3.Буття як світ у цілому і його обумовленість (детермінація)

Збуттям як одним із ключових понять онтології асоціюється також

іпоняття “світ”, що позначає, як правило, деяку відносно замкнуту і самодостатню цілісність. З цим поняттям ми зустрічалися і раніше, починаючи буквально з першої лекції, під час обговорення теми світогляду. Тепер же настав час обговорити питання: чим же обумовлена ця цілісність? Яка природа різноманіття проявів світу(світ – один чи єдиний у своєму різноманітті)?

Перед філософами всіх часів і народів завжди поставало важливе онтологічне питання, без якого неможливо було побудувати цільного та раціонального світогляду: чи є буття деяким упорядкованим утворенням, або ж світ виступає не як цілісний Космос, а як бурхливий хаос? У міфології цей мотив боротьбі хаосу та Космосу, божественного порядку та стихійного безпорядку світу звучить досить чітко.

Поняття дійсності як зв’язного цілого є основою концепції детермінізму. У рамках цієї концепції дійсність з’являється як закономірна і причинно обумовлена: будь-яка подія чи явище в принципі(нехай не зараз) можуть бути пояснені раціональним способом. Наприклад, підведенням під який-небудь закон природи. Протилежна ж концепція, прихильники якої віддають пріоритет чудесам, ірраціональному, надприродному, нез’ясовним (наприклад, на основі законів науки) явищам, називається, відповідно, індетермінізмом. Отже, детермінізм тісно пов’язаний з наукою, з ідеєю раціональності, у той час як індетермінізм – відповідно, з релігією. Тут мається на увазі її зв’язок з вірою в надприродне. Теологія ж, як раціоналізована частина релігії, цілком сумісна з детермінізмом.

Відзначимо, що концепція детермінізму застосовна не тільки до природи, але і до соціуму, тобто її прояв можна знайти й у соціальній філософії. Мається на увазі, наприклад, соціальний детермінізм у філософії історії Гегеля, що вплинув на таких видатних мислителів, як К. Маркс, А. Кожев, Ф. Фукуяма та ін.

Еволюція уявлень про детермінізм

Визначимо коротко кілька характерних“віх” на шляху розвитку уявлень про детермінізм:

·дао в давньокитайській культурі та філософії, що позначає закономірний шлях речей і подій у навколишній дійсності;

·логос і телеологізм в античності. Серед безлічі значень поняття “логос” ще вказує на організуючу роль думки в єдності зі словом (мовою). Телеологізм – це концепція, відповідно до якої щось(наприклад, природа) існує і змінюється заради якоїсьмети; джерела цієї

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

14

концепції беруть свій початок ще за часів Аристотеля, у його класифікації причин на чотири види, у число яких входить і цільова причинність;

·“сили” та ентелехія в середньовічній культурі та філософії. Багато явищ і процесів у цей час прагнули пояснити деякими прихованими якостями і прихованими причинами. (Наприклад, приховані “життєві сили”, що пояснюють природу життя, потім використовувалися в такій досить популярній у біології концепції, як віталізм);

·Causa sui Спінози і лапласівський детермінізм епохи Нового часу.

Пантеїзм Спінози дозволяв розглядати природу як самодостатню, таку, що несе в собі причини всіх наявних явищ. З ім’ям же П. Лапласа пов’язана концепція, відповідно до якої поведінку (майбутнє чи минуле) будь-якого об’єкта можна точно й однозначно розрахувати, якщо знати її початкові умови. Ця концепція сформувалося як узагальнення й екстраполяція дійсно вражаючих успіхів механіки;

·формування ймовірнісно-статистичної картини світу в другій по-

ловині ХІХ ст. завдяки успіхам у вивченні масових явищ, динаміки систем, що складаються з величезної кількості елементів. У поведінці останніх істотну роль відіграєвипадковість (випадкові зв’язки), мірою якої виступає ймовірність (наприклад, опис руху молекул газу, броунівського руху, економічної і демографічної статистики та ін.);

·синергетика і нелінійна динаміка(друга половина ХХ ст.). Ці нові природничо-наукові дисципліни, що (див. коротко про них у Примітках), по-перше, розкрили закономірність самоорганізації досить складних систем і, по-друге, показали, що межа між хаосом і порядком уже не повинна розглядатися як тверда і непроникна. Іншими словами, у хаосі за певних умов(наприклад, нерівноважне середовище) можливе мимовільне виникнення порядку, а з іншого боку, простий упорядкований рух (наприклад, рух так званих білліардів Сіная) може за певних умов мовби “заплутуватися” і ставати хаотичним. Усе це різко розходиться з традиційним(раніше стандартним, канонічним) уявленням про наявність різкої та непрохідної межі між порядком і хаосом.

Зазначені етапи еволюції детермінізму свідчать про розвиток наших уявлень про світ як упорядковану, пов’язану цілісність, про розмаїтість форм детермінації. Те, що механічний (лапласівський) детермінізм утратив свою універсальність, не слід розцінювати як крах детермінізму взагалі (а у свій час – наприклад, в епоху становлення ідей квантової фізики – деякі філософи і фізики, що філософствували, так і думали). Насправді концепція детермінізму збагатилася новим змістом, подібно

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

15

до того, як концепції простору, часу і руху збагатилися з установленням спеціальної і загальної теорії відносності.

Сучасний філософський і науковий детермінізм розглядає будь-яке явище розглядає як результат дії деяких причин, які призвели до його виникнення, оскільки і само це явище може досліджуватися як причина інших явищ. При цьому філософські позиції тут можуть значно відрізнятися одна від одної, особливо коли мова заходить про певні основи обумовленості світу. В одних філософів існування світу пов’язане з природними причинами, в інших творцями його є Бог або світовий розум.

І навіть якщо сам Бог у силу своєї трансцендентності перебуває поза дією принципів детермінізму, так чи інакше створений ним світ законів за необхідності підкорюється. В іншому випадку ні про Бога, ні про світ неможливо було б ні подумати, ні сказати. При цьому, звичайно, в релігійній картині світу обов’язково присутнє чудо, нез’ясоване творіння Боже, яке переходить у звичайний порядок речей. Але це Божественне творіння не можна визнавати як недетерміноване, бо в ньому, за навчанням йогів і релігійних філософів, завжди є вище значення та доцільність.

Отже, будь-яка ідеалістична або матеріалістична філософська система, побудована на принципах раціонального пояснення буття, з необхідністю визнає закономірний характер загальної обумовленості явищ і процесів у світі. Навіть індетермінізм, який розглядається як альтернатива детермінізму, як правило, базується на запереченні якої-небудь однієї характеристики детермінізму або на визнанні загального об’єктивного характеру будь-якого принципу, наприклад, принципу причинності. Послідовних індетерміністов в історії філософії було небагато.

Найчастіше заперечується об’єктивний характер зв’язків і взаємовпливів суспільних процесів, людського буття, обумовлених свободою вибору. Така позиція простежується у Канта: з його точки зору, в природі панують жорсткі та необхідні зв’язки (щоправда, з’являються вони там завдяки структурній діяльності нашого розуму), а людська поведінка – потік вільного вибору і внутрішнього морального законодавства. Схожої позиції дотримувався В. Віндельбанд, який у “Свободі волі” жорстко виводить причинність природних процесів та вільне волевиявлення особи, яка завершує акти вибору й оцінки. Індетермінізм у поглядах на суспільне життя ми знаходимо у Т. Карлейля і Н.Д. Михайлівського, в трактуванні культури і духовних феноменів – у Н.А. Бердяєва.

Проте, починаючи з останньої чверті XIX ст., індетермінізм підживляється не тільки філософськими дослідженнями, але й науковим дискурсом. Їжею для детерміністських переконань служили схоластичні

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

16

процеси в термодинаміці, принцип невизначеності в квантовій механіці, непередбачений характер мутацій у біології, висновки синергетики. Але жодній з наук індетерміністська установка не набула жорсткого фактору. Швидше слід говорити про діалектичне розширення принципу детермінізму, про остаточне наукове подолання його метафізичної різновидності, яка одержала назву лапласівського детермінізму (на ім’я найбільшого й авторитетного теоретика, представника даного напрямку – Лапласа).

Лапласівській детермінізм виник не стільки на основі натурфілософських мислень, скільки на основі досягнень науки XVII-XVIII ст., які привели до формування картини світу на зразок класичної механіки Ньютона. До відмінних рис лапласівського детермінізму відносяться:

·зведення всього різноманіття зв’язків буття (і відповідно форм детермінації) до причинно-наслідкових зв’язків;

·твердження, що будь-яке слідство породжується однією-єдиною причиною монокаузалізм);

·заперечення випадкових явищ і зв’язків у природі, ототожнення випадковості з тим, причини чого ми не знаємо;

·розуміння свободи як пізнаної необхідності.

Найбільшим недоліком лапласівського детермінізму є неминуче витікаючий з нього фаталізм: адже якщо всі явища та події однозначно і необхідно визначені минулими причинами, тоді ні про яку свободу вибору зараз не може бути і мови. Ми абсолютно чітко детерміновані в своїй поведінці минулим.

Проте цей неприйнятний для нашого етичного і творчого розуміння висновок – не єдиний недолік лапласівського детермінізму. Якщо в світі все є необхідним, то звідси витікає, що все в світі одночасне й абсолютне, бо ніякої різниці між щоденним рухом сонця по небосхилу і, скажімо, брудним шматком паперу, гнаним поривом вітру, не існує. Їх онтологічний статус, по суті, ідентичний. У результаті світ втрачає глибини ієрархічності, а значить і значення, перетворюючись на панічну мішанину причин та наслідків. Присутня принципова помилка з абсолютно правильного посилання, що немає безпричинних явищ, робиться неправильний висновок, що ця причина діє за необхідністю.

Розвиток науки та філософії спростував лапласівській детермінізм. Сьогодні можна говорити про якісно нове, діалектичне розуміння принципу детермінізму, що істотно збагатить філософію помірними ідеями детерміністів. Головне в сучасному підході – погляд на світ: на багаторівневу цілісність, що розвивається, де не тільки є місце для людської свободи та творчості, але й самі вони визнані найважливішим домінуючим чинником існування й еволюції цієї цілісності.

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

17

До специфічних рис сучасної установки детермінізму можемо віднести:

1.Визнання об’єктивного характеру випадковості в природі й суспільстві. І воно не повинно протиставлятися необхідності, оскільки вони утворюють неподільну діалектичну єдність. Хаос і невизначеність

єатрибутами самого буття і виступають об’єктивною онтологічною основою людської індивідуалізації, свободи і творчості, хоча останні містять у собі можливість безмірності та свавілля.

2.Поняття “детермінізм” ширше за поняття “причинність”, оскільки сюди входять непричинні типи обумовлення. Прикладом непричинного обумовлення можна вказати на такі типи зв’язків(або форми детермінації), як функціональна, системна і цільова детермінація. Потрібно зазначити, що якоїсь єдиної позиції з питання про види детермінації немає ні серед філософів, ні серед представників приватних наук.

3.Різні форми детермінації мають різне значення на різних рівнях світового буття. Так, значення цільової детермінації зростає від рівня до рівня, набуваючи особливого значення в людському бутті і в суспільстві. Функціональні та системні зв’язки виконують важливу роль на рівні еекологічних систем.

4.Один і той же тип зв’язків по-різному виявляється на різних ступенях буття. Чим вищий цей ступінь, тим складніші і більш опосередковані типи зв’язків. Так, на рівні суспільних процесів системна детермінація не може бути відірвана від численних функціональних залежностей, від взаємодії елементів у системі, а також від причинних

іцільових детермінант.

5.Причинні зв’язки, як головні в світовому бутті, мають нелінійний характер і, розглянуті в єдності з іншими системами детермінації, вимагають нелінійної (сценарної) логіки наукового дослідження як сучасного варіанта прояву діалектичного мислення.

Основні зв’язки детермінації

Дамо коротку характеристику причинних і функціональних зв’язків ряду категоріальних пар, що описують найважливіші якісні та кількісні властивості різних типів зв’язків.

Поняття причинні зв’язки – центральне в детермінізмі. Воно означає детерміністський зв’язок між явищами, за яких одне явище (причина) за певних умов обов’язково породжує інше явище (слідство). Головною ознакою причинних взаємозв’язків виступає, по-перше, очікуючий характер причини стосовно до наступаючого слідства і, по-друге, те, що причинно-наслідкові відносини реалізуються у всесвіті просторової й тимчасової безперервності. Речовина, енергія або інформація, які

ДВНЗ “Українська академія банківської справи НБУ”

18