констпекты лекций / 3109_20Upravl_nnya_20malim_20b_znesom

41

Ставки єдиного податку для платників четвертої групи встановлюються у подвійному розмірі ставок до:

1)суми перевищення обсягу допустимого Податковим Кодексом доходу;

2)доходу, отриманого при застосуванні іншого способу розрахунків, ніж готівковий та/або безготівковий;

3)до доходу, отриманого від здійснення видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування.

У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп кількох видів господарської діяльності застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для таких видів господарської діяльності.

У разі здійснення платниками єдиного податку першої і другої груп господарської діяльності на територіях більш як однієї сільської, селищної або міської ради застосовується максимальний розмір ставки єдиного податку, встановлений для відповідної групи таких платників єдиного податку.

Платники єдиного податку звільняються від обов'язку нарахування, сплати та подання податкової звітності з таких податків і зборів:

1)податку на прибуток підприємств;

2)податку на доходи фізичних осіб у частині доходів (об'єкта оподаткування), що отримані в результаті господарської діяльності фізичної особи та оподатковані єдиним податком;

3)податку на додану вартість з операцій з постачання товарів, робіт та послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, крім податку на додану вартість, що сплачується фізичними особами та юридичними особами, які обрали ставку єдиного податку у розмірі 3% або 7 %;

4)земельного податку, крім земельного податку за земельні ділянки, що не використовуються ними для провадження господарської діяльності;

5)збору за провадження деяких видів підприємницької діяльності;

6)збору на розвиток виноградарства, садівництва і хмелярства.

Нарахування, сплата та подання звітності з податків і зборів інших, ніж зазначені вище, здійснюються платниками єдиного податку в порядку та розмірах, встановлених Податковим Кодексом України.

Для обрання або переходу на спрощену систему оподаткування суб'єкт господарювання подає до органу державної податкової служби заяву.

Зареєстровані в установленому порядку фізичні особи - підприємці, які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для першої або другої групи, вважаються платниками єдиного податку з першого числа місяця, наступного за місяцем, у якому виписано свідоцтво платника єдиного податку.

Зареєстровані в установленому законом порядку суб'єкти господарювання (новостворені), які до закінчення місяця, в якому відбулася державна реєстрація, подали заяву щодо обрання спрощеної системи оподаткування та ставки єдиного податку, встановленої для третьої або четвертої групи, вважаються платниками єдиного податку з дня їх державної реєстрації.

Суб'єкт господарювання, який є платником інших податків і зборів відповідно до

42

норм Кодексу, може прийняти рішення про перехід на спрощену систему оподаткування один раз протягом календарного року шляхом подання заяви до органу державної податкової служби не пізніше ніж за 15 календарних днів до початку наступного календарного кварталу.

Свідоцтво платника єдиного податку видається безстроково виключно суб'єкту господарювання або уповноваженій ним особі та не може передаватися для провадження господарської діяльності іншим особам.

Платникам єдиного податку першої і другої груп, які провадять кілька видів господарської діяльності, на які встановлено різні ставки єдиного податку, видається одне свідоцтво платника єдиного податку.

Свідоцтво платника єдиного податку видається органом державної податкової служби безоплатно протягом 10 календарних днів з дня подання суб'єктом господарювання заяви.

Оригінал свідоцтва платника податку зберігається у платника податку та пред'являється працівникам контролюючих органів, яким надано відповідні функціональні повноваження на проведення перевірки. Копія свідоцтва платника податку повинна розміщуватися на робочому місці найманого працівника.

Підсумки теми

1.Аналіз сучасної теорії і практики оподаткування свідчить про те, що спрощена система оподаткування, обліку та звітності суб’єктів малого підприємництва є одним з найефективніших засобів розвитку бізнесового сектору.

2.Спрощена система оподаткування є своєрідним проявом демократизації суспільства. За її наявності суб'єкти підприємницької діяльності - платники податків - отримують можливість самостійного вибору податкових умов господарювання, тобто мають змогу активно впливати на цей фактор зовнішнього середовища, що суттєво збільшує ступінь їх свободи в прийнятті господарських рішень.

4.Законодавчу основу спрощеної системи оподаткування складає глава 1 розділу XIV Податкового Кодексу України.

Питання для самоперевірки

1.Які переваги та недоліки має єдиний податок?

2.Чому сфера малого бізнесу потребує спрощеної системи оподаткування?

3.За яких умов суб'єкт малого підприємництва - юридична особа може перейти на сплату єдиного податку?

4.За яких умов суб'єкт малого підприємництва - фізична особа може перейти на сплату єдиного податку?

43

ТЕМА 5. ДОКУМЕНТАЛЬНЕ ОФОРМЛЕННЯ ПРИМІЩЕННЯ

Література:

1.Житловий Кодекс України від 30.06.1983р. № 5464- X.

2.Цивільний Кодекс України від 16.01.2003 р. № 435-IV.

3.Закон України від 04.07.1991р. «Про приватизацію житлового фонду в України».

4.Закон України «Про житлово-комунальні послуги» від 24.06.2004р. № 1875-IV.

Для ведення будь-якого бізнесу, будь то торгівля або послуги, необхідне приміщення. Рано чи пізно всі фірми стикаються з необхідністю придбання відповідної їх виду діяльності нерухомості. На сьогоднішній день в Україні майже в кожній новобудові на першому та другому поверхах передбачені площі під офіси, магазини і ін. Але, по-перше, не кожен має нагоду починати бізнес з придбання готового робочого приміщення, та і вартість

оренди досить висока, а по-друге, таких приміщень поки явно недостатньо.

Сьогодні існує дефіцит недорогих приміщень для фірм-початківців, або невеликих філіалів крупних компаній, тому багато хто пробує використовувати під свої комерційні цілі житлову нерухомість. Достатньо поширеної є практика розміщення офісів та ін. в перепланованих квартирах, що підтверджується кількістю салонів краси, банківських відділень та інших нежилих об'єктів, розташованих на перших поверхах житлових будинків. Це дає шанс непогано запрацювати власникам житла. Здавати квартири на нижніх поверхах під офіс набагато вигідніше, ніж під житло. Квартира-офіс приносить своєму власнику в півтора-два рази більше доходу, ніж житлоплоща, використовувана за прямим призначенням. Чим менше площа квартири, тим швидше знайдуться орендарі. Такі офіси є непоганою альтернативою для фірм-початківців, або компаній, які не готові платити великі гроші. Особливо цікаві квартири, які знаходяться на перших поверхах з можливістю окремого входу, в гарних районах міста або в безпосередній близькості від метро.

Ухвалюючи рішення про переведення жилого приміщення до нежилого приміщення, фахівці радять уважно порівняти витрати та потенційний дохід. Навіть на папері ця процедура не здається простою та швидкою справою. Звичайно, орендні ставки комерційних приміщень набагато вищі, ніж житла та поступово ростуть, рівно як і вартість. Проте, важливо зважити всі "за та проти". Процедура зміни цільового призначення квартири платна та для цього необхідно виділити серйозну суму. Для того, щоб зробити із квартири офіс, доведеться згаяти багато часу та немало грошей. Власник повинен заплатити обов'язкові пайові внески на розвиток соціальної інфраструктури району та міста. Величина внесків залежить від адміністративного району, площі квартири, цільового призначення та розраховується за складними формулами індивідуально для кожного об'єкту. До того ж доведеться зібрати підписи жителів будинку для отримання дозволу на окремий вхід. Це теж може вилитися в круглу суму. Але, ніякі гроші не допоможуть, коли приміщення знаходиться в аварійному будинку або будівлі, що є пам'ятником архітектури.

Слід чітко розуміти, яка саме нерухомість входить до складу житлового фонду. Це житлові будинки і комплекси (частини будинків), якими володіють особи на праві приватної власності; приміщення, що належать житловому фонду товариств: кооперативним, профспілковим та іншим організаціям; дома житлово-будівельних кооперативів.

44

На сьогоднішній день можливість переведення житлових приміщень в нежилі передбачена статтями 7 і 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до Закону власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд.

Переведення приміщення з житлового в нежиле можливий, при виконанні наступних

умов:

1.Приміщення знаходиться на першому поверсі (цокольний поверх, підвал або напівпідвал) або під ним розташовано нежиле приміщення (Переведення з житлового до нежилого фонду квартири, розташованої вище за перший поверх можливе за умови, що приміщення, які знаходяться нижче, вже переведені до нежилого фонду);

2.Необхідно щоб житло, що переводиться, не було обтяжене правами яких-небудь

осіб;

3.Переведення квартир до нежилого фонду з облаштуванням під офіс можливе тільки

втому випадку, якщо в квартирі ніхто не зареєстрований;

4.Приміщення, що переводиться, не повинне бути частиною житлового приміщення або використовуватися власником даного приміщення або іншим громадянином як місце постійного мешкання;

5.Необхідно, щоб будинок в якому розташовано приміщення призначене для переведення до нежилого фонду, не знаходився в планах капітального ремонту та реконструкції, не був визнаний аварійним та не підлягав зносу;

6.Існує можливість організації окремого входу.

Переведення для потреб промислового характеру не допускається.

Основними законами, що регламентують порядок переведення приміщень (будинків)

зжитлового до нежилого фонду є:

-Конституція України;

-Житловий кодекс України;

-Закон України «Про приватизацію державного житлового фонду»;

-Закон України «Про основи містобудування»

-Закон України «Про забезпечення санітарного та епідеміологічного благополуччя населення».

Питання, пов'язані з переведення житлових будинків до нежилого фонду, спочатку розглядаються міжвідомчою комісією адміністративного району, а далі безпосередньо на міській міжвідомчій комісії з використання житлового фонду (Головне управління містобудування, архітектури і дизайну міського середовища міської державної адміністрації міста, в якому знаходиться приміщення).

Всю процедуру переведення квартири до нежилого фонду можна поділити на 2 етапи:

I етап.

Звертання до Управління житлового господарства району, в якому знаходиться квартира з комплектом документів, а саме:

1) Згода мешканців;

2) Заява;

3) Пояснювальна записка ;

4) Документи, які встановлюють права на квартиру;

5) Документи БТІ:

45

-поверховий план,

-експлікація,

-виписка з технічного паспорту,

-довідка про технічний стан;

6)Технічний висновок;

7)Паспорт та ідентифікаційний код власника квартири;

8)Форма 3, про відсутність зареєстрованих мешканців в даній квартирі;

9)Довідка про відсутність об'єднання власників квартир в даному будинку (якщо об'єднання існує, то лист про те, що об'єднання не заперечує);

10)Висновок про можливість облаштування окремого входу - у разі потреби облаштування окремого входу — розробка відповідного проекту перепланування.

11)Висновок СЕС (Закон України «Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення» від 24.02.1994 р. № 4004-ХІІ).

12)Висновок пожежної служби (Закон України «Про пожежну безпеку» від

17.12.1993 р. № 3745-ХІІ).

13)Акт технічного обстеження;

14)Фото фасаду будинку.

Одержати в районній адміністрації лист-згоду з обґрунтуванням доцільності переведення.

II етап.

1.Подати в міську держадміністрацію лист-згоду районної держадміністрації про виведення приміщення до нежилого фонду.

2.Прикласти вказаний вище ( I етап) перелік документів.

3.Сплатити пайовий внесок Головному управлінню економіки на розвиток інфраструктури міста (4 % від загальної кошторисної вартості будівництва (реконструкції) – для житлових будинків).

4.Одержати рішення міської держадміністрації про визнання приміщення нежилим. Завершальним етапом є обмін права власності на квартиру разом з рішенням

держадміністрації на нове Свідоцтво про право власності на нежиле приміщення і реєстрація його в БТІ.

Підсумки теми

1.Зареєструвати юридичну особу за якимось адресою, необхідно попередньо вивести це приміщення з житлового фонду. Існують певні правила, згідно з якими можна зробити квартиру офісом.

2.На сьогоднішній день можливість переведення житлових приміщень в нежилі передбачена статтями 7 і 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги». Відповідно до Закону власник приватизованого житла має право розпоряджатися квартирою на свій розсуд.

3.Переведення для потреб промислового характеру не допускається.

4.Переведення приміщення з житлового в нежиле можливий, при виконанні наступних умов:

−Приміщення знаходиться на першому поверсі (цокольний поверх, підвал або напівпідвал) або під ним розташовано нежиле приміщення (Переведення з житлового до

46

нежилого фонду квартири, розташованої вище за перший поверх можливе за умови, що приміщення, які знаходяться нижче, вже переведені до нежилого фонду);

− Необхідно щоб житло, що переводиться, не було обтяжене правами яких-небудь

осіб;

−Переведення квартир до нежилого фонду з облаштуванням під офіс можливе тільки

втому випадку, якщо в квартирі ніхто не зареєстрований;

−Приміщення, що переводиться, не повинне бути частиною житлового приміщення або використовуватися власником даного приміщення або іншим громадянином як місце постійного мешкання;

−Необхідно, щоб будинок в якому розташовано приміщення призначене для переведення до нежилого фонду, не знаходився в планах капітального ремонту та реконструкції, не був визнаний аварійним та не підлягав зносу;

−Існує можливість організації окремого входу.

5.Переведення квартири в нежитловий фонд складається з декількох етапів:

1)Подання заяви до Управління житлового господарства району, в якому знаходиться квартира з комплектом документів.

2)Подання в міську держадміністрацію листа-згоди районної держадміністрації про виведення приміщення в нежитловий фонд.

3)Заключним етапом є обмін права власності на квартиру разом з рішенням міської держадміністрації на нове Свідоцтво про право власності на нежитлове приміщення та реєстрація його в БТІ.

Питання для самоперевірки

1.Чи можна перевести житлове приміщення в нежитловий стан у разі, якщо приміщення знаходиться на третьому поверсі, а під ним знаходиться квартира у якій мешкають люди?

2.З чого складається І етап переведення квартири до нежилого фонду?

3.Які документи встановлюють право на квартиру?

4.Хто приймає остаточне рішення про переведення житлового приміщення в нежитлове?

47

ТЕМА 6. ОФОРМЛЕННЯ ТРУДОВИХ ВІДНОСИН

ПЛАН

6.1.Реєстрація найманих працівників

6.2.Адміністрування єдиного соціального внеску

Література:

1.Кодекс Законів про Працю України від 18.09.98р. N 117-XIV.

2.Закон України «Про єдиний соціальний внесок»від 08.07.2010р. №2464-VІ.

3.Становлення і розвиток малого бізнесу в регіоні: Колективна монографія / за заг. ред. академіка АЕНУ Н. І. Редіної. — Дніпропетровськ : ДДФА, 2008. — 508 с.

4.Стадник В. В. Менеджмент : посібник / В. В. Стадник, М.А. Йохна. – К. : Академвидав, 2003. – 464 с.

5.Анищенко А.В. Управление малым бизнесом.– М.: Вершина, 2006.– 200 с.

6.Менеджмент в малом бизнесе.– М.: КомКн, 2006.– 197 с.

6.1.Реєстрація найманих працівників

Усе працездатне (зайняте) населення можна поділити на два блоки: наймані працівники та самозайняті.

Коли підприємець веде бізнес на протязі певного часу, і цей бізнес приносить прибуток, то можна замислитися про розширення бізнесу. Більш менш значний бізнес вести самотужки дуже складно, отже треба наймати працівників.

Процедуру реєстрації найманих працівників можна поділити на два етапи:

1.Реєстрація трудового договору у центрі зайнятості.

2.Реєстрація у ПФ та соціальних фондах.

Фізичні особи – підприємці не можуть укладати трудовий договір з працівником так, як це можуть зробити підприємства – юридичні особи. Отже, їм треба укладати договір за допомогою центру зайнятості.

6.1.1. Оформлення трудового договору найманих працівників

Безпосередньо поняття трудового договору міститься в ст. 21 Кодексу Законів про Працю України.

Порядок реєстрації трудового договору регламентує Наказ «Про затвердження Форми трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю, та Порядку реєстрації трудового договору між працівником і фізичною особою, яка використовує найману працю» № 260.

Трудовий договір обов’язково складається у письмовій формі.

6.1.2. Реєстрація трудового договору найманих працівників у центрі зайнятості

Заповнюється та підписується трудовий договір з найманими працівниками у трьох примірниках, та направляється до центру зайнятості за місцем проживання, при цьому в центр зайнятості направляється як роботодавець так і найманий працівник.

48

При реєстрації трудового договору сторони повинні пред’явити паспорт та подати такі документи:

-фізична особа-підприємець – свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особипідприємця, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності);

-фізична особа, яка використовує найману працю, пов’язану з наданням послуг, – довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера ( за наявності);

-працівник, який влаштовується на роботу до фізичної особи, – трудову книжку, довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності);

-особа, яка вперше шукає роботу і не має трудової книжки, – довідку відповідної державної податкової інспекції про присвоєння ідентифікаційного номера (за наявності) та придбану нову трудову книжку.

У разі реєстрації трудового договору особою, уповноваженою нотаріальним дорученням фізичною особою, така особа повинна пред’явити паспорт та подати: оригінал та належним чином завірену копію нотаріального доручення, а також у відповідних випадках зазначені документи.

Після звірки примірників трудових договорів на них робиться відмітка про державну реєстрацію. Один примірник залишається в центрі зайнятості, інші два дістаються підприємцю та найманому працівнику. За реєстрацію трудових договорів у центрі зайнятості плату не передбачено. Наявність відмітки про державну реєстрацію дає право підприємцю вносити записи у трудову книжку працівника.

6.1.3. Реєстрація у Пенсійному фонді та соціальних фондах трудових договорів найманих працівників

Після реєстрації трудового договору в центрі зайнятості фізична особа – підприємець без супроводу найманого працівника звертається до Пенсійного фонду, Фонду соціального страхування з тимчасової втрати працездатності та Фонду соціального страхування від нещасного випадку на виробництві для постановки найманого працівника на облік та подальшого відрахування за кожного працівника внесків в перелічені вище Фонди. В даних Фондах фізична особа – підприємець отримуємо відповідні страхові свідоцтва.

6.2. Адміністрування єдиного соціального внеску

Єдиний соціальний внесок (ЄСВ) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов’язкового державного соціального страхування в обов’язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб та членів їхніх сімей на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов’язкового державного соціального страхування. Його повинні сплачувати суб’єкти підприємницької діяльності, а саме:

1) роботодавці:

- підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання,

49

які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами;

-фізичні особи - підприємці, зокрема ті, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством про працю, чи за цивільно-правовим договором (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, зазначеним у витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців);

-фізичні особи, які забезпечують себе роботою самостійно, та фізичні особи, які використовують працю інших осіб на умовах трудового договору (контракту).

Платники єдиного внеску є страхувальники. Особи, за яких страхувальники сплачують ЄСВ звуться застрахованими.

Адміністратором єдиного соціального внеску (ЄСВ) призначається Пенсійний фонд, інші фонди отримують кошти від ПФУ в пропорціях, встановлених Законом

Існують деякі особливості документального ведення даного внеску для суб’єктів підприємницької діяльності, що мають або не мають найманих працівників.

Згідно п.4 ч.1 ст.4 Закону «Про єдиний соціальний внесок» фізичні особи – платники єдиного податку є платниками єдиного внеску на загальнообов’язкове соціальне страхування. А платник єдиного соціального внеску повинен своєчасно та у повному обсязі обчислювати, нараховувати та сплачувати ЄСВ, а також подавати звітність до Пенсійного фонду. Виключенням з цього правила є пенсіонери за віком та інваліди, які звільняються від сплати ЄСВ за себе.

Фізичним особам – підприємцям платникам єдиного податку необхідно звітуватись до пенсійного фонду «за себе». Для того, щоб відзвітуватись, необхідно правильно заповнити звіт. Взагалі процес подання та заповнення річного звіту з єдиного соціального внеску для ФОП платника єдиного податку досить простий, проте все ж таки, має деякі особливості.

Подання річного звіту з єдиного соціального внеску.

Згідно пункту 2.2 Постанови ПФ від 08.10.2010 №22-2 звіт з єдиного соціального внеску можна подавати одним із способів:

1)В електронній формі засобами електронної пошти з використанням електронного цифрового підпису.

2)На паперовому носії. В цьому разі слід надати також і звіт в електронній формі на електронному носії (на флешці або на дискеті).

Тільки у паперовій формі.

Згідно пункту 3.2 Постанови №22-2 річний звіт до пенсійного фонду подається у строк до 1 квітня року, наступного за звітним роком. При цьому слід зазначити, що якщо останній день строку подання звіту припадає на вихідний, святковий чи інший неробочий день, то останнім днем подання звіту вважається перший після нього робочий день (пункт

50

2.15 Постанови).

Звітним періодом для сплати ЄСВ для ФОПа єдинника є календарний рік. Згідно пункту 4.6 Постанови №21-5 фізичні особи платники єдиного податку сплачують єдиний соціальний внесок щомісяця до 20 числа місяця, наступного за місяцем, за який він сплачується. Сплачені протягом року суми ЄСВ враховуються підприємцем при остаточному розрахунку, який здійснюється ним не пізніше 20 числа місяця, що настає за базовим звітним періодом.

Згідно п.11 ст.8 Закону «про ЄСВ» ставка ЄСВ для підприємця, який застосовує спрощену систему оподаткування складає 34,7% від бази нарахування.

Фізична особа платник єдиного податку визначає суму єдиного соціального внеску, яку вона сплатить до бюджету, самостійно, але для цього «самостійно» є відповідні обмеження. Згідно статті 7 цього ж закону, сума єдиного соціального внеску за місяць не може бути менше ніж мінімальний страховий платіж та більше ніж ЄСВ від максимальної бази нарахування.

Мінімальний страховий платіж за певний місяць дорівнює розміру мінімальної заробітної плати, встановленої на такий місяць помноженому на 34,7%. Максимальна величина бази нарахування єдиного внеску – максимальна сума доходу, що дорівнює сімнадцяти розмірам прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом, на яку нараховується єдиний внесок.

Форма річного звіту з єдиного соціального внеску для платника єдиного податку затверджена Постановою ПФ №22-2, а саме додатком 5. При цьому основна інформація міститься у таблиці 2 додатку.

У разі порушення обов’язків із єдиного соціального внеску Пенсійний фонд має право застосовувати покарання до платників внеску.

Заходи впливу на платників єдиного соціального внеску, які може застосовувати пенсійний фонд, прописані у пункті 11 статті 25 Закону «про ЄСВ». Також, за несплату або за неподання звітності з ЄСВ передбачена адміністративна відповідальність.

Згідно ч.2 п.11 ст.25 Закону за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно несплачених сум. Статтею 165-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення за несплату ЄСВ передбачений штраф в розмірі від двадцяти п’яти до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів громадян

(від 425 до 850 грн.)

Згідно ч.4 п.11 ст.25 Закону за неподання, несвоєчасне подання, подання не за встановленою формою звітності з єдиного соціального внеску накладається штраф у розмірі десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або 170 грн. Статтею 165-1 КУАП передбачений штраф в розмірі від двадцяти до тридцяти неоподатковуваних мінімумів громадян (від 340 до 510 грн.).

Страхувальники, які використовуються працю займаних працівників на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством зобов’язані подавати до органу Пенсійного фонду звіт щомісячно не пізніше 20 числа.

Форма звіту для суб’єкта підприємницької діяльності, що знаходиться на загальній системі оподаткування та/або використовує найману працю затверджена Постановою ПФ №22-2, а саме додатком 4.