Висновки

Отже, за результатами проведеного дослідження доцільно зробити наступні висновки.

1. Генезис інституту кримінальної відповідальності за злочини в медичній сфері можна поділити на декілька етапів, яким властиві певні характерні особливості правового регулювання. Вказані етапи ознаменувалися дією різних нормативних актів, у тому числі кодифікованих, при цьому кримінальна відповідальність в медичній сфері була менш диференційована, ніж на етапі становлення незалежної української держави. На сучасному, п’ятому етапі кримінальна відповідальність за злочини в медичній сфері встановлена у КК 2001 року та характеризується досить детальною диференціацією, великою кількістю відповідних кримінально-правових норм.

2. Таким чином, кримінальне законодавство згаданих країн має багато спільного з КК України у частині регламентації відповідальності за аналізовані у цій роботі злочини. Зокрема, у кримінальних законах інших держав, як і в КК України, існують норми, якими встановлено відповідальність за вчинення незаконних абортів. Поряд з цим у законодавстві зазначених країн є кримінально-правові норми, аналоги яких відсутні в КК України. Зокрема, відповідальність медичних працівників за незаконні генетичні дослідження над людиною, незаконне отримання та використання гамет, незаконне запліднення, незаконні дії з людським ембріоном. Водночас у розглянутому законодавстві інших країнах відсутня кримінальна відповідальність за неналежне виконання медичним працівником професійних обов’язків, що спричинило зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людиною і порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, а також за неналежне виконання професійних обов’язків медичним та фармацевтичним працівником та ненадання допомоги хворому медичним працівником.

3. Запропоновано наступне визначення поняття «злочину у сфері медичної діяльності» використовуючи вище запропоновані поняття та положення КК України, під яким слід розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене медичним працівником у зв’язку з виконанням (а також невиконанням або неналежним виконанням) ним своїх професійних чи службових обов’язків з надання медичної допомоги чи медичної послуги, а також діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, у зв’язку з зайняттям медичною діяльністю особою, яка за законом не має на це права.

4. Зазначені ознаки та виокремленні класифікаційні групи злочинів, що вчиняються медичними працівниками, створюють підґрунтя для формування методик їх розслідування, різних рівнів узагальнення, що має неабияке значення для практичної діяльності. Із визначенням досліджуваних злочинів певною мірою пов’язана проблема удосконалення системи Особливої частини КК України. На нашу думку, слід підтримати позицію деяких вчених щодо виокремлення групи злочинів у сфері медичної діяльності в окремий розділ КК України.

5. Слід підтримати думку тих науковців, які в якості найважливішого чинника криміналізації, більшість фахівців вказали суспільну небезпечність діяння. На нашу думку, саме ця ознака діяння має претендувати на роль універсальної підстави криміналізації дії або бездіяльності, в тому числі і з тих, що можуть бути вчинені у сфері медичної діяльності.

6. КК України в теперішній час не дозволяє забезпечити протидію суспільно небезпечним формам використання біомедичних технологій, які вже відомі в світі та знайшли відображення у міжнародному праві та в іноземному кримінальному законодавстві. Зокрема, це стосується встановлення кримінальної відповідальності за недозволені генетичні маніпуляції, клонування людини. Відсутність необхідної нормативної бази негативно відбивається на стані захищеності важливих суспільних відносин, допускає вільне вчинення у сфері медицини діянь, які створюють суттєві загрози для таких найважливіших цінностей, як здоров'я та життя людини, її тілесна недоторканість, честь і гідність особи.

7. Викладене дозволяє стверджувати, що родовим об'єктом злочинів у сфері медичної діяльності є суспільні відносини, що складаються з приводу збереження життя та здоров'я людини. Видовим об'єктом цих злочинів є відносини, що складаються в сфері медичної діяльності з приводу збереження життя та здоров'я людини медичними засобами. Більшість злочинів заподіюють шкоду одному безпосередньому об'єкту, однак деякі з них одночасно заподіюють шкоду кільком об’єктам. Таким чином виникає множинність безпосередніх об'єктів.

8. Зміст об'єктивної сторони цих злочинів детермінований їх об'єктами. Тому їх обов'язковою ознакою є таке діяння, яким винна особа порушує права на збереження медичними засобами здоров'я інших осіб, або не виконує чи неналежно виконує свої обов'язки щодо збереження їх здоров'я, або використовує медичні засоби, знання чи можливості поза встановленим законом порядком для досягнення суспільно небезпечних результатів.

9. Отже, для суб'єкта групи злочинів, що посягають на правопорядок в сфері медичної діяльності характерний так званий «підвищений» вік кримінальної відповідальності, що пояснюється тим, що медичною і фармацевтичною діяльністю в Україні можуть займатися лише особи, які мають відповідну спеціальну освіту, а значить пройшли курс навчання та практичну підготовку.

Злочинні посягання на суспільні відносини, що складаються з приводу збереження життя й здоров'я людини медичними засобами можуть бути здійснені, як правило не будь-якою особою, а учасником медичних відносин. Найчастіше суб'єктом злочинів розглядуваної групи є спеціальний суб'єкт, ознаки якого є здебільшого нормативно визначеними (в позитивній, або негативній формі). Лише у двох складах злочинів в сфері медичної діяльності закон передбачає загального суб'єкта (ч.2 ст. 134, ст.144КК).

10. Аналіз суб'єктивних ознак злочинів, що посягають на правопорядок в сфері медичної діяльності дозволяє зробити висновок про характерну для них множинність, різноманітність варіантів сполучення форм психічного ставлення суб'єктів до об'єктивних ознак відповідних посягань. Єдина, однорідна вина тут зустрічається в меншій кількості випадків. В меншості серед посягань на правопорядок в сфері медичної діяльності представлено злочини, які характеризуються однорідною виною. Так, діяння, передбачене ч. 1 ст. 143 КК, на нашу думку є таким, що дозволяє визнавати його лише умисним.

11. Характеризуючи такі суб'єктивні ознаки злочинів в сфері медичної діяльності як ціль та мета, доцільно звернути увагу на одну з потенційних цілей проведення аборту - використання ембріону або його тканин або клітин з комерційною метою. Зазначене, свідчить про необхідність доповнення ст. 134 КК кваліфікуючою ознакою - незаконне проведення аборту, вчинене з метою використання ембріону, його тканин, органів чи клітин.

12. Отже, лікарською помилкою є добросовісна омана лікаря, яка зумовлена недосконалістю медичної науки та її методів, або є результатом атипового перебігу захворювання, характеризується добросовісною помилкою без елементів халатності та необережності, тобто за відсутності ознак необережного злочину.

13. У відносинах сфери медичної діяльності досить характерно проявляється близькість між двома передбаченими в КК загальними обставинами, які виключають злочинність - діянням, пов'язаним з ризиком та крайньою необхідністю. Головні відмінності між крайньою необхідністю та виправданим ризиком, на наш погляд, слід проводити за підставами, які визначають право суб'єкта на дії, що завдають шкоди об'єктам правової охорони. При крайній необхідності такою підставою є гостра, невідкладна потреба у запобіганні шкідливим змінам у певних сферах суспільних відносин. При цьому вже розпочалися деструктивні процеси у певних системах, і ці руйнуючі процеси необхідно зупинити або відвернути чи мінімізувати їх суспільно небезпечні наслідки. У сфері медичної діяльності такими стають явища, що загрожують життю або стану здоров'я людини (патологічні процеси), підставою ж виникнення стану виправданого ризику є обґрунтована і соціально корисна потреба поліпшення певного стану.

14. якісь рекомендації правоохоронним органам, особливо прокуратурі щодо протидії злочин. в цій сфері