6Охорона навколишнього середовища.

У зв΄язку з бурхливим розвитком промисловості виникла проблема охорони навколишнього середовища від забруднення промисловими викидами, що становить істотну небезпеку для здоров΄я людей.

Для попередження забруднення атмосферного повітря, водойм, а також грунту твердими відходами треба, насамперед використовувати технологічні ресурсозберігаючі методи, які є сукупністю технологічних і конструктивних заходів, що передбачають істотне скорочення кількості цільового продукту.

Основними забруднювачами являються: стічні води, газові викиди,тверді відходи. Вони шкідливо впливають на організм людини, в тому випадку, коли їх кількість перевищує ГДК.

Для запобігання ушкодження організму льдини газовими викидами потрібно вибрати відповідний метод очищення: адсорбційний, каталітичний. Та відповідно підібрати поглинач і схему циклічну (нециклічну).

Метод очищення промислових стічних вод: підібрати метод очищення. Ми обрали (обираємо) комплексне очищення.

Тверді відходи: спалюємо або ж пропонуємо поховання.

І взагалі при охороні навколишнього середовища, щодо промислового виробництва ми повинні звернути увагу на:

- розробку принципово нових енерготехнологічних процесів і відповідного обладнання для виробництва продукції на основі комплексної переробки сировини й раціонального використання енергії, потоків, що дозволить набільш технічно реально й економічно доцільно мінімілізувати відхои;

- розробку систем послідовного використання й регуляції матеріальних потоків окремих процесів і виробництв, зокрема систем оборотного водо – і газовикористання;

- розробку способів переробки вторинних ресурсів, які повинні бути складовою частиною систем рекуперації й послідовного використання матеріалів;

- вивчення механізму утворення токсичних речовин і вдосконалення з урахуванням його технологічних процесів;

- на заміну токсичних матеріалів на менш або взагалі нетоксичні;

- розробку безводних і технологічних процесів, що не

З цього випливає, що ми, тільки ми можемо впливати як на свій організм, так і на повітря, воду, грунт. Отже ми повинні намагатися, щоб якнайменше шкідливих речовин потрапило в навколишнє середовище і цим самим ми збережемо живі організми в воді, грунті, врятуємо дерева та інші дари природи і цим же самим врятуємо і себе.

2.7 Ресурсозбереження і матеріалоємність.

На заводі «Авача» Ефективність виробництва в значній мірі залежить від управління матеріальними ресурсами – планерування, нормування, забезпеченості і використання, а також організації їх зберігання. Енергозбереження на підприємстві — одне з найбільш складних завдань, вирішення якого вознесе компанію до вершини процвітання. Адже скільки б ми не міркували про високі матерії, турбуючись про стан довкілля, який з розвитком людства стає лише сумнішим, вирішальним чинником завжди були і будуть витрати, скорочення яких стане справжнім різдвяним дарунком для будь-якої організації. Тому головною метою впровадження енергозбережних технологій є максимальне збереження грошових коштів за рахунок економії води, палива і електрики, особливо якщо йдеться про великому підприємстві. Методів підвищення ефективності енергозбереження в промисловості маса, але далеко не кожен з них можна реалізувати. Наприклад, не стане проблемою скласти зразковий план вжитку ресурсів і організувати контроль над їх витрачанням. Такі заходи дозволять врахувати всі витрати і на підставі отриманих даних упорядкувати їх і звести до мінімуму нераціональний вжиток енергії. Але набагато складніше виробити впровадження енергозбережних технологій, коли гостро коштує грошове питання. Економія електрики неможлива без проведення реконструктивних робіт мереж і облаштування резервних електромагістралей, що забезпечують безперебійну роботу. А ресурсо- і енергозбережні технології стають пустим звуком без утилізації теплових викидів і використання нової техніки, вартість якої частенько окупається лише через декілька десятків років. Матеріалоємність - фактична витрата матеріальних ресурсів на одиницю продукції (або одиницю споживчої властивості) в натуральному або вартісному вираженні. При розрахунку матеріаломісткості виробництва враховуються витрати всіх матеріальних ресурсів (сировини, основних і допоміжних матеріалів, палива, теплової і електричної енергії, купувальних комплектуючих виробів і напівфабрикатів). Розрізняють матеріаломісткість виробництва народногосподарську, галузеву, підприємства або об'єднання, продукції (по окремих її видах). Основними чинниками зниження матеріаломісткості виробництва є технічний прогрес (вдосконалення конструкцій і механізмів, зниження їх маси при поліпшенні параметрів, мініатюризація і мікромініатюрізация виробів на основі останніх досягнень електроніки, вживання прогресивних матеріалів, маловідхідній і безвідходній технології), матеріальне стимулювання економії і відповідальність за перевитрату ресурсів, строгий облік їх наявності, рухи і використання, виховання в кожній людині відчуття господаря, дбайливого відношення до результатів суспільної праці.

2.8 Стандартизація і метрологія.

Важливим елементом у системах управління якістю продукції є стандартизація — нормотворча діяльність, яка знаходить найбільш раціональні норми, а потім закріплює їх у нормативних документах у вигляді стандарту, інструкцій, методик та вимог до розробки продукції. Стандартизація — незамінний засіб забезпечення сумісності, взаємозамінності, уніфікації, типізації, надійності техніки й інформаційних мереж, норм безпеки і екологічних вимог, єдності характеристик і властивостей якості продукції, робіт, процесів і послуг.

Вплив стандартизації на підвищення якості продукції реалізується переважно через: комплексну розробку стандартів на сировину, матеріали, напівфабрикати, комплектуюче устаткування, оснащення і готову продукцію; встановлення в стандартах технологічних вимог до показників якості, а також єдиних методів випробування і засобів контролю.

Головне завдання стандартизації — створити систему нормативно-технічної документації, яка визначає прогресивні вимоги до продукції, що виготовляється на потреби народного господарства, населення, оборони країни, експорту, а також контроль за правильністю використання цієї документації.

За існуючою системою стандартизації можна розробляти і підтримувати в діючому режимі:

— єдину технічну мову;

— уніфіковані ряди найважливіших технічних характеристик продукції (допуски і посадки, напругу, частоти та ін.);

— типорозмірні ряди, типові конструкції виробів загально машинобудівного застосування (підшипники, кріплення, ріжучий інструмент і т. ін.);

— систему класифікаторів техніко-економічної інформації;

— вірогідні довідкові дані про властивості матеріалів та речовин.

Державна система стандартизації України мас бути гармонізована з міжнародними, національними системами і спрямована на забезпечення:

— реалізації єдиної технічної політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації;

—захисту інтересів споживачів і держави з питань безпеки продукції і процесів, робіт і послуг для життя, здоров'я та майна громадян, охорони навколишнього природного середовища;

— взаємозамінності та сумісності продукції, її уніфікації;

— якості продукції відповідно до розвитку науки і техніки, потреб населення і народного господарства;

— економії всіх видів ресурсів, поліпшення техніко-економічних показників виробництва;

— безпеки народногосподарських об'єктів з урахуванням ризику виникнення природних і техногенних катастроф та інших надзвичайних ситуацій;

— створення нормативної бази функціонування систем стандартизації та сертифікації продукції;

— обороноздатності та мобілізаційної готовності країни. Основні принципи стандартизації:

— урахування рівня розвитку науки і техніки, екологічних вимог, економічної доцільності й ефективності виробництва для виробника, користі та безпеки для споживачів і держави в цілому;

— гармонізація з міжнародними, регіональними, а в разі необхідності — з національними стандартами інших країн;

— забезпечення відповідності вимог нормативних документів актам законодавства;

— участь у розробленні нормативних документів усіх зацікавлених сторін (розробників, виробників, споживачів, органів державної виконавчої влади тощо);

— взаємозв'язок і узгодженість нормативних документів усіх рівнів;

— придатність нормативних документів для сертифікації продукції;

— відкритість інформації про діючі стандарти і програми робіт із стандартизації з урахуванням вимог чинного законодавства.

Організація робіт у системі управління якістю визначається стандартами, які регламентують технічний рівень продукції, її надійність, довговічність, економічні, естетичні й ергономічні характеристики. Отже, стандарт — це документ, що встановлює для загального і багаторазового застосування правила, загальні принципи або характеристики, які стосуються діяльності чи її результатів, з метою досягнення оптимального ступеня впорядкованості у певній галузі, та розроблений у встановленому порядку на основі консенсусу.

В Україні використовуються такі категорії нормативних документів із стандартизації:

— державні стандарти України;

— галузеві стандарти;

— стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок;

— технічні умови;

— стандарти підприємств.

До державних стандартів України прирівнюються державні будівельні норми і правила, а також державні класифікатори техніко-економічної та соціальної інформації. Порядок розроблення і застосування державних класифікаторів установлюється Державним комітетом України зі стандартизації, метрології та сертифікації.

Міжнародні, регіональні та національні стандарти інших країн застосовуються в Україні відповідно до її міжнародних договорів.

Як державні стандарти України використовуються також міждержавні стандарти, передбачені Угодою про проведення погодженої політики у сфері стандартизації, метрології та сертифікації, підписані у м. Москва 13 березня 1992 року.

Республіканські стандарти Української PCP (РСТ УРСР) застосовуються як державні до їх заміни чи скасування.

Галузеві стандарти розробляються на продукцію за відсутності державних стандартів України чи в разі необхідності встановлення вимог, які перевищують або доповнюють вимоги державних стандартів. Обов'язкові вимоги галузевих стандартів підлягають безумовному виконанню підприємствами, установами й організаціями, що входять до сфери управління органу, який їх затвердив.

Стандарти науково-технічних та інженерних товариств і спілок розробляють у разі необхідності поширення результатів фундаментальних і прикладних досліджень, одержаних в окремих галузях знань чи у сферах професійних інтересів.

Ці стандарти можуть використовуватися на основі добровільної згоди користувачів.

Технічні умови і стандарти підприємств містять вимоги, що регулюють відносини між постачальником (розробником, виробником) і споживачем (замовником) продукції.

Для організації інформування споживачів (замовників) про номенклатуру та якість продукції, що випускається, контролю відповідності технічних умов обов'язковим вимогам державних, а в передбачених законодавством випадках — галузевих стандартів, технічні умови на продукцію та зміни до них підлягають державній реєстрації в територіальних органах Державного комітету України зі стандартизації, метрології та сертифікації. Технічні умови та зміни до них, які не пройшли державної реєстрації, вважаються недійсними.

Стандарти підприємств розробляються на продукцію, що використовується лише на конкретному підприємстві.

Майнова частина авторського права на технічні умови і стандарти підприємств належить підприємствам або органам, що їх затвердили.

Залежно від об'єкта стандартизації, його специфіки і змісту вимог до них, стандарти, що розробляються, підрозділяються на такі види:

— стандарти основоположні;

—стандарти на продукцію, послуги;

— стандарти на процеси;

— стандарти на методи контролю, випробувань, вимірювань, аналізу.

Сертифікація продукції є одним із засобів підтвердження відповідності продукції заданим вимогам.

Сертифікація — це сукупність дій та процедур з метою підтвердження (за допомогою сертифікату відповідності або знака відповідності) того, що продукція (товар чи послуга) відповідає обов'язковим вимогам норм і стандартів, що діють в Україні.

Сертифікація продукції здійснюється уповноваженими органами із сертифікації — підприємствами, установами і організаціями з метою:

— запобігання реалізації продукції, небезпечної для життя, здоров'я та майна громадян і навколишнього природного середовища; — сприяння споживачеві в компетентному виборі продукції;

— створення умов для участі суб'єктів підприємницької діяльності в міжнародному економічному, науково-технічному співробітництві та в міжнародній торгівлі.

Залежно від того, хто її проводить, сертифікація буває трьох видів: самосертифікація (проводиться виробником); сертифікація, яка здійснюється споживачем; сертифікація, яка проводиться третьою стороною (спеціалізованою організацією, незалежною від виробника чи споживача). Найбільшою довірою в міжнародній і вітчизняній практиці користується сертифікація третьою стороною.

Сертифікація відокремлюється з процедури підтвердження відповідності тим, що виконується третьою стороною, незалежною від виробника (постачальника) і споживача, що гарантує об'єктивність її результатів. Тому в умовах, коли конкуренція на ринку переміщується з цінової сфери до сфери якості продукції, сертифікація стає обов'язковою частиною ефективного функціонування ринкової економіки.

Сертифікація продукції в Україні поділяється на обов'язкову та добровільну.

Законом України "Про захист прав споживачів" визначено, що товари (роботи, послуги), на які актами законодавства або іншими нормативними документами встановлено обов'язкові вимоги щодо забезпечення безпеки життя, здоров'я споживачів, їх майна, навколишнього природного середовища, підлягають обов'язковій сертифікації згідно з чинним законодавством. Перелік товарів (робіт, послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації, затверджується Кабінетом Міністрів України. Реалізація та використання таких товарів (у тому числі й імпортних), виконання робіт та надання послуг без сертифікату відповідності забороняються.

Стосовно товарів (робіт, послуг), що підлягають обов'язковій сертифікації, споживачу повинна надаватись інформація про їх сертифікацію.

Учасниками обов'язкової сертифікації є органи з сертифікації, випробувальні лабораторії, виробники (продавці, виконавці) продукції, а також центральні органи систем сертифікації, які визначені в необхідних випадках для організації та координації робіт у системі сертифікації однорідної продукції.

Під час проведення сертифікації та в разі позитивного рішення органу з сертифікації заявникові видається сертифікат та право маркувати продукцію спеціальним знаком відповідності.

Таким чином, стандартизація та сертифікація поки що недостатньо виконують свою роль "каталізатора якості" в Україні. Це пояснюється не тільки тим, що вони знаходяться на початковій стадії процесу перебудови, в силу чого їх потенціал розкрито лише частково, а й тими труднощами, які має вітчизняна економіка. Вже в найближчий час можна очікувати підвищення ролі стандартизації та сертифікації у вирішенні проблеми якості і конкурентоспроможності українських підприємств та їхньої продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках.

2.9 Контроль якості продукції.

Контроль якості продукції — перевірка відповідності якості продукції або процесу, від якої воно залежить, встановленим вимогам. Контроль якості продукції включає державний нагляд за якістю продукції, відомчий контроль якості продукції і технічний контроль якості в об'єднаннях, підприємствах і організаціях. Контроль якості продукції в об'єднаннях і на підприємствах проводиться відділами технічного контролю (ОТК). Начальник ОТК має право припиняти приймання продукції, забороняти використання у виробництві предметів і засобів праці, не відповідних вимогам, зупиняти випуск продукції в підрозділах, що не дотримують технологічну дисципліну; він несе кримінальну і матеріальну відповідальність за випуск неякісної і некомплектної продукції.

Головними параметрами процесу є температура і тиск.

Тиск повітря залежить від виду полімеру, що переробляється, товщини стінок та розмірів виробу. Він впливає на швидкість охолодження виробу і якість поверхні. Зростання тиску скорочує тривалість охолодження і покращує зовнішній вигляд виробу, збільшує міцність зварних швів. Найчастіше тиск роздуву складає 0,15 – 0,5 МПа.

Відношення діаметру виробу до діаметра заготовки називається коефіцієнтом роздуву. Він повинен бути в межах 2 – 3.5. При зростанні підвищується різнотовщинність виробу за периметром. Швидкість роздуву впливає на усадку і зовнішній вигляд виробу. Збільшення швидкості роздуву зменшує усадку матеріалу і покращує якість поверхні виробу.

Час охолодження залежить від товщини стінок виробу, температури розтопу й форми, природи матеріалу. Залежно від розмірів і конфігурації виробу, природи полімерного матеріалу температура форми знаходиться в межах 20 – 60˚С.

З метою інтенсифікації цієї стадії для охолодження використовують двосторонній спосіб з подаванням розсолів у сорочку форми і переохолодженого (90 – 50˚С) повітря чи зріджених газів у середину виробу.

Температурний режим екструдування заготовки встановлюється незалежно від природи полімеру, який перероблюється, від конструктивних особливостей і формувального інструмента, а також від конфігурації, розмірів і товщини стінок виробу.

Таблиця 2.9 Температурні режими формування заготовок для одержання виробів з поліолефінів.

Полімер	Тем-ра циліндра по зонах, ˚С				Тем-ра головки по зонах, ˚С		Тиск повітря, МПа	Місткість виробів, дм
	1	2	3	4	1	2
ПЕНГ	140	140	150	150	165	165	0,2 – 0,25	0,5 – 5,0
	120	125	130	130	130	135	0,15 – 0,2	0,05 – 0,5
ПЕВГ	150	160	170	180	180	185	0,35 – 0,4	30 – 200
	140	155	165	170	170	170	0,2 – 0,3	0,2 – 3,0

Зміст

Вступ

1 Загальна частина

1.1 Загальні відомості про одержання, властивості,

переробку та застосування сировини

1.2 Класифікація виробництва, вибір і

обґрунтування способу переробки і технологічного процесу

1.3 Вибір району будівництва цеху

1.4 Характеристика вихідних матеріалів і готової продукції

2 Спеціальна частина

2.1 Технологічний процес. Норми технологічного режиму

2.2 Удосконалення технологічного процесу у

порівнянні з базовим виробництвом

2.3 Матеріальні розрахунки

2.4 Технологічні розрахунки

2.5 Розробка технічного завдання на проектування

технологічної оснастки

2.6 Проектування і розрахунок технологічної оснастки

2.7 Ресурсозбереження і матеріалоємність

2.8 Стандартизація і метрологія

2.9 Контроль якості продукції

3 Автоматичний контроль і управління процесом

4 Будівельна частина

5 Охорона праці

6 Охорона навколишнього середовища

7 Організаційно – економічна частина

Висновки

РЕФЕРАТ

Записка пояснювальна: с., рис., табл., літературних джерел.

Об’єкт проектування – проект цеху екструзійно- видувного формування з виробничою програмою 3800 т/рік на базі Дніпропетровського ВАТ «Авача».

У загальній частині дана характеристика сировини та готової продукції, вказано призначення об’єкту і дана його загальна характеристика.

У спеціальній частині виконано матеріальні і технологічні розрахунки, дана характеристика основного обладнання. Визначено необхідний рівень автоматизації іі вказані параметри, що контролюються і необхідні для цього прилади; надане техніко-економічне обґрунтування доцільності запропонованих технологічних рішень.

У підрозділі охорони праці та навколишнього середовища проведений аналіз шкідливих і небезпечних виробничих факторів і запропоновані заходи щодо їх усунення.

ЕКСТРУЗІЙНО – ВИДУВНЕ ФОРМУВАННЯ, ТЕРМОПЛАСТИ, ТЕРМОПЛАСТАВТОМАТИ, ВУЗОЛ ПЛАСТИКАЦІЇ, ОПЕРАЦІЙНА КАРТА, ПЛАСТИКАЦІЙНА ПРОДУКТИВНІСТЬ, ЗУСИЛЛЯ ЗАПИРАННЯ, ОБ’ЄМ ВПОРСКУВАННЯ, ГНІЗДНІСТЬ.

Відомість дипломного проекту
№ п/п	Формат	Позначення	Найменування	Кіл.аркушів	№ екз-ру	Примітка
			Документація
			загальна
			Заново розроблена
1	А4	ПП34.012.7/051301.001-001	Пояснювальна записка
2	А1	ПП34.012.7/051301.001-002	Технологічна схема виробництва	1
3	А1	ПП34.012.7/051301.001-003	Креслення технолгічної оснастки	2-3
4	А1	ПП34.012.7/051301.001-004	Операційна карта формування виробу «Бочка на 50 літрів»	1
5	А1	ПП34.012.7/051301.001-005	Техніко – економічні показники	1
6	А1	ПП34.012.7/051301.001-006	План цеху	1
			Документація по
			збірних одиницях
			Заново розроблена
5	А1	ПП34.012.7/051301.001-007	Вузол пластикації	1

Міністерство освіти і науки, молоді і спорту України

УКРАЇНСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ХІМІКО –ТЕХНОЛОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Кафедра переробки пластмас і фото-, нано- та поліграфіних матеріалів

Звіт

про переддипломну практику

на ВАТ «Авача»

Студентка Ігнатьєва Наталія Ігорівна

Група 5 – ПП – 34

Цех

Керівник практики

підприємства

Керівник практики

від університету

Список літератури

1. Суберляк, О. В. Технологія переробки полімерних та композиційних матеріалів [Текст] /О. В. Суберляк, П. І. Баштаник.- Львів.: Видавництво «Растр – 7», 2007. – 376 с.

2. Крыжановский, В. К. Производство изделий из полимерных материалов [Текст]/ Крыжановский, В. К., Кербер, М.Л. Бурлов, В.В. Паниматченко, А. Д./ — СПб.: Профессия, 2004 - 464 с.

3.  Гуль В.Е.Основы переработки пластмасс.[Текст]/Акутин М.С. -М.: Химия, 1985.- 400 с.

4. Власов С.В. Основы технологии переработки пластмасс[Текст]/ Власов С.В., Кандырин Л.Б., Кулезнев В.Н. и др./- М.: Химия, 2004. С. 18-19.

5. Каменев Е.И. Применение пластических масс[Текст]/ Каменев Е.И., Мясников Г.Ф., Платонов М.П.  -Л.: Химия, 1985.- 448 с.

6. Николаев, А. Ф., Технология пластических масс[Текст]/ . Николаев, А. Ф. - Л.;-1977 – 368 с.

7. Поляков А.В. Полиэтилен высокого давления[Текст]/ Поляков А.В. 1988.

8. Бурмістр, М. В. Дипломне проектування за спеціальнітю «Технологія переробки полімерів»[Текст]/М. В. Бурмістр, П.І Баштаник, Буряк І. П., В. М. Вишневецький, Овчаренко В.Г. - Дніпропетровськ: ПП Видавництво «Нова Ідеологія», 2011. – 152 с.

9. Торнер, Р.В. Оборудование заводов по переработке пластмасс[Текст]/ Р. В. Торнер, М. С. Акутин - М.:Химия, 1986. – 152 с.

10. Оленев, Б. А. Проектирование производств по переработке пластических масс[Текст]/Б. А. Оленев, Е. М. Мордович, В. Ф.Калошин. – М.: Химия, 1982. – 256 с.

Літ.: Воблий К. Г. Організація роботи наук, працівника. К.,1969; Прокопенко В. І. Труд, право України. X., 1998; Карпенко Д. О. Труд, право України. К., 1999.