6.3. Основні форми і види кредиту.

Інтернаціоналізація виробництва та обміну, поява нових форм світогосподарських зв'язків є об'єктивною основою розвитку різноманітних форм міжнародного кредиту [1].

Форми міжнародного кредиту можна класифікувати за декількома головними ознакам, що характеризують окремі сторони кредитних відносин.

Форми міжнародного кредиту:

1. За джерелом розрізняють внутрішнє, іноземне, змішане кредитування й фінансування зовнішньої торгівлі. Всі зазначені форми міжнародного кредиту тісно взаємозвязані та обслуговують усі стадії руху товару від експортера до імпортера, включаючи заготовку або виробництво експортного товару, перебування його в шляху та на складі, у т.ч. за кордоном, а також використання товару імпортером у процесі виробництва та споживання. Чим ближче товар до реалізації, тим сприятливіші для боржника умови міжнародного кредиту.

2. За призначенням залежно від того, яка зовнішньоекономічна угода покривається за рахунок позикових коштів, різняться:

а) комерційні кредити, безпосередньо пов'язані із зовнішньою торгівлею товарами та послугами;

б) фінансові кредити, використовувані на будь-які інші цілі, включаючи прямі капіталовкладення, будівництво інвестиційних об'єктів, придбання цінних паперів, погашення зовнішньої заборгованості, валютну інтервенцію;

в) "проміжні" кредити, призначені для обслуговування змішаних форм вивозу капіталів, товарів і послуг (наприклад, у вигляді виконання підрядних робіт — інжинірінг).

3. За видами:

а) товарні кредити – ті, що надаються експортерами імпортерам;

б) валютні кредити – ті, що видаються банками в грошовій формі.

Оскільки основне призначення міжнародного кредиту — це кредитування зовнішньої торгівлі, то найбільш поширеною його формою є товарні кредити.

Кредитування зовнішньої торгівлі включає, перш за все, кредитування експорту, рідше - кредитування імпорту.

Кредитування експорту проводиться у формі:

купівельних авансів, видаваних експортерами тієї або іншої країни іноземним виробникам або експортерам. Так, американські й англійські машинобудівні фірми нерідко одержують аванси від іноземних замовників у розмірі 1/3 вартості замовлення. Значення купівельних авансів полягає в тому, що, по-перше, (і це головне) вони служать формою забезпечення зобов'язань іноземних замовників, а по-друге, являють собою збільшення капіталу експортера;

банківського кредитування експорту, яке виступає як:

а) видача кредитів під товари в країні експортера. Цей кредит дає експортерам можливість продовжувати операції по заготовці та нагромадженню товарів, призначених на експорт, не чекаючи реалізації раніше заготовлених товарів;

б) надання позичок під товари, що перебувають у дорозі (під забезпечення транспортних документів: коносамента, залізничної накладної та ін.);

в) видача кредиту під товари або товарні документи в країні імпортера. Економічне значення цих позичок полягає в прискоренні кругообігу капіталу експортера, тобто в перетворенні його частини з товарного в грошовий;

г) бланкові кредити, не забезпечені товарами, які одержують підприємства-експортери від банків, що мають із ними ділові тривалі зв'язки або приймають участь у капіталі.

Кредитування імпорту також виступає у формі комерційного та банківського кредиту.

Комерційні, або фірмові, кредити підрозділяються на:

кредит по відкритому рахунку, який надаюєься на основі угоди, по якій експортер записує на рахунок імпортера в якості його боргу вартість проданих і відвантажених товарів, а імпортер зобов'язується погасити кредит у встановлений строк. Цей вид кредиту застосовується при регулярних поставках товарів з періодичним погашенням заборгованості (у середині або кінці місяця). У цьому випадку банки виконують функцію чисто технічних посередників у розрахунках торговельних контрагентів;

вексельний кредит, суть якого полягає в тому, що експортер, укладаючи угоду про продаж товару в кредит, виставляє трату (перекладний вексель) на імпортера. Останній же, одержавши товарні документи, акцептує трату, тобто бере на себе зобов'язання оплатити вексель у зазначений строк. У багатьох (у першу чергу — в англосаксонських) країнах часто застосовується фінансування фірмових кредитів за допомогою акредитивної форми розрахунків. У цьому випадку банки імпортера та експортера укладають угоду, на підставі якого відкривають акредитив експортерові проти наданих їм документів про відвантаження товарів.

Банківські кредити по імпорту підрозділяються на:

кредит, видаваний при акцепті або згоді банку імпортера на оплату трати експортера. При цьому перед настанням строку платежу імпортер вносить у банк суму боргу, а банк у строк погашає його зобов'язання перед експортером. Акцептні кредити надаються великими банками не тільки своїм, але й іноземним експортерам. Так, до першої світової війни, коли основним міжнародним фінансовим центром був Лондон, найбільші Лондонські банки обслуговували зовнішню торгівлю не тільки Англії, але й інших країн. Після другої світової війни одержали розвиток у величезних розмірах акцептні операції американських банків;

акцептно-рамбурсний кредит, тобто акцепт векселя банком за умови одержання гарантії по ньому з боку іноземного банку, що обслуговує імпортера. У цьому випадку імпортер до закінчення терміну тратти повинен внести необхідну суму у свій банк, який переводить (рамбурсує) її іноземному банку, що акцептував трату. Після цього останній оплачує її експортерові у встановлений строк.

Останнім часом широке поширення одержало відкриття банками так званих кредитних ліній для своїх іноземних позичальників на оплату зовнішньоторговельних операцій. Крім того, в 70-ті рр. з'явилися нові форми кредитно-фінансового стимулювання експорту. Це, по-перше, різновид кредитної лінії, яка звичайно застосовується в кредитних операціях євро-валютного ринку. Мається на увазі так звана поновлювана або ролловерна кредитна лінія. По-друге, розширення та удосконалювання прямого банківського кредитування призвело до виникнення такої нової форми, як фінансування зовнішньоторговельних операцій на основі факторингу. Факторингова компанія є спеціалізованою та багатогранною фінансовою установою, що надає експортерові, що продав товар на умовах кредиту, ряд різноманітних послуг. Вона бере перед експортером зобов'язання по стягненню заборгованості, обліку експортних трат, контролю та ін. Приймаючи на себе вимоги свого клієнта до його боржників, фірма зобов'язується або вручити гроші клієнтові в міру стягнення їх з боржників, або виплатити йому готівкою при укладанні угоди. Отже, стягуючи борги з покупця та приймаючина себе ризик по кредиту, фактор-компанія одночасно виконує функції експортного відділу промислової фірми, комерційного банку та страхової компанії. Вартість факторингу дорожче, ніж звичайної банківської позички. У відсотковому відношенні до розміру фактично виданих фактор-компанією позикових коштів вона може досягати 20 %. Слід ураховувати, що в його вартість входять не тільки оплата одержуваного кредиту, але й ціна інших послуг. Таким чином, факторинг розширює можливості експортерів по наданню короткострокових фірмових кредитів. По-третє, проводяться угоди на ринку форфейтинга, які є джерелом коштів для середньострокового комерційного кредитування. Операції по форфейтингу розвилися на базі так званого безобігового фінансування, що з'явився наприкінці 50-х рр. у Західній Європі. У США цей ринок менш розвинений і відомий як "рефінансування векселів". Сутність даної операції полягає в передачі експортером прав на вимоги, виставлені на імпортера, банку-форфейтору, який може тримати їх у себе або продати на міжнародному ринку. В обмін на придбані цінні папери банк виплачує експортерові еквівалент їх вартості готівкою, за винятком фіксованої облікової ставки, премії (forfeit), що стягується банком за прийняття на себе ризику несплати зобов'язань, і разового збору за зобов'язання купити векселі експортера.

Техніка та фінансові інструменти, що використовуються в операціях по форфейтингу, аналогічні тим, що застосовуються при традиційному обліку торговельних векселів банками. Відмінність полягає в тому, що векселедавець, тобто експортер, не несе при форфейтингу ніяких ризиків, у той час, як при звичайному обліку відповідальність за несплату векселя боржником згідно з вексельним законодавством багатьох країн зберігається за ним у будь-якому випадку. Угоди по форфейтингу дозволили експортерам значно пролонгувати строки кредитування покупця на умовах вексельного кредиту, довівши їх до 5 років (іноді до 8-ми та більше), оскільки прийняття на себе ризику солідним банком-форфейтором підвищує зацікавленість інвесторів у тривалому розміщенні своїх коштів.