1.2. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання будь-якої господарської діяльності здійснюється в двох формах: в формі законодавства та у формі програм. Зміст державного регулювання інвестиційної діяльності, яка безпосередньо стосується реалізації проектів, розкривається через його функції, засоби та об'єкти (рис. 1.3).

15

тою інвестиційної політики держави, яка сформульована в Про­грамі, затвердженої Кабінетом Міністрів України щодо розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, є створення приваб­ливого інвестиційного клімату і розвиток інфраструктури інвес­тиційної діяльності для забезпечення сталого економічного зрос­тання та підвищення життєвого рівня населення.

Серед головних завдань, поставлених в урядовій Програмі, найбільш актуальними, на наш погляд, є такі: завершення форму­вання стабільної нормативно-правової бази інвестиційної діяль­ності; забезпечення подальшого реформування податкової систе­ми, в тому числі шляхом зниження податкового навантаження; підвищення інвестиційної привабливості об'єктів приватизації; зміцнення банківської системи України; пожвавлення інвести­ційної діяльності у спеціальних економічних зонах та територіях пріоритетного розвитку; створення додаткових стимулів для збі­льшення інвестицій у пріоритетні галузі економіки; стимулюван­ня залучення інвестицій у наукову, науково-технічну та іннова- -ційну діяльність.

В умовах дефіциту інвестиційних ресурсів складною про­блемою державної інвестиційної політики є визначення пріорите­тних напрямів інвестування. В основі її вирішення мають лежати, з одного боку, раціональне співвідношення між короткостроко­вими та довгостроковими завданнями інвестиційної політики держави, з іншого - орієнтація на першочергове інвестування та­ких сфер економіки, розвиток яких може слугувати передумовою для забезпечення загального економічного розвитку.

Завдання, передбачені державною інвестиційною політикою, повинні спиратися на комплекс заходів, які здатні забезпечити їх вирішення. Заходи - це способи застосування відповідних ін­струментів, за допомогою яких держава спрямовує поведінку економічних агентів на вирішення завдань щодо інвестиційного розвитку. Тому ефективність інвестиційно спрямованих заходів залежить від того, якою мірою вони здатні корелювати із завдан­нями, передбаченими інвестиційною політикою держави.

Отже, державна інвестиційна політика визначає не лише ме­ту, завдання і пріоритети державної діяльності в інвестиційній сфері, а й заходи, які мають забезпечити необхідні передумови для втілення цієї політики в життя. Останній елемент державної інвестиційної політики є лише іншим виразом інвестиційно

18

спрямованого державного регулювання. Від ефективності держа­вного регулювання інвестиційної діяльності залежить дієвість ін­вестиційної політики держави. Адже, державне регулювання - це метод реалізації інвестиційної політики держави в умовах ринко­вих відносин, в основі якого лежить застосування правових, еко­номічних та адміністративних інструментів, спрямованих на ви­рішення завдань державної інвестиційної політики.

Держава здійснює регулювання інвестиційної діяльності в різних формах:

1. Створення сприятливих економічних умов для розвитку ін­ вестування.

Податкова політика (податкові пільги).

Амортизаційна політика (застосування методів прискореної амортизації).

Розширення використання коштів населення та інших поза­бюджетних джерел.

Розвиток можливостей використання застави при кредиту­ванні інвесторів.

Розвиток фінансового лізингу.

Створення умов суб'єктам інвестиційної діяльності для фо­рмування власних грошових фондів розвитку.

2. Пряма участь держави в інвестиційній діяльності, здійсню­ ваній у формі капітальних вкладень.

Розробка, затвердження і фінансування інвестиційних прое­ктів, здійснюваних за рахунок коштів республіканського бюдже­ту, місцевих бюджетів.

Надання на конкурсних засадах державних гарантій по про­ектах, які здійснюються за кошти республіканського та місцевих бюджетів.

Випуск облігаційних позик для фінансування конкретних інвестиційних проектів.

3. Непрямі форми державного регулювання інвестиційної дія­ льності.

Регулювання бюджетної політики. Регулювання грошово-кредитної політики. Регулювання фондового ринку.

4. Інші форми регулювання інвестиційної діяльності. Експертиза інвестиційних проектів.

Захист законних прав та інтересів суб'єктів інвестиційної діяльності.

Всі інструменти державної інвестиційної політики поділя­ються на інструменти прямого та непрямого регулювання. Ін­струменти прямого регулювання забезпечують безпосередній вплив держави на суб'єкти інвестиційної діяльності. Серед них в першу чергу можна виділити нормативно-правові акти, програми, норми амортизаційних відрахувань, бюджетне фінансування, державні закупівлі тощо. Інструменти непрямого регулювання впливають на суб'єкти інвестиційної діяльності опосередковано через їх економічні інтереси. До них належать інструменти пода­ткової, грошово-кредитної та зовнішньоекономічної політики держави.

Для регулювання грошових потоків в інвестиційній сфері доцільно поєднувати методи грошово-кредитної і фінансової по­літики. Грошово-кредитна політика може бути розроблена на до­вгострокову перспективу і через те вона є пріоритетною. Фінан­сова політика визначається фінансовими можливостями держави формувати в достатньому обсязі бюджет розвитку.

Сьогодні, в умовах появи в українській економіці ознак ста­білізації та зростання виробництва, регулююча роль держави має бути зорієнтована на закріплення позитивних тенденцій та ство­рення інвестиційного потенціалу для сталого економічного зрос­тання. Головною передумовою для цього повинно стати забезпе­чення випереджаючого зростання інвестицій в основний капітал порівняно із зростанням валового внутрішнього продукту.

Велике значення має організаційно-економічний механізм планування залучення інвестицій. Він є системою заходів, поета­пне виконання яких на практиці забезпечує його успішну реалі­зацію з урахуванням відповідного ряду умов і факторів. Цей ме­ханізм містить у собі: визначення цілей, оцінку інвестиційного потенціалу, розробку моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій, визначення за­вдання інвестиційної діяльності, а також планування заходів що­до розробки і впровадження методів державного регулювання за­лучення інвестицій.

Оцінка інвестиційного потенціалу здійснюється на підставі даних, отриманих при вивченні науково-технологічного та інно­ваційного, кадрового і підприємницького, а також природно-

го

ресурсного і фінансово-кредитного потенціалів. Оцінка інвести­ційного потенціалу містить у собі також вивчення й аналіз інвес­тиційних потенціалів регіонів, галузей та економіки в цілому.

Етап розробки моделей розвитку інвестиційної діяльності і планування заходів щодо залучення інвестицій є важливим при детальному прогнозуванні варіантів і їх альтернатив можливого розвитку подій та здійснюється з використанням низки економіч­них показників таких, як інвестиції в основний капітал, прямі іно­земні інвестиції, оборотні кошти по галузях економіки і т.ін.

Активізація іноземного інвестування є наслідком пожвав­лення національної економіки та появи позитивних тенденцій у відродженні виробництва, а це означає, що зростання рівня капі-талоутворення в Україні має відбуватися насамперед за рахунок національних заощаджень, завдяки активізації процесу їх конвер­тації в інвестиції. Іноземні ж кошти, незважаючи на їх важливу роль в інвестиційному процесі, мають другорядне значення, бо надходитимуть у вітчизняну економіку лише за умов досягнення останньою певної макроекономічної стабільності та зростання виробництва.

При визначенні завдань інвестиційної діяльності звертається увага на такі складові, як забезпечення високих темпів економіч­ного розвитку компанії (фірми), підприємства, максимізацію прибутку (доходу) від інвестиційної діяльності, мінімізацію інве­стиційних ризиків, забезпечення фінансової стійкості і плато­спроможності компанії (фірми), підприємства в процесі здійс­нення інвестиційної діяльності, а також на визначення шляхів прискорення реалізації інвестиційних проектів і програм.

Реалізація проектів залучення інвестицій відбувається найе­фективніше за умови активізації чинника державного регулюван­ня цього процесу. У зв'язку з цим організаційно-економічний ме­ханізм планування залучення інвестицій містить етап планування заходів щодо розробки і впровадження методів державного регу­лювання, що містить у собі розробку стратегії програм і планів, норм і нормативів, квот, митних і інших тарифів, субсидій і пільг, стандартів і сертифікатів, податків і кредитів, цін і гарантій, а та­кож розробку інституціональних і організаційних структур і за­конодавчих актів по цінних паперах.

Організаційно-економічний механізм державного регулю­вання залучення інвестицій є сукупністю принципів, форм і ме-

21

тодів з відповідними інституційними й організаційними структу­рами, котрі виконують функції адекватні сучасному стану еконо­міки з активізації інвестиційного потенціалу для забезпечення стійкого економічного зростання.

Реалізація організаційно-економічного механізму державно­го регулювання залучення інвестицій здійснюється на підставі використання принципів державного регулювання інвестиційної діяльності. До них належать: принцип паритетності, територіаль­но-галузевий і правовий, протиріччя в соціально-економічних процесах, нормативний принцип регулювання, а також адаптив­ний регулювання економічних систем і принцип структурованос­ті. Реалізація вказаного механізму має на увазі визначення, аналіз і розробку напрямків, умов і методів регулювання.

Напрямок регулювання залежить від сфер економіко-правового впливу на процес інвестування і містить у собі регу­лювання фондового ринку, регулювання участі інвесторів у при­ватизації, податкове, бюджетне і кредитне регулювання, а також проведення гнучкої амортизаційної політики. Різноманітність ме­тодів регулювання зумовлена широким спектром чинників, які впливають на динаміку та організацію інвестиційних процесів і містять у собі програми і плани, стандарти і сертифікати, норми і нормативи, тарифи, ціни, акції, квоти і митні тарифи, цінні папе­ри, субсидії і пільги, а також гарантії, податки і кредити.

Процес державного регулювання інвестиційної діяльності забезпечує наявність низку умов регулювання, що містять умови ринкового механізму, макроекономічні, екологічні, фінансові і політичні, мотивації, нормативно-правові, соціальні та етногра­фічні, а також умови інформаційного забезпечення і державного регулювання.

Оскільки державне регулювання залучення інвестицій це процес, що припускає безліч складових, його активізація немож­лива без раціонального використання факторів інформаційного, правового, організаційного і економічного забезпечення. До ін­формаційного забезпечення належать: стан капіталу галузей еко­номіки, залучення і здійснення інвестиційної діяльності, стан ін­вестиційного потенціалу, а також діяльність суб'єктів та об'єктів інвестування. Правове забезпечення полягає у формуванні систе­ми законодавчих і нормативних актів державного регулювання і захисту прав інвесторів, методичному забезпеченні державного

22

регулювання інвестування. Організаційне забезпечення містить у собі: систематизація державних органів регулювання в інвести­ційній сфері, організацію і технологію розробки та реалізації державних програм інвестування, забезпечення страхуванням ін­вестицій. Економічне забезпечення полягає у створенні джерел інвестицій і формуванні умов здійснення інвестування.

Зважаючи на те, що пріоритети держави, інвестора та об'єкта інвестування не цілком збігаються з причинами, що зумовлено розбіжностями у підходах власників фінансових ресурсів і влас­ників об'єктів інвестування до очікуваного ефекту, завданням України є зближення зазначених пріоритетів використання ре­сурсів з національною концепцією розвитку.