1.3. Проблеми криміналізації суспільно-небезпечних діянь у сфері медичної діяльності

Ефективність кримінально-правової охорони правопорядку у сфері медичної діяльності як дієвого засобу підтримання умов, що забезпечують збереження здоров'я та життя людини багато в чому визначається якістю правотворчості в галузі кримінального права.

Як визначено в ч. 3 ст. 3 КК України, виключно цим кодексом визначаються злочинність діяння, його караність та інші кримінально-правові наслідки. З цього принципового положення випливає, що від змісту чинного в державі кримінального закону першочергово залежить, які саме прояви людської поведінки, зокрема, й у галузі медичної діяльності, вважатимуться на її території злочинними.

Серед варіантів визначення загального поняття криміналізації досить багато прихильників має дефініція, запропонована О.І. Коробеєвим. Науковець визначив її як процес виявлення суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової боротьби з ними та фіксації їх у законі як злочинних і кримінально караних [51, С. 59]. Інший вчений, П.Л. Фріс пише про криміналізацію як про «процес виявлення суспільно небезпечних видів людської поведінки, визнання на державному рівні необхідності, можливості й доцільності кримінально-правової боротьби з ними й, у випадку позитивної відповіді на ці питання, закріплення їх у законі як злочинів» [115, С. 22].

На нашу думку, визначаючи сутність такого складного феномену, яким є криміналізація, необхідно обов'язково враховувати, що він характеризується не лише певним процесом, а й наслідками цього процесу. У цьому зв'язку варто звернути увагу на думку тих науковців, які до поняття криміналізації включають процес та результат визнання певних видів діянь злочинними та кримінально караними [59, С. 17]. Оскільки криміналізація діяння в будь-якому випадку пов'язана з процесом законотворення, то, відповідно, найближчим її результатом є створення закону про кримінальну відповідальність, в якому визнається злочинною певна форма індивідуальної поведінки, а кінцевим - забезпечення охорони кримінально-правовими засобами суспільних відносин.

З урахуванням викладених вище положень криміналізацію в сфері медичної діяльності можна визначити як процес виявлення у цій галузі суспільно небезпечних форм індивідуальної поведінки, визнання допустимості, можливості й доцільності кримінально-правової протидії ним та результат у вигляді фіксації таких діянь у законі про кримінальну відповідальність як злочинних і караних.

При визначенні кола факторів, які впливають на процеси та результати криміналізації фахівці оперують такими термінами, як «підстава», «умова», «передумова», «принцип», «критерій» криміналізації [35, С. 52–56].

Хоча в роботах із теорії криміналізації згаданим елементам останньої (підставам, умовам, принципам, критеріям криміналізації) традиційно відводиться одне з чільних місць, однак при цьому огляд спеціальної літератури дозволяє побачити суттєві розбіжності у поглядах фахівців щодо їх змісту. Не існує узгодженості в термінології: нерідко різними термінами фахівці позначають однакові по суті чинники або навпаки. Має місце неузгодженість у визначенні їх змісту та систематизації. Це дозволяє констатувати, що теорія криміналізації у вітчизняній кримінально-правовій доктрині перебуває на стадії розвитку. Наприклад, П.А. Фефелов відніс до критеріїв визначення кримінальної караності діянь підвищену суспільну небезпечність та наявність необхідних для реалізації принципу невідворотності покарання умов. [113, С. 101 – 105].

П.С. Дагель розрізняв об'єктивні й суб'єктивні умови криміналізації. На його думку, найважливішими чинниками, які визначають об'єктивну потребу в криміналізації, є суспільна небезпечність діяння, ступінь його розповсюдженості, неможливість успішної боротьби з ними менш репресивними заходами. Суб'єктивними умовами є усвідомлення об'єктивних потреб суспільства в криміналізації та певний рівеньсуспільної правосвідомості [40, С. 68 – 71].

Оглядаючи висловлені науковцями пропозиції з цього питання звернемо увагу, що в якості єдиного або найважливішого чинника криміналізації, більшість фахівців вказали суспільну небезпечність діяння.

На нашу думку, саме ця ознака діяння має претендувати на роль універсальної підстави криміналізації дії або бездіяльності, в тому числі і з тих, що можуть бути вчинені у сфері медичної діяльності.

Проблемою підстав питання оптимізації механізму криміналізації, звичайно, не закінчується. Так, розглядаючи детермінанти введення кримінально-правових заборон Г.А.Злобін звертає увагу на необхідність відмежування підстав криміналізації від приводів до цього. Такий привід він описав як одиничну, певною мірою випадкову подію, яка привела до постановки питання про криміналізацію того чи іншого діяння безвідносно до адекватності вираження його суспільної небезпечності [59, С. 204-207]. Думка про хибність ототожнення підстав криміналізації та її причин є цілком обґрунтованою. Тому вважаємо доцільним акцентувати увагу на важливості обставин, які спонукають законодавця звернути увагу на необхідність чи доцільність введення кримінально-правової заборони.

Що ж стосується принципів криміналізації, то ними є загальновизнані вимоги, які мають бути дотримані у будь-якому випадку встановлення кримінально-правової заборони на те чи інше суспільно небезпечне діяння. Вони відбивають істотні зв'язки кримінального права з різними сферами соціальної реальності та системний характер сукупності кримінально-правових норм. Це принципи, які виражають суспільну необхідність і доцільність встановлення кримінальної відповідальності. [59, С.207-210].

Якщо порівняти нині діючий КК України та КК 1960 р., можна дійти висновку, що більшість відображених у КК 1960 р. кримінальних правопорушень, які стосувалися сфери медицини, знайшли відображення й у новому КК України. Водночас, у результаті криміналізації визнані злочинними діяння медичних працівників, що не були враховані законами минулих періодів. Новий КК встановив кримінально-правові заборони щодо таких діянь, як неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, порушення прав пацієнта, незаконне проведення дослідів над людиною, порушення встановленого законом порядку трансплантації органів або тканин людини, насильницьке донорство, незаконне розголошення лікарської таємниці.

В контексті досліджуваного питання актуальним видається також окреслення перспектив криміналізації деяких суспільно-небезпечних діянь в медичній сфері.

Зокрема, це стосується кримінально-правової охорони цінностей, пов'язаних з використанням новітніх біомедичних технологій. Вітчизняний законодавець, хоча й приділяє увагу питанням кримінально-правової охорони суспільних відносин у зазначеній сфері, але при цьому сконцентрував її поки що виключно в одному напрямку - забезпечення захисту відносин у сфері трансплантації органів і тканин людини [45]. Відсутність необхідної нормативної бази негативно відбивається на стані захищеності важливих суспільних відносин, допускає вільне вчинення у сфері медицини діянь, які створюють суттєві загрози для таких найважливіших цінностей, як здоров'я та життя людини, її тілесна недоторканість, честь і гідність особи.

Таким чином, можемо зробити висновок, що у законодавстві інших країн, як і в КК України, існують кримінально-правові норми, якими встановлено відповідальність за вчинення незаконних абортів, порушення встановленого законом порядку трансплантації або примушування до вилучення органів Разом з тим, лише останній містить норми, які встановлюють кримінальну відповідальність за неналежне виконання професійних обов’язків, що спричинило зараження особи вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби, розголошення відомостей про проведення медичного огляду на виявлення зараження вірусом імунодефіциту людини чи іншої невиліковної інфекційної хвороби.

Можемо запропонувати наступне визначення поняття «злочину у сфері медичної діяльності», під яким слід розуміти передбачене кримінальним законом суспільно небезпечне винне діяння, вчинене медичним працівником у зв’язку з виконанням (а також невиконанням або неналежним виконанням) ним своїх професійних чи службових обов’язків з надання медичної допомоги чи медичної послуги, а також діяння, що завдає шкоди суспільним відносинам, які охороняються кримінальним законом, у зв’язку з зайняттям медичною діяльністю особою, яка за законом не має на це права.

На останок слід зазначити, що процес криміналізації суспільно небезпечних діянь в сфері медичної діяльності триває і є досить динамічним. Водночас, ця динамічність забезпечується не лише інтенсивним, але й екстенсивним шляхом, що свідчить про необхідність розробки науково обґрунтованих шляхів і заходів розв'язання проблем, пов’язаних з наданнямтим чи іншим відносинам кримінально-правової охорони.