже зазначалося, міжнародна економічна діяльність здійснюється:

1. державами та міжнародними організаціями (суб’єктами міжнародного права);

2. фізичними і юридичними особами різних дер­жав світу (суб’єктами внутрішнього права держав).

Регулювання міжнародної економічної діяльності держав та міжнародних організацій здійснюється згідно з нормами міжнародного права.

Регулювання міжнародної економічної діяльності фізичних та юридичних осіб здійснюється згідно з нормами національного законодавства.

1.3.1. Міжнародна економічна діяльність суб’єктів міжнародного права та особливості її регулювання сл.9

Суб’єктами міжнародного права (в т.ч. міжнародного економічного права) є учасники міжнародних відносин, які володіють міжнародними правами й обов’язками та несуть в необхідних випадках міжнародно-правову відповідальність.

До суб’єктів міжнародного права відносять:

держави (головна політико-юридична властивість – суверенітет);

міжнародні організації (міжнародно-правовий статус базується не на суверенітеті, а на угоді суверенних держав. Основу і передумову їх правосуб’єктності складають міжнародні угоди. Міжнародна організація може вступати лише в ті правовідносини, що визначаються її функціями і відповідають установчому акту організації. Міжнародні організації мають право укладати міжнародні угоди, але вони обмежені у виборі засобів примусу і засобів вирішення спорів. Юридична правоздатність міжнародних організацій закріплена в їхніх Статутах, а також у Конвенції про привілеї та імунітети спеціалізованих установ 1947р., а також у двосторонніх угодах організацій із країною перебування).

Держави по-різному визнають своє підпорядкування міжнародному праву. Найбільш розповсюдженим є визнання міжнародного права у конституціях:

Конституція Французької Республіки 1958 р.: преамбула, «Французька Республіка, вірна своїм традиціям, дотримується норм міжнародного публічного права»;

Конституція Італійської Республіки 1947 р.: Ст. 10. «Правопорядок Італії відповідає загальновизнаним нормам міжнародного права».

Основний закон Федеративної Республіки Німеччини 1949 р.: Ст. 25. «Загальні норми міжнародного права є невід'ємною частиною федерального права. Вони володіють верховенством над законами і є безпосереднім джерелом прав і обов'язків для населення федеральної федеральної території ».

Конституція Нідерландів 1956 р.: Ст. 63. «У разі, коли того зажадає розвиток міжнародного правопорядку, допускається відступ від положень Конституції на підставі відповідної угоди» (це положення збережено в Конституції 1983 р.) /3/.

Конституція РФ 1993 р.: Ст.15. "Загальновизнані принципи і норми міжнародного права і міжнародні договори Російської Федерації є складовою частиною її правової системи. Якщо міжнародним договором Російської Федерації встановлені інші правила, ніж передбачені законом, то застосовуються правила міжнародного договору".

Конституція України 1996 р.: Ст. 18. «Зовнішньополітична діяльність України спрямована на забезпечення її національніх інтересів і безпеки шляхом підтримання мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства за загальновизнаними принципами і нормами міжнародного права».