Отже, аналіз суспільного виробництва дає змогу усвідомити цілісність суспільства, визначити основу, джерела та рушійні сили суспільного розвитку, визначити критерій суспільного поступу. При цьому очевидним є те, що сучасне суспільне виробництво неможливе без оптимального використання досягнень науково-технічного прогресу. У свою чергу, науково-технічна революція, яка є досить складним соціальним явищем, що суттєво впливає на всі сфери життєдіяльності людини, вимагає уважного дослідження й обережного підходу, щоб запобігти негативним наслідкам використання науково-технічних досягнень.

5. Філософія грошей

Важливим чинником функціонування суспільного виробництва, економічної сфери є гроші – особлива реальність, з якою пов’язаний кожен день людського буття, яка створює специфічне сприйняття людиною світу і себе в ньому. Гроші створюють людині проблеми за їх відсутності і ще більш, коли їх недостатньо або надмір. Як об’єкт пізнання вони належать до сфери знань економічної науки.

Гроші – особливий товар, який є загальним еквівалентом (рівноцінністю) під час обміну товарів, їхньою формою вартості.

В якості грошей використовують металеві та паперові знаки, асигнації, банкноти, кредитки, бони, купони та інше. Економікс розглядає гроші як засіб обміну, що полегшує торгівлю. Своїм завданням вона вбачає з’ясування кількості необхідних для економіки грошей, особливостей і закономірностей процесу формування пропозиції грошей, її структури, факторів, що впливають на грошовий потік, функціонування грошового ринку тощо. Однак цього недостатньо для пізнання природи і ролі грошей у житті суспільства. Адже їх вплив на людину не вичерпується сферою економіки. Гроші впливають і на формування моралі, ієрархією людських цінностей, на психологію, світогляд людини та суспільства. Вони давно набули статусу універсальної категорії. Збагнути їх природу можливо лише такими інструментами мислення, які здатні охопити всі форми вияву сутнісних особливостей грошей у їх цілісності. Здійснити це можливо на основі філософського підходу, чим і займається філософія грошей.

Філософія грошей – філософський аналіз системного впливу логіки грошей, грошових відносин на світоглядно-духовний світ людини і суспільства.

Цілісна картина грошей може бути створена на основі їх аналізу не тільки як засобів обігу, але і як мети. Як засоби обігу гроші сприяли розвитку торгівлі, прискоренню і розширенню руху товарів та по-

154

зв’язків. Мета грошей – впливати на розвиток людини, її цілеспрямовану діяльність, ставлення до праці. Гроші актуалізували не лише зміни у світі речей та у світі людей, у внутрішньому світі людини, її інтересів, ідеалів і прагнень, моральних критеріїв. Вони суттєво змінили систему людських цінностей, поставивши себе у їх центр як всезагальну цінність. Завдяки цьому гроші вийшли за межі своїх природних (традиційних) функцій як еквівалента товару і послуг, розширивши сферу свого функціонування.

Нагромадження грошей, з точки зору цінностей ліберального суспільства, є дуже корисним кроком, оскільки часто асоціюються з її продуктивною енергією, силою волі та неординарністю. Нерідко гроші виконують роль еквівалента “Я” їхнього власника, його здібностей і цінностей, а грошовий капітал сприймається як джерело свободи людини, умова реалізації її творчих сил. Не маючи достатніх грошових статків, людина ризикує бути позбавленою принад соціального життя, оскільки без належної основи фундаменту свобода особистості звужується до меж жорстокої необхідності, а бідність, убогість є джерелом відчуття безперспективності, безсилля, побутових конфліктів. Якщо бідність зумовлена відсутністю грошей, то чи не означає це, що вони є джерелом гармонії та щастя, винятковим благом? Ствердна відповідь на це питання можлива тільки за умови ставлення до убогості як до норми людського існування, а за можливості людини щодо самореалізації, свободи вибору і гідного життя – як до особливого привілею. Погляд на повноцінне життя людини (із свободою вибору, творчості, свободою і можливістю самореалізації), що можливе лише в дійсно демократичному, правовому суспільстві звужує функцію грошей до їх природного стану.

Особливого значення гроші набувають у корумпованому суспільстві, в якому відсутнє природне право людини на свободу, творчість і гідне існування. У такому суспільстві функції та значення грошей деформовані і гіпертрофовані, а цінність людини визначається як її купівельна здатність (людина може мати стільки, скільки вона здатна купити). Таке суспільство постає перед людиною як товар, адже у ньому все може бути купленим (закон, мораль, громадська думка, справедливість і навіть життя). Зрозуміло, що людина не спроможна продати закон, честь, батьківщину, мораль, але спроможна продати себе. Вона може торгувати тільки собою, своїми почуттями, вірою, сумлінням за умови, що все це набуло для неї ознак товару, втратило своє первинне, істинне значення. Отже, людина може продати не лише свою працю, свої послуги, а й свою духовність, втілити її в товар. На рівні духу людина не продає, але продається, тобто стає товаром.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

155

Гроші, безперечно, є цінністю. Однак вести мову про реальну їх вартість можна було лише тоді, коли вони існували у формі благородних металів (золота, срібла), так званих повноцінних грошей. Перехід до інших форм грошей (монети, банкноти), які мають лише номінальну вартість, перетворив їх на знак, символ, носія інформації. А з виникненням так званих “електронних грошей”, удосконаленням різних форм бухгалтерії, гроші втратили будь-яку конкретність, перетворились на чисту умовність.

Оскільки значення і сутність грошей не залежить від форми їх матеріального втілення (гроші – абсолютна ідеальність), вони є цінністю, продовжують бути засобом і метою обміну. Їх цінність випливає не з їх речовинної форми, а зі змісту того суспільного процесу, який вони опосередковують своїм рухом і уможливлюють його. Маючи свою особливу форму руху від однієї людини до іншої, гроші виражають певний спосіб спілкування. Незалежно від своєї форми (матеріальної чи символічної) вони є своєрідним інструментом суспільної взаємодії людей через обмін. І в цьому виявляється їх непересічна цінність для суспільства. Механізм суспільної взаємодії, що здійснюється завдяки грошам, як правило, зводять до присвоєння і відчуження, завдяки яким те, що належало індивіду, стає чужим, а чуже починає належати йому. Гроші вносять певний порядок у процес розподілу суспільних цінностей, визначають кількісні межі можливого в діях людей, реалізують принцип еквівалентності відчужених і присвоєних благ в умовах ринку. У цій своїй функції вони реалізуються як механізм соціонормативної регуляції суспільства, що надає їм безумовної цінності.

Володіючи властивістю загального обміну, гроші стають не тільки цінністю, але і мірою вартості обмінних благ – “мірою всіх речей”. Вони виражають якісну безмежність можливого в діях людей, є стимулом і спонукальним мотивом багатьох видів діяльності – як гуманних, так і антигуманних. Гроші здатні заохотити до будь-яких дій проти людини, перетворити на предмет купівлі-продажу те, що ним не повинно бути в здоровому суспільстві. Це означає, що вони вносять у суспільне буття як порядок, так і елементи хаосу. Але гроші є лише засобом реалізації вольових, розумових зусиль людини. Вони однаково успішно обслуговують як творчі, так і деструктивні людські дії та вчинки. У цій ролі вони творять або руйнують людину як особистість, впливають на формування її індивідуальної системи цінностей, ієрархію її особистих пріоритетів і цілей. Усе залежить від співвідношення розумововольових зусиль і грошового інтересу в діяльності людей.

Гроші є продуктом суспільства, його витвором, за який воно має нести відповідальність. Людина мусить навчитись управляти ними.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

156

6. Людиновимірна сутність економіки

Сучасний світ ставить питання: “А чи є економічна наука наукою про людину?” Така постановка проблеми людини в економічній науці визначає її взаємовідношення з філософією та іншими соціальними науками.

Сьогодні ні у кого не викликає сумніву той факт, що економічне буття – це буття людини, яка акумулює в собі основні форми життєдіяльності, у тому числі економічні. Саме вона є сукупним носієм економічної системи загалом, відтворюючи в цілісному неподільному вигляді економічне життя. Економіка завдяки людині стає універсальною, єдиною матеріально-духовною сферою, через яку особистість реалізує себе як цілісність.

Філософсько-економічна думка XX ст. сформувала уявлення про те, що соціально-економічні форми не можуть модифікуватися як чисто зовнішні стосовно людини; трансформації, зміни, розриви соціальноекономічних зв’язків проходять по“живому тілу” безпосереднього людського буття, ламаючи долі та життя мільйонів людей. Подолання соціально-економічних криз, викликаних змінами суспільних форм, також підтвердило їхній зв’язок і залежність від характеру та змісту життя індивідів: форми зовнішньої організації суспільного життя стабілізуються лише тоді, коли вони здобувають внутрішню опору в бутті й мисленні людей, тобто тоді, коли вони зміцнювали “зовнішність” свого існування формами реалізації сил, здатностей, інтересів людських індивідів. Осмислення цієї проблематики виявило “еволюційний” смисл цих форм як позабіологічних засобів нагромадження, об’єднання і нарощування людських діяльних сил, виділення їх із безпосереднього буття людей у зовнішні сфери їхньої діяльності. Визначився більш широкий погляд на еволюцію соціально-економічних форм, на їх розмаїття, на можливості їх поєднання і трансформації, на їхній корінний зв’язок з процесами безпосередньої самореалізації особистостей. На зміну концепції, яка розглядала буття людей залежно від соціальноекономічних форм (марксизм), прийшло розуміння того, що економічні форми є способом відтворення і розвитку буття людей.

Підсумуємо:

·економічний процес (функціонування і розвиток економіки), поява та дія економічних законів насамперед залежить від буття людей, від сукупності форм їхнього самовиразу і самореалізації;

·формування економічної системи означає перехід від безпосередніх економічних зв’язків між людьми до їхніх опосередкованопредметних взаємозв’язків, які передбачають їхню індивідуальну незалежність, а також до зв’язків, обумовлених власним розвитком людини;

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

157

·під час економічної діяльності людини з’являються соціально-ду- ховні якості та властивості предметів, речей, які включені в економічну діяльність і створені нею. Виявляється здатність цих предметів бути охоронцями людського досвіду і культури. Це підтверджує економічне буття предметів як результатів економічної діяльності

людини.

Фактично, ми маємо справу із ситуацією, в якій філософія та економічна теорія не тільки взаємозв’язані, а й у науково-пізнавальному процесі часто ізольовані одна від одної, виступаючи як два різних види пізнання.

Сьогодні можна констатувати певну“розірваність” людського буття на окремі дисципліни: філософію, економічну і політичну теорії, культурологію тощо. Причому ця розірваність на спеціалізовані дисципліни, по суті, є “розривом” її буття на фрагменти життєвого процесу, які органічно не пов’язані між собою. Основні зв’язки індивідів засобами, які є результатом їхнього буття, не відповідають цим дисциплінарним розподілам, а навпаки, замінюються штучно сконструйованими зв’язками.

Ми маємо справу з двома суспільствознавчими напрямками: один, який вивчає соціальне життя відповідно до стандартів наук про “природу”, тобто через “призму” загальних законів, а інший – сфокусований на усвідомленні індивідуальних форм людської діяльності. Створення нової філософії економічної науки повинно об’єднати -за гальні характеристики економічного буття з конкретними інтересами, прагненнями індивідів, їх предметним самоствердженням у суспільному житті. Людина в цій новій науці розуміється як носій, суб’єкт сил діяльності, який володіє можливостями застосовувати сили щодо вирішення різних життєвих завдань.

Об’єктом вивчення такої науки буде економічне життя суспільства як процес діяльності людей, який розгортається у часі та просторі ін- дивідуально-загальної економічної форми їхнього буття як у минулому, сучасному, так і в майбутньому.

З проблемою людини як суб’єкта економічної діяльності тісно пов’язана проблема людини як суб’єкта економічного процесу. Діяльність людей як форма реалізації їх сил, як ускладнено розчленований та поєднаний зв’язок утворює все нові“композиції” людських здібностей, їхніх втілень, умов, засобів здійснення тощо. Кожне наступне покоління вступає в життя з іншим, ніж у попереднього, “запасом” та обсягом людського досвіду. Воно змушене виробляти нові форми його освоєння і самореалізації. Останнє є не додатком до предметних і зовнішньосоціальних перетворень, а є внутрішньою умовою, силою

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

158

і мотивом, що їх здійснює. Якщо спочатку ми пов’язували розуміння проблем економічного процесу з діяльністю людей, то тепер стоїть завдання тлумачення їх діяльності як самореалізації.

Економічний процес – певна послідовність стадій, станів, моментів, подій. Ці події відбуваються в діяльності та взаємодії людей, вони утворюють “поле” зростання людських сил, а речі виявляються закріпленням, втіленням цих подій і передумовами їх відновлення. У процесі самореалізації відбувається самопізнання людей, яке забезпечує збереження, стійкість економічного процесу. Отже, відтворення і трансформація економічного процесу забезпечується зростанням людських сил, а не логікою речей. Предметні форми в певних економічних ситуаціях можуть знівечувати сили індивідів, але не можуть їх підмінити.

Людська самореалізація постійно переступає рамки функціональної структурності економічного процесу, створюючи передумови для нових форм поєднання діяльності соціальних індивідів. У цьому аспекті самореалізація індивідів виявляється головним імпульсом і мотивом, який долає задану розмірність економічного процесу. Це сприяє еволюції всіх соціальних форм, які діють і в людському, і в предметному бутті, задіяному в діяльності людей. Змінюючи стандарти своєї поведінки, люди наближаються до розуміння багатомірності світу речей, невичерпності речей їхніми соціальними функціями.

Самореалізація як суб’єктивна орієнтація є процесом, що забезпечує постійне наповнення економіки живими людськими силами. Це “серцевина” економічного процесу, взаємодії та розвитку людських здібностей, які забезпечують пульсацію людської діяльності. ЇЇ предметні форми можливі як форми діяльності тільки при їх наповненні самореалізацією індивідів. Таке наповнення економічного процесу змістом людської самореалізації – умова, без якої він просто неможливий.

Самореалізація людини носить предметний характер, але не потрібно зводити її до простого зв’язку“людина – річ” або споживання людиною якихось предметів.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

159