Кодування короткострокових рейтингів провідних рейтингових агентств [17]

Агентство	Символьне кодування (у порядку спадання рейтингу)
Moody’s Investors Service	Prime-1, Prime-2, Prime-3, Not Prime
Standard & Poor’s	А-1+, А-1, А-2, А-3, В, З, D
Fitch IBCA	F1, F2, F3, B, C, D
Duff & Phelps	D-1+, D-1, D-1-, D-2, D-3, D-4, D-5
Thomson Bank Watch	А-1, А-2, А-3, В, З, D

У практиці агентства Moody’s Investors Service емітенти, яким присвоюють рейтинг Prime-1 (їх називають захищеними інститутами), мають найкращу здатність здійснювати виплати за короткостроковими борговими зобов'язаннями; Prime-2 – стійку здатність здійснення виплат; Prime-3 – прийнятну. Якщо емітент не відповідає вимогам Prime-1 – Prime-3, те йому присвоюють рейтинг Not Prime [17].

На сьогодні існують два базові підходи до присвоєння кредитних рейтингів банкам – за величиною чистого капіталу та на основі коефіцієнтного аналізу.

Чистий капітал розраховується як різниця між експертною оцінкою вартості активів банку та балансовою вартістю його зобов'язань. Вважається, що банк є некредитоспроможним, якщо його чистий капітал має від’ємне значення. Суттєвим недоліком даного підходу є залежність від якості оцінки вартості активів банку експертами.

Інший підхід передбачає розрахунок синтетичного індексу кредитного рейтингу банку на основі узагальнення системи коефіцієнтів його фінансового стану з урахуванням рівня їх вагомості [17].

Даний індекс може визначатися на підставі використання фактичних значень фінансових коефіцієнтів, або їх стандартизованих значень, або інтерпретації значень коефіцієнтів у бальну оцінку. При цьому трансформація фактичних значень в бали, як правило, здійснюється на основі медіанного (середньогалузевого) критерію: мінімальний та максимальний бал призначаються відповідно мінімальному та максимальному значенню показника серед масиву даних за галуззю, бальна оцінка встановлюється пропорційно місцю фактичного значення коефіцієнта в зазначеному діапазоні.

Побудова синтетичного індексу кредитного рейтингу може також передбачати попереднє групування фінансових коефіцієнтів за напрямами оцінювання фінансового стану і врахування значущості кожної з цих груп у формуванні рейтингу [17].

Значимість тих чи інших фінансових коефіцієнтів та їх груп встановлюється експертним шляхом.

Для розрахунку ймовірності втрати банком ліквідності вхідними даними є фінансова звітність за певний проміжок часу (в основному форми № 1 і № 2). Для розрахунку необхідно використовувати не менше 12 балансів (чим їх більше, тим точнішою буде оцінка). На їх основі спочатку визначаються позиції ліквідності, балансової вартості та тенденції змін зобов’язань банку. Потім прогнозуються обсяги зобов’язань банку в майбутньому і ймовірність виконання чи невиконання банком своїх зобов’язань [17].

Позичальники та кредитори: офіційні інвестори (центральні банки, державні установи, міжнародні організації), приватні фірми, банки, страхові компанії, пенсійні фонди, ТНК.

Японія, станом на кінець 2011 року, володіла чистими іноземними активами на 253 трлн. ієн (3,19 трлн. доларів), зберігаючи статус найбільшого світового кредитора вже 21 рік поспіль, згідно з даними міністерства фінансів країни.

Нетто-інвестиції Токіо в суверенні боргові зобов'язання інших країн і інші іноземні активи збільшилися (в 2010 році ця сума становила 251 трлн ієн), досягнула другого за величиною значенням в історії країни. Про це пише The Wall Street Journal, передає Інтерфакс-Україна.

У цілому, обсяг інвестицій з Японії в інші країни за минулий рік збільшився на 3,3%, склавши 582 трлн ієн. Причому ієна в 2011 році виросла на 4,8% до долара, що знизило вартість інвестицій.

Нові дані щодо вкладень можуть знизити настрої у відношенні Китаю - вважається, що в близькім майбутньому країна може обігнати Японію по світових інвестиціях, зайнявши перше місце по цьому показникові. Зараз китайські іноземні активи оцінюються в 192,5 трлн ієн.

Закордонні активи, що належать Японії, склали в чистому виді 54% ВВП. По співвідношенню вартості інвестицій до ВВП, Японію обігнали тільки Гонконг (288% ВВП) і Швейцарія (157% ВВП) [21].

За обсягом зовнішнього державного боргу безумовним лідером були, є й ще багато десятиліть будуть Сполучені Штати – до кінця 2011 р. у них був показник 15,033 трлн. дол. На другому місці йде Великобританія (9,836 трлн.), на третьому – Франція (5,633 трлн.), яка трохи обігнала Німеччину (5,624 трлн.). У ТОП-10 по зовнішній заборгованості увійшли також Японія, Італія, Нідерланди, Іспанія, Ірландія та Бельгія.

Однак цікавіше інший рейтинг, що показує співвідношення зовнішнього державного боргу до ВВП країни. З ТОП-10 за цим показником на першому місці тут Ірландія – 1081 %. (борг більше ВВП в 11 разів), на другому місці – Великобританія (407 %), на третьому – Нідерланди (316 %). У США цей показник становить 100 %, Японії – 46 %, Росії – усього 28 %.

Однак у Японії не все так добре. Якщо врахувати не тільки зовнішні, але й внутрішні держборги, то Країна сонця, що сходить, перебуває на другому місці (після США) з показником 13,486 трлн. дол., а це 229,8 %. – найбільший відносний показник у ТОП-10. Слідом за Японією по співвідношенню «державні борги/ВВП» розташувалися Греція (161 %) і Італія (120%).

Лідирує Японія й за обсягом державних боргів на душу населення – 105,5 тис. дол. Слідом за нею йдуть Ірландія (майже 50 тис. дол.) і США (49,8 тис. дол.) [22].

Географічна структура СРПК відображає рух капіталу між країнами, групами країн, регіонами світу переважно через міжнародні фінансові центри.

Міжнародний фінансовий центр – центр міжнародного ринку позикових капіталів. Для таких центрів хараткерна висока концентрація банків та інших фінансово-кредитних інститутів, ліберальний податковий та валютний режим для фінансово кредитних операцій, потужні системи компютеризованого звязку [5].

Для перетворення міста на фінансовий центр необхідно створення спеціальних умов. Так, сьогодні у країнах створюються та використовуються наступні умови та стимулюючі заходи:

– забезпечення макроекономічної стабільності та створення комфортних умов для розвитку приватного бізнесу (Лондон, Нью-Йорк, Чикаго, Сінгапур);

– створення єдиного регулятора в сфері фінансових ринків (Лондон, Франкфурт, Гонконг, Сінгапур, Дубай);

– створення фондової біржі (або декількох) з виділенням у ній спеціалізованої секції для малих компаній (Лондон, Нью-Йорк, Франкфурт, Чикаго, Гонконг, Сінгапур, Дубай, Мумбай);

– створення ефективної електронної інфраструктури (Токіо, Франкфурт, Гонконг, Дубай, Мумбай);

– створення умов для проведення IPO (Лондон, Нью-Йорк, Гонконг, Дубай);

– забезпечення прозорості фінансової інформації, що розкривається, та встановлення контролю над дотриманням прав інвесторів (Лондон, Нью-Йорк, Чикаго, Цюріх, Женева, Дубай, Мумбай);

– забезпечення лібералізації руху капіталу (Лондон, Токіо, Абу-Даби);

– створення сприятливого податкового режиму (Гонконг, Абу-Даби, Сінгапур, Цюріх, Женева, Франкфурт);

– скасування вимог по створенню мінімальних резервів (Дубай, Абу-Дабі, Франкфурт – відносно здійснення угод РЕПО²);

– орієнтованість державної політики на стимулювання банківського сектору (Токіо, Франкфурт, Цюріх, Женева);

– створення ефективної системи страхування (Цюріх, Женева);

– стимулювання торгівлі деривативами й розвитку інноваційних продуктів (Чикаго, Франкфурт, Мумбай – у частині розвитку ринку деривативів на акції);

– створення сприятливих умов для залучення висококваліфікованого персоналу у фінансовий сектор, у тому числі за рахунок лояльного міграційного законодавства (Лондон, Нью-Йорк, Сінгапур, Абу-Даби);

– присвоєння статусу вільної економічної зони (Гонконг, Дубай);

– відсутність протекціонізму відносно національних учасників фінансового ринку (Лондон, Нью-Йорк, Чикаго);

– підвищення якості та безпеки життя (Токіо, Цюріх, Женева, Дубай) [4].

Станом на 2012 рік існує кілька видів класифікації міст за ступенем участі у світовому фінансовому секторі. Одну з перших класифікацій запропонував американський економіст Джон Фридман ще в 80-х роках ХХ в., побудувавши ієрархію світових центрів у такий спосіб (Pain, 2005):

– фінансові центри вищого ешелону: Лондон, Нью-Йорк, Токіо;

– багатонаціональні фінансові центри: Майамі, Лос-Анджелес, Франкфурт, Амстердам, Сінгапур;

– важливі національні центри: Париж, Цюріх, Мадрид, Мехіко, Сан-Паулу, Сеул, Сідней [4].

Існують і інші класифікації. Наприклад, у 1999 р. Робоча група по вивченню процесів глобалізації та світових центрів (Globalization and World Cities Study Group) разом з Університетом Лафборо (Англія) запропонувала наступну класифікацію міст – світових центрів за ступенем їх важливості на основі 12-бальної шкали (Yeandle, Mainelli, Berendt, 2005):

1) категорії Alpha: 12 балів – Лондон, Нью-Йорк, Париж, Токіо;

10 балів – Чикаго, Франкфурт, Гонконг, Лос-Анджелес, Милан, Сінгапур;

2) категорії Beta: 9 балів – Сан-Франциско, Сідней, Торонто, Цюріх;

8 балів – Брюссель, Мадрид, МехікокСіті, Сан-Паулу;

7 балів – Москва, Сеул;

3) категорії Gamma: 6 балів – Амстердам, Бостон, Каракас, Даллас, Дюссельдорф, Женева, Х'юстон, Джакарта, Йоганнесбург, Мельбурн, Осака, Прага, Сантьяго, Тайбэй, Вашингтон;

5 балів – Банкок, Пекін, Монреаль, Рим, Стокгольм, Варшава;

4 бала – Атланта, Барселона, Берлін, Буенос-Айрес, Будапешт, Копенгаген, Гамбург, Стамбул, Куала-Лумпур, Вабила, Майамі, Миннеаполис, Мюнхен, Шанхай.

В 2007 р. компанія Mastercard ранжувала 50 найбільш розвинених фінансових центрів світу, прийнявши до увагу рівень регулювання, обсяг фінансових потоків, обсяг угод (у тому числі на фондовому ринку), рівень професіоналізму трудових ресурсів, можливість розвитку бізнесу: Лондон, Нью-Йорк, Токіо, Чикаго, Гонконг, Сінгапур, Франкфурт, Париж, Сеул, Лос-Анджелес та ін.

Сьогодні найбільш репрезентативним та визнаним є рейтинг консалтингової компанія Z/Yen Group Ltd, яка класифікує фінансові центри за рівнем їх конкурентоспроможності за трьома параметрами [3]:

Звязаність – рівень відомості центру у світі, ступінь звязоності центру з іншими фінансовими центрами

Рівень диверсифікації

Рівень спеціалізації

З урахуванням цих критеріїв Z/Yen Group Ltd виділяє 4 великі групи фінансових центрів:

• глобальний фінансовий центр – являє собою значну концентрацію фінансових інститутів, що виступають як сполучні ланки між учасниками фінансової сфери світового, національного та регіонального рівня;

• міжнародний фінансовий центр – здійснює координацію діяльності учасників фінансового сектору при укладанні міжнародних угод у певній частині світу;

• національний фінансовий центр – проводить торговельні операції, у тому числі міжнародні, в обсязі, порівнянному із сукупними фінансовими показниками країни, де розташований фінансовий центр;

• спеціалізований фінансовий центр – є визнаним світовим лідером у певній сфері фінансового ринку: банківській сфері, страхуванні і т.д.

Згідно з результатми дослідження, проведеного в 2012 р., сьогодні до 20 найбільш конкурентоспроможних фінансових центрів належати: Лондон, Нью-Йорк,Гонконг, Сінгапур, Токіо, Цюріх, Чикаго, Шанхай, Сеул, Торонто, Бостон, Сан-Франциско, Франкфурт, Женева, Вашинтон, Сідней, Ванкувер, Монреаль, Мюнхен, Мельборн [2].

Результати аналізу діяльності фінансових центрів, проведеного в 2012 році, та їх градація подані в таблиці 1.