1.3. Учасники інвестиційного процесу

Інвестиційний процес влаштований так, що продавці грошей повинні бути зведені з покупцями або прямо, або через посеред­ника (через банк, або через фінансовий ринок).

Існує три головні учасники інвестиційного процесу - це держава, компанії (підприємства, фірми) та приватні особи. Всі учасники інвестиційного процесу можуть брати в ньому участь як на стороні попиту, так і на стороні пропозиції.

Держава. Кожен рівень виконавчої влади вимагає величез­них сум коштів на фінансування своєї діяльності. Ця діяльність пов'язана з капіталовкладеннями в будівництво житлових будин­ків, доріг, шкіл, лікарень і т.п. Іншим джерелом попиту на гроші є поточні потреби держави. Наприклад, затрати перевищують над­ходження від податків, оскільки нараховані податкові платежі ще не надійшли до бюджету. Іноді органи виконавчої влади висту­пають на стороні пропозиції грошей. Але держава є чистим спо­живачем грошових коштів, тобто вона використовує більше кош­тів, ніж дає.

Компанії. Більшість компаній відчувають потребу в коштах для підтримання своєї діяльності. Як і органів виконавчої влади, фінансові потреби компаній діляться на коротко- і довгострокові. Довгострокові, як правило, пов'язані з великими капіталовкла­деннями, а короткострокові потреби виникають у зв'язку з необ­хідністю забезпечення товарними запасами, покриття дебіторсь-

23

кої заборгованості та інших поточних потреб. Для фінансування коротко- та довгострокових потреб компанії випускають в обіг різноманітні боргові цінні папери і акції. Якщо ж у них виникає тимчасовий надлишок грошових коштів, то вони пропонують гроші іншим. Як і держава, компанії в цілому є чистими покуп­цями грошових засобів.

Приватні особи. Приватні особи можуть постачати інвести­ційному процесові гроші різними способами, наприклад, розмі­щувати гроші на ощадних рахунках, купляти облігації та акції, страхові поліси, придбати різне майно. Вони потребують грошо­вих коштів для покупки машин, будинків, інших дорогих речей, проте вони є чистими постачальниками грошових коштів, тобто вони дають інвестиційному процесові більше, ніж беруть у нього.

Під час інвестиційного процесу проходить переміщення ко­штів від приватних осіб до компаній або до державних органів.

Суб'єктами інвестиційної діяльності є:

• інвестори,

• замовники,

• виконавці робіт,

>користувачі об'єктів інвестування,

> постачальники товарно-матеріальних цінностей, обладнання та проектної продукції;

У юридичні особи (банківські, страхові та посередницькі ор­ганізації, інвестиційні фонди);

• громадяни України;

• іноземні юридичні та фізичні особи, держави та міжнародні організації.

Інвестори поділяються на інституціональних та індивідуаль­них.

Інституціональні інвестори - це спеціалісти, котрі одержу­ють винагороду за управління чужими грошима.

Індивідуальні інвестори управляють власними засобами.

Суб'єкти інвестиційної діяльності діють в інвестиційній сфері, де здійснюється практична реалізація інвестицій. До скла­ду інвестиційної сфери включаються:

1) сфера капітального будівництва (ця сфера об'єднує діяль­ність замовників-інвесторів, підрядників, проектувальників, по­стачальників обладнання, громадян, зайнятих у сфері індивідуа-

24

льного житлового будівництва);

2. інноваційна сфера, де реалізується науково-технічна про­дукція та інтелектуальний потенціал;

3. сфера обігу фінансового капіталу (грошового, позикового та фінансових зобов'язань у різних формах);

4) сфера реалізації майнових прав суб'єктів інвестиційної діяльності.

Суб'єкти інвестиційної діяльності можуть об'єднувати кошти для здійснення спільного інвестування. Інвестори мають право ви­ступати в ролі замовників, вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати інші функції учасників інвестиційного процесу.

Всі інвестори мають рівні права на здійснення інвестиційної діяльності. Інвестор самостійно визначає обсяги, напрями, розмі­ри та ефективність інвестування. При необхідності він залучає на договірній основі юридичних та фізичних осіб, необхідних йому для реалізації інвестицій.

Організація інвестиційного процесу на різних етапах інве­стування вимагає широких господарських зв'язків інвесторів з іншими учасниками інвестиційного проекту.

До таких учасників відносяться:

Фірма-девелопер - юридична особа, яка приймає на себе функції щодо повної реалізації інвестованого капіталу. Така фір­ма самостійно здійснює пошук найбільш вигідних місць вкладен­ня коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалі­зацію, введення в експлуатацію.

В ряді випадків інвесторові більш вигідно придбати вже го­тові споруди (будівлі) або об'єкт незавершеного будівництва. Та­кі послуги для інвестора виконують фірми-ріелтери.

Фірми-ріелтери - фірми-посередники по торгівлі нерухомі­стю. Ріелтери працюють на комісійних засадах за договорами з продавцями нерухомості.

Широке коло послуг можуть надати інжиніриного-консалтінгові фірми.

Інжиніриного-консаптінгові фірми — це фірми, які на до­говірних засадах розробляють різні види документації: інформа­ційну, науково-технічну, проектно-кошторисну і т.п.

Вони створюють банки даних про умови розміщення певних об'єктів; галузевих, територіальних і міжрегіональних рівнях конкуренції; нормативах, технічних умовах виконання будівель-

25

но-монтажних робіт; про регіональні рівні цін на інвестиційні то­вари.

Інжинірингова фірма у відповідності із замовленням окре­мого інвестора виконує техніко-економічне обґрунтування прое­кту, розробляє бізнес-план, може здійснювати моніторинг проек­ту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організу­вати і провести тендерні торги.

Будівельно-монтажні роботи виконують будівельні фірми, які в залежно від домовленості виконують весь спектр робіт по інвестиційному проекту: проектно-пошукових, будівельних, пус-ко-наладогоджувальних і здають інвесторові готовий об'єкт "під ключ". На ринку пропонують свої послуги також порівняно неве­ликі фірми, котрі спеціалізуються на окремих видах ремонтно-будівельних та монтажних робіт.

Перш ніж втупити в договірні відносини з будь-яким учас­ником інвестиційного проекту, інвестор скористається послугами аудиторської фірми. Аудиторські фірми в інвестиційному про­цесі виконують функції перевірки фінансово-господарської дія­льності як самого інвестора, так і його партнерів. Аудитори да­ють оцінку активів і пасивів балансу фірми, розраховують показ­ники ліквідності балансу, дають оцінку інвестиційним якостям цінних паперів, оцінку капіталу інвестора і т.п.

Держава в ринковій економіці може виступати, як в ролі ін­вестора, так і в ролі одного із учасників інвестиційної діяльності. На інвестиційну діяльність держава може впливати прямо - через державний сектор економіки, або непрямо - через свої інститути: органи виконавчої влади, національний банк, фонд держмайна, інноваційний фонд та інші позабюджетні фонди, державний ан-тимонопольний комітет, органи арбітражу та ін.

Прямий вплив держави на інвестиційний процес здійсню­ється наступним чином. Держава як інвестор приймає на себе функції фінансування тих галузей і виробництв, продукція яких має загальнонаціональний характер і у відповідності з діючим за­конодавством може бути вироблена тільки на державних підпри­ємствах. В подальшому функції держави як інвестора будуть зве­дені до фінансування тільки тих виробництв, де держава зали­шиться замовником і споживачем продукції (наприклад, оборонні галузі, окоемі об'єкти державної інфраструктури).

В міру зниження дефіциту бюджету і, як наслідок, активіза­ції інвестиційної діяльності, держава може інвестувати кошти на розвиток виробництв, доцільність яких обґрунтовується ринко­вою кон'юнктурою, тобто держава в даному випадку виступає як рядовий інвестор, вкладає кошти в надії отримати доходи в май­бутньому.

З розвитком ринкових відносин та стабілізації економіки прямий вплив держави на інвестиційний процес буде звужува­тись, що дозволить зосередитись на методах непрямого впливу на цей процес.

Світовий досвід дає змогу судити про значну кількість форм непрямого впливу на інвестиційний процес. Основними з них є:

>• державне кредитування;

• державні позики;

• роздержавлення і приватизація; >• податкове регулювання;

• амортизаційна політика;

• державний лізинг;

• ліцензування і квотування;

• антимонопольні заходи;

• стандартизація.

Методи непрямого впливу держава реалізує через свої ін­ститути.

Держава забезпечує гарантії прав інвесторів, надання їм по­даткових та митних пільг незалежно від форми власності та орга­нізаційно-правових форм господарювання шляхом прийняття за­конів та інших нормативних актів в галузі інвестування.

В міжнародній практиці захист національного інвестиційно­го ринку називається протекціонізмом. Політика протекціонізму здійснюється за допомогою високих митних тарифів на імпорто­вані товари, податків на іноземні інвестиції, обмеження або забо­рони на ввезення окремих товарів. Дотримуючись цієї політики держава заохочує розвиток національного виробництва, експорт національних товарів, субсидує національних інвесторів, пере­шкоджає експорту капіталу.

Грошово-кредитне регулювання економіки здійснюється че­рез Національний банк шляхом регулювання попиту і пропозиції на позичкові кошти. Грошово-кредитна політика Національного

27

банку залежно від стану економіки проводиться або в формі кре­дитної експансії, або кредитної рестрикції.

Кредитна експансія проводиться в період економічного спа­ду для стимулювання економічного розвитку за допомогою "де­шевих грошей". НБУ проводить політику кредитної експансії че­рез зниження облікової ставки, що сприяє зростанню обсягів кре­дитування, а тим самим і зростанню обсягів інвестування.

Політика кредитної рестрикції проводиться з метою стриму­вання інвестиційної активності. Подорожчання кредитних ресур­сів призводить до того, що інвестори здійснюють вкладення тіль­ки в найбільш прибуткові проекти, а також сприяє залученню коштів на депозити в фінансово-кредитних установах.

Національний банк проводить також операції на фондовому ринку, тобто здійснює купівлю і продаж державних цінних папе­рів (облігацій, казначейських зобов'язань). В світовій практиці операції з цінними паперами центральними банками вважаються найбільш дієвим методом грошово-кредитного регулювання еко­номіки. З метою кредитної експансії центральні банки скупову­ють державні цінні папери, і навпаки, продають їх, коли прагнуть обмежити розширення кредитів комерційних банків.

Національний банк непрямо впливає на інвестиційну діяль­ність також через регулювання норми обов'язкових або мініма­льних резервів. При збільшенні норм обов'язкових резервів зме­ншується розмір кредитних ресурсів і, навпаки, при їх зниженні комерційні банки отримують можливість розширити кредитні операції, стимулюючи таким чином кредитний процес.

Суттєвий вплив на розширення інвестиційної діяльності, особ­ливо в перехідний період, має Фонд державного майна України.

Певну роль в зростанні інвестиційної діяльності мають по­забюджетні фонди: Державний інноваційний фонд, Пенсійний фонд, Фонд соціального захисту на випадок безробіття.

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності (рис. 1.4).

Банківські установи в інвестиційній сфері поряд з тради­ційними функціями кредитно-розрахункового і касового обслуго­вування, депозитними операціями повинні виконувати і нові. Взаємодія банків з іншими учасниками інвестиційного процесу

28

полягає в постійному і скрупульозному аналізі інвестиційного ринку та наданні суб'єктам інвестиційної діяльності інформацій­них і консультаційних послуг з питань ефективного вкладення капіталу.

З розвитком ринкових відносин значно розширюється зов­нішньоекономічна діяльність банків - це операції в іноземній ва­люті, відкриття філіалів і представництв за кордоном, фінансу­вання об'єктів, споруджуваних за рахунок іноземних інвестицій.

Рис. 1.4. Фінансово-кредитна система

Інвестиційні фонди та інвестиційні компанії - це нові форми фінансово-кредитних інститутів, які покликані активізува­ти діяльність фондового ринку.

29

Інвестиційна компанія - це торгівець цінними паперами, який крім інших видів діяльності може залучати кошти для здій­снення спільного інвестування шляхом емісії цінних паперів та їх розміщення.

Інвестиційні компанії бувають двох видів: закриті та відкри­ті. Інвестиційні компанії закритого типу здійснюють випуск своїх цінних паперів зразу в певній кількості. Новий покупець може придбати їх тільки у попередніх держателів за ринковою ціною. Інвестиційні компанії відкритого типу (взаємні фонди, інвести­ційні фонди) випускають свої акції поступово певними порціями, як правило, новим покупцям. Інвестиційний фонд - це юридична особа, заснована у вигляді акціонерного товариства, винятковою діяльністю якого є спільне інвестування. Це більш зручна органі­заційна форма, оскільки постійна емісія дозволяє їм постійно збі­льшувати свій капітал і тим самим постійно нарощувати інвесту­вання в цінні папери.

Інвестиційні фонди класифікуються залежно від форми їх організації. В світовій практиці існують дві форми організації ін­вестиційних фондів: корпорація та довірче товариство (траст). При першій формі засновники фонду (юридичні та фізичні особи) є учасниками фонду, вони створюють апарат управління і об'єднують свої кошти в початковий статутний фонд. Потім че­рез рекламу в засобах масової інформації залучаються кошти ін­ших інвесторів (акціонерів). Довірчі товариства (траста) базують­ся на повному розмежуванні прав володіння та користування (управління) майном. Організуються траста так: засновники фон­ду на контрактній основі залучають ще одного або декількох уча­сників фонду, збирають кошти та утворюють траст. Таким чином, при інвестиційному фонді може бути створено декілька трастів, котрі в будь-який момент можуть вийти із фонду, розірвавши угоду та, сплативши 2-3 % штрафних санкцій від суми активів.

Страхові компанії відіграють велику роль в інвестиційно­му процесі, з одного боку, вони забезпечують інвесторам захист від різних видів ризиків, а, з іншого, - в промислово розвинених країнах є потужним каналом фінансування економіки шляхом до­вгострокового кредитування.

Кредитні спілки створюються з метою залучення особистих заощаджень громадян для взаємного кредитування. Створюється кредитна спілка засновниками - фізичними особами, яких пови-

ло

нно бути не менше 50 чоловік, діє на основі статуту та засновни­цького договору, які узгоджені з НБУ.

Кредитна спілка згідно зі статутом надає позики своїм чле­нам, приймає від них вклади і розподіляє доходи, виступає пору­чителем виконання членами спілки своїх зобов'язань перед тре­тіми особами.

Пенсійні фонди в розвинених країнах беруть активну участь в інвестиційній діяльності. Вони акумулюють значну частину коштів, а потім інвестують їх переважно в акції приватних ком­паній.

Лізингові компанії закуповують обладнання, машини і на­дають його на умовах довгострокового кредиту. Після закінчення терміну лізингу майно може бути викуплене лізингоотримувачем по залишковій вартості.

Банківські та небанківські фінансово-кредитні установи мо­жуть об'єднуватись в консорціуми та корпорації. Акумулюючи таким чином значний інвестиційний капітал та здійснюючи спі­льну інвестиційну діяльність.

Резюме

Інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінно­стей, що вкладаються в економічні об'єкти для отримання прибу­тку або досягнення певного соціального ефекту. Інвестиційна ді­яльність - сукупність практичних дій економічних суб'єктів, спрямованих на реалізацію інвестицій.

Інвестиційний процес в Україні можна звести до двох аспек­тів, які дуже відрізняються за довгостроковою стратегією. Пер­ший - організація виробництв, які базуються на вітчизняних роз­робках світового рівня. Другий - це відмова від стратегії імпор-тозаміщення.

Державна інвестиційна політика визначає не лише мету, за­вдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для вті­лення цієї політики в життя. Державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринкових відносин, в основі якого лежить застосування правових, економі­чних та адміністративних інструментів, спрямованих на вирішен­ня завдань державної інвестиційної політики.

31

В кожній державі з ринковою економікою існує розгалужена система фінансових, інвестиційних та кредитних інститутів, які є суб'єктами інвестиційної діяльності.

Питання для обговорення

• Основні тенденції на інвестиційному ринку України.

• Економічна сутність та форми інвестицій.

• Чинники, що визначають активність інвесторів в окре­мому регіоні.

• Прямі та непрямі методи впливу держави на інвестиційну діяльність.

> Сучасні форми державного регулювання інвестиційної діяльності в Україні.

> Суб'єкти інвестиційної діяльності.

32

КОНЦЕПЦІЯ ПРОЕКТУ

1. Поняття проекту.

2. Види проектів.