ЗМІСТ

ВСТУП

1ОГДЯД ЛІТЕРАТУРИ

1. Розробка перспективних лакофарбових матеріалів для деревини та деревних матеріалів

   1. Способи оздоблення деревини та деревних матеріалів

1.1.2 Види сучасних лакофарбових матеріалів та їх характеристика

2.1 Загальні відомості про алкідні смоли

2.1.1 Класифікація алкідних смол

2.2 Алкідні олігомери

2.2.1 Класифікація алкідних олігомерів

2.2.2 Модифіковані алкідні олігомери

2.2.2.1 Алкідномеламінові плівкоутворювачі

2.2.2.2 Алкіднокарбамідні плівкоутворювачі

2.2.2.3 Алкідні олігомери, модифіковані неграничними сполуками

3.1 Водорозчинні лакофарбові матеріали на основі алкідних олігомерів

4.1 Фенол­­­­­­­­-формальдегідні лаки

ВСТУП

Емульсійні фарби підрозділяються на водно-дисперсійні, водоемульсійні і фарби на основі полімерів (латексні, акрилові й полівінілацетатні - ПВА). Оскільки емульсійні фарби не містять органічних розчинників, вони нетоксичні, вибухо - і пожежобезпечні, стійкі до впливу лугів, але не морозостійкі. Крім того, сфера їх застосування дещо обмежена: ці склади непридатні для нанесення на клейові фарби і лаковані поверхні. Розбавляють емульсійні фарби водою. Водно-дисперсійні або водоемульсійні фарби є емульсію полімерів у воді. Крім екологічної чистоти у таких фарб порівняно висока швидкість висихання. Різниця між ними полягає в тому, що водно-дисперсійна фарба володіє вологостійкістю (на відміну від неї водоемульсійну фарбу можна змити). Крім того, водоемульсійна фарба може мати різні відтінки, водно-дисперсійна ж - в основному тільки біла. Водоемульсійні або водно-дисперсійні фарби вважаються найбільш придатними для обробки стелі. Вони довговічні, не змінюють з часом колір. Багато виробників фарб на водній основі пропонують міцні та довговічні матеріали, які не тільки гарантують надійний білий колір стелі, але і дозволять після фарбування багато разів мити і чистити його.

Водорозчинні фарби не містять розчинників, практично не мають запаху, легко наносяться кистю, добре поєднуються практично з усіма будівельними матеріалами і створюють паропроникні покриття. Сучасні водно-дисперсійні фарби екологічно безпечні, дозволяють підставі дихати, при цьому полімерне сполучне робить водорозчинні фарби стійкою до механічних пошкоджень, дії вологи і ультрафіолетового випромінювання.

Найчастіше такі фарби використовуються для фарбування стель у сухих приміщеннях, але можна зустріти і водно-дисперсійні фарби з підвищеною водостійкістю і стійкістю до дії цвілі, які підійдуть для обробки стель у приміщеннях з високим ступенем вологості. Крім того, існують водоемульсійні фарби, спеціально призначені для створення об'ємних ефектів - високопластичних тонкодисперсні склади, так звані фактурні (структурні) фарби.

За допомогою валика, шпателя або кисті ними можна успішно декорувати поверхні, використовуючи різні прийоми фактуровкі або візерункової обробки. Крім високих декоративних властивостей, такі покриття відрізняються високою міцністю і тому здатні виконувати також захисні функції, наприклад армування. Структурні покриття використовуються, наприклад, для оберігання поверхні від утворення тріщин.

1 Огдяд літератури

1.1 Розробка перспективних лакофарбових матеріалів для деревини та деревних матеріалів

1.1.1 Способи оздоблення деревини та деревних матеріалів

Останнім часом намітилась тенденція поверненнядо природної обробки матеріалів. Деякіфірми, що виробляють елітні меблі, сушать деревину не прискореним способом у спеціальних шафах, як це прийнято у більшості сучасних виробників, а просушують протягом декількох місяців, використовуючи натуральні клеї [1].

Декоративні властивості покриттів повинні відповідатифункціональному призначенню та умовам експлуатації. Їх характеризують кольором, блиском, фактурою і класом покриття. По зовнішньому вигляду покриття діляться на 7 класів кожен з яких характеризується блиском поверхні та її якістю. Останнє визначається наявністю хвилястості, штрихів (рисок), шагрені, сторонніх включень і т. д.

По фактурі покриття можуть бути гладкі, з малюнком і рельєфні. Зовнішній вигляд покриття з урахуванням ступеня блиску,характеруфактури та наявності дефектів характеризують класом. Покриття 1-го класу мають однорідну гладку і блискучу поверхню без видимих ​​(неозброєним оком) дефектів. Однорідні рисунчаті і рельєфні покриття, як правило, відносять до 2-го класу. Більшість товарів народного споживання мають покриття 1-го класу. Істотний вплив робить стан поверхні, що покривається.

Жирові забруднення, волога, пил, адсорбованіповерхнеюпари гази перешкоджають утворенню молекулярного контакту між молекулами покриття іповерхні, що покривається, різко знижуючи адгезію покриття,

його міцність і стійкістьдо різних зовнішніх впливів. Гладенькі (глянцеві) покриття довше зберігаються і краще захищають[1].

Стійкістьдо впливу навколишнього середовища є найважливішою властивістю лакофарбового покриття.Її оцінюють за стійкістю до дії вологи, світла, знижених і підвищених температур та ін. [1].

Якість лакофарбового покриття істотно залежить від старанності підготовки поверхні конструкцій і виробів до фарбування. Застосовують абразивніобробки поверхні і її знежирення, видалення різних забруднень, залишків попередніх разрушившихся покриттів тощо Один із критеріїв естетичної оцінки якості меблів -характерїї обробки, під якою розуміють усі види поверхневої обробки, спрямовані на вдосконалення декоративно-художніх достоїнств виробів і їх захист від дії зовнішнього середовища. У залежності від функціонального призначення розрізняють три основні групи обробки: захисну, декоративно-мистецьку та декоративно-захисну.Захисна обробкапризначена для запобігання виробів від температурно-вологісних впливів навколишнього середовища, пов'язаних з явищами зволоження, усихання, набухання, корозії елементів виробів і для захисту від фізико-хімічних і механічних пошкоджень шляхом додання виробу або елементів вироби кислотостійкості, малостійкості, термостійкості, зносостійкості і ін Декоративно-художня обробка передбачає декорування виробів пластичними або декоративними засобами: рельєфний декор (різьблення, тиснення, гравірування); орнаментальний декор (випалювання, розпис); набірний декор (інтарсія,мозаїка, інкрустація, маркетрі); накладної декор (накладки і вставки здеревини, металу, пластмас, кістки, роги, скла, порцеляни, фаянсу,керамікита ін.)[1].

Декоративно-захисна обробка надає виробам декоративні і захисні властивості. Це найбільш поширений вид обробки, в процесіякої виявляються і підкреслюються природні декоративні властивості матеріалів, що входять у вироби, або додаються нові властивості, що підсилюють сприйняття форми виробів. До них відносяться: просте і складне облицювання деревних матеріалів струганим або лущеним шпоном з подальшим покриттям прозорими плівками, які проявляють текстуру деревини; криючі покриття деревини і металів рідкими лакофарбовимиматеріалами; наклеювання і напресування листових і плівковихполімернихматеріалів, паст, емульсій, напилення порошків; покриття елементів м'яких меблів декоративними меблевими тканинами або штучними матеріалами типу шкіри (вінілштучшкіра) і ін.[1].

1.1.2 Види сучасних лакофарбових матеріалів та їх характеристика

Сучасні лакофарбові матеріали являють собою багатокомпонентні суміші, що містять крім плівкоутворювальної речовини і пігменту також наповнювачі, поверхнево-активні речовини, диспергатори, загусники, багатокомпонентні розчинники та інші добавки. Кожен з цих компонентів впливає не тільки на властивості і технологічний процес виробництва лакофарбових матеріалів, але і на властивості одержуваних на їх основі покриттів. Тому для правильного складання рецептур лакофарбових матеріалів необхідно знати властивості, способи та особливості отримання природних і синтетичних плівкоутворювальних речовин, пігментів і наповнювачів; природу фізико-хімічних процесів, які проходять при їх диспергуванні і вплив на ці процеси різних технологічних добавок.

Лакофарбові матеріали широко застосовують у всіх галузях народного господарства. Отримувані на їх основі покриття захищають різні вироби з металу і деревини від корозіі і гниття, від впливу високих і низьких температур і т. п. Обов'язковою вимогою для багатьох покриттів є також декоративні властивості[2].

Класифікація лакофарбових матеріалів. Лакофарбові матеріали являють собою композиції, здатні забезпечити формування на підкладці (поверхні виробів) покриття із заданим комплексом властивостей. Можливість формування шару покриття визначається плівкоутворювальною речовиною (плівкоутворювачем).

Плівкоутворювальні речовини - високомолекулярні синтетичні або природні речовини, а також їх суміші, здатні разом з іншими компонентами лакофарбових матеріалів при нанесенні тонким шаром з розчину, дисперсій або розплаву формувати покриття в результаті фізико-механічних або хімічних перетворень на підкладці [2].

Лаки - розчини плівкоутворюючих речовин в органічних розчинниках або воді. При висиханні або затвердінні вони утворюють прозоре однорідне покриття.

Оліфи - продукти термічної або хімічної переробки рослинних масел.

Пігменти - тверді порошкоподібні тонкодисперсні неорганічні й органічні речовини (синтетичні і природні), що додають покриттю непрозорість, колір і впливають на інші властивості покриття.

Фарби - лакофарбні матеріали, що представляють собою однорідні суспензії пігментів у плівкоутворювальних речовинах. Можна виділити три основні групи фарб: масляні - на основі висихаючих масел і олиф; водні - клейові на основі рослинних і тваринних клеїв; силікатні на основі рідкого скла; емульсійні - на основі водних емульсій висихаючих масел або синтетичних полімерів.

В окрему групу виділено порошкові фарби - подрібнені тверді суміші плівкотвірних речовин, пігментів, наповнювачів та інших компонентів лакофарбових матеріалів. Такі фарби утворюють покриття в процесі термообработкі; в результаті сплаву частинок фарби утворюється суцільне покриття при одночасному протіканні різноманітних фізико-хімічних і хімічних процесів [2].

Емалі (емалеві фарби) - суспензії пігментів в лаках. Їх наносять останнім шаром на багатошарове покриття. Емалі надають покриттям декоративність і забезпечують стійкість до зовнішніх впливів.

Грунтівки - суспензії пігментів в лаку, оліфі або емульсії плівкоутворювачі.

Водорозчинні грунтовки і емалі – лакофарбові матеріали на основі синтетичних полімерів, утворюють досить стабільні розчини в воді.

Лакофарбові матеріали і покриття класифікують по наступним ознакам:

• по призначенню лакофарбових покриттів: автомобільні, електроізоляційні, мебельні, шкіряні та ін.;

• по декоративним властивостям: молоткові, шагреневі, флуоресцентні, рефлексні, цировочні, імітаційні, оптичні;

• по специфічним умовам експлуатації покриттів: тропічні стійки, для холодного клімату, для забрудненої атмосфери (легкі, середні, жорсткі, дуже жорсткі) та ін.;

• по методу нанесення: що наносяться пензликом, пневматичним розпилення, для електрофарбування, електрофорезу та ін..

по умовам сушки: холодної (повітрям) сушки і гарячої сушки.

Ступінь блиску оцінюють за допомогою приладу ФБ – 2 наступним чином (табл. 1.1) [3]:

Таблиця 1.1 - Ступінь блиску покриття

Найменування	Ступінь блиску покриття, %
Високоглянцеві (ВГ)	Більш 60
Глянцеві (Г)	50 – 59
Напівглянцеві (ПГ)	37 – 49
Напівматові (ПМ)	20 – 36
Матові (М)	4 – 19
Глибокоматові (ГМ)	Не більше 3

Залежно від призначення і умов експлуатації лакофарбових покриттів до них висуваються різні вимоги. Проте існують обов'язкові властивості, які має проявляти покриття. Нижче наводяться основні характеристики лакофарбових покриттів.

Адгезія - зв'язок між поверхнями двох доторкнутих різнорідних тіл, що обумовлює їх «прилипання» один до одного. Цей показник визначається інтенсивністю міжмолекулярного, молекулярнї і хімічнї взаємодії на поверхні розділу. Адгезія лакофарбового покриття залежить від хімічної будови плівкоутворювача (наявність або відсутність полярних груп в молекулі, молекулярна маса і т.д.), хімічних властивостей пігментів і в'язкості матеріалу. Лакофарбові матеріали з більш низькою в'язкістю утворюють покриття з більшою адгезією [3].

Когезія - зчеплення молекул одного і того ж твердого тіла або рідини, що приводить до об'єднання цих частинок в єдине ціле. Когезія обумовлена ​​міжмолекулярною взаємодією в самому тілі.

Пластичність - здатність покриття зберігати деформацію після зняття зусилля, що викликало цю деформацію.

Еластичність - здатність покриття приймати свою колишню форму після зняття деформуючого зусилля. Як і пластичність, визначається в основному хімічною будовою плівкоутворювача і для деяких покриттів має головне значення (наприклад, для покриттів по шкірі, тканинам).

Хімічна стійкість - стійкість до дії агресивних реагентів (як рідких, так і газоподібних), розчинювачів і мастильних масел.

Атмосферостійкість - здатність покриття протистояти впливу атмосферних чинників (вологи, температури, кисню повітря, сонячної радіації).

Термостійкість і морозостійкість - здатність покриттів зберігати свій зовнішній вигляд і не руйнуватися під дією високих і низьких температур. Ці властивості багато в чому залежать від наявності та кількості в отвержденому покритті реакційноздатних груп [3].